Це фото із сторінки на ФБ, зараз воно є обкладинкою профілю Олени Карлової. Монблан тільки з італійського боку. Впевнена, що обкладинкою через певний час буде і сама вершина Монблан.

Гори різні: «авантюрні, вищі, прикольніші». Гора Аконкагуа (6962 метри над рівнем моря) розташована в Аргентинській Республіці, на 69º 59´ західної довготи та 32º 39´ південної широти, у так званому провінційному парку Гора Аконкагуа в провінції Мендоса.

Після зустрічі на «Брамі», як зазначила Олена Карлова на фб: «Макс, Maksym Dupeshko розворушив у мені спогади тримісячної давнини… Дякую за це. Отже, 3 лютого 2024».  Звичайно, я теж і прослухала всі ці відео, і переглянула всі світлини. Дякую.

Для людей, які піднімалися у гори ще студентами у минулому столітті, Кіліманджаро – це «Сніги Кіліманджаро» Ернеста Хемінгуея (Гемінґвея). А Патагонія не тільки частина Південної Америки, що розташована на південь від річок Ріо-Колорадо в Аргентині і Біобіо в Чилі, а корабель «Дункан» з роману Жюль Верна «Діти капітана Гранта». І, звичайно,  дуже знакова  книга Чарльза Дарвіна «Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль»».

Сторінка 229: «23 липня. Пізньої ночі «Бігль» кинув якір у затоці Вальпараїсо – головному морському порту Чилі. З настанням ранку все здалося нам чудовим. Після Вогняної Землі клімат Вальпараїсо був просто чудовий: повітря таке сухе, небо ясне і синє, сонце сяє так яскраво, що здається, ніби життя так і бризкає звідусіль. З якірної стоянки відкривається чудовий краєвид. Місто побудоване біля самого підніжжя ланцюга досить крутих пагорбів заввишки близько 1600 футів».

І ще така друга невеличка математична задача. А коли ж народилася доктор фізико-математичних наук Олена Олексійовна: «Власне, «Бігль» Чарльза Дарвіна кинув якір у Вальпараїсо 23 липня 1834 року, рівно за день і сто сорок шість років до мого дня народження». Розв’язали задачу? Пішли далі…

Кіліманджаро, Африка, Танзанія. Найвища точка Африки над рівнем моря (5895 м).

Монблан зі значним відривом є найвищою горою Західної Європи. 4810 м. Перше сходження 8 серпня 1786 року двома чоловіками з Шамоні, мисливцем на серн Жаком Бальма та лікарем Мішелем-Габріелем Паккаром, привернуло увагу всієї Європи. Щороку 8 серпня – Міжнародний день альпінізму або День альпініста,  своє професійне свято відзначають ті, хто не боїться нових вершин, вміє працювати у зв’язці та готовий підкорити нову висоту.

У 1950 році приблизно 100 людей щороку піднімалися на Монблан різними маршрутами. У 1980 році ця цифра становила 2000 осіб, а зараз вона приваблює приблизно 20 000 – більше людей, ніж будь-яка інша вершина в Альпах. Майже всі ці альпіністи намагаються пройти довгий, але технічно скромний маршрут Aiguille du Goûter & Arête des Bosses над Шамоні. Маршрут 3 Monts від Егюій-дю-Міді та зимовий підйом на лижах через Grands Mulets є іншими відносно доступними та популярними шляхами на французьку сторону. Цей північний бік гори (все ще) значною мірою покритий льодовиком, лише кілька хребтів і опор, що виступають із величезних покривів льоду. Навпаки, східна, південна та західна сторони, які здебільшого лежать в Італії, характеризуються дикими, значними гранітними хребтами та контрфорсами. Вони забезпечують одні з найкращих змішаних сходжень у світі та надихають альпіністів поколіннями. – Інформація з ВікіпедіЯ.

Олена з групою піднімалася  на Монблан з Італії  так званим «Маршрут Папи».

Цей маршрут від льодовика Міаж до притулку Гонелла, а потім вгору льодовиком дю Дом перед тим, як слідувати французько-італійським кордоном до вершини. Це лінія виняткової краси, яка, хоча й довша, не створює більших труднощів, ніж звичайний маршрут Goûter (38a TK) на французькому боці. 

Варіант цієї лінії вперше був пройдений під час спуску з Dôme du Goûter у 1865 році Едвардом Бакстоном, Флоренс Гроув і Реджинальдом Макдональдом під керівництвом Якоба Андерега, Жана П’єра Каша та Пітера Таугвальдера. Хоча вони мали на меті спуститися з льодовика де Бьоннассе, вони дезорієнтувалися в тумані й попрямували вниз по крутій східній гілці льодовика дю Дом.

Цей маршрут не став популярним через небезпеку падіння, але був знову відкритий у 1890 році Абатом Акілл Ратті, майбутнім Папою Пієм XI, під керівництвом Джузеппе Гадіна та Алессіо Промента. Група Ратті спускалася після сходження на західну стіну Монблану через відрогу Турнета, на той час стандартний маршрут на Монблан з Італії. Лінія, по якій вони спускалися, була далі на захід, ніж лінія Бакстона, вниз по легшій західній гілці льодовика Глейшер дю Дом від Італійського Пітона, і таким чином створили те, що згодом стало сучасним «нормальним» маршрутом з Італії.

Піднятися на Монблан з боку Італії як вважають деякі альпіністи  технічно це не складно, дуже великий перепад висот, висота над рівнем моря, відкриті проходи та порізані льодовики роблять його складним підйомом, призначеним для добре підготовлених альпіністів.

«Я не сумніваюся, що кожен мандрівник повинен пам’ятати те яскраве відчуття щастя, яке він відчув, вперше вдихнувши повітря чужої країни…Карта світу перестає бути просто вичерпаним аркушем паперу, вона стає картиною, повною найрізноманітніших і найживіших образів…», – Чарльз Дарвін «Подорож натураліста навколо світу на кораблі «Бігль»».

Під час зустрічі побажала Олені десь вже в далекому майбутньому зірки  спостерігати в районі обсерваторії Аресібо у Пуерто-Ріко . Аресібо, нажаль, зруйнована, але небо і зорі прекрасні і незмінні. Також пригадала зараз і про «Клуб семи вершин». А чому б і ні?

Я ще не розповіла про повернення з вершини гори на гелікоптері, про танго просто неба в Аргентині і не розповіла, які 10 найближчих гірських вершин пропонує мені сайт спеціалізованого прогнозу погоди для альпіністів згідно мого приблизного географічного розташуванню за IP-адресою…

Дякую за цікаву зустріч, розповідь і велику мотивацію. І романтичну також.

©Тетяна Спориніна,
фото в «Брамі» автора

Запис Браво, Олена Карлова, романтик, математик, альпініст! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Південноафриканська «Gourmet Grubb» запропонувала ринку новий суперфуд – entoмоmilk або молоко з комах.

«Ми вважаємо, що комахи – майбутнє у сфері суперпродуктів. Вони містять потрібні живильні речовини, є фантастичним джерелом білка, ще й екологічно чистим», – повідомляється на сайті компанії.

Варто зазначити, що пропоноване морозиво виглядає вельми привабливо. Його вартість поки не уточнюється, бо Gourmet Grubb тільки готується вийти з ним на ринок.

І все ж, молоко з комах спричиняє кілька запитань. Раніше спроби подоїти їх уже здійснювалися:і «молоко» намагалися отримувати від тарганів «Diploptera punctata» – єдиних, що вигодовують своїх «малят» субстанцією, дійсно схожою на молоко.

2016-го дослідники з’ясували, що тарганяче молоко містить утричі більше енергії, порівняно, скажімо, з коров’ячим. Але безпечність його під питанням, а доказів, що цю субстанцію може без шкоди для свого здоров’я споживати людина, не знайдено.

Та й доїння тарганів – справа непроста. Дослідники спромоглися відібрати «молоко» без шкоди для комахи, але, щоб націдити 100 грамів рідини, довелося «доїти» сотні тарганів.

agroday.com.ua

Запис МОРОЗИВО З ТАРГАНАМИ: в Африці доять комах і роблять морозиво з їхнього молока спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Група американських фахівців протягом декількох років спостерігає за рухом літосферних плит в південній частині Африки. Відзначається, що тріщина в Кенії, яка стрімко розростається може стати причиною розколу материка і утворення нового океану. Тектонічні плити землі знаходяться в постійному русі, в результаті чого єдиний материк Гондвана розірвався на шість частин, пише Свідок.

У той же час, вчені стверджують, що така тенденція є і зараз. Тріщина в південній частині Африки збільшується кожні десять років і останнім часом дослідники зауважують, що швидкість розриву збільшується. Якщо розлом буде продовжувати стрімко збільшуватися, то до середини століття на Землі утворюється новий океанський басейн. На даний момент фахівці прораховують такі глобальні зміни на планеті за допомогою комп’ютерного моделювання.

Запис На Землі може з’явитися ще один океан, – учені спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про улюблену роботу, яка долає кордони – як матеріальні-міждержавні, так і міжкультурні, міжрасові і міжособистісні – ділиться враженнями з «Версіями».

Допомога – в самодопомозі

«Справа Кольпінга – це «дахова» спілка для локальних структурних об’єднань, товариств, які в областях мають назву «Родина Кольпінга» і діють при католицьких та греко-католицьких парафіях, охоплюючи учасників-християн незалежно від їхньої конфесійної приналежності, – пояснює Василь Савка. – Наш засновник – римо-католицький священик Адольф Кольпінг, беатифікований в 1991 році. Поруч з світським головою організації на її чолі стоїть духовна особа – презес, лідером всесвітнього об’єднання є монсеньйор. В Україні організація має філії у 8-ми регіонах: Рівному, Луцьку, Львові, Івано-Франківську, Закарпатті, Хмельницькому, Вінниці, Чернівцях. Плануємо відкриття філії у Тернополі. Нашим девізом є «допомога у самодопомозі» в різний спосіб. Ми намагаємося вирішувати проблеми людей на локальному рівні – фінансово, людськими ресурсами, підтримуючи різноманітні ноу-хау. Адже, на жаль, не всі люди, які дійсно потребують нагальної допомоги, здатні знайти шляхи вирішення своїх негараздів. Найпростішим схематичним прикладом може стати такий: коли селянин збирає поганий урожай – вважає, що йому потрібен трактор. Хоча насправді не в тракторі річ. Насправді покращити врожай можна новими технологіями.

Що ми реально робимо для людей – разом з людьми? У Львові, наприклад, підтримуємо активну групу самодопомоги – яка комплексно займається допомогою родинам з дітьми, які страждають на аутизм. Це велика проблема, про яку мало говорять у суспільстві. Зазвичай у нас або поміщають дітей з особливими потребами у спеціальні інтернати,  або залишають їхні родини наодинці з проблемою. Зрозуміло ж, що батьки дітей-аутистів не вічні, а не адаптовані до суспільства їхні діти після відходу батьків – приречені. Тож у Львові створені два реабілітаційних центри для таких дітей (в Україні аналогічних закладів раніше не було) – після відповідного навчання групи зацікавлених у цьому батьків у Німеччині, Австрії, Чехії на базі так званих «амбулаторій аутизму», тобто центрів денного перебування. Я знаю родини, де діти-аутисти радіють з цих програм реабілітації, а об’єднання зусиль груп самодопомоги дає реальний, відчутний результат.

Інший напрямок – створення «університетів третього віку». Це справжнє навчання, де викладає потужна професура – для людей віком 50+. Люди, які з певних причин свого часу не змогли здобути освіту, якої прагнули, і займалися не тим, що їм подобалося – можуть абсолютно безкоштовно, а водночас – повно, предметно і серйозно – вивчити те, що їх цікавить (психологію, культуру, конфліктологію, та навіть ядерну фізику!) і зреалізувати себе. Маємо вже шість таких «університетів третього віку» – окрім Чернівців (де почесним опікуном є багаторічний екс-ректор ЧНУ Степан Костишин), у Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Стрию (де ще?), де займаються близько чотирьох сотень студентів.

Розпочинаємо роботу і в сільськогосподарському напрямку. Наразі маємо експериментальний проект у Кіцмані, коли родина на власному городі опановує органічне землеробство, абсолютно нові, екологічно чисті способи господарювання і досягає високої врожайності без застосування хімії і навіть без застосування традиційних способів обробітку земельної ділянки.

Консультуємо законотворців. Чимало законодавчих моментів у сфері інклюзії (збільшення ступеня участі всіх громадян, особливо – з труднощами у розвитку, в соціумі – авт.) прийняті завдяки нашим рекомендаціям. Дві важливих для розвитку «університетів третього віку» резолюції прийняті в Мінсоцполітики не без нашого впливу.

Напрямків багато, результати є. Головне, чого ми навчаємо людей – не чекати, що хтось робитиме замість них, а робити самим».

Кращий – не конкурент, а помічник і приклад

«Понад рік тому, – продовжує виконавчий директор «Справи Кольпінга», – у нас створилася освітня команда, до якої увійшли по два представники від країн (Румунії, Угорщини, Польщі, України), які поставили собі завдання розвивати «Справу Кольпінга» у Східній Європі. У кожної організації з інших країн свої ноу-хау, свій досвід. Румуни, наприклад, краще вміють проводити масові заходи, у нас успішніший досвід «школи лідерів», поляки фаховіші в написанні грантів на ЄС. У нас немає між собою конкуренції, ми ділимося досвідом одне з одним.

Трохи важче йдуть справи в Молдові, уже понад 10 років туди невтомно їздить з ідеями «Справи Кольпінга» австрійський священик Альфред Вайс, якому вже 75 років, і попри важкість просування цих ідей, він, як і ми, вірить, що Кольпінг і самодопомога будуть в Молдові. Непросто розвивалася організація в Сербії, а також в Косово, де ми неодноразово бували з допомогою, і де саме українців вважають причетними до збереження і розвитку тамтешньої організації.

Було, звісно, і в нас не безхмарно. Якось в Ужгороді, де дві німецькі волонтерки саме проводили курси німецької мови для десятка зацікавлених, в приміщення увірвався «беркут», який прислали за чиїмось «сигналом», аби «розігнати оргію». Коли силовики побачили переляканих викладачок і студентів – їм було дуже ніяково, довелося перепрошуватися.

Загалом у мене вже другий паспорт, густо вкритий печатками. У Європі довелося побувати: в  Португалії, Франції, Нідерландах, Італії, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії, Косові, Албанії, Чорногорії, Боснії, Герциговині…  Усі без винятку поїздки – по роботі, і тільки 1989-го перед падінням Берлінської стіни я їздив до Німеччини приватно.

Тепер у моєму паспорті є і печатки африканських країн».

В Африці вражає бажання людей щось змінювати

«Як це не дивно, до Африки українська «Справа Кольпінга» їхала не розвивати організації іншого континенту, а… здобувати досвід, – дивує співрозмовник несподіваним повідомленням. – Там «Справа Кольпінга» почала працювати ще у 80-х роках минулого століття і саме там одна з найдинамічніших континентальних спілок. Наприклад, тільки в Уганді – 11 тисяч членів організації, в Танзанії – 10 тисяч, а в наймолодшому об’єднанні – в Руанді – поки що лише тисяча. І це не формальне членство. В тих країнах значно важче вступити до «Справи Кольпінгів, аніж у нас.  Там недостатньо просто визнавати наш статут і знати історію організації, там після оголошення про бажання вступити до спілки рік чекають, далі здають іспити на знання біографії Кольпінга, відбувається перевірка на справах – і тільки тоді приймуть до організації.

Попри загальну нерозвиненість економік африканських країн – «Справа Кольпінга» там розвивається шаленими темпами. Саме завдяки можливості отримання безпосередньої, персональної допомоги.

Там чудово працює програма «мікрокредитів від Кольпінга». Ми бачили кілька проектів, коли люди отримували певні суми на відкриття власного млина, через півроку повертали ці кошти і залишалися з процвітаючим бізнесом. Зрозуміло, що в умовах Африки, коли йдеться про мікрокредит, це означає суму в 500 або максимум 1000 євро – у нас стільки витратиться хіба що на оформлення документів. Там інвестиції потрібні зовсім невеликі. Але в адаптованому до наших умов вигляді це цілком може працювати і в нас.

Інший проект – «Справа Кольпінга» профінансувала одній родині купівлю кращого насіння бобових. Вирощений з цього насіння урожай дозволяє ним поділитися ще з кількома родинами і вирощувати вже кращий урожай масово, уникаючи загрози голоду.

Ще приклад: родині, яка має двох корів і кілька кіз, надали мікрокредит на створення пристрою для  вироблення газу з гною. Завдяки цьому пристрою, родина готує їжу на газі, а також забезпечує електричне освітлення однією лампочкою.

Там діють навчальні програми з сільського господарства. Цікаво, що сільське господарство в країнах Африки полягає переважно у вирощуванні бананів. Виявляється, їх є понад 200 видів, і  люди там розрізняють їх на перший погляд. Наша організація влаштовує курси, на яких навчають людей, як використовувати перегній, компост. Як не дивно, це дуже подібно до нас – тільки ми вже до органічного землеробства повертаємося, а вони до нього лиш доходять, практикуючи насамперед збиральництво. Хоча в Уганді, наприклад, яка є перлиною Африки, – ідеальні грунти і умови для сільського господарства, у країнах центрального поясу біля екватора зеленіше, ніж у нашій смузі лісостепу.

Там прекрасно працюють каси взаємодопомоги – всі члени організації відраховують невеликі суми, і коли виникає необхідність – можуть взяти співвідносну до своїх внесків суму для покриття раптових потреб.

Там усе по-іншому. Там школа – це халабуда з грубих дошок, через широкі щілини між якими падає сонячне проміння і можна не перейматися відсутністю електричного освітлення. Але там діти хочуть вчитися. Там, звісно, не носяться з дітьми так, як у нас, але діти народжуються і ростуть міцнішими. Там не зразу звикаєш до місця приготування і споживання їжі (це може відбуватися якраз поміж стайнею, курником і ємністю для переробки гною на газ) – але зовсім скоро перестаєш на це зважати. Дехто з моїх колег дивився на їхню бідність і плакав – але я не відчував до цих людей співчуття. Плакати там можна хіба що від розчулення.  Вони по-своєму щасливі. У тих умовах, у яких є. А їхнє бажання змінити щось – вражає.

Мрії про нові подорожі

«Я побував у багатьох країнах, – усміхається Василь на запитання «Версій». – Але найбільше люблю Косово. Це дуже гарна країна з неймовірними краєвидами, там завжди цікаво, і там найкраща в світі кухня і взагалі гастрономія.

А найцікавіше, звичайно, в екзотичних країнах. До них належать країни Африки і Індія. До речі, якщо порівнювати, то в  Африці набагато… чистіше, ніж в Індії. Готелі в Африці – це справжні готелі, а в Індії це може бути якась ненадійна конструкція з дахом, душ – просто відро води з черпаком, а таргани й інші жуки і комахи – всюдисущі, незважаючи на намагання відгородитися від них протимоскітними сітками. Їжа настільки гостра, що я плакав після кожного ковтка і за час відрядження вилікував усі шлункові хвороби. Але куди б я ще раз поїхав – то це в Індію. Вражень від неї найбільше. Це країна-казка!»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Уміння бути щасливим тоді і там, де ти є спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Злочинці телефонують громадянам, зазвичай уночі, коли люди ще перебувають у напівсонному стані, і розповідають, що їхній син спричинив дорожньо-транспортну пригоду. При цьому представляються співробітниками правоохоронних органів і пропонують «вирішити питання» за грошову винагороду. Потерпілі же, від сильного емоційного впливу, без вагань перераховують потрібну суму зловмисникам. Таким способом в цьому році з буковинців «видурили» 46 тис. гривень і 6 тисяч доларів США, – повідомив правоохоронець.

Так, нещодавно до міліції звернулася мешканка Садгірського району. Близько 23-ої години їй на мобільний зателефонував невідомий та повідомив, що її син вчинив ДТП і є загиблі. При цьому вимагав 3 тис. доларів, щоби «владнати питання». Бідолашна жінка швидко знайшла кошти й передала незнайомцю, який через годину під’їхав на таксі. Пізніше виявилося, що тієї аварії не було, а її просто ошукали. Зловмисників досі розшукує міліція.

Окрім телефонних, останнім часом активізувалися й кіберзлочинці. Правоохоронці навіть звфіксували новий вид інтернет-шахрайства. На електронну пошту громадян приходять повідомлення англійською мовою про отримання спадщини або ж великої суми виграшу, – каже Олександр РАРЕНКО, начальник відділу боротьби з кіберзлочинністю УМВС України в Чернівецькій області. Протягом переписки їм пояснюють, що для отримання грошей слід оформити певні юридичні документи. А для їхнього оформлення треба перерахувати певну суму коштів за зазначеними реквізитами. Правоохоронці виявили, що подібні повідомлення надходять з країн… Африки. На жаль, через це й виникає складність документування подібних злочинів, оскільки з іншими країнами доволі важко спілкуватися та знайти якусь підтримку в розслідуванні.

До речі, за словами Максима Літвінова, начальника Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України, який цими днями теж провів у Києві брифінг на тему «Дрібні шахрайства в Інтернеті», минулого й протягом першого півріччя нинішнього року громадянам України завдано збитків на 8,55 млн. грн., з яких 3,27 млн. грн. уже відшкодовані. Спричиняє зростання обману в світовій павутині все зростаючий обсяг обігу товарів і капіталу через глобальну мережу Інтернет. Сприяють шахраям і   «недосвідченість» українських споживачів онлайн-послуг та недосконалість нормативно-правового регулювання.

–Торік правоохоронці зареєстрували в Україні 2011 злочинів, вчинених із використанням високих технологій. У першому півріччі 2013 року до ЄРДР внесено вже 1878 заяв і повідомлень про злочини даної категорії, а їхнє розкриття складає близько 50%, – зазначив М.Літвінов.

Все частіше зловмисники використовують електронні системи інтернет-розрахунків, що непідконтрольні системі державного фінансового моніторингу та дають можливість відкривати гаманець на вигадані дані та управляти ним дистанційно. Оскільки Інтернет не має кордонів і поняття територіальності, це об’єктивно ускладнює процес розслідування таких злочинів.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Кіберзлочини: Слід веде в Африку спершу з'явиться на Медіа-Версії.