Проєкт триває на онлайн-платформі практично від початку повномасштабного вторгнення. А нещодавно частково «матеріалізувався» у виставку в галереї «Bunker» у Чернівцях – там, де, власне, й зародився насамперед як спосіб допомоги найближчим людям місцевої художниці Віолетти Олійник, батько і двоє братів якої стали на захист Батьківщини з перших днів великої війни. Віолетта і сама перетворювала свою творчість на зброю: і ювелірні вироби на продаж виготовляла, і навчилася дрони робити… А згодом відгукнулася на пропозицію об’єднати зусилля для більшого результату.

Виставка увійшла в 13-ку найяскравіших сучасних мистецьких подій в Україні, які рекомендує до відвідування «Суспільне Культура».  Про ідею проєкту і етапи її втілення розповідає куратор виставки, відомий українсько-канадський художник, чернівчанин Тарас ПОЛАТАЙКО.

Доброчинна інтернет-галерея

«Почалася війна, і Віолеттині рідні – тато і два брати, старший і молодший, – одразу пішли на фронт. На власних машинах, у цивільному одязі – боронити Київ. Вони вже мали досвід війни від участі в бойових діях від 2014 року. Треба було десь брати амуніцію… Це тепер ми вже ці всі слова знаємо – «броніки», «дрони», «реби» і т.д. – а тоді для нас це все лише починалося… – згадує Тарас. –

З’явилася ідея мистецької акції – зробити серію фотографій і спробувати продавати онлайн. Саме фото – тому що це робиться швидко, і можна роздрукувати тираж. Спало на думку, що у нас же багато хто вміє робити якісь невеличкі речі руками: вишивають, вирізають… Навіть старші люди роблять якісь маленькі гарні речі. Знаю, що багато знайомих моїх батьків точно таке роблять. Я попросив у них такі невеличкі штучки – які би, умовно, поміщалися в кишеню.  Щоб я міг ходити з ними Чернівцями і при нагоді шукати якийсь контекст для фото. Серед них були різьблені твори мого батька Яреми Полатайка і вишивки маминих подруг: Євдокії Несторяк, Ніни Фень та Лідії Мельник.

Згодом я цю серію надрукував і виставив. А хлопець моєї доньки в Торонто створив щось на кшталт інтернет-магазину: щоб можна було зайти в будь-якій точці світу і придбати те, що сподобалося. Заходиш на наш сайт, вибираєш роботу, купуєш – гроші надходять на рахунок. А роботу треба надіслати покупцю – цим я і займаюся уже три роки.

Україна тоді була на перших шпальтах усіх світових медіа, тож купували дуже жваво. Відповідно, за ті кошти ми дуже багато закуповували необхідних речей для фронту. І згодом наше житло перетворилося на склад, який був цим усім завалений: бронежилетами, берцями, прицілами, тепловізійними дронами, ребками, кровоспинними та іншим такмедом…

З термодронами, до речі, була цікава ситуація. На самому початку війни брат Віолетти сказав що було б класно якби на дрон причепити тепловізор, для спостереження вночі!… А виявилося, що така «штука» вже є! Тож ми кинулися їх купувати. Але тоді якраз уже всі за тим кинулися… Тому товар від нас «втікав» – спочатки шукали в Румунії, і Польщі, потім знайшли і купили у Франції на Лазурному березі. Поступово все було викуплено. Так дійшли до Аляски, звідки треба було переправляти у валізах знайомих, бо термодрони не можна переправляти через американський кордон …»

Гасло «Слава Україні!», викладене кровоспинним такмедом

«І от у цей період, коли житло більше було схоже на склад, а я – на СММщика, який постійно оновлює дописи на сторінці в інтернеті, Віолетта якось, розбираючи ці завали і сортуючи, що кому відправляти,  виклала із кровоспинних засобів літери «СЛАВА УКРАЇНІ», – продовжує художник. – Я тоді аж загорівся: це точно треба сфотографувати, це мусить зберегтися! Це ж із кровоспинних засобів викладено, ці слова! Аж мурашки по шкірі пішли від усвідомлення потужності цього символізму.

Десь у цей час мені написала давня знайома з Канади, художниця Дженет Кардифф, мабуть найвідоміша в світі художниця з аудіоарту, роботи якої представлені в найбільших музеях світу.  Як і більшість сучасних художників, вона працює з різними жанрами. Тож повідомила, що спеціально для нас зробила серію колажів і хоче передати їх задонатити. А я ж уже собі сформулював концепцію – що це моя серія фото маленьких мистецьких штучок, розміщених у якомусь контексті…

Тож за якийсь день я цю ідею переформатовую так, що проєкт стає відкритим для всіх охочих художників. І вони починають донатити! Так це переросло в онлайн-галерею, до якої долучилися понад два десятки митців».

Віртуальна платформа і реальний «Bunker»

«У галереї «Bunker», що в Чернівцях, представлені роботи шести художників – тих, які фізично є в місті. Решта митців-доброчинців, які долучилися до проєкту, живуть в Канаді, Англії, Австрії, Штатах. Їхні роботи купують по інтернету, а якщо хочуть придбати роботи, які бачите тут – я їх пересилаю.

Хотів у чернівецьку виставку включити роботу Дженет Кардифф – якщо не зображення (акварелі можна придбати на інтернет-платформі), то саунд-арт.  У неї є чудова звукова інсталяція, поліфонічна вокальна композиція  Spem in alium за твором, написаним англійцем Томасом Таллісом у 1570 році. Це дуже складний хоровий твір, розписаний на 40 партитур, його виконують 8 хорів по 5 голосів у кожному, виконавці мають стояти «підковою», тоді мелодія «рухається змійкою» – і коли слухач перебуває в центрі «підкови», тоді ця музика має найбільший ефект, справляє найбільше враження.  Дженет це відтворила: записала 40 треків, розмістила «підковою» 40 якісних колонок у приміщенні, і це виконання можна слухати, як «вживу». Цю роботу закупили найвідоміші музеї світу.

Та я усвідомлюю, наскільки важлива для цього проєкту якість звуку, тож не хотів би спаскудити цю ідею поганим втіленням…  Також постало би питання авторських прав – як їх правильно оформити, якими фінансами вкластися, і чи доцільно це робити в благодійному проєкті, яким ми акумулюємо кожну копійку для фронту… Тож роботу Дженет ми не представляємо – але в нас у «Бункері», як тло виставки, просто звучить твір Томаса Талліса, а я розповідаю цю чудову історію (сміється). Висловлюємо подяку Дженет таким способом…

Другим до нас додався Стас Туріна – знаний український художник, який певний час був важливою частиною відомого мистецького колективу «Відкрита група», яка репрезентувала Україну на кількох Венеційських Бієннале поспіль. Зараз він працює самостійно, в нього є серія рисунків «Нескінченний натюрморт». Нам він прислав конверт з рисунками «Новою поштою» і сказав – просто беріть…

Далі почали додаватися інші. Чернівчанин Сергій Колісник – художник і музикант, надав серію, яка називається «Птахи». Це зображення, створені ним з модулів, які він обертає, накладає, крутить і компонує, по-різному суміщає – і в цьому процесі ці форми починають нагадувати традиційний буковинський орнамент. А ще схожі на fpv дрони. Тож кошти від продажу цих робіт також спрямовуються на купівлю дронів.

В окремому залі розміщені роботи Івана Салевича. Ми з ним давні друзі, і він запропонував свої роботи тоді, коли прочитав у газеті про те, що Віолетта сама робить fpv дрони. Передав серію своїх пейзажів, які почали дуже гарно продаватися. Тож довелося навіть ще додати робіт.

Ще один художник, який долучився до виставки – киянин Богдан Макаренко, який опинився в Чернівцях одразу після початку повномасштабного вторгнення, коли Київ був під загрозою, і так і залишився тут дотепер. Мав виставку в нашому Художньому музеї, творить у нашому місті. Живописець з твердою рукою і тонким відчуттям кольору.

«Брати»

Важливе місце на виставці посідає згадка про перформанс 2023 року «Брати» Віолетти Олійник у Люблінській галереї «Лабіринт». Це велике фото дівчини з кропив’яною сорочкою, яку вона плела для своїх братів.

«У Любліні Віолетта упродовж трьох днів втілювала казковий сюжет про зачарованих братів, яких злі чаклуни перетворили на лебедів, і тільки жертовні дії сестри можуть їх урятувати від закляття,- розповідає Тарас Полатайко. –  Треба лише за три дні встигнути сплести сорочку з попередньо зірваної кропиви, не проронивши при цьому ані слова. Віолетта це робила. Причому робила серед розміщених на стінах галереї фотографій братів і сестер, яких розлучила війна. Це були дитячі світлини її подруг, знайомих – брати яких зараз воюють. Дехто надав світлини з братами, які вже загинули. Віолетта зробила їх чорно-білими. Тобто на світлині хлопчик і дівчинка, він – чорно-білий, а вона – в кольорі…

Відвідувачі галереї сприйняли її акцію дуже щиро – навіть бігали в аптеку і приносили дівчині якісь креми для її зранених рук. Також високу оцінку подія отримала від польських художників».

Коли говорять музи – ворожі гармати мовчать

«Насправді за три роки хвиля зацікавленості війною дещо вляглася, – визнає Тарас Полатайко. – Та й коло покупців замкнулося: спочатку роботи купили друзі – всі, хто хотіли підтримати Україну, потім друзі друзів, далі охочих стає все менше. Війні три роки, іноземне оточення з нею звиклося, ця ситуація для них стала, на жаль, нормою. Вже немає такої динаміки, яка була спочатку, але все одно наші спільні зусилля генерують донати для ЗСУ».

Куратор виставки зауважує, що твори, які виставлені на продаж у галереї «Bunker» – порівняно недорогі, 50-100 доларів. Ціни в канадських доларах що є 2/3 від американського долара. Купують їх зазвичай не колекціонери, а просто ті, хто переживає за Україну та наших захисників. Покупці онлайн-галереї – переважно закордонні – у нас справжні поціновувачі не мають грошей, а багачі не аж так кохаються у мистецтві. Та перед Різдвом продажі були дуже гарні. І на виручені кошти вдалося закупити знову багато турнікетів, які спиняють кров і рятуються життя. Як не дивно, їх досі бракує.

А окрім придбання творів з галереї, можна також взяти участь у їх розіграші, долучившись до збору на банку для 117 бригади. За донат від 100 грн можна виграти роботу Стаса Туріни, а за найбільший донат – отримати принт Віолетти Олійник.

Таким чином мистецтво допомагає нашим військовим нас захищати, а ворожі гармати змушує мовчати.

Маріанна Антонюк

Запис Коли «Хтось молиться за тебе…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Творча зустріч з художником, скульптором, дизайнером Анатолієм Житарюком з нагоди ювілею відбулася 29 травня в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка. «Різножанрове багатство Анатолія Житарюка» – під такою назвою проходила ця зустріч, яка зібрала  шанувальників, друзів, земляків, колег, митців Буковинського краю. Художник багато  працює в різних жанрах у властивій йому манері, експонує свої роботи на чисельних виставках і шкода, що через організаційні непорозуміння не відбувся вернісаж, який він планував.

Анатолію Житарюку бажали нових тем і натхнення, книжок з ілюстраціями автора, нових мистецьких пленерів, а графічний планшет, який він отримав в подарунок від сина, дасть змогу відкрити себе і у цифровому живописі…

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і Дона Леона

Запис Мистецькі траєкторії Анатолія Житарюка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

11 травня у виставковому центрі «Вернісаж» відкрилася персональна ювілейна виставка заслуженого художника України Ореста Криворучка (графіка, живопис, фотографія) та його доньки Оксани Скоробогач (живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво).
На вернісажі було дуже багато друзів, шанувальників, колег,
у вітальних словах і виступах лунали слова захоплення, вдячності, поваги,
художникам дарували квіти і панував святковий весняний настрій.

Народився Орест Іванович 9 травня 1942 р. на Буковині. У 1972 р. закінчив відділення промислової графіки Московського вищого художньо-промислового училища (колишнє Строгановське, тепер – академія). З 1977 року – член Національної спілки художників України.

Працює О.І. Криворучко в різних видах графіки (станкова графіка, прикладна графіка (логотипи і т. п.), клакат, книжкова графіка, ex libris, мала друкована графіка, поштова графіка, геральдика і фалеристика, експериментальна унікальна графіка, акварель) і живопису (в різних техніках і стилях).
Член Українського геральдичного товариства ( УГТ) з 1994 р. Автор герба і прапора Чернівецької області. Орест Криворучко розробив медаль до 600-річчя «На славу Чернівців», відтворив почесний ланцюг для мера.
Учасник понад 80-и міжнародних виставок (ex libris, мала графіка, естамп), понад 20-и персональних виставок (графіка, живопис), здебільшого в Австрії. Твори експонувалися у більш як 30-и країнах, є в музеях і приватних колекціях.
З сайту УГТ – http://uht.org.ua/ua/members/kryvoruchko/ .

Фото від Дона Леона:

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора та Дона Леона

Запис Виставка творів Ореста Криворучка і Оксани Скоробогач спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вже тринадцятий рік учасники студії, яку заснувала О. Михайленко, член Національної спілки художників України, дарують глядачам романтичні настрої, ліричні мотиви, і, як цього разу, світ квітів, відчуття чарівності і неповторності.

Всі, хто прийшов на вернісаж, отримали в подарунок і живі квіти.  А квіти, зелене мереживо листя на полотнах були також ніжними, осяяними теплом і сонцем, весняним настроєм…

Фото від Дона Леона

Тетяна Стрільчик,

фото автора і Дона Леона

Запис «Квіти – як диво» від Арт-студії «Музеум» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

12 березня – рівно за місяць до першого польоту у космос – Чернівецький обласний художній музей та Чернівецький музей авіації і космонавтики запросили чернівчан і гостей міста на відкриття персональної виставки «Подих космосу» художника з Киргизстану Романа Гуманюка у художньому музеї. 

Роман Гуманюк народився у Бішкеку ( Киргизстан) у 1985 році. Перша персональна виставка відбулася в Киргизсько-Російському Слов’янському Університеті, коли автору було 7 років. Проводилися виставки і у музеї М.Реріха у Бішкеку.
2001 р. – перша персональна виставка у Киргизському Національному музеї образотворчих мистецтв. Участь у виставці майстрів Киргизстану у Франції.
2002 р. – виставка у Національному музеї Киргизстану.
2007 р. персональна виставка «Кольори часу» у Національному музеї Киргизстану. Виставка «Космічний ноктюрн», яка проводилася за підтримки Посольства України в Киргизстані. Участь у VI міжнародній бієнале сучасного мистецтва Флоренція-2007 (Італія).

Подумки кожний з нас колись відриває погляд від Землі і переноситься у простір своїх фантастичних нескінчених світів. Це світ почуттів, емоцій, пристрастей, сподівань, надій, сумнівів, переконань… За теорію Ейнштейна можна переноситися з однієї точки космічного простору в іншу із швидкістю вище світлової, а ось відвідувачі виставки «Подих космосу» візуально також досить швидко переносились у найрізноманітніші світи галактик та зірок. А може і не оговорився Віталій Яценко, завідувач Чернівецьким музеєм авіації і космонавтики, коли побажав художнику Роману Гуманюку наступну виставку зробити на Марсі. Втім, через 15-20 років може це буде вже і не фантастикою.

А якщо пригадати модель космічної інфляції, де кожен пік – це черговий Великий Вибух, стає зрозумілим і експозиція представленої виставки. Перший, нижній ряд картин виставки – це гори, вершини, піки, скелі, гребені хребтів, вершини округлі, плоскі або загострені в сутінках, в засніженому полоні, в світлі повного Місяця, в віддзеркаленні гірського озера… Небо профарбовує вершини різними кольорами, світлом зірок, блиском сонця…

У слов’ян небо ототожнювали з океаном, яким мандрує Сонце. Напевно і не випадково, улюбленим художником для Романа Гуманюка є живописець-мариніст Іван Айвазовський. І в майстерні Романа вікна не виходять на гори. Так само, як і в майстерні Айвазовського вони не виходили на море. Роман Гуманюк пише картини своїх міркувань, світоуявлень, світорозуміння, в основі яких три першостихії: повітря, вода, земля. Художник невипадково зосереджується на ідеї рівності в космосі, ідеї суверенності всіх стихій, які його утворюють. І ця рівновага космічних сил є справжньою та переконливою. Сюжети – вигадані, але почуття – реальні. В цьому і є сенс мистецтва. Кількість модифікацій можливих світів напевно є безмежною, але Роман Гуманюк не спрощує розуміння простору й часу. Кожна картина – це певний кадр, фрагмент світу, що має свій власний час, простір, спектр, гравітацію. «Народження Всесвіту», «Галактика, «Космос», «Інший світ» – це і туманності, хмари, вогняні фонтани, рух земної кори, резонансні хвилі, спалахи, плазмові потоки, випромінювання, ущільнення, тиск…вибух… Хмара стає зіркою…

Зараз є багато унікальних світлин, які зроблені за допомогою телескопа Хаббла, де кожна світла точка є не просто якоюсь зіркою, а є галактикою. Фізики використовують терміни «темна енергія», «темна матерія» або «невидима енергія». А на картинах художника Гуманюка переважають яскраві кольори, не викликає сумніву і те, що зірки в майбутньому не погаснуть, а навпаки – зоряні системи художника ваблять яскравістю, захоплюють красою первозданності та дивовижних відкриттів…

Також на виставці «Подих космосу» всі звернули увагу на портрет Леоніда Костянтиновича Каденюка, льотчика-космонавта, Героя України. Цього року в Україні відзначається 15-річчя польоту першого космонавта незалежної України. І дуже зворушливим та несподіваним для присутніх на вернісажі було те, що Роман Гуманюк подарував портрет Леоніда Каденюка Чернівецькому художньому музею.

Шкода, що через погодні умови на відкриття виставки не приїхав Володимир Костянтинович Каденюк, старший брат космонавта. Якраз в цей день у Клішківцях дороги замело півметровим снігом. Але, за словами Віталія Яценка, через два тижні виставка «Подих космосу» буде також експонуватися у Києві. І на білій смужці фотографії Леоніда Каденюка, яку подарували Роману Гуманюку, Леонід Костянтинович напише власноручно свій автограф. Також Людмила Компаневич, директор Чернівецького міського клубу юних техніків «Кварц», подарувала художнику книгу Л.К. Каденюка «Місія – космос».

Паперовий варіант статті завершується цим текстом…

Чому десь зникли рядки про письменника Михайла Булгакова, дітей лейтенанта Шмідта та про подорож на Марс. А може саме ці літери, слова, речення перейнялися ейфорією космічного вояжу та візуалізувалися двома білими квадратами на газетній сторінці – простором для роздумів або паспорту для нових картин…
Але тут я маю можливість їх повторити:

Улюблені письменники Романа Гуманюка– І.Ільф та Є. Петров. Тому, коли я пригадала героя Шуру Балаганова з книги «Діти лейтенанта Шмідта», який був впевнений, що земля плоска, ми прийшли до висновку, що Шура Балаганов просто не відвідав виставки «Подих космосу». Михайло Булгаков також є улюбленим письменником Романа Гуманюка. І якщо сьогодні говоримо про космос, то зразу пригадалися слова письменника: «Ах, які зірки в Україні…».

Для Романа Гуманюка живопис – це не тільки його професія, це натхнення, покликання, сумління. Це – творчість. Це – радість відкриття, пізнання, естетика почуттів і емоцій. Теми картин і виставок Романа Гуманюка різнопланові – «Кольори часу», «Космічний ноктюрн», «Східна сага», «Моя Україна», «Флорентійська мозаїка»…

А на останок Роману Гуманюку чернівчани побажали через декілька років чергову виставку назвати «Яким я побачив Марс». І побажання польоту на Марс теж були зовсім серйозними.

Під час відкриття виставки

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис «Яким я побачив Марс»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 14 грудня у виставковому центрі «Вернісаж» експонується ХХХ обласна виставка творів учнів дитячих художніх шкіл Чернівецької області «Буковинський розмай».

У виставці беруть участь 574 учні з 12 художніх шкіл та Берегометської і Іспаської шкіл мистецтв Чернівецької області. В школах області навчається 1086 учнів. В експозиції представлені 910 творів живопису, графіка, декоративно-ужиткового мистецтва, дрібної пластики. Журі виставки визначить переможців з семи номінацій: «Живопис», «Графіка», «Декоративно-ужиткове мистецтво», «Композиція», «Ліпка», «Пленер» та «Плакат».
Інформація надана художником Тамарою Покотило.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Буковинський розмай» від юних художників Чернівецької області спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З 20 листопада 2011 року до 8 січня 2012 у PinchukArtCentre представлено групову виставку 20-ти номінантів Премії PinchukArtCentre 2011 – першої приватної загальнонаціональної премії в галузі сучасного мистецтва для молодих українських художників. Свої проекти представили митці, які вчилися і живуть у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Москві, Коста-Ріка, Тернополі, Луцьку. Експертна комісія відібрала номінантів з 1100 претендентів.
Коли серед двадцяти учасників виставки я прочитала прізвище Степана Рябченка, звичайно, зразу пригадала лауреата Першої Всеукраїнської трієнале «ART-AKT», що проходила в жовтні минулого року у Чернівцях. Ми бачили його роботи і спілкувалися через електронну поштову скриньку (такі вже буденні прикмети часу).

 

Степан Рябченко – художник, який працює насамперед з концепцією, що відповідає сьогоденню, використовує у своїй творчості передові технології, наслідує традиції українського барокко, знаходиться в постійному експерименті. З тематикою, матеріалами, засобами самовираження, візуалізацією образів, естетичною виразністю.

У виданні «Премія PinchukArtCentre», РАС ( http://pinchukartcentre.org/files/publications/pac_prize_newspaper_ukr.pdf  / стр.17) зазначено про творчість Степана наступним чином:
“Рябченко використовує комп’ютерну графіку у багатьох роботах, які балансують між цифровим форматом та фізичною формою. Він досліджує сучасний героїзм та класичну міфологію. Він створює великоформатні цифрові принти, представляючи сконструйований всесвіт, населений монументальними героями у яскравих кольорових композиціях, що комбінують фігуративну та абстрактну футуристичну мову. В роботах іншого спрямування він досліджує цифровий антигероїзм, розробляючи фізичну репрезентацію для суто цифрової форми вірусу – обличчя вірусу”.
Гельдхоф Бйорн – арт-менеджер PinchukArtCentre, куратор виставки.

Кожна епоха народжує своїх героїв…
Герой (hḗrōs) з давньогрецької – святий, божественний, богатир, звитяжець, витязь.
Герой – людина, яка здійснює великі вчинки.
Герой – певний символ епохи.
«Останній герой» – це сучасне телешоу. З технологією із заздалегідь визначеного результату.
І який він, герой нашого часу?
Чи ввібрав риси героїв минулих століть, відлуння уявлень віків, філософії та її принципів?

Степан Рябченко має своє власне осмислення історичної трансформації постаті героя і героїзму взагалі. Воно сконцентровано в границях епох, але нам дається можливість безграничного різноманіття комбінацій умовиводів: «Смерть Актеона», «Лимонні курчата врятуються…», «Спокуса Святого Антонія».
Антична культура Греції і Риму мала сильний вплив на філософські погляди, літературу, мистецтво Європи. А на культурні традиції Східної Європи и через посередництво Візантії був найбільш вирішальним грецький вплив. Артеміда покарала Актеона не за те, що він порушив її усамітнення, а за те, що він мав зухвалість побачити в ній жінку. Перетворений Артемідою на оленя Актеон був розірваний власними мисливськими собаками. Артеміда – ворог будь-якого порушення прав і засад олімпійців. В міфах людська доля наперед визначилася богами. Лиха, що зазнавали люди, були карою богів за їх негідні вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи надавали їм безсмертя.
І, як не парадоксально, найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів.

Сучасний героїзм – це героїзм матеріальний. Дивовижні жовті курчата не зможуть досягти положення самовизначення, бо вибирати, що корисно, а що ні – приписано не їм, а делеговано зваженості і обережності. Це є запорука скерованої течії життя.

А ось досягти духовного героїзму дано далеко не всім. Це випробовування, спокуса, ризик, боротьба з самим собою і, поза всяким сумнівом, готовність до самопожертви. Прагнення до духовної свободи.

Художнику Степану Рябченку цікаві як і самі герої, їх еволюція, так і ставлення до них суспільства.

Може саме і через це, тема «Герої» продовжена і в роботі «Архангел», яку можна інтерпретувати, як здатність перемогти весь світ, себе в цьому світі. Тут досліджуються питання протиріч в усіх його проявах, відносність естетичних цінностей, обітниць, зусиль, стриманості, приреченості, діяльності. Ця робота експонується в КХМК «Мистецький Арсенал».

Сфера морального досвіду не обмежується полотнами художника. Вони великих розмірів, але це не надмірність, не штучність, це відповідна суверенність часу цифрової епохи.

Тетяна Спориніна, «Версії».
Фото передані з архіву С. Рябченка

Запис Герой часу очима сучасника і митця… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

чи ж думала тоді ота грекиня,
що він пливе уже в двадцятий вік?!
Він плив до Скіфів. Човен був надійний.
Ліна Костенко «Скіфська Одіссея»

Світи, формати, шляхи, якими ми крокуємо, перетинаємо, зосередилися в новому мистецькому проекті «Золоті арабески». Художники, які працюють у різних стилях, жанрах і техніках поділилися своїми творчими досягненнями, поглядами та інтерпретаціями. Романтичними, подекуди амбіційними, сміливими, уразливими та іноді несподіваними. На відкритті виставки говорили і про золотий перетин, поетичний настрій, ліризм, певний символізм. Зазначу від себе, що контрастність світла і тіні – еквівалент не стільки реальності, скільки почуття… І у кожного художники свій колір мрії. І кожний прагне відкритий свій чистий колір. Це надзвичайно цікавий процес. І не тільки в живопису.
17 художників.
17 світів.
І світ Олени Михайленко, яка відкрила і об’єднала ці творчі таланти у неповторну мистецьку пектораль, яскравий ланцюжок, продовжує надихати до творчості, до нових пошуків.
Ілюзія простоти…

Вам і не запропонують окуляр Гюйгенса, Гершеля чи Кеплера, просто  Маріанна Акостакіоає додасть ще одне віддзеркалення. І вам нічого не лишиться, як зазирнути. Десь усередині може ховатися не тільки золото пустелі…

А ось золото скіфів для Наталії Гаврилець  –  не тільки легенди, витончені та унікальні прикраси, багата інкрустація, міфічні грифони, сирени, магічна історія, а це поєднання минулого, скіфських традицій, сарматського мистецтва, сучасних мотивів…

Лінії, точки, що мерехтять,  святяться,  пливуть,  комбінуються у образні фігури не були несподіваними. Юлія Шелифіст дарує своїм шанувальникам традиційні образи і одночасно у своїх інсталяціях можливість відчути навіть аромати осені.

М’які та гнучкі арабески, протиставлення уявного і реального у портретах, що поєднали східні традиції, ритм танцю,  представила для виставки Олена Афанасьєва.
«Карпатські сюжети, особливо «Романтика гірського озера» привернули мою увагу», – ділиться  своїми враженнями Наталія Куконіна в розмові з художницею.
–         Ви продовжуєте традиції реалізму. Ваші реалістичні сюжети актуальні, а яскрава палітра кольорів дихає імпресіонізмом. Таке враження, що Ви продовжуєте традиції І.О. Холоменюка.
–         Для мене цікава творчість Івана Холоменюка. Пейзажі Петра Левченко мають для мене свою дивовижну гармонію. І також мене вабить творчість Сальвадора Далі, людини, яка людина крокувала наперекір існуючих традицій, стилів і канонів. І створила власний унікальний стиль.

Вирушаємо далі…
Виставка триває до 26 листопада.
І кожний художник подарував нам свій яскравий і неповторний світ.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Неповторний світ художника… Відкриття виставки «Золоті арабески» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відкриття виставки «ЗОЛОТІ АРАБЕСКИ»  арт-студії «Музеум» відбудеться 15 листопада 2011 року о 16.00 у приміщенні Чернівецького художнього музею. 

Арт-студія «Музеум» заснована у 1999 році за участю Чернівецького художнього музею. Керівник і засновник арт-студії «Музеум» – Олена Михайленко, Заслужений працівник культури України, член Національної спілки художників України.

Репортаж з відкриття виставки:

http://versii.cv.ua/i/pohlyad/nepovtornij-svit-hudozhnika-vidkrittya-vistavki-zoloti-arabeski/15470.html

Запис «ЗОЛОТІ АРАБЕСКИ» від арт-студії «Музеум» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таку назву мала вистава, що не відбулася у просторі одного дворика, але відбулася і 31 жовтня у реальному часі однієї чернівецької кав’ярні.

П’єса на 21 дію

Жанр: не комедія, не трагедія, не водевіль, не трагікомедія, не драма…
Перформанс…

Прем’єра: 7 жовтня, 31 жовтня 2011 року

Режисер-постановник, художник-постановник, музика палітри,
декорації – Олег Любківський.

Дійові особи та виконавці:

Художник – Олег Любківський
Перекладач – Оксана Матійчук
Студенти – Студенти Фрайбурзького католицького університету та ЧНУ
Проректор – Корнелія Кріхельдорф
Викладач – Юрген Зеріг
ТЕЗА – “Чорно-білий квадрат”, акварель, 2007
АНТИТЕЗА – “Fixing a Hole”, офорт, 1990
Чернівецька брама – “Портал “, акварель, 2010
Helloween – Гарбузова дама
Чернівецька дама – Кастинг триває. Результати будуть оголошені додатково
Господар кав’ярні – Василь Дроняк
№ 1, №2, … , № 27 – Гості вистави
Виставка – 21 картина Олега Любківського

Дії

Дія 1 – Візуальна поема від Олега Любківського
http://versii.cv.ua/i/pohlyad/vizualna-poema-vid-oleha-lyubkivskoho/14809.html

Занавес
Антракт

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис ТЕЗА І АНТИТЕЗА…Від художника Олега ЛЮБКІВСЬКОГО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Роман Перуцький – головний органіст Олівського собору, професор Гданської Музичної Академії, директор Польської Балтійської Філармонії у Гданську, голова товариства “Musica Sacra”.
Далеко за межами Польщі Роман Перуцький відомий як органіст-віртуоз. Він виконав більше двох тисяч програм: сольних, камерних, з симфонічними оркестрами, в дуеті з дружиною – скрипалькою Марією Перуцькою. Йому аплодувала публіка в Європі, Канаді, США, Японії і Австралії. Яскравими вершинами творчої біографії маестро стали концерти в паризькому соборі Нотрдам і кафедральному соборі Гента.
Професор Роман Перуцький очолює оргкомітети найстарішого у Польщі Міжнародного фестивалю органної музики, який проводиться в Олівському соборі, Міжнародного конкурсу ім. Я. П. Свелінка у Гданську, він є також членом журі Міжнародних органних конкурсів у Калтерні (Італія), Опаві (Чеська Республіка), Калінінграді (Росія), Парижі (Франція), численних конкурсів та фестивалів у Польщі.
Роман Перуцький є лауреатом Премії Культури Польщі, має багато нагород від органів влади міста Гданськ, нагороджений найвищою відзнакою Ватикану – “Pro ecclesiae et pontifice” та Орденом святого Сильвестра, які вважає своїми найвищими нагородами.

(фото з сайту видання Deutschland
http://www.myheimat.de/schwabmuenchen/kultur/exzellenter-musiker-aus-danzig-gab-ein-orgelkonzert-d96054.html )

В програмі вечора органної музики звучали твори Ф. Ліста, Й.-С. Баха, Г.Ф. Генделя, Ф.В. Маркуля та сюїта Аноніма ХV століття.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Роман Перуцький виступив в Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

I’m painting my room in a colorful way,
and when my mind is wandering
there I will go

Lennon/McCartney, “Fixing a Hole”

У той ще останній теплий, жовтневий вечір ми так і не взнали, як пише картини Олександр Бойченко.
Чи він це робить краще, а ніж грає на гітарі.
Центр гравітації у невеличкій кав’ярні був замаскований.
Бойченко з неудаваною легкістю провів нас всіма лабіринтами з тимчасовими зупинками. А Петро Рихло зупинився і на розповіді про нову книгу «Поетика містичного». На обкладинці книги я одразу впізнала картину Олега Любківського “Fixing a Hole”, 1990.

Розкіш близьких планів картин, людей, стін, сходів, цеглин, листівок з випадковим закономірним числом перетиналися в лініях сітки, що накреслив художник.

При вході на виставку мені випало число «27». Достеменно знаю, що воно не є випадковим для художника.
Це було моє запрошення з таким номером. 27.
Єдине, що цьому номеру не вистачило часу на автограф.
Для мене особисто воно є навіть трохи містичним.
Як і число «21».
І це не тільки кількість картин на виставці.
Це і можливість перетнути першим удавані і окреслені лінії…

Звідки цей задум?
Я можу лише здогадуватися.
Якщо спитати автора про це?
А для чого?
Це якраз і є наш вільний простір. Для роздумів… Навіть для такої авантюристичної миті відчуття, як причетності…

Пластика руху, яка тимчасово обмежена кольоровими стрічками ліній сітки, що змоделював художник, перетиналась, доторкалась і зваблювала.
Зв’язки-ниточки як красномовні деталі.
Певні символи.
Перешкод?
Або зв’язку…

На цьому вечері багато говорили і про літературу. Олег Любківський навіть зачитав присутнім уривок з свого нарису «Двадцять перше кохання».

Виставка, що відкрилася 7 жовтня – двадцять перша виставка Олега Любківського.
А що там про перше кохання?
Художник пообіцяв, що ми обов’язково дізнаємося про це у його майбутній книзі.

Ось і все. Наш час вичерпано.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Наступна виставка художника Олега Любківського у Любліні…

p.s. Пригадуючи відкриття виставки, переглядаючи ці фотографії сьогодні, я подумала, а чи художник не представив нам свою виставу, де були його декорації з минулого і сучасного, його сценарій, сюжет, дійові особи і виконавці.. І ми навіть і не здогадалися, що виконуємо певні ролі. Кожний свою…

Запис Візуальна поема від Олега Любківського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всеукраїнська трієнале «не-актуального» мистецтва «PREЧИСТА» відкрилася у виставковому центрі «Вернісаж» 7 жовтня.

Академічний камерний хор «Чернівці» обласної філармонії привітав присутніх піснями.

На відкритті виставки оголосили переможців у різних номінаціях та презентували каталог учасників виставки.
Номінації: «PREЧИСТА», «Образ», «Біліссімо», «Анти-Міс», «Чиста форма», «Лінія світла», «Авторська техніка», «Є ідея».
На розгляд журі було подано 166 творів живопису, скульптури, ткацтва від 94 авторів. На експозиції представлено 133 роботи від 83 митців України, Польщі, Молдови.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Образ жінки у мистецькому проекті «PREЧИСТА» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У центрі культури «Вернісаж» експонується персональна виставка картин живопису Анатолія Фурлета

Анатолій Фурлет народився в селі Чепоноси Чернівецької області. У 1976 – закінчив художню школу в місті Хотині (викладач Михайло Кириленко).
«Мої вчителі: Кушнірук Віталій Васильович, Кириленко Михайло Григорович – це одне з найбільших чудес мого життя. Низький уклін їм і повага…»,– А. Фурлет
У 1983 році – випускник художньо-графічного факультету Одеського педагогічного університету (викладачі – В. Гегамян, З. Борисюк). Член національної Спілки художників України, живе і працює в місті Буча, Київської області. Його роботи були представлені на виставках в США, Нідерландах, Болгарії, Єгипті, Польщі, Німеччини.
А чернівчани мали змогу бачити деякі картини А. Фурлета рік тому назад – у жовтні 2010 на Першій Всеукраїнській трієнале ART-AKT абстрактного мистецтва у Чернівцях.

Інформацію про виставки художника можна дізнатись з сайту Київської організації  Національної спілки художників України: http://konshu.org/ru/artist/furlet-anatoliy/

Чернівці, вересень 2011

Образно-символічний вимір автора, його філософські тлумачення, мудрість, змістовність привертають увагу не просто через споглядальний інтерес, а дають можливість замислитися, викликають певні асоціації, ненав’язливі та незалежні.
Нещодавно увагу митця привернула книга «Антологія українського міфу» Як зізнався сам Анатолій Фурлей, він любить казки, міфи, легенди, пісні… Вони і складають основу фонової етніки художника. Особливою лінією виставки проходить і жіночий образ.
На виставці Анатолій Фурлет також презентував каталог, до якого увійшов великий доробок репродукцій картин художника.

Тетяна СПОРИНІНА,
фото автора

Запис Асоціативна етніка від Анатолія Фурлета… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Всеукраїнська виставка образотворчого мистецтва, присвячена 70-ій річниці від дня народження Івана Миколайчука, відкрилася у центрі культури «Вернісаж».
На Зелені свята житло прикрашається зеленим віттям, підлога встеляється запашними травами. Всі, хто прийшли 14 червня на відкриття виставки, спершу побачили саме це: липове гілля, стрічки, свіжа, запашна трава, що хрумтить під ногами.
На виставці експонується більше ста робіт митців з різних міст України.

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис Зелені острови «Білого Птаха»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виставка екзаменаційних творів сорока восьми випускників Чернівецької художньої школи ім. М.Івасюка представлена у Центрі культури «Вернісаж». Пейзажі, портрети, натюрморти, жанрові картини, декоративні композиції, скульптури – все це сфокусовано у виставковому просторі яскравої творчості та фантазії.

«Тема № 26 (на 7 год.), Тема № 29, завдання № 38 (на 24 год.), Тема № 29, завдання № 37 (на 24 год.), Тема № 18, завдання № 28 (на 30 год.), додаткова робота з композиції, додаткова робота з живопису,…» – читаємо на невеличких картках з назвою картини, ім’ям автора, викладача. Напевно, журі оцінює твори художників згідно своїх академічних вимог стосовно і конструкції предметів, перспективи, колірної гами, технічності, а глядачі дивуються безпосередності, захоплюються мальовничістю, емоційністю та щирістю цих робіт..

Кожний з сорока восьми юних художників цікавий своїм образним баченням світу, який представлено на виставці впевнено, яскраво і майстерно. Дякую! І художникам, і їх наставникам.

«Бери свій байк та їдь вперед!
Тисни на газ, про свої гальма забувай!», – чомусь зразу пригадалися слова одного з байкерських гімнів. Ця фігурка виліплена з пластиліну, а може вона скоро втілиться  в гіпс, шамот чи бронзу…
Попереду в юних художників нові задуми, матеріали, сюжети, перемоги, виставки…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис «Буковинський час» і його мальовничі додатки… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бо пам’ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
Ліна Костенко, «Кобзарю»

7 березня у виставковому центрі «Вернісаж» (вул. І.Франка,15) відбулося відкриття традиційної виставки Чернівецької обласної організації Національної Спілки художників України «Весняний вернісаж – 2011», присвяченої дню народження Т.Г. Шевченка.

Що спонукає людей різних мистецьких напрямків, уподобань, різного віку братись за шевченківські сюжети? Саме ця виставка, де представлено і живопис, і графіку, скульптуру, малюнок, є певною спробою наблизитись до відповіді на питання, що є творчість Тараса Шевченка для кожного з нас…

Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень – безліч.
Тиші – анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує враз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі…
А як же ми,
співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
– А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів’ям,
пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам’ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!

Ліна Костенко

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії»,
фото автора

Запис «Весняний вернісаж – 2011» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Марія Приймаченко. Фото Леоніда Левіта

Марія Оксентіївна Примаченко (Приймаченко) (1909−1997),
народний художник України,
лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
Найбільша частина її творчого доробку, близько 650 творів 1936–1987 років, зберігається в колекції Музею українського народного декоративного мистецтва у Києві.
2009 рік було оголошено ЮНЕСКО роком Марії Приймаченко.

Творчість її різноманітна і багатогранна – малярські роботи, вишивка, кераміка.
Сорок чотири картини пересувної виставки, яка організована минулого року до 100 річчя з дня народження художниці, представлені у Чернівецькому художньому музеї.

Марія Приймаченко – автор виняткового, вигаданого, персонального жанру.
Особливого, особистого, потаємного, такого, що захоплюю і дивує.
Назавжди…
Нероздільність з природою, образність, інтуїтивність, парадоксальність, несподіваність…
Створений простір дійсності іноді радісний, іноді сумний, іноді загрозливий, зворушливий, довірливий, як життя…
Звірі, птахи, риби, дерева, квіти, сонце, небо, повітря і… ми… живемо всі разом у цьому просторі. Колоритному і яскравому…
Й, поза сумнівом, найважливіше цей світ – любити.
Бо він – невичерпаний. І не тільки на полотнах  Марії Приймаченко…

На виставці я побувала у суботу. По обіді. Запланувала.
А коли ще є можливість обирати улюблену картину і вдивлятись, милуватись, фантазувати, міркувати… Це точно, щасливий випадок…
І ще один щасливий випадок – моя зустріч з Марком.
Я усамітнено розглядала картини, які до цього бачила тільки в книжках або по телевізору,  як туди зайшов чорнявий хлопчик. Він одразу підійшов до невеличкого стенду, де на аркуші надрукована інформація про художницю, здається, разом із фотографією Марії Приймаченко. Я подумала, що зараз у зал зайде ще  хтось, або батьки, або друг. Ні. Хлопчик продовжував уважно читати, потім  тихенько зняв пальто, обережно склав його декілька раз, притулив до себе, тримаючи у цій же руці ще невеличку торбинку. Чи то з книгою, чи то з зошитом.
І мені якось зніяковіло. Адже теж заважала моя зимова куртка. І капелюшок, який я тримала у руках. Згадалось дитинство. Взимку у музеї я не пам’ятаю себе у верхньому одязі. Напевно, я промайнула гардероб. Так само, як і цей юний відвідувач музею. Але чому я не спитала про гардероб?…
Коли хлопчик дочитав увесь текст, ми зустрілись з ним поглядом і усміхнулись один одному.
– Ти прийшов сам?
– Так.
– А як ти взнав про виставку?
– Тато з молодшим братиком вчора ходили і дома розказали. І я дуже захотів теж побачити.
– А ти знав раніше про художницю Марію Приймаченко?
– Так.
– А звідки?
– Я читав про неї в «Барвінку». Ми вдома виписуємо цей журнал. Це ж в минулому році був рік Марії Приймаченко і «Барвінок» у кожному часі друкував одну картину художниці. Мені вони дуже подобаються. І тепер я бачу їх сам на сам.
Ми познайомились, ще раз посміхнулись один одному і знову занурились кожний у свої думки, переглядаючи картини…
Потім я написала у книгу відгук, попрощалася з Марком. Мене цікавила ще одна експозиція, і я перейшла до другої зали.
За деякий час я прямувала до виходу, але знову побачила Марка, вже біля полиць з книгами.
– Щось хочеш купити?
– Дивлюсь. Цікаво.
– А яка з картин Марії Приймаченко тобі найбільше сподобалась?
– Зараз покажу.
Ми знову повернулись до зали.
У відкритій книзі відгуків я побачила новий запис, десь на третину сторінки.
Марко підійшов до картин і показав мені на верхню картину.

Він щасливо посміхався і ми разом вирішили, що ця виставка – подарунок нам від Святого Миколая. Адже так?

Про Марію Приймаченко багато написано.
Але мені хочеться звернутись до тексту Миколи Скиби «Наївний екзистенціалізм Марії Приймаченко» (Український журнал – 4/2009):
„А я гусей пасу. Чую – чирк! – то крокодил цвірінькає під сороку. Дивлюсь, верба нахилилася, на вербі – крокодил. А біля крокодила мавпочка – жінка його. Він – в норку, а вона на вербі. Ось так, коли за звіра заміж підеш: у нього своє, а в тебе – своє“. „Хорошо пишу не спішу“ – чи про себе вона писала-малювала ще в 1937 році цю картину, на якій характерна звіринка Приймаченко старанно виводить закарлюки в зошиті. Саме як геній наївного мистецтва майстриня увійшла до Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва (Белград, 1984) і була відзначена золотою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі (1937).

Матеріал про художницю на сайті UNESKO.

Твори Марії Приймаченко продовжують жити в нашій реальності,
породжують безліч асоціацій, аналогій, інших різнобарвних світів…

Тетяна СПОРИНІНА, фото автора
( На фотографіях є відблиски від освітлення, бо картини виставлені за склом.)

Запис Альтернативні реальності…Особливий світ Марії Приймаченко… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Молоді, талановиті художники
Олена Афанасьєва та Дарія Сєдова
13 грудня представили свої мистецькі роботи
під спільною назвою «На одній хвилі».

Власне, творча траєкторія узагальнена окресленим простором. І нам, глядачам, лишається зануритись у світ природних краєвидів, несподіваних персонажів, імпровізації і сюжетних відображень.

( я б назвала цю роботу “під хвилею”… або “самотність”)

Виставка відкрилась у приміщенні Буковинської державної фінансової академії.

Ще переглянути фото з роботами Олени Афанасьєвої можна за посиланням:
“Вдивляючись у дивацтва буденності…” .

Тетяна СПОРИНІНА

Запис На одній хвилі… настрою, відчуттів, уявлень… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Слово – субстанція незнищенна. Воно вібрує навіть тоді, коли уривається остання струна.”
Петро Рихло,
«Літературний феномен Чернівців»

14 грудня 2010 р.   у Чернівецькому художньому музеї відбулася презентація українського видання книги Петра Рихла та Олега Любківського “Літературне місто Чернівці”, а також тому наукових студій “Австрія та Україна у ХХ ст.: в пошуку ідентичності та суверенітету” за редакцією Міхаеля Діппельрайтера та Сергія Осачука.

Невипадково ці дві презентації відбулися разом, адже їх об’єднують Чернівці, його історія, минуле, сьогодення, прагнення бути і лишатися повноцінним простором сучасного європейського міста.

А мала батьківщина, яка сконцентрована у своєму рідному місті, якраз і починається з спільних естетичних символів, моральних  цінностей, історичної пам’яті, які  створюють  почуття культурної приналежності.  Натомість можна сказати, що саме полікультурність та поліконфесійність Чернівців сприяли формуванню та розвитку діалогу, толерантності, локалізували та інтегрували розмаїття творчого досвіду.

І Чернівці ніколи не перетворяться на історичний міф, адже міжкультурний діалог продовжує розвиватися і надалі.
І автори презентацій, як і Чернівці,  продовжують  дивувати і захоплювати своїми новими мистецькими проектами, науковими дослідженнями, концептуальними принципами…

У варіанті «Літературне місто Чернівці » українською мовою ( у 2007 році відбулась презентація «Literaturstadt Czernowitz» німецькою мовою) містяться  матеріали німецькомовних письменників Буковини: Ернст Рудольф Нойбауер, Людвіг Адольф Сіміґінович-Штауфе, Осип Юрій Федькович, Сидір Воробкевич, Йоганн Георг Обріст, Карл Еміль Францоз, Міхай Емінеску, Ольга Кобилянська,Осип Маковей, Елієзер Штейнбарг, Моше Альтман, Дмитро Загул, Альфред Маргул-Шпербер, Георг Дроздовський, Роза Ауслендер, Іцик Мангер, Мозес Розенкранц, Клара Блум, Альфред Кіттнер, Йосиф Бург, Грегор фон Реццорі, Іммануель Вайсглас, Альфред Гонт, Пауль Целан, Манфред Вінклер, Зельма Меербаум-Айзінгер, Агарон Аппельфельд.

Тетяна СПОРИНІНА, фото автора.

Запис “Літературне місто Чернівці”, його персонажі, творці, автори спершу з'явиться на Медіа-Версії.