Від 5 до 30 тис. грн нарахував селянам «ЧернівцігазЗбут» – журналісти з «Фактів» ICTV навіть зняли про це сюжет.

Починаючи з 1 січня кілька тисяч жителів буковинського селища Берегомет отримали нові платіжки, в яких зазначено від 5 до 30 тис. грн боргу. Люди в розпачі, бо це точно не здешевлення газу. Та ще більше їх обурила щомісячна оплата за транспортування, яка склала ще кілька сотень гривень.

Споживачі не розуміють, чому мають платити за торішній газ і окремо за його доставку. Адже раніше плата за транспортування входила в загальний тариф. До того ж тепер сплачуватимуть навіть ті, хто газом не користується. Формула оплати транспортування проста, але сума зросла саме через фіктивні борги. До того ж селян обурює, що нині вони платять за те, що робили власним коштом: на прокладені в селі газогони вони складалися усією громадою.

Запис Астрономічні фіктивні борги за газ у Берегометі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Росла вона у доволі заможній родині – батько мав посаду на місцевому заводі. Але, як і більшість народжених після великої війни, буковинських дітей, Марію та її на рік молодшого брата Івана змалку привчали до праці. Дівчинку, звісно, вчили рукоділля. Геть невеличкою ще, у 12 років, вишила свою першу сорочку. Просту, червоно-чорну, зі скромними візерунками – дитина ж бо вишивала. Навчилася переважно від бабусі, але і дідусь умів тієї премудрості. І хоч на початках дуже переживала, коли щось не виходило, а бувало, й ховала зіпсовані полотна від своєї мами – справа пішла… Тепер у окремій кімнаті бабусиної хати в Берегометі зберігається понад два десятки вишитих сорочок – по кілька для кожного члена родини. А ще ж рушники та інші гаптовані візерунками вироби… Пишаюся тепер згадкою, що частина того творилася на моїх очах – я малою бачила, як бабуся Марія сиділа за столом і тримала в руках довгі та білосніжні полотна , які потім перетворювалися в неймовірні вишиванки. На жаль, у кімнаті з вишиванками буває все менше відвідувачів. Усе тому, що вже 20 років моя бабуся живе за кордоном. І щодня, спілкуючись з рідними сучасними засобами зв’язку, запитує: «А як там мої вишиванки?»

Для неї це спогади, частина її життя, її святиня та обереги, які вона передала дітям і онукам. І це навіть те, що допомогло їй адаптуватися в новому для себе світі – в далекому Ізраїлі, де вона мешкає вже 20 років.

Спочатку вона сумувала за Батьківщиною. Але її так тепло прийняли в чужій країні, що навіть коли бабусі було вже геть важко впоратися зі спогадами, нові єврейські друзі просто приходили до неї і просили навчити вишивати. Ну або принаймні показати хоч декілька найпростіших візерунків! А за вишиванням плинули й задушевні розмови, і зароджувалася щира дружба. Відтоді там так полюбили і бабусю, і її мистецтво, що деякі бабусині друзі спеціально придбали вишиванки і вдягають їх практично на кожне свято.

Вишивальниця Марія Мачужак з чоловіком, який у гуцульському капелюхові і з топірцем

А особливо тішить Марію з Берегомета те, що вишиванку вдягає її ізраїльський чоловік Шельтьєро, з яким вони побралися 19 років тому.  Навіть дві – обидві вишила йому Марія з Берегомету уже за роки шлюбу. І тепер майже щодня бабуся вишукує в інтернеті нові орнаменти, візерунки, поєднує, вигадує своє. Найбільше їй подобаються яскраві кольори : червоні, оранжеві, рожеві, жовті. І моя вишита бабусею сукня (на першому фото) – така яскрава, як бабуся любить!

Марія БОДНАРАШЕК, «Версії»

Запис Марія з Берегомета, яка вдягнула у вишиванки ізраїльтянина спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наталія Романюк, методист Вижницької РБ                                                         

Із біографії художниці Одарки Кисилиці

Майбутня художниця народилася на початку квітня 1912 року в селі Берегомет Вижницького району, в самому серці буковинських Карпат. Вихована в інтелігентній родині педагога, з дитинства Одарка захоплювалася народним мистецтвом, особливо писанкарством. Враження від спілкування з мальовничою карпатською природою та народним мистецтвом втілилися згодом у її самобутніх живописних полотнах.

Потяг до навчання і захоплення мистецтвом привели дівчину до Чернівців у майстерню відомого чернівецького художника Пантелеймона Видинівського. Він побачив у ній самобутній талант і порадив батькам відправити її на навчання до професійного мистецького закладу. 1930 року Одарка вступила до Празької академії мистецтв, яку успішно закінчила 1939 року. В академії вона навчалася у майстерні відомого чеського портретиста Вечіслава Нєхліби.+

Із 1949 року художниця жила і працювала в Чернівцях. Свої мистецькі уподобання вона втілювала в портретах, натюрмортах і краєвидах. 

Запис «Я – писанка, писана житнім вогнем…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

30 листопада Назарію Яремчуку виповнилося б 61 рік.
Пісні, які виконував Назарій Яремчук, знали всюди і всі: «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Я тебе не забуду ніколи», «Я ще не все тобі сказав», «Гай, зелений гай», «Незрівняний світ краси»…

Про фантастичну популярність співака і його скромність, щирість, порядність, про відданість пісні та музиці Назарія Яремчука ми говорили з фотохудожником Михайлом Михалатюком, почесним членом спілки фотохудожників України. На нашу зустріч Михайло Іларіонович приніс велику теку із світлинами, вирізками газетних публікацій і з програмами концертів та виставок.

Михайло Михалатюк познайомився з Назарієм Яремчуком зовсім випадково у сімдесятих роках в Чернівцях в магазині фототоварів та допоміг молодому співаку виготовити кольорові слайди. Потім їздив з ним, вже як товариш, у гастрольні поїздки, фотографував концерти і має великий архів фотодокументів про Назарія Яремчука. Також М. Михалатюк пригадує (це напевно наслідки виборів, що щойно пройшли), як кандидати в депутати, щоб на зустріч прийшло багато виборців, запрошували на зустріч і видатного співака. Про це писали в оголошенні і клуб, де відбувалася зустріч, був вщент заповнений глядачами, які прийшли послухати свого улюбленого співака Назарія Яремчука.

А світлини, які зараз представив М. Михалатюк – це фотографії з останнього концерту Назарія Яремчука на Буковині. Цей концерт відбувся у вересні 1992 року в День працівників лісу трохи більше, ніж 20 років назад. Концерт проходив у Берегометі. На імпровізованій сцені стадіону виступали популярні буковинські співаки Назарій Яремчук і Павло Двірський. Квіти, точніше оберемки квітів, оплески, автографи, віншування співаків, улюблені пісні, дотепні жарти – так динамічно і майже реально відображають чорно-білі світлини Михайла Михалатюка буковинський концерт Назарія Яремчука.

«Його пісні мають зміст. Вони наповнені філософією, лірикою, естетикою…, – розмірковує М.Михалатюк, – Тому, напевно, вони мають силу та цілеспрямованість, актуальні і зараз. Я і по сьогодні відчуваю святкову енергетику того далекого концерту, його піднесену родинну атмосферу. Все це ніби вібувалося учора, я бачу радісні очі земляків, дорослих, дітей, їх захоплення, радість та щастя…  Думаю, що це і є справжнє мистецтво».

Наша доля, наче вільний птах,
Поринає у шалений світ 
І летить собі, немов лелека,
Та й зриває яблуневий цвіт. 
Наша доля, наче вільний птах,
Поринає у шалену мить
І завжди вона мені дарує 
Цвіт кохання, яблуневий цвіт…
Назарій Яремчук

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото з архіву Михайла Михалатюка
та автора

Запис Пісні Назарія Яремчука наповнені філософією, лірикою, естетикою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щорічно в лікарні мають змогу перебувати більше 400 хворих. Тільки за І півріччя 2012 року тут оздоровилося 335 хворих. Серед них 237 – самотніх, 24 – інвалідів праці, 73 – учасників війни, 1 – інвалід дитинства.

Завдяки благодійникам, від початку нинішнього року на утримання лікарні Червоного Хреста виділено майже 400 тис грн., зокрема передані продукти харчування, ліки, предмети реабілітації, миючі та дезінфікуючі засоби.

А нещодавно подарунком для лікарні стали 40 тис.грн. від ТОВ «Порше Лізинг Україна». На ці гроші закупили продукти харчування, натільну та постільну білизну, а також украй потрібний портативний електрокардіограф.

Потребує Берегометська лікарня і фізіотерапевтичного обладнання: воно покращило б медичне обслуговування хворих. А це – інгалятор,  дарсонваль, електрофорез, кварц (УФО), інфрачервона лампа. Не менш нагальна проблема – відсутність автомобіля. Червонохрестівці сподіваються, що благодійники та спонсори, які допоможуть реалізувати ці потреби, все ж таки знайдуться.

Вл. інф.

Запис Лікарня для бідних святкує 15-річчя спершу з'явиться на Медіа-Версії.