Це їм, вічно недосформованим і в той же час хоровито переповненим амбіціями світового панування чи бодай лідерства, завжди йдеться про якусь отаку «заумь» на рівні «идеи» – головно, аби пояснити (самим собі) і виправдати (перед самими собою ж) як нікчемність свою, так і злочинність. «У России свой особый путь»? Чудово. Тож і пензлюйте ним подалі від нормальних людей у свою намріяну тотальну самоізоляцію. Біда ж лиш у тому, що в неї, в цю чорну діру, вони не бажають провалюватися самі. Вони прагнуть затягнути зі собою інших. Передусім нас. Або принаймні нас. Або – нині вже можна стверджувати з певністю – тільки про нас їм і йдеться. Ми – їхня «нацидея». Точніше, їхня «нацидея» – наше розчинення, неіснування в запрограмованій ними чорній дірі. І що тут кому незрозуміло? Про що тут іще писати?

І все ж я тоді не дозволив собі роздратуватись, урешті прийнявши запрошення. На моєму шляху зненацька виринув Владімір Соловйов – тільки не той біснуватий телеканалія, що йому нині начебто заблокували італійську нерухомість, а філософ і містик Соловйов Владімір Сергеєвич (1853–1900). Я його трохи начитався у свої студентські часи, потім, ясна річ, розчарувався й забув.

Однак до цього сюжету я ще повернуся.

Тим часом про значно ближчий до нас у часі епізод. Можливо, не всі звернули увагу, як цікаво висловився – в один із останніх тижнів перед початком сьогоднішньої війни – провідний менеджер ірландської авіакомпанії. Суть його вислову була така, що Ryanair не припинить літати в Україну і з України, аж поки не почнеться «радянське вторгнення». Гаразд, в оригіналі це звучало як Soviet invasion, отже, є сенс і в перекладі окреслювати його як совітське чи совєтське – тут уже на вибір, яка з форм кому більше подобається.

Вислів ірландця багато хто сприйняв як анахронічний: які совіти, про що він? З якого часу промовляє цей авіабос, що йому сниться? Навіщо йому ця плутанина з історичними паралелями, які вічно кульгають?

Однак це все були ще передвоєнні реакції. Вони залишилися там, у передвоєнному світі. Його зруйновано бомбами і ракетами, його вже ніколи не буде.

Нинішній перебіг війни свідчить про ірландцеву правоту. Так, це вторгнення – совітське. Дуже совітське, типово совітське, додав би я. Ніби сто з гаком років тому, на нас посунула червона більшовицька навала. Нас хочуть знищувати все ті ж, донині краснознамьонні збройні формування – як наприклад, «окрема, орденів жукова, леніна і жовтневої революції (!), дивізія імені дзержинського (!)». От вам і вся «нацидея»: масовий терор, розстріли, катування, зґвалтування – все по-дзержинському, все по-сталінському, по-жýковському, все як щоразу. Вся погана спадковість, усе зло імперії. Все у згоді з ними ж обраним символом: Z як зомбі.

Цим зомбі протистоять наші бригади й полки з назвами не менш промовистими: імені Лицарів Зимового Походу, Чорні Запорожці, Холодний Яр. І Герої Крут, і Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник їм протистоять, а далі за ними й Король Данило, і Князь Аскольд, і Святослав Хоробрий. І слово «Січ» логічно виростає у «Відсіч».

На цьому дуже символічному тлі я повертаюся до символіста Соловйова, точніше до його визначення: національна ідея – не те, що сама нація про себе думає, а те, що замислив для неї Бог. Яке Він для неї знайшов призначення. П’ять років тому, обмірковуючи свій внесок до альманаху Мухарського, я вирішив припустити, що для нас Він замислив доволі неординарну місію. «З ранньої весни 2014 року, – підсумовував я тоді, – фактичне унезалежнення України від Росії стало процесом незворотним. Для того, щоб воно стало остаточним, себто виповнилося, потрібно не так уже й багато – розпад російської державності.

Саме це і вигадав наш добрий Творець як українську національну ідею. Це ми, українці, маємо довести російську імперію до загибелі.

І найсмішніше те, що аж ніяк не військовими методами. Себто з нашого, українського, боку зовсім не військовими».

Тепер я мушу виправитися: передусім військовими. Мирного (хоча б відносно) демонтажу імперії, на який я тоді сподівався, таки не вийшло. Zомбі зачули близький кінець і полізли зі Сходу, з Моря та з Білорусі.

Тепер кожного з них доведеться ще безліч разів убити. Ця робота невимовно тяжка, напружена й вимагає подвигу. Мало хто на цьому світі може похвалитися почеснішим і нагальнішим завданням. І хай Бог помагає завершити свою вікову багатоходівку.

18.03.2022

Запис Юрій АНДРУХОВИЧ: «Раян мав рацію» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вознесіння Господнє цьогоріч припадає на 17 травня. Як потрібно провести це свято і що обов’язково необхідно зробити, пише сайт Сьогодні.Lifestyle.

Сорок днів від Великодня до Вознесіння церква закликає людей радіти. У самому ж святі Вознесіння поєднуються і світлий сум, і радість, і очікування.

Після земної смерті Ісус ще сорок днів спілкувався в образі людини зі своїми учнями, даючи їм настанови і благословляючи на майбутні апостольські звершення. Після цих 40 днів Спаситель вознісся на Небеса, залишивши учням важливе послання про те, що він повернеться на Землю. Це буде його друге пришестя, яке описано ще і в книзі Апокаліпсису.

Згідно з цим посланням, Христос прийде, щоб всіх людей судити справедливим судом за скоєні гріхи.

Відповідно до закону Мойсея саме на 40-й день всі батьки повинні були приносити своїх немовлят в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння Ісус Христос повинен був, саме як Спаситель людства, увійти до небесного храму свого Отця.

Завершивши спілкування з учнями, Ісус разом з ними зійшов на гору Елеон, що знаходиться недалеко від Єрусалиму. Там він благословив учнів і вознісся вгору в сіяючій хмарині. Від побаченого апостоли були в захопленні.

Постарайтеся відвідати церкву і побувати на службі. У середу, напередодні свята, служиться всеношна, а в день Вознесіння Господнього – проводиться урочиста літургія, яка закінчується читанням розділу Нового Завіту, де написано про події Вознесіння Господнього. 

За старовинною народною традицією в день Вознесіння Господнього господині печуть “драбинки” – це прямокутні пироги з цибулею, прикрашені перекладинами у вигляді символічної драбинки – шляхи Христа на небеса. 

На свято Вознесіння Господнього також існує традиція звертатися до Господа з молитвами про дарування здоров’я і допомоги в житті.

За народними прикметами саме після Вознесіння Господнього літо вступає в свої права, тому в цей день всі радіють, прикрашають будинок зеленню, ходять в гості до близьких.

Існує звичай на Вознесіння Господнє “завивати березу”. Раніше саме на свято Вознесіння дівчата заплітали в косу кілька гілочок берези і дивилися, чи не зів’януть вони. Якщо до Трійці гілки залишалися зеленими, доля дівчини складеться вдало.

Запис Завтра – Вознесіння Господнє. Як святкують цей день спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Немає жодного українця, який не брав би участі в цьому іспиті Господнім Провидінням, що й далі триває. В якомусь сенсі всі ми сьогодні в зоні ризику, в зоні АТО. Подібно до пастухів, які випасаючи своє стадо, почули спів ангелів на небі і прийняли звістку про народження Спасителя, кожен з нас має своє місце духовного відчуття, свій «блокпост», на якому повинен здійснити власну громадянську місію. І навіть якщо хтось смертельно втомився і хоче уникнути вибору, він теж мусить замислитися над тим, що тільки одне може зіграти на руку Злу – це наша пасивність.

…Дорога до Різдва-2016 була шляхом до пораненого й вигнаного. Наша держава в буквальному сенсі стала польовим шпиталем, розгорнутим, щоби дати прихисток гнаним і загоїти рани скалічених. Різдво-2016 – це польовий шпиталь після битви.

До війни ніхто з нас готовий не був, проте вона ще триває, непрохано вламується до кожної української домівки, особливо на східних теренах нашої країни. Водночас з’явилася небезпека зниження порогу людської чутливості до горя і страждання ближнього.

Сьогодні байдужість убиває не менше, ніж снаряди «Градів». Тож у переддень Різдва Христового справа кожного християнина – бути близько, бути поруч із тими, хто в біді. Саме це єднання зі співчуттям і солідарністю й робить нас сильними. Бо в ньому проявляється вплив Спасителя, що народився для того, щоби вибороти для нас свободу і непереможність.

У різдвяну пору бажаємо кожному з нас подивитися на небо із надією й побачити світло Віфлеємської зорі. Бо Новий рік може бути легшим, а наш вибір – простішим, якщо ми вийдемо на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя.

Для цього всі ми повинні зректися негідних компромісів з лукавим, відмовитися від підкупу кандидатів у депутати. Це завдання стосується кожного з нас – навіть того, хто вважає себе найменшим у цьому світі, бо отримані 200, 300 гривень – це ті ж 30 срібняків, які колись отримав Юда. Бо як тільки коли зміняться українка та українець – зміниться й уся наша держава. Усі разом ми маємо сформувати наші громади в нове намисто ефективних державних структур, які перестануть нарешті бути структурами гріха. Адже влада може бути благословенням, якщо служитиме на благо народу.

Утім, Новий рік не обіцяє бути легшим, а наш вибір – простішим. І наше головне завдання на 2016-й – вийти на шлях цивілізованого розвитку й гідного життя, тобто повернути свою життєву позицію в бік добра.

По-справжньому смиренна людина не втрачає віри у свої сили, бо, за словами Івана Франка, «чує на своєму плечі руку Господню». Тому пам’ятаймо, що зневіра, розчарування, мстиве прагнення поквитатися з тими, хто нас образив або не здійснив наших очікувань, – це інструменти, якими Темрява найефективніше відновлює свої втрачені позиції. Давайте не будемо допомагати їй руйнувати наші шанси! Біда не в тому, що не все вдається зробити. Біда, коли від цього в людини опускаються руки!

Спрямуймо всі свої сили на те, щоби в наших родинах і спільнотах тривала безперервна молитва за Україну, щоб у нашій державній оселі, ніби в бідній віфлеємській яскині, засяяло світло віри, очистилися наші серця, зродилося нове життя. І тоді, з Божим благословенням, ми станемо найщасливішим народом на Землі.

Від усього серця зичимо веселих свят Різдва Христового!

Христос народився! Славімо Його!

Колектив газети «Версії»

Запис Різдво-2016 – польовий шпиталь після битви: Україна прожила важкий 2015-й спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Шановна редакціє, я помітив, що час від часу ви висвітлюєте питання чогоcь незвіданого та загадкового. Може, поясните і цього разу: в Інтернеті дуже багато повідомлень про те, що від жовтня 2012 року збільшується потік квантової енергії Простору. А в ньому, мовляв, закладена інформація про підготовку людства до переходу на п’ятий рівень свідомості життя на Землі. І нібито 21 грудня 2012 року цей перехід, тобто Вознесіння, розпочався, а закінчився 3 листопада цього року. Про що йдеться, поясніть, якщо можете.

Любомир ВАСЬКІВ з Чернівців

Гавріїл ШУРПІН, народний цілитель, майстер, член Вченої ради Української Академії цілительства:  – Йдеться про розвиток Людства і Землі. Духовно відкриті люди, душа яких виконувала в житті завдання, дані Богом, уже перейшли на п’ятий рівень існування. Ті ж, хто духовно не розвивалися, залишилися на четвертому рівні свідомості, тобто на рівні матеріального існування.

Простір протягом року готував нас до цієї події: природні катаклізми, нові та вже забуті тяжкі хвороби, безлад у політичному та економічному житті. Це були дуже серйозні попередження, які Творець посилав землянам: отямтесь, змініть своє ставлення до життя, відкрийте свої серця для Всеосяжної Любові. Та ми не чуємо. Що для нас той ілюзорний Бог? Він десь там далеко, його не бачимо, а ми тут і тепер. Тоді наступне попередження: магнітні бурі на Сонці, що «атакують» Землю. Навіть NASA заявило: «Сонце збісилося!». Оце й було останнє попередження Простору.

Та серед нас є вже багато таких, які перебувають у стадії переходу на п’ятий рівень Свідомості. Можна навіть визначити симптоми Вознесіння. Скажімо, фокус вашого бачення та інтереси зміщуються. Друзі, яких ви знали тривалий час, здаються  вам іншими. І те, про що вони говорять, більше вас не цікавить. Ви їм дивуєтеся. Але це не вони, а ви стали іншим!

А ще Ви більше часу проводите на самоті та насолоджуєтесь цим. Надаєте перевагу вечірньому читанню, а полив квітів приносить вам неймовірне задоволення.

Ви навіть можете через це відчувати смуток і самотність, подібні до настрою у випускний день школи: щось важливе закінчилося, а попереду невідоме майбутнє…

Ваші друзі поруч, ви як і раніше працюєте, місто виглядає (на погляд очей фізичних) таким же – і все ж щось змінилося, щось прийшло з «іншого світу». І ви знаєте, що більше не зв’язані зі світом цим, як раніше. Тому робота й кар’єра можуть бути успішними, але зникає ентузіазм. Ви знаєте, що вимальовується інша можливість. До неї навіть можна доторкнутися рукою, але ще не можна бачити. Це відчувається так, ніби ваш світ перевернувся. І хоча це хвилює вас, ви відчуваєте легку загрозу. І ви знаєте, що ви тут нічого не зможете зробити, допоки вона не проявить сама себе.

Та й їжа вас більше не притягує, як раніше. І тіло почуває себе зовсім не звично. Можливо, це схоже на зміну розміру, хоча вбрання, як і раніше, саме по вас. Можливо, ви відчуєте себе вищим за зростом. А сексуальний апетит теж змінився – він зменшується. Ви можете занепокоїтися цим, а можете – й ні.

І зір ваш також може стати трохи інакшим. Кольори стають яскравішими. Змінюється й сон: ви бачите незвичні сни. Ви можете пізно лягти і при цьому раніше прокинутися – те чи інше. Ви можете менше спати.

Якщо відчуваєте такі симптоми, то знайте, що це нова енергія протікає через вашу систему і витісняє старі шаблони. Енергетичні інструменти створені й діють для зміни вашого життя, щоби ви не зайшли в Зону Присмерку. Простір називає це Періодом зростання, коли ви пербуваєте між світами.

Натомість люди, які духовно не відкрилися, тобто не з’єднали енергію Душі з енергією Бога (Простору) почнуть спускатися через третій рівень на другий. Це означає, що їхні душі через фізичну смерть будуть відправлені на 2-3 тисячі років назад. Через труднощі, великі життєві випробовування ці душі будуть еволюціонувати, тобто очищатися. Таких людей на Землі приблизно 80%, і їм Простор надає ще один рік існування (існування, але не життя) на четвертому рівні для підняття духовності, для об’єднання з енергіями Простору, тобто з Богом. У них різко зросте захворюваність, активізуються застарілі хронічні недуги, а з ними і нові, раніше невідомі. З’явиться незрозуміла нервовість, агресивні психічні напади, схожі за проявами на шизофренію, а також злість до оточення. Зростуть суїциди.                                

Табу для «чорної» магії

Дуже небезпечними у цей час стають ворожіння, пристріти, гадання, тобто «чорна» магія. А її, як відомо,у нас на Буковині дуже полюбляють.

Річ у тім, що ворожки у своїй практиці використовують нижчі, тобто брудні та чорні енергії Астрального Світу, які відбирають життя. Це спустошує енергетично, тобто життєва енергія того, хто цим займається, губиться повністю та незворотньо.

Та крім цього, під час чорних магічних ритуалів ворожки відбирають для себе як життєву енергію замовників, так і тих, на кого спрямоване замовлення. Іншими словами,  і ви, і предмет вагого інтересу стаєте енергетичними вампірами! І це робиться з єдиною метою – підтримати своє фізичне тіло енергією, яка належить іншим. Бо під час ритуалів йде зомбування – енергетична прив’язка клієнтів і жертв енергетичного нападу до себе. Зомбі – це людина з фізичною матеріальною оболонкою, але без душі і без життєвої енергії. Цим наноситься велика невиправна шкода цим людям, собі, але, що найстрашніше – своїм близьким, дітям, онукам і правнукам. На енергетичному рівні ви їх також лишаєте життєвої енергії, яка потрібна для нормального функціонування фізичного тіла – це призводить до невиліковних хвороб і смерті. «Чорними» магічними ритуалами заробляються смертельні гріхи, які окрім тих, що їх здійснюють, будуть спокутуватися і вашими нащадками.

Але тих людей, які переходять на п’ятий рівень Свідомості, брудні енергетичні посилання та чари вже не торкаються. Навпаки, вони відбиваються, як промінь від дзеркала, та обов’язково повертаються до автора – і ні до кого іншого. Та повертається ця брудна, чорна, важка енергія у тисячі разів сильнішою, поповнюючись на зворотному шляху такою ж чорною енергією, що заполонила наш Світ. Подібне притягає подібне – це Космічний Закон Простору, тобто Бога. Через те, що клітини ворожбита не в змозі будуть прийняти увесь цей потік вбивчої енергії, Простір розкине її на тих, у кого ДНК подібне – на кровних родичів і нащадків, а також на учнів і тих, хто свідомо звертається до чаклунів по «ведмежі» послуги.

Запис Простір-Бог навчає, людина – вибирає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А сьогодні глухий ветеран Великої Вітчизняної , чи, як тепер називають, Другої світової, доживає віку на хуторі під лісом, куди практично немає дороги, у старенькій хаті без зручностей, без телефонного зв’язку, але із дощечкою, яка повідомляє, що тут мешкає ветеран війни.

Хоча на долю він не скаржиться: сподівається більше на Бога, ніж на людей. І надзвичайно радий гостям…

На фронт Олександр, 18-річний мешканець Тисівців, що на Сторожинеччині, потрапив після звільнення Буковини від німецько-фашистських загарбників. Воював на Першому  Білоруському. Має чимало нагород, серед яких – ордени Червоної зірки та Слави,  медаль «За відвагу». На жаль, поговорити з Олександром Тодоровичем не вийшло: він нічогісінько не чує. А слухового апарата в нього немає.

Зрештою, він не має не тільки слухового апарату, а й загалом нормальних, себто людських умов життя. Бо мешкає разом із сином – інвалідом-колясочником – на хуторі Горайца, куди взимку навіть машина заїхати не може. Довкола мочара, тож коли дощі –  нема ні проїзду, ні проходу.

Тільки від початку нинішнього року сім’ю Коліснеків почала обслуговувати соціальна працівниця: відвідує їх двічі на тиждень. Навіть дрова на зиму батько з сином заготовляють самотужки.

– Втім, нині наше життя стало значно кольоровішим, – каже Олексій Коліснек, який понад десять років не може ходити. – Його не порівняти з тим, що ми мали раніше, до того, як сільські активісти на чолі з депутатом обласної ради Русланом Мельником взяли нас під свою опіку. Власним коштом вони протягли нам до хати воду, купили телевізор, холодильник, пральну машину, мені – квадроцикл. Та спершу «вибили» для мене коляску. Бо був у мене такий жахливий період, коли я весь час проводив на ліжку. А тепер час від часу мене ще й возять до лікарні в Чернівці.

Про екстрім чоловік говорить спокійно, нібито без болю і без пафосу:

– Однієї зими довелося нам з татом тиждень сидіти без світла. Ледь не позамерзали. І повідомити нікому не могли. Бо дороги нема, зрештою, тато і не дійде, і телефону нема, а мобільник розрядився… Після того випадку на хуторі поміняли електричні стовпи, тож так надовго світло вже не пропадає.

Історію життя Коліснека-страшого і Коліснека-молодшого щасливою не назвеш. Утім, крім Олексія, в Олександра Тодоровича є ще семеро дітей. Щоправда, старший син пропав безвісти десь у Росії – не повернувся із заробітків. А доньки, хоч і живуть у Тисівцях, але не навідуються до старого батька і хворого брата.

Олексію не поталанило ще більше. Після падіння з дерева, а це сталося саме на свято, його повезли до Чернівців до лікарні. Там прооперували. Та, як потім сказали київські хірурги, краще було б, аби його зовсім не чіпали, бо щось видалили не те. Одне слово, скільки потім дружина не возила чоловіка по лікарях – все дарма. Інвалід з горя запив. Жінка не витримала: забравши сина, покинула чоловіка.

…І вже майже 3 роки минуло, як під час повені 2010-го втопився син Олексія й онук Олександра Тодоровича. Хлопчина разом із другом пішов саме провідати діда й батька. Тіла хлопців знайшли, коли зійшла вода, аж під Волокою. Так загинула остання надія двох самотніх чоловіків.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»               

Запис Нагороджений засланням спершу з'явиться на Медіа-Версії.