22 лютого вона була в Києві (а також вся фракція “Батьківщини” – можете перевірити, запис виступу Тимошенко у ВР від 22 лютого є на її сторінці, і там присутня вся фракція), а 23 лютого навіть дала розлоге інтерв’ю на каналі “Україна-24”. 26 лютого Юлія Тимошенко записала публічне звернення до лідерів, парламентів та народів світу.

В ці дні усі партійні офіси “Батьківщини” перетворювались на логістичні хаби для забезпечення всього найнеобхіднішого для фронту і для евакуації в першу чергу дітей. Останнім займалась особисто Тимошенко, що можна легко перевірити – є записані відео із датуванням.

А тепер давайте розглянемо весь перелік поїздок Юлії Тимошенко за минулий рік, які був сформований на основі відео і фото, які можна знайти на сторінці Тимошенко.

Лютий

– термінова евакуація дітей з “Охматдиту”. Київ тоді був під щоденними ракетними обстрілами. Відео, на якому Тимошенко знаходиться в бомбосховищі під “Охматдитом” і опікується станом дітей там, датоване 1-2 березня, але знято саме в останні дні лютого. Дітей відправляють спершу до Львова, а потім до Польщі. Відправляють, скільки можуть – але ось 5 березня, наприклад, відправили одразу 300 дітей величезною чередою автобусів.

Березень

– продовження термінової евакуація дітей з “Охматдиту”, триває в щоденному режимі мінімум до 14 березня, далі комбінується із передачею обладнання і навіть цілих реанімобілів;

– серія візитів в лікарні та госпіталі із допомогою для поранених воїнів (мінімум до 30 березня, включаючи поставку обладнання в лікарню ім. Мечникова в м. Дніпро, а також допомога для Інститута Серця МОЗУ та Національного Інституту Серцево-Судинної Хірургії ім. Амосова);

– поїздка до Харкова, 18-19 березня (тоді він був буквально прифронтовим, є відео Юлії Тимошенко, яка буквально ховається в метро від чергового обстрілу);

– поїздка на Чернігівщину (також, прифронтова область на той момент);

Квітень

– поїздка на Донеччину із вантажем медикаментів, медобладнанням для шпиталів та “спецзамовлення” для військових (а це зовсім майже фронт, є фотографія біля межі Донецької області, датована 4 квітня);

– поїздка на Дніпропетровщину із вантажем для допомоги пораненим;

– поїздка в Харків (є фотографії, де Юлія Тимошенко біля розбомбленої Акварени, датовані 5 квітня, також 19 квітня вона привезла автомобіль “швидкої допомоги”);

– поїздка на Чернігівщину і в сам Чернігів, організація гуманітарних центрів на базі місцевих осередків “Батьківщини” (Чернігів тоді щойно відвоювали, він знаходився в напівоточенні – команда “Батьківщини” зняла про це короткий фільм);

– однією із перших Юлія Тимошенко поїхала в щойно звільнену Бучу, де її команда зняла короткий фільм “з перших рук”;

– поїздка в м. Суми, м. Черкаси, м. Фастів, допомога місцевій теробороні;

– поїздка в м. Миколаїв, евакуація жінок і дітей;

– поїздка на Одещину, допомога теробороні та волонтерам;

– поїздка на Кіровоградщину, допомога фермерам (якраз посівна починалась);

Травень

– “швидка допомога” для Охматдиту, завдяки тернопільській команді “Батьківщини”;

– поїздка на Донеччину, допомога вугледобувним потужностям, які там ще лишились, серія зустрічей із військовими, теробороною та медиками;

– поїздка в Харківську область, допомога біженцям і волонтерським штабам. Знято короткий фільм про руйнування в Північній Салтівці;

– поїздка на Чернігівщину, допомога фермерам та медикам;

– поїздка в Познань (Польща), зустрічі із біженцями і пораненими, які проходять там реабілітацію, а також зустріч із польською Федерацією Роботодавців та профспілкою “Солідарність” (тематика: надання житла, допомоги і роботи нашим біженцям);

– поїздка в Брюссель, доповідь на засіданні Групи ЄНП в Європарламенті з питань зовнішньої політики, серія зустрічей з ключовими політиками, що належать до ЄНП;

– поїздка в Запоріжжя, допомога пораненим (є фото, де Юлія Тимошенко в Запоріжжі безпосередньо після ракетного удару);

– виступ на саміті Європейської Народної Партії в Роттердамі 31 травня – 1 червня (є відео);

Червень

– допомога львівському Охматдиту (відповідно запису прес-конференції);

– поїздка на Кіровоградщину, допомога пораненим воїнам (згідно геолокаційних тегів – м. Олександрія та м. Павлоград, також є фотографії за 14-15 червня);

– поїздка в м. Дніпро;

– допомога людям, які втратили житло в Бучі, Ірпені та Бородянці (відео від 23 червня);

– поїздка до Берліна, серія зустрічей із німецькими політиками, виступ на форумі Міжнародного Демократичного Союза 27 червня (представлено понад 80 партій, з понад 60 країн усіх континентів світу);

Липень

– виступ на 26-му Щорічному урядовому круглому столі «The Economist», де Україну представляли лише Юлія Тимошенко та.. президент В. Зеленський (ага, усього два делегата були). В рамках цього ж заходу зустрічі із президенткою Молдови Майєю Санду, президенткою Греції Катериною Сакалларопуло, а також із Френсісом Фукуямою;

– зустріч із віце-президентом Єврокомісії Маргарітісом Схінасом;

– допомога Дніпропетровській клінічній лікарні імені Мечникова;

– поїздка на Донеччину (судячи з відео і геолокації від 22 липня, м. Селідово, декілька десятків км від Донецька);

– поїздка на Волинь, допомога селянам і фермерам;

– поїздка в Японію, у Токіо на конференцію «Геополітичний виклик: Японія та Азійсько-Тихоокеанський регіон у мінливому світі» (рівень зустрічей – Девід Кемерон, Стівен Харпер, Енда Енні, Скотт Моррісон, Джон Кі – все це колишні прем’єр-міністри);

Серпень

– передача автомобілів та обладнання для одного із особливих підрозділів ЗСУ;

– поїздка в м. Кривий Ріг, передача “спецзамовлення” для військових, а також допомога шпиталям, де лікуються скалічені воїни;

Вересень

– поїздка в Португалію, на дебати “Мир в Європі” в рамках серії конференцій Estoril Conferences-2022;

– запроваджено іменну стипендію імені Юлії Тимошенко для обдарованих українців в одній із найкращих бізнес-школ Португалії Nova;

– допомога медикаментами та обладнанням для Київського Військового Шпиталю;

– допомога для лікарень м. Дніпра, м. Нікополя та м. Бахмута;

– поїздка в м. Харків із вантажем допомоги, та на Харківщину (згідно геолокації, в місто Лозова), в тому числі і на місце масових поховань страчених росіянами мирних українців під Ізюмом;

– поїздка до Європарламенту, зустріч із Генсеком Європарламенту Клаусом Велле;

– поїздка в Швейцарію (судячи з геолокації, м. Женева), зустріч із Генеральним директором Міжнародної організації праці Гаєм Райдером та іншими представниками МОП;

– поїздка у Францію (судячи з геолокації, м. Париж), зустріч із представниками Французької демократичної конфедерації праці (CFDT);

Жовтень

– поїздка на Кіпр, виступ під час панелі «Російське вторгнення до України та зміна глобального геополітичного балансу» на 18-му щорічному Кіпрському Саміті «The Economist»;

– поїздка із гуманітарним вантажем до м. Запоріжжя та Нікополя (звідти буквально видно фронт – це поряд із окупованою ЗАЕС);

– поїздка в Херсонську область, допомога військовим на передовій (це приблизно за два тижні перед звільненням);

Листопад

– поїздка до Чернігова, допомога постраждалим і біженцям;

– поїздка у Відень, виступ на Віденському європейському форумі «Нова епоха для європейської безпеки»;

– поїздка в м. Суми із допомогою для військових;

– поїздка на Одещину в рамках організації благодійного ярмарку на підтримку ЗСУ;

– поїздка в м. Херсон із допомогою для людей, які залишились практично без всього;

– поїдка в Миколаївську область (судячи з геолокації, м. Первомайськ), допомога для військових шпиталів;

Грудень

– єдиний місяць, коли Юлія Тимошенко нікуди не їздила, принаймні, публічно.

Цей список доповнюється численними виступами у Верховній Раді і численними включеннями в Національний Марафон.

Ви можете сказати, що все це зовсім не подвиги, а щоденна робота народного депутата України.

Саме так… Зібраний мною дуже поверхневий перелік фактів доводить – Тимошенко від своїх обов’язків не бігала, під обстрілами була, людям допомагала і завжди була із своїми виборцями – більше того, як для політика, вона завжди намагалась бути на передовій.

В’ячеслав Ільченко, facebook-сторінка

Запис Завжди зі своїми виборцями спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Працівники Чернівецького обласного лабораторного центру від 16 до 22 серпня  здійснювали лабораторне дослідження води централізованого водопостачання за мікробіологічними, фізико-хімічними та паразитологічними показниками , загалом 139 проб. Виявлені відхилення від норми у 10 пробах за мікробіологічними показниками та 8 пробах за фізико-хімічними показниками у Кельменецькому районі.

Досліджено також 258 проб води з громадських та індивідуальних криниць. Виявлені відхилення за фізико-хімічними показниками загалом у 10 пробах – у Сторожинецькому, Новоселицькому, Глибоцькому районах та у м. Чернівцях. За мікробіологічними показниками виявлені відхилення у 16 пробах – у Сторожинецькому, Новоселицькому Глибоцькому та Заставнівському районах. Фахівці Лабораторного центру надали рекомендації до очищення та дезінфекції криниць, тимчасового припинення споживання води.

Вл. інф.

Запис Води Буковини: У п’яти районах і в Чернівцях – відхилення від норм спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У літературознавстві існує думка, що автор твору та його ліричний герой – єдине ціле. В поезії це очевидніше: все пережите, відчуте, побачене –  сказано, поетично вибудувано на аркуші і представлено  сприйняттю читача.

Поезія, про яку йдеться, глибоко філософська, адже питання про страждання та відчай,  любов та зраду, справедливість та плинність життя, які підняті в поезіях Тетяни Яніцької  підлягають неабиякому аналізу та вивченню.

14 травня 2014 року о 15.00 годині в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.Г. Івасюка відбудеться презентація поетичного видання автора «Тіні та спалахи».

На  зустріч із поезією запрошені буковинські поети: Василь Васкан, Мірча Лютик, Володимир Вознюк, Тамара Севернюк, Володимир Затуловський;  журналісти, художники,  музиканти, викладачі ВУЗів  міста, студенти – молоді поети Чернівців, мистецька  громада міста, ЗМІ. Працівниками бібліотеки  підготовлена книжкова експозиція «Поезія – це завжди неповторність». На презентації будуть звучати музичні твори у виконанні Едуарда Качанова, Валентини Чолкан та мелодекламація Любові Шилюк.

Контактний телефон 52 50 48

Завідувач відділу мистецтв Шилюк Л.М.

Запис Тіні та спалахи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нашому старому не позаздриш, він не завжди й пенсію має

Українські пенсіонери – упосліджені, голодні та забуті…

Можливо, в нас щось не так із організацією соціального забезпечення? Та перш ніж перейти до його аналізу та пошуків шляхів покращення, розповім три реальні історії, які сталися з моїми близькими та знайомими людьми.

Перша сталася в середині 90-х у Львові: дружина батькового рідного брата, як кажуть на Галичині – стрийна, проживши понад десять років удовою, вирішила довірити опіку своєю самотньою старістю добродійникам, які обіцяли райське життя за право успадкування двокімнатної квартири в непоганому районі Львова. Після неповного півроку того раю стрийна раптово померла. Хоча, скільки її пам’ятаю, завжди опікувалася своїм здоров’ям: пила свіжі соки, раціонально харчувалася та щодня робила рухавку й дихала за системою йоги. Кажуть, у ті роки продаж квартир у Львові був дуже прибутковим бізнесом.

Друга історія відбулася вже у Чернівцях. Товариш батька по «Воркутлагу», теж у віці за 80, овдовів. Хоча в нього було багато племінниць, які йому допомагали б, він узяв собі молодичку, аж на 50 років молодшу. В нього була непогана квартира на вулиці Гоголя. Та після кількамісячного спільного проживання він зайшов до мене як до сина свого товариша попрощатись, бо виїздить на Хмельниччину до якогось глухого села, де має з молодою жінкою завести господарку за вилучені від продажу квартири гроші. Не знаю, чи встигли вони завести господарку, але за три місяці ми дізналися від однієї з племінниць, що старий так само несподівано помер.

Третя історія – садгірська. На одній вулиці зі мною майже 20-ть років мешкала самотня вдова. Десять років поспіль нею опікувалися одні добрі люди, які побудували їй санвузол, носили продукти, допомагали у прибиранні. Та останнім часом жіночка стала зовсім немічною і врешті-решт злягла. Сталося так, що півтори доби ті люди через власні проблеми та роботи не могли її провідати її. І довелося старенькій весь цей час пролежати замкненою у кімнаті на ліжку…

Переконаний, подібні історії відомі кожному, хто читає ці рядки.

Натомість ми знаємо, як наші українки-заробітчанки майже в усіх країнах Європи доглядають людей похилого віку, аби їхнє життя було достойним і гідним старості. Чи не тому тільки в нас є приказка «старість – не радість»?

Отже, далеко не все гаразд із соціальним забезпеченням в Україні і для його вдосконалення треба докласти зусиль усім, бо сподіватися лише на державу, мабуть, не варто. На всіх нас чекає поважний вік – і чи ми самотні, чи є в нас діти – це зовсім не гарантує, що старість наша буде спокійною та заможною.

Австрійський пенсіонер – турист у Венеції.

На Заході люди поважного віку подорожують і танцюють…

Через мандрівний характер мені часто доводиться подорожувати світом. І скрізь я цікавився, як налаштовується в них життя самотніх людей похилого віку.

З того, що мені вдалося дізнатися, складається така картина. Найперше – це те, що у багатьох країнах існує не одна система пенсійного забезпечення, а дві або навіть і три. Окрім солідарної, може бути ще корпоративна, та й особисті накопичення щось важать. Отже, відповідно, й суми щомісячно отримуваних пенсійних виплат можуть суттєво різнитися, та в будь-якому випадку вони значно вищі від пенсій наших громадян.

Не ділитиму способи проживання самотніх людей у залежності від держави, бо мене цікавили саме варіанти потенційних можливостей облаштування їхнього життя.

Та кожна західна держава має спеціалізовані житлові будинки для людей похилого віку, які згруповані та розташовані поруч із магазинами та іншою інфраструктурою для обслуговування. У будинках звичайні квартири, але мешкають у ньому люди або самі, або з компаньйонами, які трохи молодші і доглядають за більш похилими, ділячи оплату за житло або ж будучи навіть на утриманні більш заможних старших компаньйонів. У таких будинках є охорона, яка не пускає невідомих осіб, а також чергові медпрацівники, які на виклик мешканця, якому достатньо лише натиснути кнопку, можуть швидко прийти на допомогу. Є там і соціальні працівники, які, залежно від країни, можуть за оплату чи безкоштовно принести продукти або виконати будь-які господарські дії по квартирі.

Угорські пенсіонери на танцювальній вечірці під час Різдвяних свят.

У багатьох країнах ця проблема вирішується за рахунок найму на роботу персональних доглядальниць. Зрозуміло, що в нашій країні подібне можуть собі дозволити люди із значними доходами або в яких дуже заможні діти, що мають бажання подбати за старість батьків.

Але в багатьох країнах є й приватні пансіони для проживання самотніх чи просто людей похилого віку. В них мешкають до десятка людей, за якими доглядають три-чотири соціальні працівники, які мають службове житло в тому ж будинку. Вони спільно харчуються, їм прибирають у кімнатах та міняють постіль, влаштовують екскурсії та інші заходи для змістовного проведення дозвілля.

Проживання в такому пансіоні не дешеве, але воно покривається коштами із пенсії та коштами від рахунків у банках чи від дітей. Банківські кошти можуть бути подвійного  походження – від заощаджень протягом трудової діяльності або від продажу власного нерухомого житла на момент переселення до відповідного пансіону. Як би страшно це не звучало, але пансіон не зацікавлений у передчасній смерті свого жильця, бо втрачає платоспроможного клієнта.

Як бачимо, у світі існують цивілізовані способи організації життя людей похилого віку, тож нам потрібно вивчити світовий досвід і запровадити його в життя за допомоги громадськості, місцевих органів самоврядування, відповідних громадських організацій.

І хоча у це не віриться сьогодні, доки ти молодий і дужий, але всі ми раніше чи пізніше постаріємо, незалежно від того, багаті ми чи бідні. Тож саме від нас самих залежить, якою буде наша власна старість.

Ярослав ВОЛОЩУК, член НСЖУ, фото автора  

Запис Старість не радість. Та дивлячись для кого… спершу з'явиться на Медіа-Версії.