Чи варто українцям відзначати 9 Травня – День Перемоги – з’ясовував Парламент.ua.

«Від 2012 року фіксувалася поступова динаміка переосмислення цієї дати. Але війна з Росією різко змінила погляди українців і сьогодні для 80% опитаних – це День пам’яті, і лише для 15% – День перемоги (у 2018 таких було 58%)», – йдеться в результатах опитування «Ідеологічні маркери війни» соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 27 квітня.

Тим часом у Верховній Раді зареєстрований законопроєкт №7297, яким пропонується перенести вихідний день з 9 на 8 травня і саме в цей день вшановувати пам’ять полеглих і відзначати День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Та Рада не включила його в порядок денний і замість нього підтримала заяву «З нагоди 77-ї річниці перемоги над нацизмом та про неприпустимість присвоєння Російською Федерацією перемоги над нацизмом». Одностайно підтримали її депутати колишньої “Опозиційної платформи – За життя”, «за» проголосувала і переважна більшість фракції влади, «Батьківщини», «За майбутнє» і депутатської групи «Довіра». Тож так виглядає, що цьогоріч 9 Травня – бути, попри те, що  нардеп і екскерівник Інституту народної пам’яті називає «Дєнь побєди 9 Травня» «головним інструментом від Сталіна до Путіна», а дехто з політологів вважає його  «політичною зброєю» і «зіпсутим святом».

«Неосталінізм замінив собою справжню історію»

Політолог і головний редактор Newssky.com.ua Максим МИХАЙЛЕНКО нагадує, що традиція святкування 9 Травня в Україні почала розриватися ще з часів 2013-2014 року через російсько-українську війну. І загалом як в Україні, так і в Росії, хоча й, звісно, меншим чином, є два різні підходи до 9 Травня: власне святкування – і не святкування, а відзначення Дня пам’яті. Як приклад, наводить історію своєї родини, для якої війна, як і для більшості, була великою трагедією:

«Ще наприкінці 2000-х років – на початку 2010-х Москва, режим Володимира Путіна почав використовувати 9 Травня і загалом перемогу у Другій світовій війні як політичну зброю, яка мала у республіках колишнього СРСР розділяти людей і суспільства. Тобто це була така «шабля», яка мала рубати ці суспільства, щоби створювати лояльні до ідеології Росії – тодішньої чи нинішньої.

Усе це для мільйонів українських родин є величезною трагедією. Мабуть, так само, як і для якоїсь кількості родин російських. Якесь «зіпсуте» свято, якому наче пороблено. В пересічній українській родині важко знайти таку, щоб у ній хтось не загинув або не воював у другій світовій. Тому, звісно, цей день – і не тільки на Заході України, як можна було би подумати, а й у центрі, в Києві, на Півночі і на Півдні переважно – був «святом зі сльозами на очах». Так і було завжди.

Мій батько розповідав, як «святкував» мій дід, який дійшов з Махачкали до Берліна. Він народився в Гадячі, і від Голодомору втік на Північний Кавказ через Білорусь, там закінчив медінститут, потім почалася війна  – пішов в армію, закінчив війну за 100 км від Берліна, будучи керівником медсанбату. Так ось, приїхав він до своїх дітей – моїх батьків до Івано-Франківська, де вони тоді жили. Західна Україна після війни в політичному плані дуже нагадувала північноірландський Ольстер – комуністичне керівництво дуже сильно передавало куті меду, як у «святкуваннях», так і у репресіях… Тож дід пішов у театр на відзначення Дня перемоги. Згодом батько знайшов його аж десь у парку з чекушкою: дід утік з того театру, сидів і плакав, дивуючись, що зробили ідеологи з тієї страшної трагедії…

Зараз немає жодного регіону, країни, навіть умовних союзників Росії, які б його відзначали з таким пафосом. Казахстан заявив про відмову від святкування. Молдова попередила, що в цей день ймовірний якийсь переворот… В Україні, яка на відміну від інших колишніх радянських республік уже пережила агресію Росії, це свято давно було певною мірою емоційно забарвлене. Спаскуджене, якщо відверто. У ментальності сучасних українців мало того що 9 Травня в останні роки пов’язане з тривогою щодо терактів з боку російської агентури в України, та ще й було 2 травня в Одесі…

Насправді катастрофа Другої світової була величезна, а всілякі «відмазування» Сталіна чи СРСР почалося в російському політичному дискурсі через багато десятиріч. Поки ветерани були в притомному віці – бравурної ідеології на прапор не підіймали. Це вже згодом у Росії почалася промоуція, фінансування літератури, пов’язаної з переписуванням історії. І це  булодуже важливе явище, бо його результат бачимо сьогодні. В результаті сталінізм, або неосталінізм замінив собою справжню історію.

Нинішня Росія взагалі уже відірвалася від ідентичності і пам’яті Другої світової війни – з усіма своїми символами, «георгіївськими стрічками», які насправді не георгіївські зовсім… З другої половини правління Володимира Путіна вся ця некромантія перетворилася на державну політику і 9 Травня в загальному розумінні втратило статус. На сьогодні святкування 9 Травня в 2022 році – це якесь свято некромантії, навіть сатанізму, відверто кажучи. Слід сподіватися, що через кілька років, коли вже нарешті нинішня реінкарнація імперії відійде, буде якесь і інше ставлення до цього свята».

«Давайте не будемо давати Кремлю собою маніпулювати»

«Не чіпати» 9 Травня сьогодні, але «відправити його в історію» незабаром пропонує політологиня, менеджерка стратегічних зв’язків і політична аналітикиня Товариства Генрі Джексона при Кембриджському університеті, яке досліджує міжнародну політику Великої Британії, Альона ГЛИВКО.

«Наближається 9 травня і з ним наближаються і традиційні гарячі дискусії у суспільстві про те, що цей день означає і чи варто його продовжувати відзначати. Україна зараз в епіцентрі війни, і найменше, що зараз потрібно, це розділення і суперечки, – вважає Альона Гливко. – Мені здається, зараз 9 травня 1945 чіпати не потрібно. Потрібно зберегти максимальну концентрацію своїх сил на 2022. Росія саме тому і випала з сучасної історії, перестала іти в ногу з усім світом, що постійно дивиться у минуле. Це урок, який ми повинні усвоіти, не допускаючи тієї самої помилки. Тут на заході є ціла течія думки, що називається Політика Пам’яті. І Росія, згідно з дослідниками, її перший сповідувач і експлуататор. Моя колега з HJS, доктор Оксфордського Університету Джейд МкГлинн, якраз на цьому дослідженні фокусується – використання релігії та історії, щоб формувати сучасні наративи маніпуляції. Основною причиною постійно дивитися у минуле є той факт, що сьогодення не запропоновано жодної альтернативи – немає інших факторів, щоб об’єднували та надихали би країну жити зараз і дивитися у майбутнє. Також, така політика виправдовує часто незаконні та невиправдані інакше випади в сторону світу та сусідів (як Україна). Маніпулюють населенням сусідніх країн також, особливо, якщо є спільна історія. Тому давайте ми не будемо давати Кремлю собою маніпулювати.

Ми всі знаємо, що 9 травня було запроваджене, щоб відділити себе і «свою» перемогу від світу. Особливо, тому, що увесь світ цей день відзначає як день кінця війни в Європі, день, коли згадують мільйони тих, що загинули на війні. Ніхто не упивається смаком своєї «величі» чи переваги.

Україні сьогодні треба сфокусуватись на тому, що Кремль робитиме 9 травня та після нього. Тривають криваві бої на сході і на півдні. Циркулює інформація, що Росія може використати 9 травня, щоб оголосити додаткову мобілізацію, принаймні у прикордонних областях. Нам зараз не історію треба з’ясовувати, а країну боронити. А як війна буде виграна – а вона буде виграна! – тоді слід буде це питання раз і назавжди закрити. Я особисто за те, щоб відзначати 8 травня з усім світом. 9 травня в історії просто не існує. Але воно існує у пам’яті наших ветеранів – тих зовсім небагатьох, котрі залишились. І з шани до них 9 травня чіпати не потрібно. Моя прабабуся Марія завжди відзначала 9 травня. І я завжди їй приносила квіти 9 травня. Це не про Росію і її мотиви, це про життя моєї бабусі, про її особисту жертву у цій війні, і прояв поваги і вдячності до неї. І якби вона була сьогодні ще з нами – я б так само їй квіти принесла у цей день. Це про людей. Їх залишилося вже не так багато. Тому вже через кілька років, абсолютно спокійно та еволюційно можна 9 травня відправити у історію і остаточно закріпитися у статусі світової, сучасної та успішної держави».

9 травня – День Європи

Найкоротший і найкатегоричніший коментар з цього приводу надав дипломат Андрій ДЕЩИЦЯ – від жовтня 2014 до 8 лютого 2022 року — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі:

«Восьмого травня потрібно відзначати державне свято – День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. А дев’ятого травня, як і вся Європа, треба відзначати День Європи. Крапка».

Нагадаємо, День Європи — свято, що відзначається 9 травня в Європейському Союзі та інших країнах на відзначення миру та єдності на континенті.

Маріанна Антонюк

Запис «Спаскуджене свято»: чи треба в Україні відзначати 9 Травня? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Українці, починаючи від нинішнього року, святкуватимуть 1 травня як День праці, а вихідний 2 травня скасували. Наприкінці минулого року ВР підтримала пропозицію Українського інституту національної пам’яті про перейменування Міжнародного дня солідарності трудящих та скасування вихідного 2 травня.

Натомість УІНП поки що не вдалося домогтися підтримки Мінкульту й депутатського корпусу ідеї про перенесення вихідного з 9 травня на 8 травня – день пам’яті й примирення. Про декомунізацію календаря держсвят виданню «Апостроф» розповів директор Інституту Володимир В’ятрович: «Україна має відзначати річницю завершення Другої світової війни в Європі разом з усією Європою». Він заявив також, що 9 травня як вихідний обернулося на чудовий формат для різноманітних лівих чи проросійських провокацій.  

Законопроект УІНП, на думку В’ятровича, наводить, нарешті, лад з тим, хто та які свята має визначати, адже поки є певний безлад між ВР і Президентом.

Запис В’ятрович наполегливо “проштовхує” ідею перенесення вихідного 9 травня на 8 травня спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наступного місяця  ми відпочиватимемо 10 днів

Травневі свята нададуть нам кілька додаткових днів відпочинку. Як повідомляє Мінсоцполітики, окрім календарних вихідних, у травні будуть додаткові: 1, 9 й 28 травня.

На загал це виходить 10 вихідних на місяць. Серед них 1 травня, День міжнародної солідарності трудящих, припадає на вівторок, відтак робочий день перенесуть з понеділка 30 квітня на суботу 5 травня, тобто українці відпочиватимуть  4 дні від 28 квітня до 1 травня включно, а 5 травня – працюватимуть. Другим додатковим днем стане 9 травня, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Він випадає на середу. І, оскільки неділя 28 травня – День Святої Трійці, вихідний переноситься на понеділок 28 травня, знову три вихідні поспіль. На додаток уряд ухвалив, що робочі дні 5 та 8 травня будуть скорочені на 1 годину. Веселих свят, українці!

Запис Вихідні у травні: через два дні на третій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 2018 року травневі свята триватимуть довше. Всього в цьому місяці в українців буде 11 вихідних.

Такі дані доступні в календарі вихідних, складеному Міністерством соціальної політики.

У травні українці матимуть три додаткових вихідних дні – 1, 9 та 28 травня.

День міжнародної солідарності трудящих – 1 травня припадає на будній день (вівторок), тому прийнято рішення перенести робочий день понеділка (30 квітня) на суботу (5 травня). Таким чином, українці відпочиватимуть у такі дні: 28, 29, 30 квітня та 1 травня.

День перемоги – 9 травня припадає на середу і за попередніми даними це буде вихідним днем.

День Святої Трійці припадає на 27 травня – неділя, відповідно вихідний переноситься і на понеділок – 28 травня. Таким чином, в українців буде цілих 3 вихідних поспіль – 26, 27 і 28 травня.

Робочі дні 5 і 8 травня будуть скорочені на 1 годину.

Запис Гуляємо! Цьогоріч у травні в українців буде аж 11 вихідних днів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Статистика воєнних утрат переможця цієї війни досі не уточнена, хоча після її завершення минуло вже 72 роки. Та лише в УРСР від 41,7 мільйона людей, які мешкали там до війни, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйона. 14,3 млн. загиблих і зниклих безвісти – це  втрати найбільші й не порівняні зі втратами інших країн і народів – учасників найстрашнішій бойні ХХ століття.

«Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну», – Петро Процик, генерал-лейтенант запасу.

Фактичні втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.

За ціною таки не постояли, як співається у відомій пісні. Бо й донині демографи підраховувують втрати серед військових і мирного населення в роки Другої світової війни 1939-1945 років. Але, якщо західні дослідники говорять про похибку в сотні, тисячі чи десяток тисяч осіб, то в комуністичній імперії, де «ніщо не забуте», лік «похибки» ведеться на мільйони… Тож навіть через 72 роки оцінка загальних втрат держави, яка зробила найбільший внесок у знищення нацизму, варіюється в різних джерелах від 26,6 млн до 43,3 млн осіб. І остання цифра, напевне, найбільш достовірна.

Щодо українців, то понад 2,5 мільйони їх загинуло на фронтах. Втрати ж цивільного населення становили 5,5-6 млн осіб. Понад мільйон жителів УРСР, переважно із західних областей, депортовано в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід. Ще одна страшна цифра – 2,4 мільйона українських остарбайтерів із 2,8 мільйона радянських людей, вивезених у нацистське рабство!

Для порівняння: загальні втрати Німеччини, що воювала з половиною світу – від 5,3 мільйона до майже 6 мільйонів осіб. Із них, за різними даними, від 780 тисяч до двох мільйонів  – мирних жителів.

Офіційна статистика-2017: скільки в Україні залишилося ветеранів ІІ Світової війни

Рік від року напередодні дати капітуляції Німеччини в ІІ Світовій війні українські ЗМІ й користувачі соцмереж зазначають, що реальних ветеранів тієї війни стає дедалі менше.

Мовляв, ось-ось не залишиться уже нікого, лише самозванці із фейковими орденами. Та конкретна кількість учасників WW2 в Україні при цьому залишається невідомою для широкого загалу.

Спробувала заповнити цей пробіл «Новинарня», звернувшись із запитами до Міністерства соціальної політики та Пенсійного фонду України. Офіційні дані такі: «старих» ветеранів по всій Україні – 811826 осіб, але лише кожний сьомий з них – учасник бойових дій, тобто 120272 особи. Та розділити радянських учасників війни 1941-1945 років і пенсіонерів – учасників інших бойових дій практично неможливо, облік ведеться загальний.

За даними ПФУ 2010 року ще налічувалося 2,084 млн. «старих» ветеранів, у 2013 році – 1,483 млн

Статистика Мінсоцполітики та Пенсійного фонду не є ідентичною, бо не всі військові ветерани – пенсіонери й навпаки.

У листі з Мінсоцполітики зазначено: «Станом на 01 квітня 2017 року кількість ветеранів війни становить 1 230 778 осіб, а жертв нацистських переслідувань – 2 381 особа». Водночас у Міністерстві підкреслюють, що в їхній статистиці неможливо відділити із загальної кількості ветеранів війни власне ветеранів Другої світової.

Для порівняння: від початку АТО статус учасника бойових дій отримали майже 199500 військовослужбовців Збройних сил України. Про це на брифінгу 28 квітня повідомив  речник Міноборони Максим Праута.

Запис ІІ світова: український слід спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 2005 року ООН визначила 8 та 9 травня як Дні пам’яті та примирення. У відповідній резолюції, приуроченій до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі, Геренальна Асамблея ООН запропонувала державам-членам, організаціям, окрім своїх Днів Перемоги чи Визволення, щороку відзначати один або два дні як данину пам’яті всіх жертв Другої світової війни.
9 травня – День Перемоги і День Пам’яті загиблих.
Але День Перемоги для України, нажаль, цього року не є мирним.
9 травня 2014 року в Україні йде війна… У Маріуполі – троє загиблих і 25 поранених, у Луганській області розстріляли сім’ю з трьох осіб, У Костянтинівці (Донецька область) на блокпосту було вбито православного священика, у Донецьку скоєно напад на офіс міжнародної благодійної організації “Червоний хрест”…

Масові заходи під час відзначення Дня Перемоги у Чернівцях скасували через загрозу провокацій.

Он вчера не вернулся из боя

Почему все не так? Вроде все как всегда:
То же небо – опять голубое,
Тот же лес, тот же воздух и та же вода,
Только он не вернулся из боя.
Тот же лес, тот же воздух и та же вода,
Только он не вернулся из боя.

Мне теперь не понять, кто же прав был из нас
В наших спорах без сна и покоя.
Мне не стало хватать его только сейчас,
Когда он не вернулся из боя.
Мне не стало хватать его только сейчас,
Когда он не вернулся из боя.

Он молчал невпопад и не в такт подпевал,
Он всегда говорил про другое,
Он мне спать не давал, он с восходом вставал,
А вчера не вернулся из боя.
Он мне спать не давал, он с восходом вставал,
А вчера не вернулся из боя.

То, что пусто теперь, – не про то разговор,
Вдруг заметил я – нас было двое.
Для меня будто ветром задуло костер,
Когда он не вернулся из боя.
Для меня будто ветром задуло костер,
Когда он не вернулся из боя.

Нынче вырвалась, будто из плена, весна,
По ошибке окликнул его я:
– Друг, оставь покурить! – А в ответ – тишина:
Он вчера не вернулся из боя.
– Друг, оставь покурить! – А в ответ – тишина:
Он вчера не вернулся из боя.

Наши мертвые нас не оставят в беде,
Наши павшие – как часовые.
Отражается небо в лесу, как в воде,
И деревья стоят голубые.
Отражается небо в лесу, как в воде,
И деревья стоят голубые.

Нам и места в землянке хватало вполне,
Нам и время текло для обоих.
Все теперь одному. Только кажется мне,
Это я не вернулся из боя.
Все теперь одному. Только кажется мне,
Это я не вернулся из боя.

Володимир Висоцький

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Повернувся з бою… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Друга світова, яка не зачепила Буковину ні бомбами, ні канонадами,  шматувала Шипинці на Кіцманщині інакше. Розділяла-розводила покоління майже однолітків по ворогуючих арміях, вчила одних захищати радянську дійсність і соціалістичну власність, а інших – завзято її підривати.

Шипинчанин Дмитро Костянтинович Скакун (на куті – просто Митрико Костунів) народився в Шипинському Лузі 1923-го, тож на фронт пішов до Радянської Армії – адже тоді Буковина була вже у складі СРСР. А його трохи старші товариші були забрані на війну раніше, з території Румунії, яка тоді поширювалася й на Шипинці – до армії Румунського королівства. Тож бувало, що односельчани воювали по різні боки барикад. Час усіх розсудив. І не засудив.

Дмитро Костянтинович із радянськими військами пройшов Європу, двічі був поранений, отримав контузію. Дійшов до Берліна. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни та медаллю «За победу над Германией» з блискучим латунним зображенням погруддя Сталіна на лицьовій стороні.

Після війни Митрико повернувся додому і, попри все, що пережив, зумів зберегти доброту, щирість і гумор. 1948-го одружився з Калиною, яка стала його вірною подругою на все життя, за рік народили доньку. Двічі за життя будувалися: першу зведену Дмитром Костянтиновичем хату пошкодила велика вода 1969-го, тож місце для нового житла обирали вже вище, але у тому ж Шипинському Лузі. Тим часом одна сестра дружини втекла від радянського визволення до Румунії, там живе й досі. А другу Калинину сестру відправили до Магадану. Його ж рідна сестра була вислана як дружина бандерівця, тож відтоді про неї нічого не відомо.

Дмитро Костянтинович усе життя працював на ДОКу – спочатку в сусідніх Лужанах, потім – у Чернівцях. Неодноразово відзначений державними нагородами, відзнаками і медалями за доблесний труд, Ветеран праці. І протягом цілого життя співав. В юності вчив колядувати усіх хлопців у Лузі, у зрілі роки співав у сільському чоловічому хорі.

Зараз обоє вони – Митрико і Калинка – тішаться онуками й правнуками. Щоправда, чоловік ще бігає хіба що по подвір’ю, жінка вже не виходить з хати. Тож сьогоднішні заклики до ветеранів залишатися цього дня вдома, аби уникнути можливих провокацій у зв’язку з ситуацією в країні, можна не спрямовувати до Дмитра Костянтиновича. Бо ветеранам, які справді воювали, вже не до парадів…

А про минуле нагадують безліч нагород – бойових, трудових і ювілейних – бережно складених у скринечку. Та ще старі світлини. Час невблаганний.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Як повідомив  сільський голова Шипинців Василь Нявчук, наразі в селі залишилося шестеро ветеранів війни 1941-45 років. Сільська рада щороку до Дня Перемоги вшановує їх, а також солдатських удів і учасників інших бойових дій (загалом їх у селі 29). Їм виділяється грошова допомога, організовується дружній обід, невеличкий концерт, вручаються калачі від підприємців, відбувається панахида за загиблими.

Дмитро СКАКУН – один із 900 ще живих ветеранів ІІ світової війни, які мешкають на Буковині.

Символ Перемоги:  замість «георгіївської стрічки» – червоний мак

Цього року на офіційних заходах вживатиметься європейський символ пам’яті полеглих у війні – червоний мак, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.Символ розробив харківський дизайнер Сергій Мішакін. Його маки нагадують слід від кулі, від якого розходиться кров.Роботу харків’янин надав абсолютно безкоштовно.

«День пам’яті, день капітуляції фашистської Німеччини. І традиційний символ – «георгіївська стрічка» – за останні місяці скомпрометовані безповоротно. Потрібно було щось таке знакове, що символізувало би не свято, яким війна не може бути за визначенням, а пам’ять і скорботу», – розповів гендиректор НТКУ Зураб Аласанія історію створення символу. – Сергій (Мішакін, дизайнер) знайшов його. Швидко, і навіть не згадуючи про оплату. Він віддав його мені і Національному . Я віддаю його вам і всім, кому він може знадобитися», –додав гендиректор НТКУ.

Біля символу логотип містить гасло «Ніколи знову», адже саме в наших руках не допустити повторення жахіть війни, та дати воєнного лихоліття: 1939—1945.

Офіційні заходи з нагоди завершення Другої світової війни в Європі та перемоги над нацизмом цьогоріч пройдуть 8 і 9 травня. Зокрема, разом із Європою та світом Україна розпочне вшанування загиблих 8 травня – у день підписання капітуляції нацистською Німеччиною і продовжить традиційно 9 травня.

Зокрема на 8 травня запланована символічна подія – «Перша хвилина миру». Як відомо, капітуляція Німеччини була підписана саме 8 травня пізно ввечері. Формально саме цього дня завершилася війна в Європі.Таким чином, цього року Україна розширяє відзначення пам’яті про війну, яка ніколи не повинна повторитися знову.

Запис Митрико Костунів з Шипинців дійшов до Берліна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Владислав Тимофійович Пташніков мешкає на другому поверсі. Працював у вагонному депо Чернівців Львівської залізниці. 1935 року народження. Учасник бойових дій у Чехословаччині. Має статус – діти війни, учасник бойових дій.
Зараз внаслідок хвороби він прикутий до ліжка.
9 травня – день, який пам’ятають всі. І ті, хто воював, і діти війни, і діти дітей війни, і їх онуки.
У нашому домі з учасників війни і бойових дій лишився тільки Владислав Тимофійович. І ми, сусіди, мимоволі прислухалися і чекали, коли прийдуть поздоровляти Владислава Тимофійовича. Уявляєте, як чекав він… Ніхто не прийшов. Ні школярі, ні із спілки ветеранів, ні з депо… Звичайно, його поздоровили донька, онук, сусіди… Але він чекав і на згадку від офіційних осіб і організацій також…
Не судилося…

Ми цього року бачили дуже багато гарних урочистостей у Чернівцях, що присвячені Дню Перемоги. І дуже шкода, що мають місце і такі прикрі випадки…

Тетяна Стрільчик

Запис Не прийшли… Забули?… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Напередодні 9 Травня в українських ЗМІ традиційно з’являється багато різноманітних повідомлень на цю тему. Сперечаються між собою політики, студенти, викладачі, письменники, менеджери і продавці в крамницях… Така гостра й палка полеміка в українському інформаційному просторі збуджує  інтерес. Закономірно виникає запитання: а що ж думають з цього приводу інші європейці, зокрема молоді, чиї сім’ї так чи інакше теж були пов’язані з Другою світовою війною.

Ієва, 24 роки (Рига, Латвія):

– Багато хто відзначає День Перемоги в Латвії, але латиші зазвичай не святкують. Звісно, що у пострадянській країні збереглися традиції відзначення цього дня, але переважно серед російської діаспори. Я знаю тільки те, що в нашій країні частина росіян зустрічається і святкує 9 Травня. Особисто для мене це нічого не означає, тому що я про це практично нічого не знаю і в нас не прийнято це святкувати. Маємо звичайний робочий, а не вихідний день.

Філіп, 22 роки (Париж, Франція):

– Для нас 9 травня – це День Європи. Втім, День Перемоги ми теж відзначаємо, але 8 травня. У Франції, як і в Об’єднаній Європі, це день святкування перемоги над нацизмом, відзначення закінчення Другої світової війни. У нас це вихідний. Але для мене це не особливий день – тільки тому, що я часто думаю про Другу світову війну і не потребую особливих дат для того, аби про це згадати.

Александра, 19 років (Люблін, Польща):

– Ми не робимо нічого особливого цього дня. Це не вихідний у Польщі. Звичайно, кожний знає, що цього дня в Європі закінчилася Друга світова війна, але у нас ніхто особливо це не святкує.

Макс, 19 років (Магдебург, Німеччина):
– У Німеччині 9 Травня – це День Чоловіків, а ще – день Вознесіння Господнього.  Тому християни святкують за релігійними традиціями, а нехристияни придумали собі свято на кшталт 8 Березня для чоловіків. Цього дня по всьому місті можна зустріти п’яних чоловіків, а останнім часом – і нетверезих жінок також. Всі надто сконцентровані на Дні чоловіків, тому про День Європи чи День Перемоги у Німеччині ніхто не думає. Особисто я вважаю, що це недоречні свята, як День матері – адже маму треба любити щодня, а не тільки в якийсь спеціальний день. Тому для мене це трохи по-дурному святкувати, що ти є чоловіком!

Ми з друзями поїдемо кататися на велосипедах і трохи вип’ємо чогось, але це не через те, що ми чоловіки, а через те, що вихідний день.

Для мене це не пов’язане з війною. Мені просто цікаво, скільки років ще ми будемо про це згадувати і питати одне одного, чи це означає для нас щось і що саме. Це ніяк не пов’язане з моїм особистим життям, ця війна, ці події такі далекі від мене, що я навіть про це не думаю.

Запис Що знає молодь у світі про День Перемоги? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А сьогодні глухий ветеран Великої Вітчизняної , чи, як тепер називають, Другої світової, доживає віку на хуторі під лісом, куди практично немає дороги, у старенькій хаті без зручностей, без телефонного зв’язку, але із дощечкою, яка повідомляє, що тут мешкає ветеран війни.

Хоча на долю він не скаржиться: сподівається більше на Бога, ніж на людей. І надзвичайно радий гостям…

На фронт Олександр, 18-річний мешканець Тисівців, що на Сторожинеччині, потрапив після звільнення Буковини від німецько-фашистських загарбників. Воював на Першому  Білоруському. Має чимало нагород, серед яких – ордени Червоної зірки та Слави,  медаль «За відвагу». На жаль, поговорити з Олександром Тодоровичем не вийшло: він нічогісінько не чує. А слухового апарата в нього немає.

Зрештою, він не має не тільки слухового апарату, а й загалом нормальних, себто людських умов життя. Бо мешкає разом із сином – інвалідом-колясочником – на хуторі Горайца, куди взимку навіть машина заїхати не може. Довкола мочара, тож коли дощі –  нема ні проїзду, ні проходу.

Тільки від початку нинішнього року сім’ю Коліснеків почала обслуговувати соціальна працівниця: відвідує їх двічі на тиждень. Навіть дрова на зиму батько з сином заготовляють самотужки.

– Втім, нині наше життя стало значно кольоровішим, – каже Олексій Коліснек, який понад десять років не може ходити. – Його не порівняти з тим, що ми мали раніше, до того, як сільські активісти на чолі з депутатом обласної ради Русланом Мельником взяли нас під свою опіку. Власним коштом вони протягли нам до хати воду, купили телевізор, холодильник, пральну машину, мені – квадроцикл. Та спершу «вибили» для мене коляску. Бо був у мене такий жахливий період, коли я весь час проводив на ліжку. А тепер час від часу мене ще й возять до лікарні в Чернівці.

Про екстрім чоловік говорить спокійно, нібито без болю і без пафосу:

– Однієї зими довелося нам з татом тиждень сидіти без світла. Ледь не позамерзали. І повідомити нікому не могли. Бо дороги нема, зрештою, тато і не дійде, і телефону нема, а мобільник розрядився… Після того випадку на хуторі поміняли електричні стовпи, тож так надовго світло вже не пропадає.

Історію життя Коліснека-страшого і Коліснека-молодшого щасливою не назвеш. Утім, крім Олексія, в Олександра Тодоровича є ще семеро дітей. Щоправда, старший син пропав безвісти десь у Росії – не повернувся із заробітків. А доньки, хоч і живуть у Тисівцях, але не навідуються до старого батька і хворого брата.

Олексію не поталанило ще більше. Після падіння з дерева, а це сталося саме на свято, його повезли до Чернівців до лікарні. Там прооперували. Та, як потім сказали київські хірурги, краще було б, аби його зовсім не чіпали, бо щось видалили не те. Одне слово, скільки потім дружина не возила чоловіка по лікарях – все дарма. Інвалід з горя запив. Жінка не витримала: забравши сина, покинула чоловіка.

…І вже майже 3 роки минуло, як під час повені 2010-го втопився син Олексія й онук Олександра Тодоровича. Хлопчина разом із другом пішов саме провідати діда й батька. Тіла хлопців знайшли, коли зійшла вода, аж під Волокою. Так загинула остання надія двох самотніх чоловіків.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»               

Запис Нагороджений засланням спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На долю України випала війна. Тепер уже неважливо, хто на якій стороні воював за Україну – війна була однаково страшною для всіх, однаково ламала долі і відбирала життя. Важливо, що ті, хто вже народився під мирним небом, це розуміють, відчувають і їм це болить.

Василь Мошук народився 1950-го. Але в його родині, як і у більшості буковинців, були учасники війни, 68-му річницю перемоги в якій відзначає світ. Тому поруч з багатьма іншими піснями, у нього народився твір «День святий Перемоги».

«Я пам’ятаю розповіді про війну мого дядька Олександра Драпаки, – розповідає композитор. – Під час форсування Вісли він брав участь у штиковій атаці, був тяжко поранений. Мав бойові нагороди. Ці дитячі враження вилилися у пісню.

Мало лишилося їх, сивочолих, а були ж молоді хлопці, які воювали, гинули, вмирали потім від ран… Їхній героїзм – це не банальні речі, не щось спонтанне. Це внутрішнє, глибинне. Вважаю, що українців треба об’єднувати. І чим як не мистецтвом – адже  мистецтво розуміють усі!»

Рядки з пісні Василя Мошука зрозумілі і об’єднавчі:

«Оркестри вам міддю бадьоро гримлять,

Тюльпани вам просяться в руки…

А роки, як птиці у вирій, летять,

Дорослими стали онуки.

Загоїла  рани родима земля

І в небі салютів цвітіння

А ви, як завжди, на отім рубежі

Де духу людського горіння…»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Шипинчанин Василь Мошук: «Вище пісні – лиш молитва» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тисячі чернівчан прийшли сьогодні зранку на Соборну площу міста, щоб разом відсвяткувати 67-му річницю Дня Перемоги. Розпочалися урочистості з традиційного покладання квітів та вінків до монумента воїнові-визволителю. Після завершення ходи пам’ять про загиблих вшанували серією гвинтівкових залпів. Проте справжньою кульмінацією урочистостей став святковий парад.

Відкривала його колона ветеранів Великої Вітчизняної війни, карбовану ходу яких увесь багатотисячний натовп на Соборній площі зустрів гучними оплесками. Згодом перед трибунами пройшли урочистим маршем загони Чернівецького 300-го механізованого полку, Чернівецького прикордонного загону, управлінь УМВС та МНС в Чернівецькій області, Чернівецького та Новодністровського військово-спортивних ліцеїв.

Закривали святковий парад військові духові оркестри та загін дівчат-маржонеток, які своїми виступами підтримували святкову атмосферу, що панувала на площі.

Повідомляє прес-служба міської ради

Запис У Чернівцях відбувся парад до Дня Перемоги спершу з'явиться на Медіа-Версії.

     

Провідне таксомоторне підприємство міжнародне таксі «Євротранс» 9 травня 2012 року буде здійснювати

безкоштовні перевезення ветеранів Великої Вітчизняної війни. Щоб здійснити безкоштовну поїздку у будь-яку

точку Чернівців, ветеран має 9 травня зробити виклик машини за телефоном 585-111. Повідомляє прес-

служба міської ради.

Запис 9 травня ветерати зможуть скористатися послугами таксі безкоштовно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

              На виконання доручення секретаря Чернівецької міської ради Віталія Михайлішина департаментом житлово-комунального господарства зобов’язано перевізників, які здійснюють перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах, здійснювати пільгове перевезення учасників Великої Вітчизняної війни 8 та 9 травня 2012 року на усіх автобусних маршрутах без обмежень. Повідомляє прес-служба міської ради.

Запис 8 та 9 травня громадський транспорт возитиме ветеранів безкоштовно спершу з'явиться на Медіа-Версії.