Передісторія

Долі двох самотніх чоловіків з хутора Горайця не позаздриш. Молодший Коліснек майже 15 років на колясці – упав з дерева. Лікарська помилка – і всі наступні поїздки до столичних медичних закладів нічого не дали. Врешті решт гроші закінчилися. Дружина втомилася й розлучилася з Олексієм. Вона з дітьми залишилася в батьківській хаті у селі Великий Кучурів. А він перейшов до свого батька, на хутір Горайця.

А три роки тому спіткала нова біда: під час повені втопився його син-школяр, який разом із другом ішов саме провідати батька. Сказати, що історія цього життя страшна – ще нічого не сказати.

Втім, трагедія не зломила волі до життя його батька Олександра, який 20-річним солдатом-сапером брав Варшаву, Прагу, а перемогу зустрів у Берліні. Потім ще воював у Японії, був у Китаї.  Незважаючи на те, що він практично нічого не чує, тож певним чином відгороджений від життя, сприймає все довкола себе з великим позитивом. Коли бачить рідких гостей, неймовірно їм радий. Очі в старого світяться добротою й щастям. Дивовижне враження справляє цей чоловік, який живе у згоді з гаслом, яке й вивісив над порогом своєї хати (з Матвія, 5:44): «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, дякуйте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, хто вас ображає та гонить». Мабуть, не одразу вдалося опанувати Олександру Порфировичу цю філософську науку. Але тепер він радіє кожному подарованому долею дневі, кожній людині, яка переступає поріг їхнього самотнього обійстя, де разом із ними живуть лише невеличкий чорнявий пес і дуже ласкава кішка.

…А минулого вівторка ввечері була гроза. Цього літа їх не бракує. Вдарила блискавка і загримів грім. У лічильнику щось тріснуло, блиснуло  –і світло пропало. Вранці Ігор Сандуляк, друг Олексія, набрав номер телефону диспетчерської Сторожинецького РЕМ і зробив заявку. І ,як завше при якійсь біді, Олексій зателефонував до депутата обласної ради від свого округу Руслана Мельника, який того ж таки дня, 19 червня, після сесії райради сам заїхав до РЕМу і продублював заявку інваліда та ветерана, учасника бойових дій.

Звичайнісінька подія, що могла стати трагедією

– Це мій останній дзвінок, мобілка розряджена, – розпачливо повідомив телефоном минулої п’ятниці Олексій Коліснек депутату обласної ради Руслану Мельнику. Той одразу ж зрозумів, що це означає, і вдався до активних дій.

Група із журналістів каналу ТВА та газети «Верії» одразу ж виїхала до забутих людьми і державою чоловіків.

(До слова, «Версії» вже вдруге виїжджають до них. Ми писали про старшого Коліснека у №19 «Версій» до 9 Травня. Однак їхня доля не зацікавила владу).

З півкілометра від сільської дороги йшли до них пішки мочарами – машина проїхати не могла. Дорогою зауважили стовп, що дихав на ладан, – гнилу верхівку міг зламати добрячий вітер.

…І ось ми біля старенької хатчини на околиці лісу. Там зустріли соціального працівника Олену Татарчук, яка поскаржилася, що взуття їй на ці мандри не вистачає: «Кілька тижнів – і тапочки розвалилися». Щоби добратися двічі на тиждень до підопічних, вона долає пересіченою місцевістю понад 5 кілометрів.

Саме Олена Артемівна повідала нам про те, що вже тільки після того, як почала обслуговувати Коліснеків, оформила їм пільгову проплату за електроенергію. Адже у п. Олександра є право сплачувати за 1 кВт лише 6 копійок, а він платив, як усі. Зрозуміло, що перерахунок йому ніхто не здійснив. То чи мав право один із керівників РЕМу звинувачувати сторожинчан в присутності журналістів у тому, що вони крадуть електроенергію? А як бути з самим РЕМом? Хіба підприємство не надурило ветерана та не скористалося його немічністю та немічністю його сина?

Крім того, як розповів Олексій Коліснек, до нього навідався представник Укртелекому та повідомив, що їм відкрили номер на стаціонарний телефон. Але для його проведення треба придбати 3 стовпи і 2 км дроту. Та Олексій відповів, що в нього немає грошей, бо вся пенсія йде на ліки. Час від часу викликає «швидку», до якої чоловіка, як правило, несуть на руках.

А ще Олексій не може на колясці під’їхати до грубки, щоби приготувати собі та батькові їсти, бо хата – маленька дерев’яна мазанка.

Оце так живе герой, про якого згадують лише на свята, зокрема, 9 Травня. Навіть не  на 22 червня….

Розмовляти з Олександром Порфировичем було досить складно: він, практично, нічого не чує. Подумалося: невже так багато залишилося у нас учасників бойових дій ІІ світової, щоби держава нічогісінько не могла для них зробити? З десяток, ну нехай і сотню, слухових апаратів придбати – не збідніє. Коли було треба, ці хлопці прикрили  державу своїми спинами, а тепер вона повернулася до них тим, що нижче спини! 

Карусель, карусель…

Коли їхали до Коліснеків, зауважили в Тисівцях аварійну ремівську машину. Зупинилися і поцікавилися, чим зайняті електрики. З’ясувалося, міняють лічильники. Серед їхніх завдань хутір Горайця не значився. Тож уже на місці Руслан Мельник почав дзвонити до РЕМу. Ви собі не уявляєте, яку карусель йому влаштували!

На перший телефон диспетчерської не додзвонилися. На другому номері відповів чоловічий голос і відіслав нас ще на інший телефон, де з нами розмовляли так, ніби то ми потрапили у дитячий садок під час тихої години. Першим не витримав депутат райради, голова тимчасової комісії, що займається скаргами на роботу Обленерго на території району, Сашко Босович: «Ці жіночки та дівчата щойно повставали з ліжка?!»

І він мав рацію, бо відповідали нам дуже мляво, внутрішньо втомлено і роздратовано. Відчувалося, що всі ці клієнти їм вже так набридли, що вони ледь стримуються. Але, напевне, тривала робота над собою дозволяє не підвищувати голосу, а лише розтягувала слова й довго думати над відповіддю: «Я-ак-ка за-я-в-ка? Ко-ли звер-та-ли-ся? Не знаю-йу..»

Тоді Руслан, а телефонував саме він, зауважив, що на цей номер нас відіслав диспетчер. Потім було ще кілька наводящих, так би мовити, питань і внутрішніх перемовин і аж нарешті сказали, що така заявка є, але чомусь не аварійна, а на заміну лічильника. Виконуватиметься ж вона наступного тижня. Намагання депутата пояснити працівниці по той бік дроту, що інваліди не можуть чекати, бо без світла жити просто не можуть, її не розчулили і вона порадила звернутися в приймальню. Там нам дали телефон заступника п. Продана, на який ми додзвонитися не змогли. Депутату довелося скористатися своїми повноваженнями і, знайшовши мобільний телефон Продана, він напряму зателефонував до заступника начальника РЕМ, оскільки начальник п.Штогринець був на лікарняному. Андрій Леонідович пообіцяв розібратися. Через хвилин 20 нас запевнили, що заявка зранку була розписана (?) на виконання і, що до 16-ї години у Коліснеків буде ремонтна бригада. На зауваження депутата, що хіба можуть інваліди жити без світла протягом 3-х діб, п. Продан відповів, що, згідно з нормативами, це 4-7 діб!

Світло Коліснекам відновили, підключивши його без лічильника, «напряму», пообіцявши остаточно відремонтувати у вівторок. Але залишається відкритим питання: а що коли б депутати Мельник і Босович були такими ж байдужими, як працівники РЕМу та влада?

Та, можливо, влада реабілітується і вирішить питання стаціонарного телефону та дороги?!

Nocomments  

22 червня у Центральному парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка обласного центру біля пам’ятника Ф. Боброву відбувся мітинг-реквієм з нагоди Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в України, повідомила прес-служба ОДА. До учасників зібрання звернувся  голова обласної державної адміністрації Михайло Папієв.

Керівник виконавчої влади краю зауважив, що молода генерація буковинців усвідомлює велич подвигу своїх батьків, дідів і матерів у найжахливішій в історії людства війні. «Вони віддали своє життя, здоров’я, молодість заради майбутнього своєї Батьківщини, свого краю, своїх рідних і близьких. Завдяки їхній самопожертві ми живемо в своїй державі, будуємо нову успішну країну. І завжди пам’ятатимемо, якою високою ціною здобуті наше сьогодення, наша свобода й незалежність», – сказав Михайло Папієв.

За його словами, Президент України Віктор Янукович започаткував глибокі реформи, що стосуються усіх сфер життя суспільства. «І ми розраховуємо на вашу підтримку, дорогі ветерани», – сказав Папієв і підкреслив, що крайова влада, зі свого боку, і надалі опікуватиметься ветеранами війни та літніми людьми, приділятиме їм повсякденну увагу і оточить турботою.

Голова облдержадміністрації висловив глибоку повагу та щиру вдячність усім ветеранам за служіння рідній землі та побажав їм міцного здоров’я, довгих та щасливих років життя.

 

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис 88-річний буковинець-сапер підірвався на байдужості чиновників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У прохолодній залі почалися суперечки: проводити сходку зараз чи перенести її? А якщо наступного разу людей прийде ще менше? Це ж не секрет, що на загальні збори у більшості буковинських сіл люд збирається вкрай неохоче. Подібні збори цікаві хіба що місцевим сільськім посадовцям і сільчанам переважно похилого віку. Молодь сходки зневажливо ігнорує. Але ж тільки громада може змінити життя села на краще… 

Від самого початку сільський голова вагався: відкривати збори чи ні…

– Прикро, що  в Костинцях така маленька активність, – зауважив Іван Ілліка, заступник голови Сторожинецької районної ради. – Не хочу сказати, що в інших селах висока активність, але все ж краща. Я радив би активу села та сільському голові прийняти Статут громади. Закон про місцеве самоврядування не забороняє сьогодні прийняти його. Та це дозволило б назавжди позбутися зайвих звинувачень щодо самодіяльності. А для цього зберіть вуличні комітети, визначте найактивніших людей, які будуть вважатися представниками чи уповноваженими від певної вулиці, обумовте це в статуті. І нехай тоді на зборах буде лише 30 чоловік, але вони будуть чинними. І ті 30 обраних громадою матимуть право приймати рішення, яке будуть законними на території вашої громади.

Пригадую радянські часи, – продовжив п. Ілліка. – Збори проводилися у повному залі і навіть у проходах стояли люди, бо не було місць. Але це робилося хитро. Бо статут колективного господарства передбачав, що прихід на збори – це як вихід на роботу. Тобто, не вийшов на роботу – прогул. Якщо прогул – позбавлення права на додаткову оплату. Тож деякі елементи впливу можна було б узяти і з тих часів. Адже не все старе – погане.

Зрештою, загальні збори після двох годин роздумів таки відбулися, незважаючи на низьке представництво.

Відвідав костинецькі збори і депутат облради, член комісії з будівництва, транспорту, торгівлі та надзвичайних ситуацій Руслан Мельник. На подібних сільських сходках він не вперше, тож йому є з чим порівнювати. Тож така байдужість костинчан депутата просто вразила, особливо ж стурбувала неймовірно мала кількість молодих облич.

– Молодь – це рушійна сила, яка повинна працювати, – переконаний пан Мельник. – У тих селах, де молоді люди беруть участь у зборах та житті громади, є вже суттєві зрушення. вони хочуть жити краще і по-справедливості, тож вносять свої пропозиції, виникає дискусія і питання вирішується. Треба селянам доносити інформацію, аби на збори приходило більше людей. Бо збори громади мають велику силу. Люди приймають рішення, користні для низх та усієї громади, доводять їх до депутатів сільської ради, а ті повинні прислухатися до думки громади й дотримуватися її рішень.

Руслан Мельник змалював алгоритм діяльності сільських активістів: «Не завжди сільський голова може вирішити проблеми, які є в селі. Тому активні люди – депутати й прості громадяни – повинні письмово звертатися до районної влади, до нашої комісії з тією чи іншою проблемою. Подібні звернення обов’язково фіксуються, аналізуються… Наприклад, якщо в постійній комісії обласної ради знатимуть, що в такому-то селі чотири рази не прочищалася дорога, не було палива – в нас є усі підстави за можливості допомогти людям».

Якщо кожна людина витратить 1-2 дві години на місяць для свого села,  буде зроблено дуже багато роботи. Спільними зусиллями можна вирішити практично всі питання.

– У Костинцях сьогодні є проблема на центральній дорозі: люди планують копати шанці. Я запропонував наступне: щоби депутати сільської ради, громада зібрали підписи, звернулися до районної влади, до комісії обласної ради про те, що  громада частково за свої кошти береться копати кювети, і просить це стимулювати, виділивши якусь частину коштів. Тому що започаткування громад, які вкладають свої кошти, треба вітати, – наголосив Руслан Мельник.

…А загалом, якось дуже нецікаво і сумно видалося нам у Костанцях. Пригадалися збори у Михальчі, Тисівцях, Великому Кучурові, де пристрасті вибухали і вирували! А тут – ну просто на добраніч…

Любов КАФАНОВА, Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Іван Ілліка, про роботу виконавчого комітету і роботу сільської ради:

– Завжди на загальних зборах влада повинна звітувати про роботу, а громада давати оцінку діяльності комітету, сільському голові і голові виконавчого комітету. Чи зроблене те, що хотілося громаді? Звичайно, не зроблене. Бо коли не задовольняються бажання людини і послуги, які надаються, не відповідають вимогам, люди починають обурюватися, а з часом можуть збайдужіти та розчаруватися.

Найскладніше сьогодні – це стан доріг. Але треба об’єктивно до цього підходити: чи є можливість у сільського голови зробити їх за 16 тис грн, які має в бюджеті села? Ні! Ось тут якраз і можу прийти на допомогу самоорганізація громади, де люди разом повинні вирішувати питання. Хтось має можливість  внести трохи грошей, хтось не має. Але праця теж є важливою. Бо коли розглянути структуру затрат виконаних робіт, то понад  50% становить зарплатня. Тож хто забороняє людині виконувати якісь роботи? Я вважаю, що селяни повинні зрозуміти: вихід один – братися до робити!

Ну не можуть я зрозуміти ситуацію, коли вода тече дорогою, розмиваючи гравій, який весь час привозиться. Нема кому вийти  з хати і відвести воду у канаву?

Робота ж сільської ради була спрямована на забезпечення життєдіяльності таких закладів, як школи, садочки, заклади охорони здоров’я.

Якщо громада активна і дружна, то може вирішити багато питань. Наприклад, у Великому Кучурові і Тисовці громада зібралася і сказала: не хочемо їздити поганими шляхами. І люди десять років тому заасфальтували собі дорогу.

Запис Байдужість чи розчарування? У Костинцях люди активніше збираються на похорон, аніж на сходку села… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– ні», – прочитав з папірця прем’єр-міністр на засіданні Кабінету міністрів у середу.

Прем’єр офіційно попередив власників «Київобленерго», що подібної «роботи» уряд не потерпить. «Якщо буде треба, ми задіємо всі правові механізми впливу», – додав він.

Нагадаємо, що під час селекторної наради перший заступник міністра надзвичайних ситуацій Віталій Бут заявив, що Київобленерго – єдина в Україні компанія, з якою в МНС виникли проблеми:

– Цими днями я зустрічався з губернатором Київської області та керівництвом приватної компанії «Київобленерго». Коли я від імені МНС почав пропонувати «Київобленерго» свої послуги і змушувати їх щось робити, керівник компанії Альфія Джумаєва відповіла, що це їхня справа, і в господарські справи МНС краще не вмішуватися. Та я їй пояснив, що у нас мерзнуть люди, нема опалення і світла ніде в області».

Утім, як сказав пізніше замміністра, вони з губернатором області «дотиснули цю ситуацію». Через добу енергопостачання було відновлене в усіх населених пунктах Киевской области.

Довідка:

«AES Київобленерго» експлуатує розподільчі електричні мережі, розташовані на території Київської області та поставляють  електроенергію споживачам цього регіону. Компанія обслуговує понад 820 тис. споживачів.

Запис Азаров пригрозив Київобленерго забрати ліцензію – за «абсолютно неприйнятне ставлення до громадян» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецька команда, яка відстоюватиме минулорічні здобутки регіону на Студентській республіці в Криму, виконувала на початку серпня чергове домашнє завдання, що передбачало проведення соціологічного опитування молоді та підбиття його результатів.

Тема дослідження відповідала тематиці фіналу Студреспубліки-2012 – «Україна моєї мрії». Респондентам необхідно було відповісти, що для них є «країна мрії» в аспектах ставлення до власності, політичного режиму та стосунків з державою.

У дослідженні взяли участь 200 осіб, з яких понад 16% – неповнолітні, майже 57% – віком до 22 років, решта – до 35 років. Більшість має вищу та неповну вищу освіту.

Результати опитування засвідчили, що молодь особливо цінує рівність громадян (52%), свободу і відповідальність кожної особистості та мінімальну підтримку держави (48%), реальну демократію (43%). Майже 73% респондентів створюють країну своїх мрій власною професійною діяльністю і громадсько-політичною активністю. Частина молоді виявилася прихильниками імміграції (13%), а деякі висловили байдужість або зневіреність у можливості реалізації своїх мрій (8% та 6%). Можна виокремити також критичне ставлення опитаних до проявів корупції та бажання змін у медицині, освіті, економіці та політиці загалом.

 Вл. інф.

Запис 8% молоді Буковини байдужа їхня держава, решта планує будувати «Україну мрії» спершу з'явиться на Медіа-Версії.