Через півстоліття зустрілися Маші, Гріші, Люди, Васі, Ніни, Лялі,  Жори… І якщо спочатку не всі впізнавали одне одного, то буквально після кількох хвилин спілкування здалося, що 50-ти років як не було.

– Із 320 студентів багатьох уже немає серед живих, – розповіла одна з організаторок зустрічі, Марія ЯКІВЧУК (по чоловікові Гірман). – Ми вшанували їхню пам’ять хвилиною мовчання. На нашому курсі вчилося багато хлопців, які вступили до вузу після служби в армії. На жаль, не всі й приїхати змогли до Чернівців, але 37 найбільш стійких відзначили «золотий» ювілей разом. Спогади були такими… живими, що нам того вечора здалося, ніби ми повернули юність…

Серед випускників 1963 року чимало заслужених лікарів, доцентів, професорів і навіть академіків. Вони й донині трудяться в усіх куточках колишнього Союзу. Людей у білих халатах, для яких головне – пацієнт, не так уже й багато в медицині. Тому таких цінують і залишають на роботі й після пенсії. А приїхали вони до своєї альма-матер не тільки з райцентрів області, а  й з інших тепер уже країн. Та усіх їх єднає те, що професія для них стала не джерелом матеріального достатку, а стимулом до служіння. Про це йшлося у виступах і самих «золотих» випускників, і їхніх учителів. Усі вони, практично без винятку, служили Ескулапу жертовно і віддано. А що може бути в житті прекраснішим за допомогу тому, хто цього потребує?..

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Радість, сльози, корвалол – три акценти «золотої» зустрічі випускників Чернівецького медичного інституту спершу з'явиться на Медіа-Версії.