Тотальність породжена тим, що коли вгорі, замість керування державою на користь народу, розробляються схеми «тендерибанів» з «відкатами», унизу люди, аби вижити, починають і собі діяти за тими ж схемами – лише в менших масштабах.

На це спрямовується колосальне ВСЕ: розум, знання, креатив та інтриги, людські та матеріальні ресурси. Поки на одному полюсі суспільства збираються колосальні цінності у вигляді маєтків, нашпигованих до даху предметами розкошів, мистецькими творами і просто багатійськими забаганками, – на іншому доділюється те, що не урвали вищі владники. Коли те, чого ми очікуємо від влади в тій чи іншій формі – зазначені конституційними правами гідно оплачувану працю, доступні житло та охорону здоров’я тощо – не дають і не збираються давати, люди, кожний на своєму місці, починають шукати інших «джерел». Тоді й виникають псевдонародні прислів’я на кшталт «Не бере лише той, кому не дають». Корупційна гнила влада інфікує все навколо себе і навіть чесна людина не може залишатися осторонь цього сморіду, незаплямованою: в очах корумпованих їй просто не дають або з неї немає що взяти. Та й що зробиться путнього, коли бідний наш бюджет розкрадається ще на етапі підготовки і на всіх рівнях виконання.

Блюзнірство влади в тому, що на кожному витку її створюється свій антикорупційний Закон, у якому чудово розписані антикорупційні діяння і покарання за них. На всіх рівнях державних органів нібито ведеться «запекла боротьба» з цим чотири- чи восьми- чи скількитамголовим змієм. Час від часу ця боротьба показово підкріплюється «злитими» прокуратурі чиновниками – не з найвищих, звісно. Усе чудово! І це нічого, що покладена на тротуарах плитка починає «танцювати» під ногами через місяць,асфальт на дорогах сходить разом зі снігом, а у травмопункті не знайдеться гіпсу, якщо собі щось зламаєш. Це нічого, що навіть здібний студент не отримає більше трійки за курсову чи дипломну, коли писатиме її сам, а не «покладеться» на наукового керівника…

Далі – більше. Студент уже й сам не береться писати ту курсову, якщо можна заплатити за неї і «не паритися». І вагітні разом з родичами обов’язково «домовляються» із  конкретним акушер-гінекологом. За всієї суворості наказів, у дитячий садочок рідко яка дитина потрапляє за путівкою: батьки «домовляються» із завідувачкою садочку, а та вже – з керівництвом міської освіти…

Не претендую на глибокий аналіз, усі приклади – просто з нашого сьогодення. Є в нас, звичайно, і чесні – лікарі чи різного роду інспектори – але… вони як зворотній бік Місяця: усі знають, що вони десь і є, а практично з ними мало хто стикається. Ми всі радше віримо чуткам про корумпованість, ніж відмовляємося від скепсису, коли когось усе ж таки виправдали.

Чи є з цього вихід?

Тільки не нагадуйте мені знов про Мойсея, що водив свій народ 40 років пустелею. По-перше, ніхто ні з наших проводирів, ні з самого народу до пустелі так і не занурився. По-друге, навколо нас життя йде уперед, а не знову в якийсь апендикс історії.

Тож до Європи рухатися нам теж буде не просто: за нашими правилами гри там давно ніхто не живе.

Хоча, стоячи на місці, ризикуємо все ж таки опинитися в пустелі – на яку перетвориться наша розкрадена Україна. Може, час уже не відфутболювати закиди за принципом «ти сам дурень», а всією громадою шукати, за що вчепитися, аби вилізти з гнилого болота?

Лариса ХОМИЧ

Запис Уздовж і впоперек: найгірші наслідки корупції спершу з'явиться на Медіа-Версії.