«В Сибір летимо. Я і пару Кирил.
Летим у Сибір. Комфортно. Зручно.
За нами наш тин із порубаних крил,
під нами земля як затертий підручник.
Гай, гай, колись в пору зелену весни,
як серце іскріло і рвалось на волю,
нам снились про славу нестерпнії сни
і навіть симптоми космічного болю.
Ми рвались, угледівши в сонці ножі,
і кидали з викликом клекоти сині.
Шукали у Гете своєї душі
і навіть знаходили — в блудному сині.
Літав наш Пегас. Але й ми не осли,
за безцінь та спродали зрубані крила,
а потім у збиту дорогу вросли
і зрештою хату та й спину прикрили.
І ось летимо. Смішно — що там зима.
Щось, може, тривожне в снігах тих укрилось.
Пусте. Все пусте. Вже трагедій нема,
коли навіть з власною смертю змирились.
А вірші? Що вірші? — звичайні рядки.
А геній? Що геній? — життєвий невдаха.
А люди? Що люди? — в театрі ляльки.
А мозок скувало тенетами жаху.»

Василь Стус,
вірші періоду 1973-1979 рр., що не ввійшов до збірки «Палімпсести»

Фотовиставка “КОМАНДИРОВКА В ОДИН КОНЕЦ…” Володимира Оглобліна (Харків), Володимира Манькути (Черкаси), Андрія Ларіонова (Магадан) після Харкова, Львова, Івано-Франківська, Бережан експонується у Чернівцях у виставковій галереї “Вернісаж”. Фотографи побували там, де ще збереглися сліди колишніх таборів ГУЛАГу.
Фотовиставка є нагадування про мільйонні людські жертви в період сталінських репресій. Багато світлин рудника Аляскитовий, який знаходиться у Якутії (з аляскитових гранітів добували вольфрам). Назва «Відрядження в один кінець» не випадкова: саме так називали відправку політв’язнів на примусові роботи на рудник, звідки майже ніхто і не повертався.
Виставка у кольорових та чорно-білих великоформатних світлинах, мапах, цитатах документів і літературних творів, авторських коментарях розповідає про систему сталінських концтаборів.

ГУЛАГ (рос. “Главное управление исправительно-трудовых лагерей, поселений и мест заключений”) — підрозділ НКВС (МВС), міністерства юстиції СРСР, що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів (ВТТ) у 1934–1960 рр., найважливіший орган системи політичних репресій СРСР.
Першим концтабором для політичних в’язнів, заарештованих і засуджених радянськими органами державної безпеки став Соловецький табір особливого призначення (СЛОН). Наступні концтабори з’явились на Кольському півострові, Карелії, Ухта-Печорі (Комі АРСР), в р-ні р. Колими (Сибір), о.Вайгач (Карське море), Нерчинська, Іркутська,п-ова Таймир та в інших місцях.
Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР 25 січня 1960 р.

ГУЛАГ закрили, але табори проти дисидентів і політв’язнів лишилися…Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Олекса Тихий, Іван Світличний…

Моє покоління пам’ятає одну з найгучніших публікацій (1989) журналу «Новий мир» «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина, письменника, правозахисника і багаторічного в’язня ГУЛАГу. Для мене особисто це не було особливим відкриттям, я знала про репресованих і розстріляних родичів, у нашій родині цього не приховували. Потім я а підписалася на бібліотеку «Нового мира». У м’якій обкладинці на газетному папері (але це краще, ніж читати саміздат) у 1991 році були надруковані «Архипелаг ГУЛАГ», « В круге первом», «Раковый корпус», оповідання, п’єси.
СРСР – імперія концентраційних таборів – тоді це читали, обговорювали, дискутували на роботі, в газетах … А ця фотовиставка є ще одним документальним підтвердженням страшних і трагічних ГУЛАГ-івських часів.

«… не забудем, что насилие не живет одно и не способно жить одно: оно непременно сплетено с ложью. Между ними самая родственная, самая природная глубокая связь: насилию нечем прикрыться, кроме лжи, а лжи нечем удержаться, кроме как насилием. Всякий, кто однажды провозгласил насилие своим методом, неумолимо должен избрать ложь своим принципом. Рождаясь, насилие действует открыто и даже гордится собой. Но едва оно укрепится, утвердится, -оно ощущает разрежение воздуха вокруг себя и не может существовить дальше иначе, как затуманиваясь в ложь, прикрываясь ее сладкоречием. Оно уже не всегда, не обязательно прямо душит глотку, чаще оно требует от подданных только присяги лжи, только соучастия во лжи.И простой шаг простого мужественного человека: не участвовать во лжи, не поддерживать ложных действий! Пусть э т о приходит в мир и даже царит в мире – но не через меня…»
Александр Солженицын
Нобелевская лекция по литературе, 1972

Під час урочистого відкриття виставки у Чернівцях, 8 серпня, мені запам’ятався такий епізод, доволі символічний і навіть трохи містичний. Після завершення виступів, вже коли присутні були запрошені переглядати матеріали виставки, раптом у зал увійшла невеличка група молодих людей у яскравій велосипедній екіпіровці. Вони з’явилися так несподівано, стрімко, ці молоді, гарні, допитливі, усміхнені юнаки і дівчата. . І потім як у кадрах сповільненого фільму: подив, співчуття. неприхований жах в очах. А приїхали ці члени клубу «Мандрівник» в Україну з Казані (Росія), вони здійснюють велопробіг Ужгород-Чернівці і саме в цей день прибули в наше місто.

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора та Дона Леона

Запис “Відрядження в один кінець»: подорож місцями колишнього ГУЛАГу. Документальна фотовиставка спершу з'явиться на Медіа-Версії.