Багато славних імен пов’язано з Чернівцями. Щедра на таланти буковинська земля. Тож не дивує започаткування ювілейного проекту Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка «Історія Буковини в іменах». І чи  не одне із перших, що вартує нашої  уваги –  Йосип Мойсейович Ельгісер,  якому 29 грудня 2019 року виповнилося б 90! Педагог, піаніст-виконавець, член Спілки композиторів України, дипломант першого українського конкурсу піаністів ім. М. Лисенка, лауреат обласної  літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, володар Золотої медалі ЮНЕСКО й звання «Золоте ім’я світової культури», заслужений діяч мистецтв України.  

Йосип Ельгісер народився в селі Нова Жучка під Чернівцями у родині місцевого столяра. Від 5-ти років навчався грі на фортепіано. До 1940 р. успішно закінчив 5 класів місцевої румунської школи. Під час окупації Буковини румунськими військами потрапив з сім’єю в концтабір (с. Мар’янівка, Вінницької області). У гетто в м. Копайгород вижив завдяки вмінню малювати ікони. Після звільнення повернувся до Чернівців.

Закінчив з відзнакою Садгірську середню школу,  1948-го вступив до Чернівецького медінституту, де навчався до 1955-го, паралельно навчався у Чернівецькому музучилищі,   закінчив його 1952 року по класу фортепіано. Від 1955 до 1961 року працював лікарем- хірургом Грозинської дільничої лікарні на Хотинщині. Від 1960 до 1965 року навчався у Київській консерваторії ім. П.Чайковського. На 2-му курсі консерваторії став викладати у Чернівецькому  музичному училищі, де працював понад 50 років. Випустив плеяду піаністів. Від 1998-го був членом Національної Всеукраїнської музичної спілки, а 1999-го нагороджений знаком «Відмінник освіти України». 2002-го Йосип Ельгісер став членом Спілки композиторів України.

Талановитий виконавець успішно займався науковою роботою: написав низку підручників, уклав російсько-український музичний словник. Захопленням маестро став пошук імен несправедливо забутих буковинських митців. Його колекція налічувала  чималу кількість нотних видань, серед яких багато раритетних.

Гру піаніста Ельгісера чули в Чернівцях, Києві, Москві, Румунії, Болгарії, Швеції,  Австрії, Італії тощо.  В останні роки  життя дав 27 сольних концертів з програмою від Баха до Скрябіна – загалом 443 музичні твори, які, до слова, виконував напам’ять. За ці концерти нагороджений Золотою медаллю ЮНЕСКО та званням «Золоте ім’я світової культури».

Виконавська практика піаніста наштовхувала Йосипа Мойсейовича на авторську діяльність. Ще від 1952 р.  він був членом обласного об’єднання композиторів. У його творчому доробку понад 70 пісень, романсів, хорів, понад 200 інструментальних та оркестрових творів. Його роботи видавалися у музичних збірниках «Буковина в піснях», «Буковинський розмай», «Буковинські самоцвіти», «На оновленій землі», «Грай, трембіто», «Від Дністра до Черемошу», «Буковинська естрада» тощо.

Окремо варто зазначити цикл музичних творів Йосипа Ельгісера, об’єднаних назвою «Я буковинець» – пісні, романси, хорові твори, п’єси для фортепіано, струнних, духових, народних інструментів, камерні ансамблі тощо, загалом понад 250. А 2002 року в Австрії вийшов компакт-диск «Музика з Буковини» (виконання та редакція Й. Ельгісера). У 2003 – 2004 роках його збірки «Золоті акорди Буковини», «Еврейская фортепианная музыка», подаровані автором, поповнили, зокрема, фонд відділу мистецтв обласної наукової бібліотеки.  А після смерті Маестро частину унікальної музичної колекції передала в дар бібліотеці дочка Йосипа Мойсейовича, пані Вікторія Тучинська.

Йосип Ельгісер з донькою 

Ім’я Йосипа Ельгісера, славетного нашого земляка, занесене на «Алею зірок» на Театральній площі Чернівців. Його яскрава, експресивна та водночас мудра творчість несла велику радість людям, збагачувала їхні душі та серця, надовго залишала в пам’яті неповторне враження від зустрічі з прекрасним.

Ювілей Маестро відбудеться, на жаль, без нього. Великий ювілейний концерт  в обласній філармоній організовує його дочка пані Вікторія. Книжкова експозиція відкриється у відділі мистецтв обласної бібліотеки. Буде багато Музики в пам’ять Маестро!

Любов ШИЛЮК, завідувачка відділу мистецтв ЧОУНБ

Запис Йосип ЕЛЬГІСЕР – одне з видатних імен Буковини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науково-дослідницька виставка про життя і творчість  Йозефа Адольфа Ланга відкриється в Чернівецькому обласному художньому музеї 10 грудня. Чернівчани і гості міста вперше побачать репродукції численних творів монументального мистецтва, графіки, дизайну, живопису, реставрації і дізнаються про факти з біографії митця. Матеріали виставки підготувала Тетяна ДУГАЄВА. Їй слово:

Чарівність у деталях

Винятково ошатна сецесійна будівля Художнього музею є особливою прикрасою  Чернівців. Щоразу милує око віддавна знайома нам алегорична композиція на її фасаді, яка, за задумом зодчего Г.Ґесснера, була найкращим вирішенням для архітектурного компромісу між історизмом і модерном. Цей твір особливої емоційної сили незримо просвітлює настрій. Навіть мимохідь милуєшся урочистим і вишуканим виглядом зображених постатей. Граціозна жінка в  білому уособлює Буковину. Її святкове сяйво задає всій композиції піднесений тон процвітання і тріумфу: білосніжне вбрання усипане золотими зірками і декороване  гербом буковинського краю. В руці величної красуні букова гілочка. Своєрідна декоративність і символіка цілої композиції утворена не лише гармонійним зіставленням кольорів і ліній, а й мальовничими атрибутами міфічних персонажів, які, за задумом автора, представляють імперські землі Австро-Угорщини. Чимала принада цього підглазурного живопису – в окремих і напрочуд промовистих деталях. Перш за все у різновидах розет – символів сонця, життєвої сили, енергії, влади, – а також коло з перехрещеними променями всередині, знак світла і поклоніння богині перемоги.

Творам сецесії, до яких належить панно, притаманне й зображення елементів природи – квітів, листя, птахів. Серед них – здавна знайомі людям: букова гілочка з листям і букові горішки, прикмети потужної сили, здоров’я й обереги від негоди; в’язка пшениці, надія на врожай; білий кінь, символ мужності та родючості; голівка сови, знак мудрості, знань. А крім могутніх розгорнутих крил, що надихають торжеством перемоги і влади, є ще й пташка на верхівці кадуцея та крило птаха – символи торгівлі, швидкості, прагнення примирення. Глечик вказує на повне життя, барвінок розцвічує настрій радістю і коханням.

Майоліку за оригінальним ескізом австрійсько-німецького художника Йозефа Адольфа Ланга виготовили на керамічній мануфактурі Жолнаї в угорському місті Печ (1900). Понад 70 років, як не стало митця, але це не зупиняє інтересу до його творчості.

Що ж нині знаємо ми про автора, який прикрасив наше місто майолікою, що стала справжньою візиткою Чернівців?

Вітражі

Ескіз дизайну фасаду Буковинської ощадної каси в Чернівцях Ланг створив на злеті успіху. Є вагомі підстави вважати, що вітражі в інтер’єрі чернівецької будівлі належать теж йому. Думка про ймовірність цього зміцніла після ознайомлення з репродукціями ескізів вітражів Ланга із зображенням квітів і яблуні край дороги – експонатами «Німецької національної художньої виставки» 1902 року. В каталозі експонату дається схвальна оцінка – «високому сучасному вікну з квітковим малюнком яскравих кольорів. Дизайн цієї чудової скляної картини розроблений Й. А. Лангом і демонструє всі достоїнства цього блискучого художника» (Г. Стофферс. Каталог виставки. 1903, стор. 331).

Зіставлення цих репродукцій з першими світлинами інтер’єру Буковинської ощадниці в журналі «Der Archtikt» (1903 р.), упевненюють у авторстві вітражів. Йдеться і про характерний флоральний мотив вітражів і тотожність малюнка квітів, листя тощо. 2011 року в Художньому музеї проведено реставрацію понищених часом вітражів, в результаті якої класичні сецесійні твори  Й. А. Ланга врятовані від подальшого руйнування.

Стінописи

Час не надто поспішає відкривати нам більше відомостей про талановитого майстра, але, на щастя, це роблять його творіння. Тому, завдяки навіть невеликій кількості монументальних творів Йозефа Адольфа Ланга, які збереглися або доступні нам в репродукціях, є можливість зіставити їх з чернівецькою майолікою.

Сьогодні ми можемо збагнути творчий почерк митця, дослідивши можливо єдині стінописи, які збереглися. Їх можна оглянути в інтер’єрі будівлі Кайзер-Фрідріх-Галле, зведеної 1901-1903 рр, – визначної пам’ятки німецького міста Менхенгладбах, поблизу Дюссельдорфа.Там жив тоді Ланг. Попри пожежі, багато типових для стилю модерн деталей споруди вціліли. Збереглися і два твори монументального (настінного) малярства цієї епохи.

2015 року співробітники Кайзер-Фрідріх-Галле люб’язно відгукнулися на прохання про допомогу і надіслали автору цієї публікації фотографії тих настінних розписів. На одному з двох творів чітко прочитується авторський підпис: «Jos. Ad. Lang». Йозеф Адольф Ланг вирішив тему алегорії текстильного виробництва в динамічній композиції, гармонійне багатство яскравих кольорів якої нагадує нам чернівецьку майоліку.

Йозеф Адольф Ланг отримував важливі замовлення на стінописи в новозбудованих універмагах та банках. Відомо щонайменше про 3 такі його роботи, на жаль, жодна з них не збереглася. На щастя, існує чорно-біла фотографія стінописного твору Й. А. Ланга в універмазі Тіца, збудованого на зразок розкішного палацу (1909). 1943-го його було вщент зруновано бомбардуванням.

Біографія в словниках

Отже, в процесі роботи над темою твір за твором поступово додавалися до перших відомостей про митця. І сьогодні ми можемо сказати більше про життя і творчість Ланга та простежити головні етапи його становлення. Необхідним є звернення до мистецьких словників, в статтях яких коротко сформульовані основні біографічні дані митця. Вражає розмаїття видів мистецтва і технік, у яких він працював, що свідчить про універсальний характер його творчості.

Приміром, словник Мюллера («Allgemeines Künstler-Lexicon», 1922, т.6, С.171) подає наступне:

«Ланг, Йозеф Адольф, живописець і графік, нар. 18 грудня 1873 р. у Відні, учень місц. акад. (Румплера та Мача); працює в Мюнхені. Л. виконав фрески в універмазі Тіца в Дюссельдорфі».

В словнику монограм додано, що митець був «монументалістом, графіком, літографом, плакатистом, займався оформленням книг, працював у галузі книжкової графіки, декоративно-прикладного мистецтва та створював вітражі».

Пізнавальним є і словник художників Бенезіта  (Emmanuel Bénézit. «Dictionary of Artists». Tom 8, 2006), який повідомляє про Й. А. Ланга: «Живописець. Автор стінописів. Ескізи вітражів. 1911 р. оселився в Мюнхені, продовжив створення фресок, олійних і літографських портретів, в тому числі, портрет Бетховена. Він також виконував ескізи для розписів на кафелі та вітражів».

Мистецька освіта. Школи – Відень, Академія – Мюнхен

Доводиться визнати, що ми не маємо джерел, які прямо вказували б, де Ланг отримав мистецьку освіту. Вичерпною є лише інформація про його навчання в Мюнхенській Академії мистецтв.Та аналіз дозволив з’ясувати, що Йозеф Адольф Ланг навчався у трьох мистецьких закладах: у двох мистецьких школах у Відні (художній і вищій)  і в Мюнхенській Академії мистецтв. У виданні «Neues Wiener Journal» за 8 лютого 1896 р. в статті  про карнавал в Кунстгевербешулє  розповідається: «Студенти в Кунстгевербешулє Австрійського музею вчора провели костюмовану вечірку…, для якої Йозеф Адольф Ланг …створив запрошення-буклет з малюнками».

Цей факт підтверджує довідка з архіву Кунстгевербешулє від 25 вересня 2019 року (на запит авторки дослідження). Документ засвідчує навчання Й. А. Ланга в віденській Школі декоративного і прикладного мистецтва (Кунстгевербешулє): «На жаль, документів цього часу практично немає. У нас є тільки так звані каталоги класів, які надають інформацію про тривалість навчання і фах. Надсилаємо Вам підтверджену програму отримання диплома Йозефом Лангом (народився у Відні)». В документі зазначено, що він навчався в цій школі в класі живопису професора Франца Мача від 1894 до 1897 включно. Принагідно згадаймо, що саме в ці роки студенткою цього навчального закладу була і чернівецька художниця Августа Кохановська.

(До речі, Вікіпедія вказуює, що Ланг закінчив Академію мистецтв Відня, однак документального підтвердження цього не знайдено. Хоча в книзі «Joseph M. Olbrich; das Warenhaus Tietz in Düsseldorf» є згадка про те, що Ланг перед переїздом до Дюссельдорфа (1900) «відвідував Академію мистецтв у Відні»).

Важливу для нас розповідь про Ланга залишив Карл Кузмані, автор статті «Молоді австрійські графіки» в журналі «Die Graphischen Künste» (1909, 32, С.75).  Він зазначив,що Йозеф Адольф Ланг походить з купецької родини. За підтримки цінителя мистецтва, директора музею він міг потрапити до  Академії. Та спершу «він ознайомився з модернізмом в Школі декоративного і прикладного мистецтва завдяки професору Францу Мачу (Matsch). Мач не лише викладав декоративний живопис, а й давав знання щодо різноманітних матеріалів у декоративно-прикладному мистецтві». Це дозволило Лангу прийняти 1900 року замовлення на створення майоліки на фасаді в Дюссельдофі. Підглазурний живопис був популярним серед модерністів. Навчання у Школі стало визначальним у творчій долі молодого Йозефа Адольфа Ланга. І вичерпним поясненням універсальності митця.

1900 року Й. А. Ланг переїздить до Німеччини. Молодий художник постійно виставляв твори на різних виставках. У роки членства в мистецькому об’єднанні «Малькастен» (1906-1914) митець брав участь у виставці християнського мистецтва в Дюссельдорфі (1909). Преса відразу відгукнулася, і в №2 журналу «Kunst und Kunsthandwerk…» того ж року читаємо про Йозефа Адольфа Ланга як про «здібного художника, який має великі заслуги». А про особливості його мистецького хисту наголошувалось, що він успішно займається «настінним живописом в Рейнських землях, а також прикладним мистецтвом,  практикується в опануванні змішаних стилів, орнаментів, відбитків, які вільно створюють просторову фантазію…».

Відтак, Ланг сформувався і як художник-монументаліст, і як дизайнер. А як живописець, митець працював в історичному жанрі й портретах дещо пізніше, вже після навчання в Мюнхенській Академії мистецтв.

Книжкові ілюстрації, журнальна графіка

Ланг був також зосереджений на  графіці, різновидами якої він вправно володів з молодих літ. З його ранніми творами книжкової ілюстрації ще студентської пори нещодавно вдалося ознайомитися за участі працівників архіву Австрійської Національної бібліотеки. Завдячуючи їх люб’язній допомозі, тепер є можливість оглянути  графічні фігуративні композиції, виконані Й. А. Лангом 1896 року для книги «Favianis» – роману доби переселення народів, видання якого тепер є справжнім бібліографічним раритетом (Dirnböck-Schulz, J.; Favianis. Roman aus der Zeit der Völkerwanderung. Wien, 1898). У книзі йдеться про Священомученика і Папу римського Фабіана, який жив в Римі від 200-го до 250 року. Він став одним з перших, кого жорстоко переслідували за християнську віру. Для цього видання Йозеф Адольф Ланг оформив обкладинку і створив 4 ілюстрації.

Після навчання в Кунстгевербешулє Ланга неможливо було впізнати. Його творчий почерк набув виразності сецесійного мистецтва, в якому лінії модерна були чарівні й неповторні. Декоративність стала головною характеристикою його почерку. Митець часто співпрацював з мистецьким журналом «Die Rheinlande. Monatschrift für deutsche Kunst)», обличчям кількох випусків якого був малюнок Ланга з ростовим зображенням величної жіночої фігури – алегорії ткацтва. Для масштабної Національної німецької виставки 1902-го він розробив обкладинки двох брошур з символами мистецтва. А диплом виставки оформив витонченою фігуративною композицію з музами художньої творчості.

Плакати, прикладна графіка

Одним з перших успіхів Йозефа Ад. Ланга у плакаті була незрівнянно-експресивна композиція для виставки 1902 року «Вільне мистецтво». А за плакат-афішу для виставки «Дюссельдорф. Мистецтво та ландшафтний дизайн» (1904) Ланга було нагороджено першою премією. Цей друкований плакат і в наші дні має великий успіх і протягом років з’являється на мистецьких аукціонах. Зауважимо, що його пластичний і образний лад дивовижно перегукується з чернівецькою майолікоюЙ. А. Ланг отримував замовлення різних видань і на міні-плакати (серія на тему моди 1905 року), і на картки-запрошення 1905 року («Raum für Schrift», «Concert»). Ескізи зберігаються у Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Завдяки інформації журналу «Die Kunst: für freie und angewandte Kunst», 1903, вип. 7 дізнаємося про твори Ланга і в галузі прикладної графіки, поширеній в середовищі художників сецесіону. Так, наприклад, за ескізи етикеток до шоколаду він отримав 4-премію відомої фірми «Stollwerck».
Станкова графіка: «Бетховен на троні в хмарах»

У творчій спадщині Йозефа Адольфа Ланга є унікальний за виразністю твір – графічний аркуш з образом Людвіга ван Бетховена. В цій композиції своєрідно проявилися риси непересічного образного мислення автора і його особливого шанування Бетховена. Художник сприймав композитора як титана музики, якого талант підносить над повсякденням і надихає на високі й світлі помисли.

Робота з успіхом експонувалася у виставковому центрі Будинку художників (каталог виставки 1907 року в Künstlerhaus, Відень), про що повідомляв мистецький журнал «Mitteilungen der Gesellschaft für vervielfältigende Kunst» (1908, 32): «Заслужені похвали лунали на адресу великої літографії «Бетховен» художника Йозефа Адольфа Ланга, який приїхав з Дюссельдорфа». А сам твір, виконаний у техніці акватинти, зберігається в бібліотеці Будинку-музею Бетховена в Бонні під назвою «Бетховен на троні в хмарах». На сайті музею читаємо: «Бетховен не представлений музикантом чи натхненним композитором. Це образ титана Прометея або Юпітера, царя богів, який є високо над світом людей».

Навчання в Академії, воєнні роки, реставрація фресок

Успішний художник Йозеф Адольф Ланг вдосконалював свої знання і 1911-го став студентом Мюнхенської Академії мистецтв. Цей факт засвідчує запис в метричній книзі Академії, в якій занотоване прізвище студента Ланга та його педагога – відомого портретиста професора Гуго Габермана. Та невдовзі розпочалася Перша світова війна, яка багато змінила в житті і творчості Ланга. Якщо ранній період творчого життя митця ми вже можемо простежити, то про події подальших 15-років хотілося б знати більше. Тим часом удалося встановити наступне.

З початком  війни сліди Йозефа Ланга губляться. Звернення до списків воєнних художників дещо прояснює ситуацію. В цій групі, сформованій при  імператорскій Воєнній прес-службі (KPQ), знаходимо прізвище «оберлейтенанта запасу Йозефа Ланга, художника». Далі дізнаємося, що як воєнний художник він певний час працював у Моравії. У річнику об’єднання моравських художників «Umělecký list» (1920 р.) читаємо статтю, в якій ім’я Ланга звучить у зв’язку з реставрацією фресок гарнізонного костелу в Оломоуці, Моравія. Публікація знайомить з деталями реставрації стінописів 1916-1918 років, яку за наказом генерала австрійської армії Адама фон Бранднера виконувала група чеських воєнних художників на чолі з «лейтенантом Лангом, художником з Відня». Автор статті детально розповідає про «залізну дисципліну», яку встановив Ланг для художників. Він зауважив також, що Ланг «собі обрав для реставрації композицію в бічній каплиці Св. Павлини, покровительки міста». Зрозуміло, що саме тут йому якнайкраще згодилися набуті знання з техніки реставрації фресок в Школі прикладних мистецтв у Відні.

Знайомство з дипломними роботами сучасних випускниць університету міста Оломоуц також виявилося дуже корисним. Інформація і рідкісні кольорові фотографії фресок у цих текстах є надзвичайно цінними. Наприклад, молода дослідниця Моніка Главата з філософського факультету цікаво і детально розповідає про барокові стінописи костелу початку 18 століття і про роль «віденського художника Йозефа Адольфа Ланга в реставрації і керівництві групою художників».

Ланг був причетний також і до відновлення стінописів костелу в Граці, зведеному в XV ст. Випускниця університету в Гільдесгаймі (Німеччина) Tjalda Eschebach присвятила дипломну роботу реставрації фресок на зовнішніх стінах Домського собору міста Грац. Вона наводить тексти документів від 1924 року з описами характеру пошкоджень стінописів і пропозиції спеціалістів щодо осушення стін. Значної уваги авторка надає характеру рекомендацій, які висловив Йозеф Адольф Ланг: «Пошкодження країв композиції… сьогодні гостро потребує відновлення»  І продовжує: «Йозеф Ланг у ході свого розслідування дійшов висновку, що композиція перебуває в стані повного знищення. Її необхідно відділити від стіни (зняти разом з шаром тиньку) й перенести в середину церкви або до музею».

До 1920-х років належать дві пейзажні роботи, які Йозеф Ад. Ланг виконав у техніці літографії:  «Джерело Богоматері» і «Лижник». Твори мають авторський підпис. У них не знаходимо стилістичних аналогій з роботами Ланга перших років його творчості. Але, як і раніше, відзначаємо майстерність автора: в делікатній узгодженості пастельних кольорів засніженого гірського мотиву, у передачі прозорості повітря, в дивовижній точності рухів, з якою пензель художника торкається паперу, зображуючи вкриту м’яким пухнастим снігом ялинку…

Копії класиків. Виставка в Мюнхені

Згідно з музейним документом від 1920 року, Йозеф Ланг був уповноваженим представником музею Фердинандеум (тепер Тірольський державний музей). А мешкав неподалік Інсбрука в місті Галль-ін-Тіроль. Дізнаємося про це з повідомлень місцевих газет за 1924 рік. Там же читаємо, що «Йозеф Ланг з міста Галль-ін-Тіроль написав три чудові копії…, які експонуються в  Мюнхені в виставковому залі «Glaspalast». У каталозі виставки живописні копії «Пастух» (Брейгель), «Портрет дитини» (Рубенс), «Натюрморт» (Де Хем) у виконанні Ланга мають позначку, яка означала, що твори продаються. Адже в ті часи, як і в давнину, копії класиків світового живопису мали великий попит.

Живопис. Парадні портрети

Вочевидь саме цього періоду художник зосередився на портретному живописі, виконуючи твори на замовлення.З матеріалів про творчість  Альфреда Оффнера, який написав значну кількість портретів аристократів Куденгофе-Калергі, дізнаємося, що представники графської родини відтворені  багатьма митцями. Прикрашали замок у Побєжовіце і твори художника Йозефа Адольфа Ланга. Вочевидь у кінці 1920-х-початку 1930-х років митець виконував їх на замовлення останнього власника замку графа Йогана. На це вказує у своїй публікації зберігач пам’ятників з м. Пльзень Томаш Штумбауер: «Широка предківська галерея картин, створена художниками Йозефом Адольфом Лангом і Альфредом Оффнером, є однією з останніх таких всеосяжних концептуальних портретних галерей аристократії в Богемії»
Низка історичних портретів предків шляхетного роду роботи Й. А. Ланга переконує, що в портретному жанрі манера митця проявилася по-новому. Він майстерно писав парадні портрети, пройшовши академічний вишкіл у відомого портретиста Г. Габермана в Академії мистецтв в Мюнхені. Історичні портрети роботи Ланга мають класичний репрезентативний вигляд: з гармонійно утвореною гамою кольорів, бездоганним малюнком, ретельно прописаними деталями, точним відтворенням фактури тканин, металу, мережива, перлів тощо. Автор майстерно підкреслював героїчні характери моделей та їхню авторитетність.

На цьому завершимо розповідь про Йозефа Адольфа Ланга, який залишив і чернівчанам свої незабутні твори в інтер’єрі та на фасаді Художнього музею.
Не стало уславленого художника 7 листопада 1936 року. Газета «Der Wiener Tag» надрукувала некролог, залишивши нам в кількох рядках світлу пам’ять про нього: “Відомий портретист Йозеф Адольф Ланг помер від інфаркту у вівторок у своїй студії. Лангу, учневі Румплера і Габермана, було 63 роки. У нього є будинок на вул. Apollogasse, який він заповів Академії образотворчих мистецтв, щоби створити фонд для студентів. Похорон починається сьогодні о пів на другу вдень. Після церемонії прощання в Карлскірхе (соборі Святого Карла Борромея)  тіло буде доставлене до сімейного склепу в м. Коттінгбрюнн поблизу Бадена”.
Прикметна деталь. У цьому місті неподалік від кладовища є колона Святої Трійці з двома святими. Дивлячись на скульптурне зображення Св. Флоріана, стає очевидним, що саме з нього Йозеф Адольф Ланг зробив малюнок для обкладинки книги «Favianis». Тоді художнику було лише 23…

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня  Національної Спілки художників України

Автор цієї публікації висловлює щиру подяку за допомогу і консультації співробітникам Віденського університету декоративного і прикладного мистецтва (в минулому Кунстгевербешулє), архіву Австрійської Національної бібліотеки, замку-музею Горшовски Тин, Кайзер-Фрідріх-Галле м. Менхенгладбах, а також угорському досліднику Мерені Дьорді.

Запис Сецесійне сяйво Чернівців: Відомий і невідомий Йозеф Адольф Ланг спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Пам’ятник «Художникам – жертвам репресій». Київ. Скульптор Борис Довгань. 1996 р.

Наприкінці навчального року випускники Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури розпочинають самостійне творче життя. І кожний з молодих художників пам’ятає своє посвячення у студенти біля пам’ятника «Художникам – жертвам репресій», якому закарбовано пам’ять про українських митців – жертви комуністичного режиму. Пам’ятник установлено в Києві на території Академії 1996 року  (скульптор Борис Довгань). Поруч із постаттю «Скорботної музи» розташована бронзова плита з 41 прізвищем репресованих комуністичним режимом  художників. Серед них є також ім’я митця Миколи Івасюка – гордості буковинської землі.  

Точну дату смерті й окремі важливі дати біографії всесвітньо відомого буковинця, художника Миколи Івасюка встановила завдяки е-архіву документів КДБ авторка постійної рубрики «Мистецький детектив» Тетяна Дугаєва.  

«Версії» далі знайомлять із низкою архівних документів про уславленого українського художника Миколи Івасюка (1865-1937) та нагадують про необхідність виправлення помилок, яких припустилися на меморіальних дошках у Чернівцях.

Про себе – власноруч

У Центральному державному архіві громадських об’єднань у Києві (ЦДАГО) зберігаються цінні документи 1937-1980 років зі Справи обліково-архівного відділу КДБ за обвинуваченням Івасюка Миколи Івановича, які прояснюють окремі факти біографії видатного художника. Віднедавна з’явилася можливість ознайомитися з електронною версією цих матеріалів і уточнити важливі дати життєпису митця.
Почнемо з того, що в одному з семи записів – «Анкеті заарештованого» із власноручним підписом художника – зазначені дата й місце народження (16 квітня 1865 р., Заставна, Румунія), місце проживання Миколи Івасюка в Києві (бульвар Шевченка, 4, кв. 10), національність та громадянство («Українець. УРСР»). У графі 8 – інформація про номер паспорта, виданого 17 листопада 1935 р. Принагідно зазначимо, що художник перебрався до Києва 1925 року, а паспортна система в УРСР була введена 1932 року, і паспортизація населення відбувалася в кілька етапів.
Про батьків: «батько – механік сільськогосподарських машин, мати – домогосподарка, дружина – Івасюк Цецилія Християнівна, домогосподарка, 67 років, народилася в Баварії (Німеччина)». Відомо також, що у подружжя було дві дочки, Олександра та Олена.
1884, 1889, 1908, 1925… За цифрами  60 років життя

А в «Архівній довідці про колишнього співробітника Центральної наукової бібліотеки України» зазначені відомості біографії й діяльності М. І. Івасюка, відповідно до тексту його особистої заяви про прийняття на роботу до Всенародної бібліотеки України при Всеукраїнській академії наук (ВБУ). У документі  зафіксовані  важливі  дати з його біографії . Йдеться про закінчення вищої реальної школи в Чернівцях 1884-го та Академії образотворчих мистецтв у Відні 1889 року. Від 1890 до 1896-го вдосконалювався за фахом в Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені, де отримав диплом із відзнакою. Протягом 1898-1908 років художник працював у Чернівцях викладачем Вищої реальної школи та керував школою образотворчого та прикладного мистецтва. Від 1908 до 1925 р. постійно проживав у Мюнхені та Відні, займаючись виключно живописом.

1925, 1928, 1930… Українське кіно
Далі зазначено: «1925 року за ініціативи Наркомату освіти УРСР, за сприяння уповноваженого представника СРСР у Відні Ю. М. Коцюбинського переїздить на постійну роботу та проживання до Києва, набуває громадянство СРСР. Від 1925 р. працює в Києві науковим співробітником кафедри мистецтвознавства при Всеукраїнській академії наук. 1927 року переходить на роботу в бюро Всеукраїнського фотокіноуправління. Від 1928 р. до початку 1930 р. працює на Київській кінофабриці художником постановочного  цеху, з  жовтня 1930 р. – науковим співробітником підрозділу графіки картографічного відділу ВБУ».

У документі є запис про те, що М. Івасюк «вільно володів російською, німецькою, польською, міг говорити французькою, англійською, румунською мовами».

Трійка революційної доцільності

Ми маємо також можливість ознайомитися із двома важливими документами архівної кримінальної справи художника. А саме: з «Випискою з протоколу засідання Трійки при Київському Облуправлінні НКВС УРСР», у якій йдеться про постанову про розстріл Миколи Івасюка. А також із «Довідкою» від 30 грудня 1980 року, виданою військовим трибуналом Київського військового округу, яка свідчить про скасування цієї постанови, про припинення справи за відсутністю складу злочину і посмертну реабілітацію репресованого художника.

Архівна справа КДБ 1937 р. «За обвинуваченням Івасюка Миколи Івановича»

Виписка з протоколу із рішенням від 14 листопада 1937 року про розстріл

І ще про дати…

Донедавна дата смерті Миколи Івасюка достеменно не була відома. Останніми роками оприлюднені важливі архівні документи часів сталінських репресій, зокрема й стосовно розстрілу художника. З постанови Трійки УНКВС від 14.XI 1937 г. «Про розстріл» дізнаємося: митця розстріляли опівночі 25 листопада 1937 року. (З фотокопією цього документа можна ознайомитися в газеті «Версії», № 21, 2019 р.).

На меморіальній дошці на будинку в м. Чернівці по вул. Українській, 37, в якому мешкав Микола Івасюк,  помилково зазначена дата смерті митця

Важливо зауважити й те, що в тексті присвятного напису на меморіальній дошці на будинку, в якому проживав Микола Івасюк у Чернівцях (вулиця Українська, 37), є помилка: вказано дату смерті – 1930 рік. Насправді життя художника обірвалося 1937 року.

До слова, є помилки і в написі на меморіальній дошці на будинку Августи Кохановської  на нинішній вулиці Шевченка в Чернівцях, про які неодноразово писали «Версії».

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Про помилкову дату смерті на меморіальній дошці в Чернівцях, реабілітованого посмертно художника Миколи Івасюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хореограф і танцюрист в Україні –  художник у Португалії: Він жив із палкою вірою в силу мистецтва

27 червня йому виповнилося б 72 роки.

Валерій Васьков був хореографом, танцюристом, художником. В Україні пам’ятають про нього як про багаторічного керівника народного ансамблю танцю «Смеречина», Понад 30 років віддав він знаному в цілому світі коллективу, який ніколи не повертався з конкурсів без найвищих  нагород.

У Вижницькому районі заснована премія його імені.

2 червня у Вижниці з нагоди Дня міста бронзовий монумент Валерія Васькова (1947-2015) відкрили перед міським Будинком культури, де він працював. Пам’ятник створив народний художник України скульптор Володимир Шолудько.

Вшанування В. Васькова відбулося через 20 років після того, як він виїхав з Вижниці до Португалії, змушений наприкінці скрутних 1990-х приєднатися до четвертої «заробітчанської» хвилі емігрантів з України.

1999-го Валерій Васьков та його родина оселилися в Лісабоні. За короткими рядками біографії стоять нелегкі роки нового життя. Доля відміряла лише 16 років на формування яскравого таланту митця. У еміграції він повернувся до своєї першої освіти – художника. І вже через рік після приїзду до Лісабона, 2000-го, відбулася його перша персональна виставка. А ще через 7 років, 2007-го, Валерій Васьков став членом Національної спілки художників Португалії (Sociedade Nacional de Belas Artes).

Нині в Лісабоні можна побачити твори Васькова в численних галереях, музеях, а також в Українському культурному центрі. Знають його твори і в багатьох інших країнах світу. 

… Пригадую 2006 рік: ми бачилися із Валерієм двічі. Влітку в Лісабоні відбувався «Міський фестиваль-2006». Із якою радістю оглядала афішу: «31 липня відкриття виставки живопису Валерія Васькова «Лісабон і лісабонці», 9.00-20.00, картинна галерея…».

Разом із ним ходили галереєю повз його твори, розмовляли про мистецтво, про життя… Зберігаю низку світлин творів Валерія Васькова з тієї експозиції…

(враження про нашу зустріч – у публікації «Художник з Лісабона – заслужений працівник культури України», газета «Чернівці», 3 листопада 2006, №44). 

Васьков про себе:

«Я народився 1947 року в Україні. Моя пристрасть до мистецтва виникла рано. Подорож розпочалася 1963 року, коли я відвідував коледж прикладних мистецтв у Вижниці, Україна. Ступінь магістра образотворчих мистецтв у галузі живопису отримав у м. Рівне.  1999 року я переїхав до Лісабона, Португалія. Від 2001 року мої картини показані на різних виставках у Португалії та інших країнах – таких, як Бельгія, Іспанія та США. Деякі мої картини придбані приватними колекціонерами та музеями в цілому світі. Багато залежить від того, хто поруч. Дружина все робить для мого становлення як художника, для творчої роботи, для незалежності. Повинен бути сильним інстинкт самозбереження себе і своєї сім’ї. Виставляти собі планку і прагнути цієї висоти».

Маріта Васькова про Валерія Васильовича:

 «Плодотворний художник із міцними професійними навичками, він написав сотні робіт, які тепер належать до багатьох чудових приватних колекцій у Канаді, США, Австралії, Європі та Великій Британії.

Він розпочав наш сімейний бізнес 2000 року як невеличку арт-студію в Лісабоні. Галерея називається «Слон, що біжить» («Running Elephant Gallery»), розташована в центрі Лісабона біля замку Святого Георгія. Тепер така галерея  є також і в Лондоні. Чому «Біг слона»? Ми любимо мудрість і співчуття слонів. Ми – молодий, динамічний колектив, який постійно зростає, але ми ніколи не забуваємо свого коріння.

Валерій своїм прикладом і своєю працею став великим джерелом натхнення для всієї родини. Тепер ми слідуємо його шляхом, з гордістю приносячи свої цінності та принципи в наш бізнес».

Мистецька вдача Валерія Васькова живе у творчості його мистецької родини: дружини-художниці й доньок. Не забувають митця і в Лісабоні. Його твори регулярно з’являються на виставках. Приміром, торік в Vузеї Медейруш і Алмейда (Casa-Museu António Medeiros e Almeida) були представлені кілька портретів роботи В. Васькова та композиція «Маска» (серія «Арлекін»).

На Фото:

Відкриття пам’ятника Валерію Васькову у Вижниці

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис До 72 роковин від дня народження Валерія Васькова у Вижниці відкрили йому пам’ятник спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Українське мистецтво – і та його галузка, що розвивалася поза межами самої України (достатньо, мабуть, згадати тих митців, що жили й творили у Франції – хоча б  Олександра Архипенка чи того ж Темістокля Вірсту), і та, що мала свій розвій на теренах самої України – надзвичайно самобутнє у кожному своєму прояві. Як усе феноменальне, воно доволі глибоко й багатогранно вивчене – і залишається все ж таки незбагненною загадкою.

Одна з найзагадковіших фігур у цьому сонмі богів – звичайна сільська жінка, яка на усіх відомих фото постає перед нами у сорочці та в хустці, вже й  не надто молодою…

Марія Примаченко в образотворчому мистецтві українців – фігура, можливо, найбільше ні на кого не схожа. Минулої п’ятниці виповнилося 110 років від офіційної дати її народження – 12 січня 1909 року. Хоча мистецтвознавчі розвідки подають навіть кілька дат – 30 грудня 1908, 1,2,3 січня… Більшість серйозних дослідників зупиняються все ж таки на даті 12 січня.

Тож і прізвище її в різних джерелах існує у двох варіантах – Примаченко, як вона підписувала картини, і Приймаченко. Приймаком, усиновленим, був її батько, від чого, за сільською традицією, пішло й подальше прізвище роду. У селі, стверджувала художниця, казали «примак». Хоча бульвар її імені у Києві пишеться як «Приймаченко». В усіх документах на державні нагороди (а це й ордени, і звання народної художниці УРСР, і Шевченківська премія) фігурує також прізвище «Приймаченко». Але  ці різночитання – мабуть, найдоступніші із загадок художниці.

Народилася Марія Овксентіївна уселі Болотня на Київщині. 

Її батько, Овксентій Григорович, займався теслярством і різьбленням по дереву, бондарював, майстрував дворові огорожі у вигляді  давньослов’янських  споруд. Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання, сама одягалася і одягала сім’ю у власноруч вишиті сорочки. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Від них і перейняла художниця вміння створювати той чарівний український орнамент, у якому, цитуючи Гоголя,«птахи виходять схожими на квіти, а квіти – на птахів».

Серйозно малювати Марія почала у 17-річному віці. Вона знайшла синюватий глей, яким розмалювала власну хату. Це сподобалося усій околиці – незабаром на Марію чекало перше замовлення. За розмальовану хату сусідів Марія отримала винагороду – порося. Згодом, саме це порося допомогло усій її сім’ї вижити в голодні часи.

Більшу частину свого життя Марія Приймаченко жила дуже скрутно. Це зараз за її картини пропонують тисячі доларів. Марія Овксентіївна не продавала свої картини – лише дарувала. Та навіть присуджену художниці Шевченківську премію художниці не віддали, а, нібито на її бажання, передали у фонд миру. І це тоді, коли художниця з сином роками будували новий будинок, бо в старій хаті жити було вже навіть небезпечно. А 2006 року її будинок, у якому жив син художниці Федір, пограбували. Винесли понад 70 картин, кожна вартістю до 10 тисяч доларів. Частину правоохоронним органам вдалося повернути, частина ж вважається втраченою і ймовірніше за все перепродається на чорному ринку.

Картини художниці демонструвалися на міжнародних виставках у Варшаві,Софії,Монреалі, Празі. Вона створила Чорнобильську серію картин. Марія Примаченко була сучасницею багатьох з нас. Померла у віці неповних 88 років, там же, у Болотні й похована.

Життя Марії Овксентіївни дивним чином зробило повне коло біля Києво-Печерської лаври.

1935 року тут заснували майстерню народного мистецтва, де 26-річна Марія починала з вишивки.  І тут, у лаврі розташований нині Національний музей українського народного декоративного мистецтва, де й проходила експозиція, присвячена 110-й річниці від дня народження мисткині. Кураторка виставки – науковиця музею й багаторічна дослідниця творчості художниці Олена Шестакова.

У чарівному саду Марії Примаченко нас зустрічають дивовижні звірі, які нібито й асоціюються з тими тваринами, яких ми знаємо в світі реальному, – і дивовижно не схожі на все, що нам знайоме. Зауважимо, Марія Приймаченко малювала з власної уяви, жодного разу не була в зоопарку, наприклад.

Особливої уваги заслуговують твори художниці, на яких можна побачити українських парубків та дівчат у вишитих строях. Марії Примаченко не треба було виголошувати, як вона ставиться до України, до її народу – цей патріотизм видно з її картин…

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Ювілеї 2019-го: Дивовижний світ Марії Примаченко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Августа Кохановська. Автопортрет. 1896. Відень. Папір, вугіль, крейда. (Студентка ІІ курсу  Школи декоративного та прикладного мистецтва). З колекції Чернівецького краєзнавчого музею

Франц Мач. Кліо, муза історії. Портрет Августи Кохановської (?). Полотно, олія.

Й. Варроне та Є. Петрович. Kunstgewerbeschule – Віденська Школа декоративного та прикладного мистецтва. 1891 рік. Хромолітографія

Августа Кохановська – 1868 (Чернівці, Садгора) – 1927 (Торунь, Польща).

Вікіпедія подає неправильний рік народження – 1866.

Понад століття  минуло, як у чернівецькій пресі з’явилися повідомлення про творчі успіхи молодої художниці Августи Кохановської. Її ім’я не сходило зі сторінок видань від 1894-95 років, починаючи з того, що Земельний уряд Буковини, зокрема, землевласник із Садгори барон фон Мустаца  матеріально підтримували  Августу Кохановську у здобутті вищої освіти. А після її повернення з Відня додалися публікації про роботи молодої мисткині й з віденських видань.

Здавалося б, сьогодні ми достатньо маємо відомостей про цю непересічну особистість. Але й досі ми не бачили багатьох її творів, не знаємо їхніх назв, а  низка подій її життя загубилася в часі. На жаль, окремі моменти, про які читаємо в сучасних дослідженнях, практично не відповідають дійсності. Приміром, ще й досі побутує хибна думка про її навчання в Академії мистецтв у Відні – всупереч історичному  факту, що двері академій були закриті для жінок практично до 1920-х років. Ця теза закріпилася в життєписі А. Кохановської та протягом років переходить з однієї публікації до іншої. Додається, що педагогом майбутньої художниці був Франц Мач, який, до слова, ніколи не працював в Академії мистецтв. Утім, ретельне дослідження життя й творчості Августи Кохановської дозволили три роки тому дійти висновку, що вона, розпочавши навчатися малюванню приватно у Чернівцях, згодом стала студенткою Kunstgewerbeschule (Кунстгевербешулє) – Школи декоративного та прикладного мистецтва у Відні, до якої приймали жінок (Про це писалося у «Версіях» 1 жовтня 2015 «Грані творчого хисту Августи Кохановської… Невідомі факти з життя мисткині»).

Та вже сьогодні можна впевнено стверджувати, що  Августа Кохановська дійсно навчалася в одному з кращих мистецьких навчальних закладів Європи – у Віденській школі декоративного та прикладного мистецтва, повна назва якої «Kunstgewerbeschule des K.K. Osterr. Museums fur Kunst und Industrie in Wien», нині – Віденський університет прикладних мистецтв. Це підтверджено документами, наданими відділом університету «Колекція та архів мистецтва» у відповіді від 7 серпня цього року:  «Шановна пані Дугаєва. Велике спасибі за ваш запит, ми з радістю допоможемо. Щодо освіти Августи Кохановської, то ми можемо підтвердити, що вона навчалася у класі живопису професора Франца фон Мача… і була зареєстрована як постійна студентка… Я рада надіслати вам копію сертифіката і запис у списку класів…». При цьому додається, що відомості тих років надто невеликі і що мистецькі твори А. Кохановської та її дипломна робота в архіві відсутні.

В отриманому документі (сертифікаті) є важлива інформація про те, що Августа Кохановська 5 років навчалася у Школі декоративного та прикладного мистецтва у Відні (1894-1899), зокрема в класі професора Франца фон Мача ( Franz von Matsch) –  від 1896 до 1899 року.

З характеристики А. Кохановської: «…Фройляйн Августа Кохановська з Садгори, Буковина, навчалася малюнку та живопису у Школі прикладних мистецтв (Kunstgewerbeschule d.K.K. Ort–Museum in Wien) …»

Її успіхи записані у випускному табелі з висновком «дуже старанна» та оцінками «дуже добре», «добре». В документі подається перелік навчальних предметів за п’ятирічний курс навчання в класі живопису: теорія проекції, теорія тіней та перспектива, малюнок від руки (І та ІІ), історія мистецтв (І та ІІ), анатомія. Зазначені також прізвища викладачів: проф. Юліуш Кайєтан, Антон фон Кеннер, Едуард Ляйшніг іа Герман Вінценц Геллер.

У списку студентів класів  в графі «Постійний студент чи вільний слухач» бачимо запис «постійна студентка» та загальну оцінку, яку виставлено А. Кохановській за останній рік навчання: «дуже старанна, добре».

Надзвичайно цінною є характеристика студентки Августи Кохановської за підписом професора  Ф. Мача, у класі якого вона навчалася, від 1 липня 1901 року: «…Фройляйн Августа Кохановська з Садгори, Буковина, навчалася малюнку та живопису у Школі декоративного та прикладного мистецтва (Kunstgewerbeschule) …

…Вона малювала здебільшого з натури  та  фігури  живої моделі. Малюючи на природі, показувала дуже гарний результат та належну техніку. Успіх дуже хороший!

Малюнки з композиції фройляйн Кохановська також виконувала з дуже хорошими результатами. Вона була успішною як в декоративному, так і  декоративно-прикладному мистецтві.

Відень 1 липня 1901 р. Ф. Мач».

Фрагмент характеристики студентки А.Кохановської.

Документ з  архіву Kunstgewerbeschule

Перегляд творів художника Франца Мача під час роботи над цим матеріалом приніс неочікувану знахідку. Жінка, яка зображена на живописному портреті роботи Мача «Кліо, муза історії», має вражаючу портретну подібність з Августою Кохановською, якою ми її знаємо за її «Автопортретом», створеним 1896 року, коли вона була студенткою Франца Мача. Вочевидь, твір митця зберігається у приватній колекції: кілька років тому він продавася на аукціоні в Австрії.

Простежується також зв’язок цього портрета з алегоричними композиціями розписів Ф. Мача, творчість якого була доволі всебічною. Він працював як в історичному живописі, так і у стилі сецесії. Часто працював спільно Густавом Клімтом і його братом Ернстом. Серед іншого, вони створили дизайн родинного палацу віденського промисловця, політика та покровителя мистецтв Ніколауса Думби (Nikolaus Dumba). Франц Мач працював над розписами їдальні та залу муз. Палац постраждав під час ІІ Світової війни, та деякі ескізи його композицій у техніці пастелі з численними алегоричними фігурами молодих жінок збереглися. Зокрема, серед жіночих зображень, створених близько 1897 року для залу муз у палаці Думби, є дві композиції з музами Кліо та Евтерпою (музою поезії), в яких подібність з Августою Кохановською теж простежується, але більш віддалено. Можна припустити, що моделями для численних жіночих фігур могли бути студентки професора Ф. Мача.

Чернівецький період: її картини привернули увагу імператора

По завершенні навчання у Відні Августа Кохановська повернулася до Чернівців, де  буквально поринула у творчу роботу: брала активну участь у мистецьких виставках Чернівців, Львова та Відня. Принагідно підкреслимо, що можливості сучасних досліджень значно зросли завдяки доступу  до електронних архівів та бібліотек багатьох країн. У різних виданнях того часу читаємо про участь А. Кохановської у першій міжнародній мисливській виставці у Відні 1910 року. Так «Bukowinaer Post» повідомляла, що до столиці Австрії відправлено «кілька чарівних картин  на тему Буковини художниці Кохановської». А в раритетному, багато оформленому виданні каталогу, який вийшов друком 1912 р. у Відні-Лейпціґу,  читаємо про «чотири настроєві пейзажі з виразними деталями» Августи Кохановської. «Czernowitzer Allgemeiner Zeitung» 15 червня 1910 року зазначала, що її «картини  привернули увагу імператора», а пізніше розповіла, що мисткиня отримала від міжнародного жюрі поштою диплом учасника.

Сьогодні часто переповідають історію з золотою брошкою як нагородою для мисткині. Вона дійсно мала місце. Але отримала Августа Кохановська цю коштовність зовсім не за участь у виставці 1910 року у Відні. Це був подарунок від ерцгерцога Карла Франца Йозефа – і значно пізніше. Допис в чернівецькій газеті «Bukowinaer Post» за 4 лютого 1913 року свідчить, що високий гість під час свого візиту до Чернівців 1912 року побував на крайовому продажі мистецьких творів на Herrengasse.  Там він  «віддав данину поваги художниці Буковини Августі Кохановській за кілька пам’ятних картин та видів Галіції й Буковини, які йому особливо сподобалися… та переслав їй на знак визнання золоту брошку, прикрашену діамантами з ініціалами та короною». Про це повідомляло і віденське видання «Neues Wiener Abendblatt» (16 липня 1913 р.).

Писали столичні видання і про курйозний випадок з творами Августи Кохановської на віденській виставці. Наприклад, у газеті «Illustrierte Kronen Zeitung» від 10 липня 1910 р. надруковано: «У павільйоні Буковини вкрали дві живописні картини у позолочених рамах Августи Кохановської, на яких зображені буковинські пейзажі».

Життя Августи Кохановської у Чернівцях було напрочуд яскравим і виразно забарвленим  жвавою роботою.  Художниця брала участь у громадських справах, зокрема пов’язаних з актуальним жіночим питанням: відомо, що вона дотримувалася активних  феміністських поглядів.

Про непересічність її натури й  життєву позицію свідчить і документ 1915 року, який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України у Києві. Йдеться про клопотання А. Кохановської про дозвіл працювати у групі воєнних художників у прифронтовій зоні. Ймовірно, саме цей епізод її біографії зіграє певну роль через багато років у Відні…

Невтомна чернівчанка продовжувала займатися улюбленими справами: подорожувала Буковиною, щоби малювати та займатися реставрацією, якій приділяла значної уваги ще у Kunstgewerbeschule. Багатогранний талант Августи Кохановської проявлявся не тільки в заняттях  живописом, графікою та книжковою ілюстрацією, а також у літературній творчості молодих років і наукових етнографічних дослідженнях (1898-1914). У тогочасній місцевій періодиці часто зустрічаємо схвальні відгуки про виняткову творчу вдачу мисткині, про її «романтичну душу, яка є завжди у постійному пошуку найбільшої виразності”. Зокрема «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» від 7 липня 1912 р. виокремлює твори, які «випромінюють радість:   пастелі «Дерева, що цвітуть», «Первозданний ліс», «Будинок з вівцями» та «Відпочинок», а також «Янгол» та «Заратустра» тощо.

Нові роботи художниці регулярно з’являлися  на виставках. Влітку 1919-го року її чотири твори вчергове експонувалися у Чернівцях. І здавалося, що нічого не віщує змін в її житті.  Та невдовзі, з нез’ясованих причин,  вона залишила місто назавжди.

Чому Кохановська залишила Чернівці, досі невідомо

Достеменнно ми не знаємо, куди вирушила Августа Кохановська, як і не маємо відомостей про її подальше життя. Згідно усталеної думки, вона з Чернівців попрямувала до Польщі і перебувала там протягом кількох років. Водночас професор торунського університету М. Кротофіль і доктор історичних наук, науковець інституту історії АН Польщі Т. М.Трайдос, які вивчали цю тему, повідомляють, що свідоцтв та згадок про її участь у культурному житті Торуні та про її творчість у Польщі не знаходиться (Т. Дугаєва. Останні сторінки життя художниці – таємниця… З досліджень польського науковця. «Версії» 3 грудня, 2015).

Натомість є факти, які вказують на те, що Августа Кохановська не втрачала зв’язок з Віднем і після від’їзду з Чернівців. Насамперед візьмемо  до уваги те, що в цей період художниця зверталася до Школи декоративного та прикладного мистецтва, де їй видали копію посвідчення про закінчення курсу навчання з важливим для нас архівним записом та власноручним підписом художниці: «Дублікат – Документ про освіту № 188 отримано: 12 квітня 1924. (підпис) Августа Кохановська».

Підпис А. Кохановської від 12 квітня 1924 року про отримання дублікату посвідчення про закінчення навчання у віденській Школі декоративного та прикладного мистецтва

Певні результати дало опрацювання  мистецьких хронік австрійських періодичних видань 1920-х років. Виявлені матеріали знайомлять з важливими для нас повідомленнями про постійну участь А. Кохановської у весняних художніх виставках у Відні 1923-1926 років. Так наприклад, «Reichspot» (1923 р.),  «Neues Wiener Journal» (1924-25 р.р.) та «Oesterreichische Wehrzeitung» (1926 р.) періодично друкували огляди про виставки  мистецької секції «Kunstheim» у палаці Шварценберга, де експонувалися роботи чернівецької мисткині. Це товариство об’єднувало талановитих художників –випускників Академії мистецтв, Школи декоративного та прикладного мистецтва у Відні тощо.  Августа Кохановська виставляла там такі твори, як пастель «Чоловічий портрет», етюд «Площа Йозефа у Відні», «Св. Цецилія», «Жіночий портрет», а також композиції «містичного характеру, як от «Танець навколо золотого тельця», «Ностальгія». Відзначалось, що її твори «мають реальну художню якість та вирізняються тактовним смаком». А 1929 року на весняному огляді товариства твір Августи Кохановської експонувався вже посмертно. З цього приводу у виданні «Österreichische Wehrzeitung» писалося: «Художня  алегорія має свого представника в роботі Августи Кохановської «Шлях чесноти» («Der Weg der Tugend»).  У творі з своєрідним поєднанням олійних фарб і пастелі художниця доводить, що мистецька винахідливість і багата уява знову знаходить у такій популярній темі нове вирішення».

Наведена інформація цікава нам також і тим, що згадані твори та навіть їх назви не відомі в Україні.

Останні роки життя п. Августи залишаються таємницею 

Задля з’ясування деталей про життя Августи Кохановської того періоду важливим є кожний факт. Згадаймо, що вона мала намір вирушити на фронт у складі групи воєнних художників 1915 року. Відтак звертає на себе увагу те, що вказані віденські виставки секції «Kunstheim», у яких брала участь чернівецька малярка, відкривав Людвіг Хессхаймер ( Ludwig Hesshaimer, 1872-1956), який на початку 1915 року перебував у Чернівцях, працюючи воєнним художником під час Першої Світової війни. Він був переконливим поборником миру та засуджував звірства війни. Цього разу шляхи двох митців перетнулися вже у столиці Австрії. У Відні митець заснував мистецьку секцію Товариства офіцерів Австрії «Kunstheim» у палаці князя Шварценберга та був керівником найстарішої віденської асоціації художників «Albrecht Dürer Bundes».

Стосовно місця проживання Августи Кохановської до 1927 року залишається більше запитань, ніж відповідей. Щодо польського міста Торуні, яке вважалось столицею Поморського воєводства, звертає на себе увагу те, що в адресній книзі міста за 1923 рік прізвища А. Кохановської не знаходимо. В поданому списку з 24 мешканців будинку №60 по вул Бидгоській її ім’я відсутнє. Але 1927 року, коли закінчилося її життя, художниця проживала саме за цією адресою, про що відомо з довідки міського відділу цивільних справ. Августа Кохановська померла в шпиталі діаконісток, який, як зазначає польський дослідник Мачєй Кротофіль, був на той час «добре обладнаною загальною лікарнею та лікувалися там матеріально забезпечені хворі» («Августа Кохановська – забута художниця з Буковини». 2014 р.). А історик Тадеуш М. Трайдос у своїй статті того ж року «Згасаючий слід. Про забуту польську малярку з Чернівців» зазначає, що «в Маріацькому костелі (костелі Діви Марії) зберігся запис про те, що А. Кохановську поховали на торунському цвинтарі Святого Георгія  (cmentarz Św. Jerzego).  Але в списку поховань цього кладовища згадки про могилу чернівецької мисткині вже немає. Напевно з роками скромна могила була втрачена. Не було кому про неї піклуватися»…

Її мама пережила доньку-художницю на рік. Померла у Чернівцях.

…І вже давно нам час виправити помилкові дати на  меморіальній дошці на будинку Кохановських (газета «Версії» №38, 2017).

Вочевидь, дослідження останніх років пожвавлюють інтерес до багатого подіями життя мисткині та особливостей її творчості. Мистецьке обдарування талановитої чернівчанки приваблює багатогранністю, виразними ознаками академічних засад у графічних роботах та зворушливими романтичними композиціями в живопису. Її твори позначені витонченими проявами модерну, як і належить істинній вихованці однієї з колисок цього нового стилю епохи – віденської Школи декоративного та прикладного мистецтва. Талантом Августи Кохановської чернівчани пишалися ще в далекому 1906 році, називаючи її «справжньою дочкою своєї Батьківщини». Саме так шанобливо писала про неї 14 червня газета «Bukowinaer Post», зазначаючи її «щирість, талант та пристрасну любов до мистецтва», які вона присвятила Буковині.

В обласному Художньому музеї окремий зал знайомить з живописом та графікою Августи Кохановської, видані каталоги її творів.

Сердечна подяка співробітникам відділу «Колекція та архів мистецтва» Віденського університету прикладних мистецтв – колишній Школі декоративних і прикладних мистецтв у Відні за надані архівні  матеріали про навчання випускниці Школи Августи Кохановської.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Від редакції: Коли верстався номер, від Тетяни Дугаєвої надійшло повідомлення про  нову знахідку – ілюстрації  А. Кохановської до невідомого досі накладу 1901 року «Малоруських новел» Ольги Кобилянської нім. мовою, які вийшли ще й у м’якій (охоронній) обкладинці. Читайте про це у найближчих числах газети.

Запис Августа Кохановська – яскрава зірка на мистецькому небосхилі Буковини.  Знахідки й уточнення важливих деталей біографії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Президенту Національної академії наук України академіку Борису Патону виповнилося 99 років.

Він є автором 1,2 тис. публікацій, зокрема 20 монографій та понад 400 винаходів.

Gazeta.ua пропонує 10 найцікавіших фактів про дослідника.

1. Борис Патон дослідив використання зварювальних процесів у космічній технології, виконаних космонавтами при орбітальних польотах кораблів і в умовах відкритого космосу.
2. У середній школі Борис Патон отримав 9 двійок за семестр. Вступивши в КПІ, навчався на “відмінно”. На іспиті з філософії (про марксизм-ленінізм) студент отримав “незадовільно”. Пізніше перездав на “добре”. Через це не отримав червоного диплома.
3. Отримав звання Першого героя України. Борис Патон удостоєний прижиттєвого бюста, який знаходиться у Києві перед будівлею академічних музеїв за адресою Богдана Хмельницького, 15. Разом з батьком, Євгеном Патоном, конструктором столичного моста, створив наукову школу.
4. Патон раніше регулярно грав у теніс і захоплювався водними лижами. Останнім часом віддає перевагу плаванню.
5. Захист дипломної роботи в інституті призначили на 22 червня 1941 року. Борис Патон і його однокурсники потрапили під бомбардування – німці атакували авіазавод, що знаходився поруч. Диплом винахідник захистив на “відмінно”.
6. Після операції на стегні 1995 року, дізнавшись, що кістку хірурги різали механічною пилкою, Борис Патон зібрав команду, яка почала розробляти лазерні методики.
7. Завдяки розробкам Бориса Патона провели 1-ий експеримент зварювання в космосі. Він зробив внесок у розробку ракети Н1, яка призначена для освоєння Місяця.
8. Разом із колективом вчених-зварювальників і хірургів Борис Патон розробив новий спосіб з’єднання м’яких тканин, а також інструменти для зварювання різних видів біологічної тканини. Завдяки цьому скоротилась тривалість операцій, знизились ймовірності післяопераційних ускладнень та втрати крові.
9. Борис Патон сприяв будівництву житла для співробітників НАН. Так з’явився масив “Академмістечко”.
10. Вчений виступав категорично проти зведення 3 і 4 реакторів ЧАЕС, пояснюючи це можливістю катастрофічних наслідків через концентрацію вже діючих електростанцій на Дніпрі і Прип’яті. Події 1986 року підтвердили його побоювання. Після катастрофи на ЧАЕС колективи більшості інститутів НАН відразу взяли активну участь у роботі по ліквідації наслідків вибуху.

Борис Патон є сином Євгена Патона – знаменитого мостобудівника. Продовжувачкою роду Бориса Патона є його єдина онука 29-річна Ольга. За освітою вона юрист.

Запис Президенту Національної академії наук України академіку Борису Патону виповнилося 99 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.