Життя ще раз підтвердило: будь-яке явище може перетворитися на свою протилежність, якщо вчасно не зупиниться. Прикладів є багато. Буває, красуня вчасно не помітить, що невблаганний час ґрунтовно попрацював над її зовнішністю, не залишивши від минулої краси нічого – і від розуму теж. Перетворившись на стару каргу, вона далы поводиться як молода спокуслива жінка, лякаючи оточення.

У політиці таке відбувається не рідше, ніж у звичайному житті. Так, далекого 1959-го року на Кубі до влади прийшли молоді патріоти на чолі з Фіделем Кастро. Вони повернули кубинцям самоповагу, якої тих позбавили американці, що десятиліттями перетворювали острів на велику зону власних розваг, а його населення – на своїх слуг. Проте невдовзі Кастро «увірував» у марксизм-ленінізм і розпочав експерименти над  земляками, внаслідок яких Острів Свободи нині залишається одним з небагатьох заповідників комунізму в сучасному світі, звідки люди масово тікають у сусідні США.

У ХХІ столітті політичні процеси рухаються значно швидше, ніж за попередніх історичних епох.

Наприкінці минулого року тисячі українців вийшли на київський Майдан протестувати проти спроб Януковича здати Україну Путіну. Відтак Майдан став символом народної боротьби за свободу, за європейський вибір, за краще життя. Світ був здивований самоорганізацією українського суспільства, мужністю простих людей, які ішли на озброєних до зубів «беркутівців» із фанерними щитами й бруківкою в руках.

Хвиля протесту змела злодійський режим, проте дорогу ціну заплатили українці за цю перемогу: Герої Небесної Сотні віддали свої життя за краще майбутнє нашої країни. Та не мир прийшов на нашу землю – прийшла неоголошена війна. Захисники Майдану добровільно вирушили на фронт і нині проливають кров, щоби зберегти єдність Української держави. Від рук терористів та їхніх російських господарів гинуть найкращі сини нашого народу.

А в центрі Києва досі стоять намети – і в них живуть якісь люди, що називають себе «захисниками Майдану». Більшості з них тут не було тоді, коли на головній площі столиці відбувалися доленосні події. Зі справжніх захисників Майдану залишилися ті, що не знайшли себе у нових обставинах і далі живуть тим життям, якого вже немає. Таким людям потрібна кваліфікована допомога психолога, що дозволить повернути їх до реальності. Та на Майдані зібралася публіка, якої раніше не могло тут бути в принципі: п’янички, різного кшталту авантюристи і навіть ті, кого підозрюють у роботі на російські спецслужби. Під час знесення наметів минулого тижня тут знайшли вогнепальну зброю та ручні гранати. А коли комунальні служби Києва під охороною міліції проводили очищення площі, з оточеного Донецька до нинішніх «майданівців» звернулися самозвані лідери так званої ДНР зі словами підтримки!

Коли противник починає нас хвалити, варто задуматися: щось ми робимо неправильно! А неправильним виявилося існування Майдану після того, як його активісти вдправилися на Схід України, де вже насправді вирішується доля держави. Хто бажає захистити Україну, має бути там. Якщо не дозволяє здоров’я чи вік, то допомагати захисникам усім, чим можна.

Майдан у тому вигляді, в якому він сформувався під час боротьби проти злодійського режиму Януковича, вичерпався повністю. Замість захисників свободи на ньому з’явилися типові «тітушки» – і Майдан перетворився на Антимайдан! Таким він потрібний лише ворогам незалежної України для дестабілізації життя у столиці держави. Тому центр Києва звільнюється від тих, хто лише шкодить. А пам’ять про справжній Майдан обов’язково має бути збереженою для нащадків.

Ігор БУРКУТ

Запис Майдан перетворився на Антимайдан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На Майдан вийшли представники різних соціальних верств і регіонів України, бо далі так жити вони не можуть і не хочуть. Натомість, на Антимайдан влада позвозила залежних від себе бюджетників і навербованих за гроші «тітушек». Майдан стояв і на свята, а насильно зігнані «антимайданівці» роз’їхалися по домівках, залишивши по собі сплюндрований Маріїнський парк у центрі Києва. Втім, хоча фізично Антимайдан і спорожнів, його ідеологія та практичні дії  тривали й на свята. Протистояння посилюється.

Прибічники конспірології (теорії змов) нині чимало пишуть про те, що Майдан є витвором політтехнологій Заходу, що його тривалий час готували в американському Державному департаменті й ЦРУ, закидаючи до Києва фахівців з «кольорових революцій». Такі розмови ми чули ще у 2004-2005 роках. Проте на порожньому місці підняти могутню хвилю народних протестів не вдається нікому. Більшовики послідовно провокували «світову революцію», вгатили в неї чималі гроші, але бажаного не  досягли. Культовий революціонер Че Гевара намагався підняти на революцію болівійців, проте загинув, не спромігшись розпалити революційне вогнище там, де народний терпець остаточно ще не урвався й народ пасивно терпів знущання влади над собою.

А в Україні терпінню мільйонів людей прийшов кінець. Вони вийшли на майдани протестувати проти важких умов життя, повсюдної несправедливості, продажності чиновників, свавілля силовиків. Народ вимагає від влади, щоби її представники виконували закони і свої обов’язки, а не грабували країну й не демонстрували людям свою зверхність. Адже державний апарат існує для того, щоби захищати права громадян, їхню безпеку, забезпечувати нормальне життя країни для всіх, хто в ній живе.

Влада спочатку перелякалася, але швидко оговталася і почала залякувати активістів народного руху. Їх б’ють, спалюють їхні автомобілі, погрожують їхнім рідним і друзям. З усіх можливих варіантів обраний найгірший, який призведе тільки до погіршення ситуації в країні. Відповіддю на застосування сили, як правило, буває таке ж її застосування іншою стороною. Складається враження, що можновладці сліпо копіюють методи, які застосовує Путін у сусідній Росії. Втім, там вони привели до падіння авторитету російського президента і зростання соціальної напруги. А українське керівництво чомусь ігнорує такий негативний досвід.

До того ж Путін свого часу уклав своєрідний суспільний договір з росіянами: ті віддали йому свою свободу в обмін на сите існування. Російський бюджет постійно поповнювався нафтодоларами, що дозволяло утримувати соціальну стабільність. А розкрадена українська державна скарбниця таких засобів не має. Правда, російський президент позичив українському 15 млрд. доларів, які необхідні Януковичу для успішного проведення президентської кампанії 2015-го. З’явилися кошти на виплату зарплат, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат. Мало того, перед виборами можна навіть дещо підняти ці виплати. Свого часу Кучма виграв так свої другі президентські вибори. Крім того, його політтехнологи вивели у другий тур лідера комуністів Симоненка, на тлі якого Леонід Данилович виглядав мало не справжнім європейцем.

Не виключено, що подібний варіант буде розіграний і 2015 року. Або замість Симоненка виведуть Тягнибока, якого не сприймає чимало виборців Південного Сходу України. Проти очолюваної ним «Свободи» розгортається справжня інформаційна війна, в якій використовується будь-який промах «свободівців». А помилок вистачає, і кожна з них роздмухується до вселенських масштабів, залякуючи зомбованих радянською пропагандою людей. Так, зі смолоскипної ходи прибічників «Свободи» у день народження Степана Бандери намагалися зробити «фашистський факельний марш», при цьому не згадуючи, що свого часу в Сімферополі російські шовіністи пройшлися вулицями із такими ж смолоскипами, викидаючи руки в нацистському вітанні. До речі, колишні комсомольці ще не забули, як у 70-і роки в СРСР проводили подібні факельні марші молоді, присвячені Дню Перемоги над фашистською Німеччиною.

Антимайданна інформаційна війна набуває нових форм, постійно вдосконалюється. Прибічників Майдану намагаються дискредитувати, не зупиняючись перед будь-яким брудом, копіюючи тут сусідів. Як у Москві зняли свого часу плівочку про позашлюбне сексуальне життя популярного сатирика Шендеровича, який постійно висміює Путіна, так і в Україні влізли в інтимне життя журналіста Портнікова, одного з найбільш послідовних критиків нинішнього правлячого режиму. І з насолодою це демонструють.

Навіть у святкові дні спокою у політичному житті не було. А свята  вже завершуються, тож політична боротьба помітно активізується. Створюється масова організація під назвою «Майдан», до того ж лідери опозиції погрожують загальним страйком. Правда, вони не мають ні досвіду, ні ресурсів, необхідних для цього.

Досвіду поступово набувають, особливо в організації бойкоту товарів, що виробляються фірмами, які належать провідним «регіональним» політикам. Натомість влада посилює переслідування своїх політичних противників, все частіше вдаючись до відкриття кримінальних справ проти них.

«Антимайдан» намагається перейти в наступ. На кону майбутнє країни. Або ми вирвемося з мертвих обійм зогнилого «совка», або надовго у них залишимося, втрачаючи надію на успішний розвиток і нормальне життя.

Ігор Буркут

Запис ІСТОРИЧНИЙ ВИБІР УКРАЇНИ: МАЙДАН ЧИ АНТИМАЙДАН? спершу з'явиться на Медіа-Версії.