Більше про перший день фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ… 

Пауль Целан, поети, поезія вже удванадцяте у Чернівцях об’єднали, зблизили, згуртували, зібрали українських та закордонних поетів, письменників, журналістів та митців, тих, хто закоханий у поезію, поетів і поеток.

5 ВЕРЕСНЯ 2021

Поетичні читання: Ізраїль. Учасники: Ноам Партом, Томер Дотан-Дрейфус; модерація та переклад – Андрій Любка; вітальне слово – Наталія Федущак, директорка з комунікацій організації «Українсько-єврейська зустріч»; перекладачі: Петро Рихло, Марк Бєлорусець; локація – Головна синагога Буковини ім. Ісраеля та Зельди Майберг.

Публічна дискусія «Україна очима світу крізь призму культурного менеджменту». Учасники: Крістіан Дімер (Керівник проєкту «Дім Європи»), Володимир Шейко (Перший генеральний директор Українського інституту); модерація – Євгенія Лопата; переклад – Юрій Сильвестров; локація: Центральний палац культури /колишній Єврейський дім/

Подія: Презентація антології «Пауль Целан 100»
Учасники: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Катерина Калитко, Андрій Любка; модерація – Євгенія Лопата.
Локація: Центральний палац культури / колишній Єврейський дім/.

Антологія «Пауль Целан 100» приурочена до сторіччя поета та міститиме 14 есе. Есе для антології були написані в рамках проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» такими авторами: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Катерина Калитко, Андрій Любка, Таня Малярчук, Ігор Померанцев, Нора Боссонг, Александру Булуц, Рон Вінклер, Даніела Данц, Клаус Райхерт, Йоко Тавада, Макс Чоллек. Упорядниця антології – Євгенія Лопата.

З Відня він утікає в Париж. Парадоксально: Целан утікає від німецької мови, але саме її – як багаж – бере з собою. Німецька мова є його валізою, спадком і статком. Та водночас кожен поет – особливо добрий поет – таки є біженцем із рідної мови. Бо пишучи, він мимоволі покидає її традиційні кордони й синтаксичні пункти пропуску, продирається крізь колючий дріт синонімічних рядів, щоб вийти в нейтральну зону метафори. Поет покидає рідну мову, щоб створити власну.

Целан намагається збудувати новий дім у Парижі – із сім’єю, дітьми, знайомими, роботою, але втеча в Париж – попри позірний успіх – також стала поразкою.

Востаннє Пауль Целан стає біженцем – із життя. Спосіб його втечі символічний: поет стрибає в річку. А що таке річка? Плин, рух, течія. Втеча – від слова втікати, текти.

Тому нині, коли я бачу біженців на вулицях європейських міст, мені важко не приміряти на них долю Целана. Скільки з них і якою ціною досягне визнання? Хто напише геніальні вірші, а хто, так і не знайшовши для себе дому, втече із життя?

Андрій Любка

Целан – біженець, який утікав від себе

“Нічия троянда” – четверта книга Целана – з цього погляду є особливо прикметною. З одного боку, це об’єктивно чи не найсильніша книга поета (попри всю умовність подібного визначення стосовно книг Целана, що вибудовуються у хронологічно щільний та логічно узгоджений наратив, із якого насправді складно вилучити ті чи інші текстові фрагменти), з іншого – суто формально вона може слугувати взірцем гармонійного поєднання всіх складників у поетичну цілість. “Нічия троянда” – самодостатній закритий простір, структура, що поєднує в собі безкінечну кількість елементів і витворює універсальний поетичний світ...

Сергій Жадан: Троянди мають шанс

(про “Нічию троянду” Пауля Целана)

Целан – поет, який навчив мене чесно чути, пропускати крізь себе і проживати біль. Біль як міцелій, який невидимо пронизує європейську культуру, спалахуючи на нервових закінченнях часом у дуже віддалених точках, але щоразу знайомим відлунням. Він змушує смикнутися і торкнутися або власної живої рани, або давнього рубця. І шукати перекладу. Присмеркова поетика, збите дихання, живий біль Целанових текстів – те, що йому часом закидає читацтво з не надто тонко відкаліброваним інструментарієм, радше звикле до бравурності, – зробило його винятково важливим у моєму особистому пантеоні, аж настільки, що не всі трепетні внутрішні іскри хочеться показувати назовні.

Катерина Калитко
Розколупування рани

Целан від цього вибору втікав як міг: Бухарест, Відень, Париж. Але його Михайлівка йшла за ним. Целана від неї лікували, рятували, витягували з неї щосили, з ним зав’язували й розривали стосунки, його зраджували й покидали, а відтак знову знаходили. Йому йшов 50-й рік, коли “фрайтод” остаточно схилив його на свій бік, де вже чекали батьки, Зельма, Зельмині батьки, і покликав з моста Мірабо у Сену, яка, цілком можливо, тої миті назвалась йому Летою.

Юрій Андрухович
Садгора-Михайлівка. Фуга смерті

Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz засновано у 2010 році з метою повернення Чернівців на культурну мапу Європи та розвиток і сприяння діалогу між українськими письменниками, перекладачами, культурними менеджерами й журналістами та їхніми закордонними колегами.

Після презентації  «Пауль Целан 100»  пригадували вірші поетів, читали на пам’ять і вже почали чекати ХІІІ Meridian Czernowitz… Дякуємо організаторам, учасникам Meridian Czernowitz за позитив зустрічей цих трьох днів фестивалю, натхнення, творчість… Друзям дякую за чудові миттєвості спілкування.

Більше фото третього дня фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ. 3-5.09.2021…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис У Чернівцях завершився ХІІ міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Традиційно у Тернопіль завітають відомі літератори, музиканти та митці зі всієї України та зарубіжжя. Протягом 5 днів триватиме 8-ий «Мистецький фестиваль «Ї», який проведуть у Тернопільському драматичному театрі ім. Т.Шевченка.

Минулого року, у зв’язку з пандемією коронавірусу, організатори скасували проведення фестивалю та перенесли спершу на травень 2021, а згодом відтермінували ще на місяць до стабілізації ситуації зі захворюваннями на COVID-19. Відтак, 8-ий «Мистецький фестиваль «Ї» відбудеться 16 – 20 червня 2021 року.

Співорганізаторами фестивалю є Тернопільська міська рада. Спільно з нею, організатори склали насичену програму заходів відповідно до трьох сцен: музичної, літературної та кіно- театральної. Цьогоріч фестиваль триває 5 днів, перших два з яких тематичні: виступи тернопільських письменників у середу, 16 червня, у бібліотеці «Літературне Тернопілля» та кінодень з сучасними українськими стрічками у Палаці Кіно, 17 червня. Вхід на ці події вільний для всіх охочих, лише потрібно попередньо зареєструватися за посиланням. Під час кінодня транслюватимуть стрічки «Однокласник», «З України до Голлівуду», «Ваш Василь» та «Чорний ворон».

Хедлайнерами 8-го фестивалю «Ї» стануть музичні гурти Vivienne Mort, Kalush та Лінія Маннергейма. Завітають і відомі сучасні літератори: Юрій Андрухович, брати Капранови, Юрій Іздрик, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Галина Крук, Мар’яна Савка, Дара Корній, Дмитро Лазуткін, Марк Лівін, Олександр Ірванець та ще понад 25 інших відомих письменників.

«Мистецький фестиваль «Ї» уже став доброю традицією та нешаблонним символом Тернополя, адже щороку проводиться він саме у Файному місті. Одного року фестиваль проходив навіть у форматі Громадського бюджету, що засвідчує неабияку зацікавленість тернополян у сучасному мистецтві та популяризації української культури. І це прекрасно, адже без власної унікальної культури неможливе існування сильної української нації. Я пишаюся, що саме мистецький фестиваль «Ї», який формує новий потужний культурний ландшафт української нації, щороку проводиться у Тернополі. На жаль, через пандемію у 2020 році довелося відмінити проведення 8-го фестивалю «Ї», тому дуже хочеться, щоб у цьому році нічого не завадило поціновувачам якісної української музики, поезії, гумору та кіно насолодитися виступами, перформансами і несподіванками, які для нас підготували організатори та гості фестивалю», – наголосив міський голова Тернополя Сергій Надал.

8-ий фестиваль «Ї» відбудеться з дотриманням усіх карантинних вимог. Розміщення посадкових місць на всіх локаціях фестивалю буде здійснено з дотриманням соціальної дистанції. Окрім цього, у приміщеннях будуть розташовані антисептичні засоби та усі відвідувачі фестивалю повинні носити захисні маски. З послабленням карантинних вимог відповідно до рівня жовтої зони захворюваності, дозволено заповнення залів на 2/3. Тому організатори знову відкрили продаж додатково ще 150 квитків.

Найскладніше було через карантинні обмеження по кількості відвідувачів закрити продаж квитків. Одразу після цього наші соцмережі переповнювали повідомлення та коментарі про те, що люди не встигли придбати квиток, але дуже б хотіли. Це чудово, що ми можемо збільшити продажів ще на 150 місць для наших відвідувачів. Для нас це дуже цінно, –  прокоментував послаблення карантинних вимог у місті Юрій Матевощук, директор «Мистецького фестивалю «Ї».

Організатори фестивалю «Ї» прагнуть  зробити мистецтво доступним для кожного. Завдяки підтримці низки органів місцевого самоврядування, вхід для пенсіонерів, учасників бойових дій, людей з 1 та 2 групою інвалідності (з супроводжуючим за потреби) та дітей до 7 років у супроводі батьків – безкоштовний. Для отримання квитка потрібно показати на місці відповідне посвідчення для підтвердження особи.

Команда організаторів впевнена, що фестиваль, попри карантинні обмеження, пройде з дотриманням усіх традицій, до яких уже звикли відвідувачі та гості протягом 8 років.

До слова, “Мистецький фестиваль “Ї” – одна з провідних культурних подій в Україні, яка поєднує різні креативні індустрії: літературу та видавничу справу, музичне, аудіальне та художнє мистецтво, кінематограф та фотографію. Щороку, починаючи з 2013-го,  фестиваль збирає найталановитіших митців зі всієї України та найближчого зарубіжжя для презентації книг та музичних альбомів, картин, кінострічок, світлин та проведення гострих дискусій на важливі для суспільства та національної культури теми.

Продаж квитків за посиланням.

Переглянути програму можна за посиланням.

Запис У Тернополі проходитиме 8-ий «Мистецький фестиваль «Ї» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спеціально до ХІ Міжнародного поетичного фестивалю в однойменному видавництві вийде друком нова книжка письменника і перекладача Андрія Любки. У ній йдеться про молодого українського поета, який прокидається з «бодуна», і його осяює геніальна ідея: треба одружитися, щоб упорядкувати своє життя і завдяки цьому написати Великий Український Роман! Але одружитися з ким? Яку з минулих любовних пригод узяти з собою у світле літературно-сімейне майбуття? Знайти відповідь на це запитання герою допоможуть вірний друг і знаний рибак Паша, а також поліція і група кровожерних гуцулів. Фройд задоволено потирав би руки, дізнавшись, що в українській літературі нарешті з’явився перший роман про трембіту. Так, поки що малий, але ж розмір – це не головне, правда?

«Історії, на яких базується сюжет роману, переважно правдиві, – говорить Андрій Любка, – але не автобіграфічні: це ситуації, що траплялися з моїми друзями-письменниками, їхні амурні пригоди й любовні інтриги; вони розповідали мені їх за чаркою, а я все запам’ятовував, а тепер записав у романі про молодого поета, завбачливо змінивши реальні імена й локації. Мушу додати, що це абсолютно «карантинний» роман – я написав його за три весняні місяці, скориставшись тим, що весь світ став на паузу. Річ у тому, що було так нудно і трохи страшно, що мені захотілося чогось веселого й жвавого – і для себе, і для своїх читачів».

Презентація книжки відбудеться під час ХІ Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ (4-6 вересня, м. Чернівці) за участі автора. Модератор – Олександр Бойченко.

Лілія ШУТЯК, прессекретарка фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ

Запис Про амури від Андрія Любки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якби в українському шоу-бізнесі Олега Винника не існувало, то його давно б треба було вигадати. Бо він – дуже потрібна для розвитку нашої культури постать.

Про це розповів письменник Андрій Любка, пише day.kyiv.ua.

– Пригадую, як навесні у цього співака був концерт в Ужгороді. Попри страшну зливу, в амфітеатр сунули тисячі людей. У соціальних мережах люди писали про довжелезні корки, що утворилися на вулицях нашого маленького й спокійного містечка.  Ясна річ, цей концерт і черги на нього обросли жартами, але то були добродушні й радісні дотепи. І поки фейсбук-спільнота по-снобськи чваниться тим, що ніколи не чула пісень Олега Винника, він збирає повні зали й стадіони у малих і великих містах України. Справжня народна зірка.

Вовчиці. Це слово вже стало мемом, увійшло до нашого поточного словника так само, як колись «покращення» від Азарова. Як філолог, я надаю багато ваги таким подіям. Коли мільйони починають змінювати смислові конотації якогось слова, то йдеться про справді потужний і впливовий чинник. І хай навіть ідеться про гумор, бо «вовчицями» тепер кого лиш не називають, але я щиро тішуся, що ми маємо артистів, які здатні впливати на мову цілого народу.

Хтось може назвати Олега Винника генератором мемів, стібатися чи знущатися з нього, але кожен такий дотеп тільки додає співаку впізнаваності й відомості.

Свого часу мій улюблений професор, винятково мудра, набожна й порядна людина, відповів на запитання когось зі студентів про творчість Подерев’яського так: «Якщо ми хочемо мати справді велику культуру, то в ній має бути місце і для Ліни Костенко, і для Подерев’янського. Бо якщо в нас не буде таких різних українських письменників, їхнє місце посядуть іноземні». Всі очікували від нього засудження й обурення, але професор дивився на речі глибше й панорамніше.

У цьому контексті перше, що спадає на думку, коли чую новий жарт про Винника – добре, що він у нас є! Що ми не мусимо обмусолювати якогось Лєпса чи Кіркорова, що в нас є власна зірка, плакати якої «вовчиці» вішають собі вдома. Так, хай це попсова зірка, хай «продвинутим» це неможливо слухати, але саме з масової культури й починається існування спільноти.

Для того, щоб бути великою культурою, українська культура має мати Сильвестрова, але й Винника, «Дах Дотерз», але й «Дзідзьо». Музикантів і артистів, письменників і акторів, зірок різного штибу на всі смаки.

Тільки тоді культура буде повнокровною, а народ перестане озиратися на московських гастролерів.

Запис Андрій ЛЮБКА: Україні потрібний Олег Винник спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На презентації автор розповів про те, що значить для нього спати з жінками, а також як він уперше відчув власне серце та як пережив «кінець світу».

Отже, слово Андрію Любці.

Про сни з жінками

Спершу, коли чуєш фразу «спати з жінками», виникає картина доволі еротична. А насправді в книжці йдеться не про «переспати», а саме «спати» – в прямому  словниковому значенні. Тобто це метафора сну. Сон – це той час, який людина не контролює. Стан, яким ми не можемо керувати. Людина цієї пори є беззахисною. Тобто такою, яка вона є насправді. І, коли ти з кимсь спиш, це свого роду вияв довіри, адже спимо ми зазвичай з людьми, яким довіряємо.

Про аритмію Абсолюту

Найдавніший текст у книжці – «Серце, серце». Я написав його після того, як відчув, що у мене є серце. Це трапилося, коли їхав довгим тунелем під Монбланом на кордоні між Францією та Італією. Я спав на сидінні біля водія. Коли машина виривається з цього тунелю до сонячної Італії, змінюється густина повітря і відбувається такий собі звуковий сплеск. І от на цьому сплеску я прокинувся й відчув аритмію. Відчувши одного разу серце, ви вже ніколи про нього не забудете.

Цей текст я написав ще 2008-го і перша його назва була «Аритмія Абсолюту».

Про правду в поезії

Поет мусить казати правду. У Бродського була така фраза: «И не могу сказать, что не могу жить без тебя, поскольку я живу». Насправді, поет не може сказати: «Я не можу без тебе жити». Бо, якщо ти живеш, значить, все нормально. І для мене в поезії є дуже важливим – не брехати.

Про різницю європейської та російської ментальностей

Росія з часу Першої світової війни не змінилася. І ця бацила неоімперіалізму досі живе в самих росіянах. Це люди, які вважають, що воювати з кимось добре. Європейська ж ментальність полягає в любові до життя, в тому, що прийшла весна, хочеться сидіти на терасах, пити каву, відпочивати, власне, – жодної війни.

Про культурну особливість України

Ми живемо в цікавій частині світу. Знаєте, це дико звучить, приміром, для німця, якщо йому розповісти, як я на 9-ий день після смерті діда спалював його речі. Це давній поганський карпатський звичай. Раціонально його не поясниш.

Коли я був молодшим, мені не подобалася Україна взагалі. У нас нічого не було: все розвалене, суцільна руїна, брудні потяги, невідомі жінки в хустках ходять до церкви, джинси з блискітками. Як таке можна терпіти? Коли десь у Португалії – красиві палаци, сонце, засмаглі жінки… Але специфіка нашої країни полягає в наших людях. І людина ХХІ століття, яка спалює речі померлого родича, є живим артефактом.

Про головну ідею книги

Від себе не втечеш. Ми завжди кудись поспішаємо, щось шукаємо те, нарешті, знаходимо це у собі. Коли в будь-кого з нас виникає якась проблема, потім помічаєш, що її причини закладені в тобі. Ця книга насправді – про неможливість втечі від себе та ілюзію того, що все може змінитися.

Про кінець світу

Улюбленим моїм оповіданням є «Кінець світу». Його ідея виникла з кумедного випадку. Пригадуєте, як півтори роки тому чекали на кінець світу? Саме тоді був на фестивалі у Чорногорії. Коли стояв на сцені, раптово вимкнулося світло. І – цілковита темрява. Тоді я подумав: Боже, невже це кінець світу? Думаю: що робити далі? Адже ніщо не працює. Немає ні Інтернету, ні пального. Усі системи, в яких ми живемо, зламані. А мені треба якнайшвидше дістатися Києва, щоби захистити одну особу. Тоді я надумав купити велосипед – він надійний – і на ньому рушити аж до Києва. Та виявилося, що це був не кінець світу. Просто вимкнули світло за несплату.

Про улюблених авторів

Зараз я багато читаю сербською. Нещодавно прочитав «Жінки» Чарльза Буковскі в перекладі на сербську. Останніми роками моїм улюбленим письменником є Мілан Кундера. Минулий рік був просто переповнений його «Нестерпною легкістю буття». Іще Маркес, який описує кінець кривавих диктаторських режимів. Змінюй назви в його книгах  – і буде Україна.

Якщо брати поезію, то улюблений поет Овідій. Він писав про все: як любовні елегії, так і про якісь державницькі справи. А найбільше я читаю і цікавлюся поезією бітників…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Андрій ЛЮБКА: «Наші люди – це живі артефакти» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слово

Оте хистке, ледь з’явлене, котре
назвало нас і темінь означило,
сягнувши споду, глибше суть бере,
аби вона повік його корила,
щоб набухали жалем бинди вен
і червоніли згагою завзяття,
аби збагнув, чий вік немов прокляття,
що він отим прокляттям і блажен.

19.7.1972, Василь Стус

На початку вересня я частіше згадую Стуса. 4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у концтаборі на Уралі.

Темне око у вересні

Камінночубий час. І все буйніш струмують
кучері болю навколо земного лиця,
п’яного яблука, бурого від подиху
гріховної думки: гарні й чужі будь-якій грі,
котрою поневажають вони
в п’яному відображенні свого майбутнього.

Вдруге зацвітає каштан:
сліди згаслої надії на те,
що Оріон небавом поверне:
сліпих друзів неба яснозоре завзяття
кличе до себе.

Несклеплене біля дверей мрії
марудиться око самітне:
досить для нього знання
щоденних турбот:
біля східнього вікна
з’являється йому проти ночі
стрункий привид відчуття.

В солоній сльозі його ока втопиш ти меча.

Пауль Целан. Переклад В. Стуса.

Меридіан поетичного фестивалю “MERIDIAN CZERNOWITZ” перетинають передбачувані і несподівані тенденції, традиційні і авантюристичні символи, формати, фактури, проекти на будь-який смак…

А у будь-якому перформансі (performance) є певне намагання іронічного переосмислення.

Або просто переосмислення. Головне, щоб не догори дригом.
Але коли тебе ставлять перед фактом обшуку не у теоретичному аспекті, а суто практичному, то навіть цитування охоронцю з Egoist-у  «Гамлета» Леся Подерв’янського не збавляють напруги приниження. Бувший Будинок культури тепер перетворено на осередок типу Palace, позначеній на карті локацій фестивалю невідомим числом між шестіркою і сімкою. Після обшуку чи фільтрації ( слово вибирайте на свій розсуд),  глядачів концерту-вистави «Гуманісти» зосередили у фойє, який прикрашено трофейними  черепами ( здогадуєтеся чиїми). Правда, о 20.00 нас пустили до зали, концерт у якій розпочався ще через пів години.

Програму фестивалю роздають волонтери, її можна отримати в інформаційному центрі або прочитати  на численних банерах.

Етно дискотека від Олега Скрипки 1.09.11

Дрескод – вишиванка. Лідер гурту «ВВ» виступав у ролі діджея. Це, звичайно, не «Країна мрій», але популярні українські мелодії, танцювальні ритми, народні переспіви були настільки запальними, що підтанцьовували всі,  хто зібрався на Соборній площі.

Презентації книг. 2.09.11. «Поезія це є згущення…»

Вхід вільний. Після Прутської 10 це я буду цінувати.У Галереї Ратуші Ігор Померанцев  презентував книгу «Винарні», Богдана Матіяш – «Твої улюблені пси та інші звірі», Катерина Бабкіна – «Гірчиця», Ірина Вікирчак  та Мілена Фіндайз  «ZeitZug: Czernowitz-Prag-Wien», Юрій Андрухович – книжковий проект  «Лексикон інтимних міст».

Концепцію життя можна шукати і у потязі часу, головне мати туди білет. А хто немає? Їхати хіба що зайцем. Але можна піти і пішки…
Адже на протилежному боці вулиці, у Художньому музеї, відбувається відкриття фотовиставки Мілени Фіндайз «Metaphysics».

Далі  хочу додати ще декілька фото від 2.09. тих місць, де встигла побувати.

На останньому рядку інформаційного буклету надруковані слова «Це лишиться між нами…»
“Гуманісти” були вбивчо переконливі  у наш достеменно  негуманний вік…

Другий день фестивалю. 3.09.11

Поезія з Польщі та України. Учасники: Андрій Бондар (Україна), Остап Сливинський (Україна), Богдан Задура (Польща), Маріуш Гжебальський (Польща). Модератори: Олександр Бойченко (Україна), Остап Сливинський (Україна).

«Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я», – наголосив чи то О. Сливинський, чи то М. Гжебальський. Але О. Бойченко несподівано пояснив, що Маріуш Гжебальський є псевдонім  Остапа Сливинського. І «М’яч у пітьмі» немає ніякого відношення до Євро-2012.

Алінка

У дванадцять років я мала короткі сни, в яких було сумно
й нічого не діялось.

Я прокидалася й читала під ковдрою, на сцену перевернутої долоні
виходили змоклі вершники.

Рибалки обмінювалися короткими командами, стоячи
над озерами з дрібненьких слізок.
А вранці
можна було дивитись на себе у дзеркало
і ворожити зі соляних стежин.

Я була приміткою до великої комети, котра ще ховається.
І якщо б серед ночі хтось раптом постукав у дах, я, певно, встала би
відчинити.

Світло не розрізняє адресатів. Світло – це я.

Остап Сливинський

Маріуш Гжебальський пообіцяв, що присвятить ще один вірш Олександру ( Сашку) Бойченку.

Андрій Бондар читав тексти зі свого смартфону, а я почитаю з альманаху поезій та перекладів фестивалю.

Кінець століттю. Сто летальних літ
Минає, наче пісня популярна.
Вгризається в історії бісквіт
Манірна садо-істерична панна.

Я патос днів стражденних пронесу,
Сучасних сук покусуючи піхви…
Сніги лежать… Я втілюю красу…
Я єсть Едип, що покидає Фіви

Для тебе, о вітчизно дорога,
Моя Йокасто, вічно емфатична,
Під кайфом вічно, сонячно-буха
І сонно-планетарно-лунатична.

Я викрешу з базальтових сердець
Блошину дозу щирої любови…
І я зустріну радісний кінець…

І ти усмокчеш пару літрів крови.

Андрій Бондар. Зі збірки «Весняна єресь»

Із задоволенням слухали польського поета Богдана Задуру, автора 23 збірок віршів, 7 книжок прози, головного редактора польського часопису “Twórczość”. А я вже вдома прочитала з «Nocne życie».

Odwaga

zajrzeć
pod czarną podszewkę
białego wiersza
Punkt widzenia

kiedy ktoś w przedziale
dla palących
zapala papierosa
ona wychodzi na korytarz

ma ładną twarz
pozbawioną wyrazu
i nie budzącą emocji

albo jedzie z daleka
albo dużo pije
bo litrowa butelka wody mineralnej
jest już prawie pusta

odbiera telefon

jesteś zapatrzonym w siebie gówniarzem
mam cię dość
– mówi beznamiętnym płaskim głosem
i odkłada komórkę

kimkolwiek jesteś chłopcze
masz dużo szczęścia

Богдан Задура. Зі збірки «Нічне життя»

У галереї Ратуші презентували поезію зі Швейцарії:
Ільма Ракуза, Рафаель Урвайдер, Ервін Мессмер.

Презентація поезії з Франції, Австрії

Що в око впадає

Всяка всячина найбанальніших рим, щоденне
Прибирання предметів, щоб
Горизонт упадав у вічі, балкою
По якій звідтіля світлячки
Дістаються сітківки.

Роберт Шіндель,  переклад Петра Рихла

Далі: Вхід вільний… Заключна частина. – http://versii.cv.ua/i/?p=14185

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перформанс – це ентузіазм і апломб… Частина ІІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.