Щоправда, в нашому загалі значно більше радикалів на словах, ніж на ділі. Революції творить переважно молодь, а найбільш активна частина молодих українців уже виїхала за кордон. Решта отримала від бездарного Ющенка ефективне щеплення від особистої участі в масових акціях. На зміну розчарованому в лідерах поколінню «Помаранчевої революції» не встигли ще підрости майбутні радикальні руйнівники старого. До того ж, немає ні нових захопливих ідей, ні достатньо популярних політичних лідерів. Більшість українців звикла обирати між поганими і ще гіршими політиками, які вже так забрехалися, що віри їм не йме майже ніхто.

А суспільство радикалізується швидко, і частина політиків прагне очолити народний рух, відколи він спалахне. Поспішають, аби не запізнитися. Недарма нардеп Ляшко приніс під Шевченків монумент свої знамениті вила. Але щось ніхто не долучився до цього персонажа скандальної хронічки: не забула публіка його радикальних попередників на зразок Дмитра Корчинського. Ті виглядали значно войовничіше: роз’їзжали столицею на орендованих у кінематографістів стареньких бронетранспортерах, носили армійську камуфляжну форму і навіть здобували бойовий досвід у Придністров’ї та Кавказі. Куди Ляшковим вилам до БТРу «братчиків» Корчинського! Але епопея того «Братства» закінчилася пшиком, тож і сприймають у народі новітніх псевдо-радикалів зі скепсисом, вбачаючи в них епігонів віджилого і повністю дискредитованого руху.

Соціологічні опитування свідчать, що серед опозиціонерів набуває ваги лідер «УДАРу» Кличко. Але 9-го березня його не було поруч з іншими провідниками парламентської опозиції. Можливо, це тактичний хід: якщо влада почне переслідувати тих, хто закликав до повстання, Кличко залишиться на свободі. А переслідувати нинішні можновладці вміють. Позбавленням депутатського мандату тепер займається підконтрольний суд, і поняття депутатської недоторканості перетворилося на фікцію. До речі, це одна з причин, що підштовхує опозиціонерів до конкретних дій. Відчули, що час балачок завершується, а за свої слова можна й постраждати.

В Україні почалися серйозні тектонічні зрушення, які можуть завершитися справжнім політичним землетрусом. Старі методи влади, спрямовані на відволікання уваги суспільства від справжніх проблем, вже не спрацьовують. Мовне питання втратило свою гостроту, народ не повівся й на руйнацію пам’ятників – Леніну на Сході, а Бандері й Шухевичу – на Заході України. Нині йдеться вже про існування самої України, української нації як такої. Одні проголошують повстання, інші готуються до його придушення, а народ поступово пробуджується від сплячки. Він і вирішить долю держави.

Ігор БУРКУТ

Запис ПРОСТО ЗРАННЯ НА ПОВСТАННЯ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Постраждали міліціонер та депутат. Хто кого бив – невідомо

Сутички протестувальників і правоохоронців були такими запеклими, що вони зламали невеличкий металевий паркан біля магазину на вулиці Університетській. Одразу ж на підмогу міліціонерам у формі прибули два мікроавтобуси з людьми в цивільному та однакових чорних шапках. Натовпом миттєво поширилися чутки, що це перевдягнений російський спецназ. Молодики виривали в пікетувальників прапори та ламали їх. Декого – били. Насамперед, свободівських депутатів, зокрема нардепа Руслана Зелика.

– Це безпрецедентний випадок, напевне, для всієї Західної України, – зусібіч оточений правоохоронцями, емоційно вигукував пан Руслан. – Працівники міліції побили депутата! Коли було протистояння – мене копали ногами по гомілках.

Дісталося і місцевим журналістам: заштовхали Михайла Токарюка («Буковина»), потоптали Петра Кобевка («Час»).

А ще у сутичці постраждав міліціонер. Зокрема, прес-служба прокуратури Чернівецької області повідомила, що чоловік із тілесними ушкодженнями перебуває в лікарні. За цим фактом відкрите кримінальне провадження і розпочате досудове розслідування.

А решта де?

Поки «свободівці» гуртом – під гасла та різдвяні колядки – намагалися прорватися крізь численні заслони правоохоронців, представникам «Фронту Змін» поодинці вдалося «просочитися» за спини міліціонерів. Зібравшись докупи, вони, на знак протесту, «підступно» повитягували з кишень прапори Євросоюзу і накинули їх собі на плечі.

Чернівецькі ж ударівці по Митному Союзу УДАРили… автопробігом.

– Перехожі із зацікавленістю спостерігали за жвавим рухом, читали написи на плакатах, водії зустрічної смуги підбадьорювали учасників автопробігу сигналами своїх автівок, – радісно відрапортували у прес-службі облорганізації партії УДАР.

Протестували і чернівецькі БЮТівці. Але дуже вже законспіровано…

– Через цілковите перекриття вулиць я не зміг проїхати своєю автівкою до місця події, відгукнувся заявою голова обласної організації партії ВО «Батьківщина»  Іван Мунтян. – Та серед пікетувальників були партійці ВО «Батьківщина», які участь у подібних акціях вважають своїм обов’язком. «Хто, як не ми», – казали вони мені напередодні, вважаючи, що такими виступами підтримують бойовий дух кинутої за грати нашої лідерки Юлії Тимошенко.

А ще біля воріт університету, під охороною міліції, послів зустрічали кілька молодих осіб із плакатами: «Приветствуем министров. Ждем президентов», «Желаем успешных переговоров!». Щоправда, дізнатися, кого вони представляли, так і не вдалося.

Офіційно, міністри закордонних справ України Леонід Кожара та Росії Сергій Лавров прибули до Чернівців для проведення чергового засідання Підкомітету з міжнародного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії.

Проте, за чутками, візит Лаврова – це оглядини Михайла Папієва як потенційного нового посла України в Росії.

Ректор ЧНУ Степан Мельничук вручив міністрам дипломи та мантії почесних докторів університету. Ввечері їх у «Георг-плаці» розважала Маланка з Кіцманя та Шубранця. А понеділкового ранку міліція на півгодини повністю перекрила рух у центрі міста, – не пускали навіть маршрутки і тролейбуси: міністри покладали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку на Центральній площі.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Бандера прийде – порядок наведе» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Утім, усі погоджуються з тим, що, коли Степан Бандера і відвідав Буковину, то це обов’язково було повстанське село Борівці на Кіцманщині. Подейкують, що у другій половині 40-их минулого століття влада планувала вивезти до Сибіру все село, та зупинилася на тому, що винищили там чи не половину всього населення.      

– Про Степана Бандеру мені відомо з розповіді мого батька, – каже Юрій СКОРЕЙКО, голова Чернівецької міської партійної організації ВО «Батьківщина». – А він дізнався про навідини провідника ОУН від мого покійного дідуся Онуфрія Скорейка.

Було ж це так: на початку 1930-х років юний Бандера організовував підпільні оунівські осередки. Приїхав і до села Борівці Кіцманського району. Зупинявся Степан у трьох хатах: спочатку – в мого дідуся Онуфрія Георгійовича Скорейка, тоді в його рідного брата Миколи Георгійовича Скорейка, а відтак завітав і до Степана Карбашевського, на жаль, по батькові не можу пригадати.

Скільки часу Бандера перебував у селі, невідомо, та зі слів батька мені здалося, що це була доба. Заночував у нашій хаті, бо з нашою сім’єю зустрічався пізно ввечері. Та хата, до речі, ще стоїть, однак нині вона вже осучаснена.

Прикметно, що спочатку ніхто й не здогадувався, що то був провідник ОУН Степан Бандера. Мої рідні дізналися про це дещо пізніше, коли вже були створені оунівські осередки. Саме борівчани-оунівці й розповіли пізніше, що молодий чоловік, який приходив до нас тієї ночі, і був славнозвісним Степаном Бандерою.

На тій зустрічі, крім мого діда, було ще кілька його родичів, – веде далі Юрій Скорейко. – Серед них і майбутній провідник борівецького осередку Тодор Скорейко, який загинув за невідомих обставин. Навіть не відомо, де його могила.

Прийшов, до речі, Бандера зі сторони Городенківського району нинішньої Івано-Франківської області, тобто є підстави думати, що там уже були створені перші осередки організації українських націоналістів.

Дізнався ж я про цю історію тільки в 16 років від батька, бо дідусь помер, коли мені було 5 років. А факт перебування Бандери на Буковині, – наголошує п. Юрій, – мені підтвердив однокласник мого батька пан Горбашевський, автор книги «Битва за Буковину». У 40-х він був членом ОУН і господарем однієї із тих трьох хат, до якої завітав Бандера. Пізніше він виїхав з України до Румунії та, щоби його не переслідували, змінив прізвище з Карбашевського на Горбашевського.  Коли ми зустрілися, не пригадую точно, був це 2002 чи 2003 рік, то він мені переповів цю історію так, як розповідав батько, тобто зійшлися всі дрібниці. Тож у мене немає сумнівів щодо перебування Степана Бандери в нашому селі. Результатом тієї зустрічі стало розгалужене та дуже серйозне підпілля у Борівцях. 

Родина СКОРЕЙКІВ біля хати на Кіцманщині, в якій нібито побував С. Бандера

Василина Василівна ЯКІВЧЕК, колишня викладачка філологічного факультету ЧНУ, – з родини Карбашевських. Нині вона на пенсії, мешкає у Чернівцях. Уже згадуваний Юрій Горбашевський був не тільки автором книги «Битва за Буковину», а й головним архітектором Бухареста. Він –  племінник її тата, Василя Олександровича Карбашевського, якого свого часу вислали до Сибіру. Коли «добрі люди» повідомили про це в університет, де вчилася Василина, її, зрозуміло, одразу ж виключили з комсомолу та вишу. Однак у період хрущовської «відлиги» та осудження культу Сталіна їй, відмінниці та розумниці, вдалося після поїздки до Москви відновитися на навчанні. –– Борівці – село особливе, – пригадує молодість пані Василина. – Там завжди були в пошані люди вчені, розумні, волелюбні й самодостатні. Гадаю, що наше село на Буковині було єдиним, яке не віддало на поталу та захистило свого священика Полянка. Люди просто охороняли його обійстя, не дозволяючи вивезти сім’ю. Нині двоє його синів після закінчення фізичного факультету та захисту кандидатських дисертацій, прийняли священицький сан. Загалом Борівці – батьківщина дуже багатьох відомих людей. А в 40-их тут був такий рух спротиву, що у влади навіть був намір вивезти до Сибіру все село. Та влада не ризикнула цього зробити. Хоча у Борівцях дуже багато родин, які постраждали від радянської влади. Скажімо, рід братів Штефана і Теофіла Карбашевських, двоюрідних братів мого тата, цілком був знищений – нікого не залишилося в живих. Люди довкола якось терпіли, а вони – ні! Зрештою, мало не в кожній борівецькій родині були втрати… Скорейків,  Карбашевських, Федоряків і багато-багато інших…

Тож чи був Бандера на Буковині? Цим поцікавилися у науковців:

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук, політолог: – Бандера ніколи не був на Буковині. Та я не виключаю, що людина, яка організовувала на Буковині підпілля, користувалася псевдонімом Бандера. Але знову ж таки, є одне «але». Про нього стало відомо після 1933 – 1935-х років. Час, про який йдеться, суперечить історичним перевіреним фактам, бо саме тоді Степан Бандера перебував у в’язниці. Коли ж говорити про 1929–1930-ті роки, тоді Бандера перебував на території Чехословаччини і перетинав кордон її, а не Румунії. Крім того він був крайовим провідником у Галичині. А тут, на Буковині, куратором ОУН був Олег Ольжич. Але легенди – це завжди добре і дуже цікаво. Зрештою, добре, що вони є і живуть досі. А ще більше тішить, що вони передаються з покоління в покоління.

Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, автор книги «Степан Бандера – соборник святої волі», погоджується з п. Буркутом і зазначає, що Степан Бандера на Буковині не бував. Але його ідеї пустили тут міцне коріння.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»  

Запис Чи був Бандера на Буковині?! спершу з'явиться на Медіа-Версії.