Патріот, реформатор, борець з корупцією, викривач зрадників. Саме таким ми бачимо його на трибуні ВР. Бачимо часто – адже він голова другої за чисельністю фракції Верховної Ради.

Яскраві виступи. Та мусимо зізнатись, реальні досягнення Максима Бурбака виявилися набагато яскравішими та різнобарвними. Настільки, що ми вирішили присвяти йому не один, а два випуски «Зворотного боку». Адже наш герой того вартий

Джерела та витоки

Василь Забродський про родину Бурбаків знає не з чуток. Колись був співвласником найбільшого в Чернівцях телеканалу, сьогодні він просто ведучий і тележурналіст. Але свого часу був близьким до так званого буковинського клану. 

«Я – кум Яценюка. Ми з Яценюком хрестили в Андрія Пишного дітей. Я – старшу доньку, Яценюк – молодшу. І я, будучи депутатом, неодноразово їм допомагав. Ну як, кум просить, як я можу відмовити. Тому я все це знаю», – каже він.

Народився Максим Бурбак 42 роки тому в родині викладачів Чернівецького університету. Його мати викладала на кафедрі іноземних мов. А дідусь Федір Арват тоді завідував кафедрою філології (Арват був деканом філфаку!!!) і був відомою людиною.

«Максим Бурбак – це внук колишнього голови спілки письменників України, як казали про дідуся. Він очолював спілку, хоча сам жодного рядка не написав. Колись його дідуся прислали на Буковину встановлювати радянську владу», – говорить Забродський.

Утім, майбутньою кар’єрою Бурбак зобов’язаний насамперед мамі. Саме вона влаштувала своїх синів у Чернівецьку спеціалізовану школу № 9 (нині гімназія №4 –ред.). Старший із них, Олексій, навчався за однією партою з маленьким Арсенієм Яценюком, сином маминої подруги та колеги. По закінченню школи друзі разом пішли до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

«Своїм стрімким злетом Максим Бурбак завдячує своїм знайомствам, навчався в одній гімназії в Арсенієм Яценком, нинішнім міністром юстиції Павлом Петренком, а також іншими високопосадовцями «Народного фронту», яких називають «чернівецьким кланом», який сьогодні є кістяком парламентської коаліції та верхівкою «Народного фронту», – говорить журналіст Святослав Вишинський.

Крім Арсенія Яценюка, братів Бурбаків і Павла Петренка, до студентської компанії увійшли Андрій Іванчук, майбутній голова «Ощадбанку» Андрій Пишний та військовий прокурор Анатолій Матіос. У цій компанії Максим завжди був молодшим партнером, стверджує політолог Олег Хавич.

«Не варто переоцінювати Максима Бурбака як самостійну політичну фігуру, тому що він лише молодший член політичної сім’ї Арсенія Яценюка… Максим Бурбак став публічним обличчям цієї сім’ї… Коли 2014 року формувалася нова влада, Олексій Бурбак відмовився займати будь-яку публічну позицію в цій владі й висунув на цю позицію свого молодшого брата Максима Бурбака», – говорить Хавич.

З чого виріс його перший бізнес, сьогодні Максим Бурбак згадувати не любить. Утім, виданню «Буковинська правда» якось зізнався: починав з того, що переганяв автомобілі з Угорщини в Україну. Справи йшли настільки добре, що невдовзі він відкрив власний автосалон. Аби в буремні 90-ті досягти чогось більшого, потрібні були зв’язки у колах пострадянської еліти. Це швидко зрозумів Арсеній Яценюк, який у 92-го знайомиться із сином тодішнього губернатора Чернівецької області Валентином Гнатишиним і за його підтримки відкриває юридичну фірму «ЮрЕк Лтд». У компаньйони бере своїх старих знайомих: Пишного, Іванчука та братів Бурбаків.

«… Вони обслуговували бандюків, бізнесменів всіх рівнів, і тоді вони почалися як клан», – говорить Забродський.

Кому добробут від «Добробуту»

Завдяки юридичним послугам, компаньйонам удалося налагодили тісні контакти з багатьма представниками українскої політики та великого бізнесу. Це стало поворотним моментом у їхніх  біографіях. Розумник Арсеній почав стрімкий злет по щаблях державної влади. А  2004-го, після Помаранчевої революції Яценюк став до керма Нацбанку. Саме тоді за підтримки впливового партнера брати Бурбаки починають впроваджувати ринкову реформу в рідних Чернівцях.

«Головним бізнесом у Чернівцях у групи Яценюка-Бурбаків можна вважати ринок «Добробут», – вказує громадський активіст Микола Шморгун.

Ще ринок «Калинівський» у Чернівцях. Його засновано в далекому 1990-му, він був комунальною власністю міста і є одним з найбільших ринків України. На кшталт «7-го кілометра» в Одесі.

«… Це комунальний ринок, який є найбільшим платником податків після бюджетної сфери… І в якийсь момент за головування Федорука, який зараз у «Народному фронті», почали створюватися паралельні структури біля ринку «Калинівський», – розповідає Святослав Вишинський.

2005 року міська влада Чернівців за підтримки міського голови Миколи Федорука виділила в оренду компанії «Інвест Альянс» ділянку площею близько 6,5 га на межі з ринком «Калинівський».  Засновницею компанії виявилась родичка Яценюка – на той час вже міністра економіки України.

«Один із перших бізнесів Арсенія Яценюка – ринок, який сьогодні відомий як ринок «Добробут» у Чернівцях, свого часу був зареєстрований на тітку Яценюка, вважався його родинним статком. Сьогодні він зареєстрований на три юридичні особи, всі пов’язані з Максимом Бурбаком. Кажуть, що цей бізнес Яценюк чи перепродав, чи передав Максиму Юрійовичу», – говорить Вишинський.

Ділянка поруч з ринком «Калинівський» отримана начебто під будівництво учбово-виставкового павільйона. Однак, замість нього, з’явився приватний ринок «Добробут».

«…Що парадоксально, зареєстрована структура як виставковий центр – щоби не сплачувати місту ринковий збір… Ринок став головним конкурентом комунального підприємства «Калинівський ринок» і заблокував йому можливості зростання й розвитку», – зазначає Вишинський.

Серед засновників «Добробуту» з уставним фондом 17 млн грн за документами проходив і пенсіонер Юрій Миколайович Бурбак. Батько Максима Бурбака.

2006 року орендована «Добробутом» ділянка збільшилася майже удвічі. А далі, за сприяння того ж таки Миколи Федорука, була приватизована. Отже, комунальний ринок «Калинівський» плавно перейшов у приватний ринок «Добробут». Лише за в’їзд автомобілів щодня збиралися десятки тисяч гривень. Натомість, завдяки фіктивному статусу «виставкового павільйону» ринок «Добробут» нічого не сплачував до міського бюджету.

«… Щодо ринку є дуже великі запитання. Чинна міська рада, яка негативно ставиться до Максима Юрійовича, вважає, що через те, що для ринку були викладені унікальні умови для приватизації землі, місто Чернівнці через цю оборудку втратило до 400 млн грн», – говорить громадський активіст Микола Шморгун.

2011-го міськрада відправила мера Миколу Федорука у відставку. А директор «Калинівського» Іван Ринжук був заарештований за хабар у 250 тисяч доларів. Нова міська влада намагалася «націоналізувати» ринок «Добробут» і навіть ініціювала судовий позов, аби анулювати угоду про приватизацію землі. Та, як часто буває в Україні, завадила чергова зміна злочинної влади.

2014-го хвиля Революції гідності не лише поховала режим Януковича, а й винесла  чернівецький клан до найвищих сходинок української влади.

Після цих подій у Чернівцях обрали нового мера – Олексія Каспрука, близького знайомого Яценюка та Бурбаків. А вже за рік, 2015-го, суд припинив справу про хабар проти колишнього директора ринку Івана Ринжука. Далі – більше.

Дорога, що веде до грошей

«…Друга історія – це передача у користування дороги, яка веде до ринку «Добробут», це перший і єдиний прецедент в Україні, коли міська рада передала комерційній структурі дорогу в дострокову оренду на багато років…. Дорога мала повернутися в міське користування, але була задіяна цікава схема. Одна структура, афільована з Бурбаком, передала цю дорогу в користування іншій структурі – афільованій з Бурбаком. Після операцій з банкрутством дорога… пропала. Мала повернутися місту, але повернути її до користування міській владі найближчим часом буде неможливо», – розповідає Вишинський.

Паралельно з бізнесом Яценюк розбудовував і свій політичний проект. 2009-го своїх однокласників та бізнес-партнерів Арсеній Яценюк мобілізував на «Фронт змін». Вірний лідеру Максим Бурбак очолив Чернівецьке обласне відділення.

2010 року Максим Бурбак обраний депутатом облради. А вже 2012-го він перебирається до столиці, бо став народним депутатом України 7-го скликання.

Про гроші, вичерпані з моря

Все змінилося 2014-го. Після Революції Гідності Арсеній Яценюк стає прем’єр-міністром України. А Максим Бурбак йде долати корупцію на високій та відповідальній посаді в уряді.  

У команді реформаторів нашого героя призначають аж міністром інфраструктури. Певно за фахом та досвідом – адже колись ганяв іномарки з-за кордону.

Щоправда, сьогодні жодної користі від першого постреволюційного уряду та його міністрів не можуть пригадати навіть у рідних Чернівцях. Сюди ходять два поїзди, літає один літак. Вони, будучи прем’єр-міністром і міністром інфраструктури, нічого не зробили», – скаржиться Василь Забродський.

Можливо, так сталося тому, що державний діяч Бурбак опікувався більш глобальними, а не містечковими проектами. І тут, кажуть наші експерти, він досяг дійсно видатних успіхів. Почнімо хоча б з Адміністрації морських портів, підпорядкованої Міністерству інфраструктури.

«Бурбак – це креатура «Народного фронту», а в системі морських портів установилася тоді тіньова система «смотрящих», – розповідає голова правління організації «State Watch» Гліб Каневський.

Схем, за якими в портах можна розкрадати мільйони, безліч. Як стверджує Гліб Каневський, після клану донецьких  їх просто взяв під контроль клан чернівецьких.

«Наприклад, тендери, коли у фіктивних фірм закуповують роботу на сотні мільйонів гривень. Друге – це гра з цифрами портових зборів. Комусь надаються знижки – своїм компаніям. Комусь не надають. З когось стягують гроші офіційно – з когось ідуть тіньові платежі. Деякі судна рахують як крупногабаритні, деякі, навпаки, зменшують по документах, щоби брати з них менше стягнень. Третє – це зарплати і премії керівництву. Мільйони», – говорить Каневський.

Державна аудиторська служба протягом 2015-2017 років проводила аудит Адміністрації морських портів і зафіксувала, що через махінації з маркування суден порти втратили понад 100 млн грн тільки офіційних платежів. Через те, що Адміністрація морських портів працювала з фіктивними підрядниками, які існували тільки на папері, вона втратила понад 27 млн грн. А через те, що адміністрація морських портів нараховувала необґрунтовані великі зарплати та премії, порти втратили понад 40 млн грн!

Зрештою, багатомільйонними розкраданнями та корупційними оборудками у портах зацікавилися в НАБУ. Серед фігурантів справи – земляки, соратники та однопартійці Бурбака.

«Якщо зосередитися на схемі, за яку взялось Антикорупційне бюро, це класична схема, коли тендер «заточили» під дві фіктивні компанії, організовані керівництвом Адміністрації морських портів. Амелін пов’язаний з «Народним фронтом», оточенням Іванчука. Тоді ці компанії отримали 700 млн грн на днопоглиблювальні роботи, а НАБУ в суді оспорило цей контракт і довело, що фірми існували тільки на папері, що фірми не мали жодної виробничої бази. Що в цих фірм один організатор, який координував роботу з Амеліним. Що тендерні компанії підписані під ці фірми. Що фірми потім залучали просто субпідрядників, яким платили значно менше, а маржу залишали собі», – говорить Каневський.

На початку 2018-го співробітники Національного антикорупційного бюро провели низку обшуків і затримали колишнього голову Адміністрації морських портів Андрія Амеліна. Людину, яка свого часу отримала свою посаду за сприяння саме Максима Бурбака. Розслідування у справі про зловживання при проведенні робіт з днопоглиблення у портах виявило збитки в кілька сотень мільйонів гривень.

Незаможний, бо ще мало надерибанив?

За Максима Бурбака схеми процвітали і в інших галузях Міністерства інфраструктури. Під час парламентської виборчої компанії 2014-го «Укрпошта» надала представникам «Народного фронту» щедру знижку на розсилку агітаційних листівок – у 900 тис. грн. Утім, міністр Бурбак встигав опікуватися не лише приземленими справами.

Одна з найвідоміших афер – це історія з «Платінум банком». Напередодні банкрутства на його рахунки держпідприємство «Украерорух» перекинуло понад 400 млн грн. Наразі цією справою опікується Нацполіція. Слідчі намагаються з’ясувати, з чиєї подачі до банку – без одного дня банкрута – перевели мало не півмільярда гривень. Які після банкрутства фінустанови були розпиляні по кишенях зацікавлених осіб. Паралельно цю зухвалу оборудку розслідують у ГПУ й НАБУ.

Таких звершень Максим Бурбак устиг досягти лише за рік плідної праці міністром інфраструктури. А після відставки уряду Яценюка на чолі «Народного фронту» пішов боронити Україну у Верховній Раді. Тут його можна побачити на найбільш гарячих ділянках.

Свої заяви Максим Бурбак підтверджує не словом, а ділом. Нині його донька Катерина отримує якісну освіту в Лондоні. Навчання коштує 20 тисяч доларів на рік. І це без витрат на харчування, проживання та розваги. Офіційно депутат заробляє за рік удвічі менше, ніж треба платити за навчання дитини. Та чого не зробиш задля наочного успіху освітянської реформи!

Тим часом, Максим Бурбак невтомно поливає праведним гнівом усіх зрадників, які готуються до втечі за кордон у важкі для країни часи.  

Щоправда, злі язики подейкують, що Максим Юрійович разом із родиною готується стати підданим Британської корони. Принаймні Бурбаки вже інвестували в економіку цієї крани понад 2 млн фунтів стерлінгів. Саме така інвестиція дозволяє претендувати на англійське громадянство.

Утім, ми щіро віримо, що жодний «туманний Альбіон» не спокусить справжнього патріота залишити Україну. Адже йому є що втрачати та боронити в рідному краї.

Якщо подивитися декларацію, Максим Юрійович мало не жебрак і живе на одну зарплату. Весь бізнес і активи записані на найближче оточення та його дружину. Згідно з декларацією, родині Бурбаків належить кілька земельних ділянок на тисячі квадратних метрів, п’ять квартир, кілька десятків автомобілів, підприємства вартістю в мільйони гривень, мільйони гривень, розміщені на банківських рахунках, і мільйони гривень готівкою. І є об’єкт ще незакінченого будівництва…

Вставна новела: «Високо в горах кипить робота…»

Цей шикарний комплекс розташований на мальовничому схилі Карпат. Сюди разом з чернівецьким активістом навідалася наша знімальна група.

На об’єкті нас запевняють, що комплекс належить дружині Максима Бурбака. Хоча й сам він нерідко сюди навідується.

Усередину журналістів «Зворотного боку» не пустили. Та їм вдалося зробити кілька фотографій ззовні. Інсайдери повідомляють, що навіть кухня й плитка придбані за кордоном за тисячі доларів, аби всередині усе виглядало навіть краще, ніж ззовні.

«Наразі ми перебуваємо у с. Виженка Чернівецької області. На задньому тлі – так зване «Виженське Міжгір’я» (за аналогією з маєтком Януковича – ред.). Це і земельна ділянка, і будівлі, що перебувають, згідно з декларацією нардепа Максима Бурбака, у власності його дружини», – каже Михайло Шморгун.

Офіційно тут має бути готельний відпочинковий комплекс. Однак, зважаючи на дорогі шати, навряд чи тут зможуть відпочивати прості смертні. Тож люди звичайні можуть лише ззовні помилуватися цією красою (програма ще й показала, як це виглядає з висоти пташиного лету – ред.).

Зі статками трибуном бути комфортніше

Незважаючи на кілька власних квартир і будинків, Максим Бурбак, як справжній ґазда, не гребує брати депутатську компенсацію за оренду житла.

До речі, наприкінці 2018-го НАБУ відкрило провадження про розкрадання бюджетних коштів, виділених на компенсацію оренди житла. У ньому фігурують 25 нардепів.   

Окремої уваги заслуговує автівка депутата. Для пильної уваги громадськості в декларації зазначені старенькі «Жигулі». Однак недавно Максима Бурбака заскочили на тому, що він пересувається на елітному позашляховику «Мерседес Бенц» вартістю понад 100 тис. дол.

«Мерседес оформлений на його підприємство, та й узагалі він – альфонс, адже всі бізнеси – на його дружині. Усі його 50 машин, що перевозять контрабанду, усі фірми – вони на дружині», – розповідає Забродський.

Тож цього разу машину оформили не на дружину, а на чернівецьке приватне підприємство ТБ ЛОГ. До 2016-го воно дійсно належало Тетяні Бурбак, але це якось заважало легенді про незаможність. Тож підприємство переоформили на іншу людину з оточення Бурбака. І тепер Максим Юрійович може спокійно стверджувати, що йому просто дали покататися на елітній машині.

Врешті-решт, декларація Максима Бурбака виявилася настільки цікавою, що досліджувати її узялися навіть у НАЗК. Однак результати перевірки чомусь досі не оприлюднені. Навіть незважаючи на офіційний запит.

Патріот, реформатор, борець із корупцією, викривач зрадників. Саме таким ми бачимо його на трибуні ВР. Наглядач за Буковиною та контрабандними потоками на кордоні – таким його знають у рідному краї. Усі деталі та схеми – у наступній програмі «Зворотний бік».

112.ua

P.S. Політична партія “Народний фронт” заявила, що проти керівника фракції Максима Бурбака підготовлено “низькопробний інформаційний бруд” з боку телеканалу “112”. Про це йдеться у відповідній заяві партії, яка оприлюднена на офіційному сайті “НФ”.

Запис Зворотній бік Максима Бурбака, або Про що не любить говорити голова фракції НФ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Обнести Росію великим парканом –  давня мрія українців, яка раз по раз варіюється в анекдотах. Улітку 2014-го українці на собі відчули, що таке необлаштований кордон з Росією. Транскордонні артилерійські обстріли забрали життя 40 прикордонників – такою була плата за попередні роки самозаспокоєння. На жаль, проект «Стіна», який мав би захистити наші кордони від зазіхань «старшого брата» (як полюбляють називати росіян кремлівські ідеологи), обернувся коли й не на анекдот (мабуть, це ще попереду), але на гучний корупційний скандал, який вибухнув чомусь лише після трьох років безборонного і безсоромного розкрадання грошей.

Першими, на превеликий жаль, але цілком прогнозовано, забили на сполох не численні антикорупційні органи, які з’являються в Україні , як гриби після дощу, а журналісти, зокрема команда авторської програми Дениса Бігуса «Наші гроші». Саме Бігус зі своїми колегами зробив для викриття корупції в Україні у рази більше за всі антикорупційні органи разом узяті. І це при тому, що журналісти не отримали і десятої частини тих грошей, що виділяються на роботу НАЗК, НАБУ тощо.  

Від спроектувати до розтринькати відстань невеличка

Те, що ми нині називаємо «Стіною Яценюка» – вже другий, так би мовити, гіперболізований проект. Адже 2014-го до щойно обраного Президента із власним проектом звернувся Ігор Коломойський. «Паркан Коломойського» мав коштувати 150 мільйонів євро із терміном зведення 5-6 місяців. Та, як ми знаємо, Коломойський не лише не отримав пальми першості, але й втратив згодом своє дітище «ПриватБанк».

Зараз важко судити, чи збиралися здійснювати проект Коломойського, але тут надійшли осінні парламентські вибори 2014 року – й ідею «осідлав» тодішній прем’єр Арсеній Яценюк.  «Це питання не просто кордону – це питання національної безпеки держави і нашої гідності», – наголошував він у розпал виборчих перегонів. Тоді ж прем’єр переконував, що без облаштованого кордону не буде безвізу з ЄС та членства в НАТО.

«Стіна Яценюка», за загальної схожості з «Паканом Коломойського», мала й суттєві відмінності – а відтак, коли ми вже розмовляємо про «дерибан» у надвеликих розмірах,– значно більші «можливості» для охочих нагріти руки.

Яценюківський проект замахнувся одразу на 8,5 мільярдів гривень, тобто 500 мільйонів євро за курсом на 1 вересня 2014 року. Згодом цифру зменшили вдвічі, що все одно переважало пропозицію Коломойського. По-друге, термін реалізації розтягнули до 2018 року,теж, мабуть, для комфортнішого дерибану.

І вже 2014-го для надважливого й необхідного «вже сьогодні» проекту уряд виділив перші кошти. Спочатку фігурувала цифра у 100 млн грн, а за два тижні вона зросла до 235 мільйонів.

Варто зауважити, що, за три роки поспіль уявної реалізації так і не реалізованого проекту, суттєво погіршилися стосунки між БПП і парламентськими партіями, які наразі й поцікавилися, куди ж ідуть грошики зі «Стіни». Депутатам «Самопомічі» вдалося довідатися, що з офіційно витрачених на «Стіну» 2014-го грошей 164 млн грн у загальному кошторисі проекту залишилися неврахованими.

680 млн за 6 км інженерних споруд – замість надійного держкордону

Проект інженерного облаштування кордону «Стіна», широко анонсований 2014-го тодішнім прем’єром Яценюком, на сьогодні вже обійшовся Україні у 680 мільйонів гривень. В описі проекту сказано, що реальний державний кордон з Росією мав складатися з 3-метрового рову, далі – 2-метрового валу, 5 метрів розораної смуги, на якій були б видні сліди порушників. Уздовж цілого кордону мала тягнутися асфальтована  рокадна дорога, а вже далі паркан із вишками кожні 20 метрів та відеокамерами. Насправді ж на витрачені 680 мільйонів облаштували лише 6 кілометрів кордону на межі Чернігівської області.

Коштами, які надходили для «Стіни», як відомо, розпоряджалася Держприкордонслужба. Силова структура в розпорядниках коштів – для безконтрольності дуже влучно. Між тим, прикордонники-високопосадовці майже одразу взялися за «відмазки». Прес-секретарем ДПСУ неодноразово озвучувалася думка керівництва, що гроші надходили невчасно і в недостатній кількості. Тож фінансування суттєво відстає від затвердженого графіку. Мабуть, через це «згорьовані» прикордонники з фінансування «Стіни» витратили 60 мільйонів на придбання 4-х автомобілей «Тритон». Ще 18 мільйонів заплатили  фірмі «Фаворит», яка належить родині горезвісного нардепа Борислава Розенблата, за ремонт житлових будівель для прикордонників. А ще фігурує спорудження Будинку офіцерів у Харкові… Покращувати побут охоронцям кордонів, звісно, треба, та не за рахунок же самої здатності до захисту кордону!

Маленький відступ: колись за порушення у витрачанні не за цільовим призначенням на керівників підприємств та їхніх головних бухгалтерів чекали значні покарання – і кадрові, й фінансові. Схоже, послаблення для ведення бізнесу полегшують і корупційні дії.

Підрядників, як завжди, набирали з «потрібних»

Знову ж таки команда «Наших грошей», а не нишпорки антикорупційних органів,  дізналася, що генпідрядники для будівництва «Стіни» обиралися ДПСУ без конкурсних процедур у закритому режимі. У службі не змогли пояснити, чому до реалізації багатомільйонного проекту обрано саме нинішніх підрядників: обійшлися загальними словами про те, що головним критерієм при відборі генпідрядників проекту була наявність дозволів на будівництво військових об`єктів. За версією прикордонників такий допуск має надавати СБУ. Натомість СБУ повідомила, що дозволи фірмам, які працюють над проектом «Стіна», не передбачені. Злочинна неузгодженість дій? Швидше, лакуни для  махінацій.

Показово і те, що із 13 генпідрядників, які працюють над інженерно-технічним облаштуванням кордону, тільки 2 – державні автодори, решта – приватні компанії. Оскільки сьогодні вони практично всі перебувають «у розробці» НАБУ та ГПУ, вже відомо,що деякі з них були створені під цей конкретний проект.

Таким чином, державної ваги проект обернувся на довгобуд. І, як завжди, винних не знайти. Бо, хоча коштами й розпоряджається Держприкордонслужба, але, за словами її речника, ДПС не реалізовує проект. Його реалізовують генпідрядники. Проблеми ж, мовляв, існують між генпідрядниками та підрядниками, а посадові особи тут ні до чого.

А тепер давайте поглянемо на проблему з побутової точки зору: якби керівники ДПСУ найняли працівників на ремонт власної квартири, то чи відхрещувалися б вони так недолуго від контролю за процесом? Але навряд чи спитають з них за це.  

Чи протидіять антикорупційні органи корупції?

Скандал навколо «Стіни» набирав обертів і через втручання декількох нардепів з різних фрацій ВР. Важко не погодитися зі словами нардепа Борислава Берези, який наголосив, що навіть візуально видно: зведені об’єкти не відповідають фінансовому кошторису, а проект «Стіна» – закопані у землю кошти. Та лише 2017-го заворушилися «компетентні» органи. Та заворушилися теж якось специфічно: не забуваючи з’ясовувати стосунки між собою й коригувати свої дії під конкретне протистояння між командами Порошенка й Авакова – як це було, скажімо, щодо спроби Авакова поставити на посаду очільника ДПСУ свого заступника у ВС – Вадима Трояна. «Стіна» тут – просто фішка у цинічній грі за підпорядкування Банковій чи МВС конкретних силових структур, коли у країні війна.

Головний же аргумент самозахисту в любителів переплутати державну кишеню зі своєю – це те, що звинувачення, мовляв, «працюють на Путіна». Та здоровий глузд, а його українцям не бракує, підказує нам, що на ворога працює саме необлаштований кордон і розкрадання коштів у особливо великих розмірах. І винних у цьому треба суворо карати!

Дмитро ЦАРЕНКО, інтернет-оглядач «Версій»

Запис Безвідповідальність – рідна сестра корупції: і «Стіни» нема, і грошей нема, і крайнього нема спершу з'явиться на Медіа-Версії.