5 березня у Центрі культури “Вернісаж” відкрилася виставка “У вінок Кобзареві”. Експозиція присвячена 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка.

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду Божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.

Тарас Шевченко,
22 листопада 1858 р., С.-Петербург

Доля

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

Тарас Шевченко,
9 лютого 1858, Нижній Новгород

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!

Тарас Шевченко
18.11.1845, в Переяславі

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

… Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!…

Тарас Шевченко,
14 грудня 1845, В’юнище

Мій боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.

Тарас Шевченко,
1853 — 1859, Новопетровське
укріплення — С.-Петербург

Молитва

Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли.

Робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.

Мені ж, мій боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!

Тарас Шевченко,
24 травня 1860

Тетяна Стільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Виставка “У вінок Кобзареві” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За радянських часів він залишався одним з небагатьох діючих храмів Буковини – і завдяки цьому тут збережені значні духовні та культурні цінності разом з неповторним інтер’єром.

Чернівецький орган – найкращий за тембром у Європі

Предметом гордості й безцінним набутком костелу є орган, вмонтований 1866 року.

Він суттєво відрізняється від сучасного, скажімо, від встановленого в Органному залі Чернівців. Старовинний орган складається з дерев’яних і металевих труб, кількість яких сягає кількох тисяч. Орган має дві ручні клавіатури – мандали. Педаль керує клавіатурою для ніг, яка нараховує 32 клавіші. Усі клавіші органу з’єднані з його трубами. За допомоги спеціальних перемикачів-регістрів можна досягати звучання різних інструментів духового оркестру. Легенями музичного інструменту є шкіряні міхи.

Старовинний орган вмонтовується у споруду храму «намертво» і стає з нею єдиним цілим. Кожний старовинний орган має власну душу і притаманний лише йому характер. Чернівчани мають змогу порівняти його, наприклад, із кам’янець-подільським.

Під музику органу відчуття небесного переплітається із живим сприйняттям земного. А коли мелодія закінчується й душа повертається до свого звичного стану, повною мірою відчуваєш очищення: людина стає добрішою й лагіднішою.

1873-го та 1878-го року орган костелу Воздвиження Святого (Всечесного) Хреста відзначений віденською та паризькою нагородами як один з найкращих за тембром у Європі

Як буковинці стали підданими Австрії

Під шумок завершення російсько-турецької війни і підписання Кючук-Кайнарджирського миру Австрія зайняла Буковину, Лише наступного, 1775-го, вона підписала з Росією відповідний протокол. До Чернівців увійшло австрійське військо. Усі представники правлячої династії Габсбургів – і їхні вірнопіддані – були переважно римо-католиками.

І хоча на Буковині найбільшу чисельність вірян завжди мала православна церква, у столиці краю за австрійського правління (1774-1918) католицька віра була домінуючою. 1778 року військові збудували для себе дерев’яний костел (швидше, каплицю) на місці сучасного скверу на розі вул. Головної та Шкільної. Того часу це був центр міста: саме тут розташувалися будинок губернатора і командування гарнізону з гауптвахтою. До військової каплички на службу приходили й місцеві католики.

Йосиф ІІ кроками виміряв місце для храму

Австрійський цісар Йосиф ІІ під час відвідин Чернівців 1786 року побачив, що гарнізонна капличка вже замала для парафіян. Монарх звелів збудувати мурований католицький храм, присвятивши його Воздвиженню Святого Хреста. Імператор особисто визначив місце для нового храму, власними кроками виміряв розмір майданчика й не пожалкував грошей на будівництво. Цісар і надалі надавав політичну й фінансову підтримку чернівецькій католицькій громаді, але через різні обставини будівництво костелу розпочалося тільки 1787-го і тривало до 1814-го. Перший годинник на башті з’явився 1818-го. Тоді ж бокову стіну (з боку теперішньої вулиці Бетховена) прикрасив сонячний годинник.

Храму не щастило: двічі обвалювалася вежа, а 1861 року тут сталася значна пожежа. Під час відновлення змінено форму даху.. Головний вівтар костелу замовлений 1896 року в Сан-Ільріке (Тироль).

Ікони промовляють до людей

Всередині храму царює таємнича напівтемрява, що відсторонює від метушні довколишнього світу. Вузенькі проблиски світла пробиваються крізь стрілчасті вікна…

Стиль інтер’єру називається єзуїтським. Йому підпорядковані живопис, скульптура, предмети церковного вжитку. Вишукані лінії, розкішні ліпні орнаменти, колоритно витримані фрески й розписи на біблійні теми.

Для ікон цього храму характерне дивне тепле випромінювання. Варто на якусь потрапити сонячному промінцеві – і раптом вона починає ніби світитися зсередини, промовляючи до людей.

На кожному з барвистих вікон-вітражів, розташованих високо під стелею – прізвища людей, які зробили великі пожертви на костел і розвиток духовної культури.

За матеріалами Марини ЛАШКЕВИЧ, екскурсовода

Храм Воздвиження Святого Хреста чепуриться до 200-літнього ювілею

Завершено розпочатий минулого року ремонт даху костелу. Спочатку була перекрита передня частина разом зі шпилем, згодом – і задня частина. Кошти на придбання покрівельної бляхи і власне на роботу збиралися і вірянами, і доброчинцями – до того ж, не лише з України. Буковинські парафіяни забезпечували їжу й житло для майстрів зі Львівщини, які працювали на 30-метровій висоті. 

Отець Марек Дроздзік, настоятель костелу Воздвиження Всечесного Хреста: «Наша велика мрія – відремонтувати костел до його ювілею. Громадою збираємо кошти. Якщо до свята вдасться відреставрувати хоча б передню частину біля вівтаря – будемо радіти і з того. Наразі майстри з Львівщини почали відновлювати стіни всередині. Вони здійснюють дуже філігранну роботу, оскільки йдеться про кожний сантиметр поверхні. Раніше ми вже здійснили дуже важливі роботи, які ззовні нібито й не помітні:  зміцнили стіни храму та балки купола упродовж 2008-2009 років.

У планах громади – відреставрувати й захристію, де готуються до Служби священики. Саме там розташовані портрети настоятелів, які в різні роки працювали у Чернівцях.

В нашому костелі є ще австрійські вітражі, а є й ті, що виготовлені у 20-30-х роках минулого століття польською фірмою Зеленських. Ця фірма й понині працює в Польщі і саме вона може відновити старі вітражі. До слова, на цих старих вітражах біля головного вівтаря внизу є написи – це прізвища благодійників, які пожертвували на них кошти. Кожний чернівчанин і сьогодні може стати благодійником та дати гроші на відновлення деталей архітектурної пам’ятки. Прізвища ж цих благодійників, як і колись, теж можуть бути записані на вітражах.

Отець Андрій Пеканець, вікарій: «Як католик і як богослов, я побував у багатьох храмах. Храм Воздвиження Всечесного Хреста, де я проходив практику в сані диякона і де отримав перше служіння як священик, справив на мене особливе враження. Тут є відчуття святості від самого приміщення, від того, що називають намоленістю. Я її не просто відчув, а, можна сказати, – побачив. Вочевидь тому, що тут в усі часи, безперервно тривало служіння, його не переривали, бо церква ніколи не закривалася.

Священик, який відповідає за храм, відповідає за художні цінності в ньому. Найперше – мусить не зашкодити їм, не знищити через некомпетентність та при потребі звертатися за допомогою до спеціалістів. Ми маємо зобов’язання перед історією.

Свого часу були модифіковані куполи храму, на нашу долю випало лише замінити покриття, аби зупинити протікання даху і пошкодження фресок. Зараз перейшли до внутрішніх робіт. Це чищення стін – від 80-літнього пилу, від потемніння, спричиненого свічками, якими освітлювався храм, поки в ньому не було електрики. Плануємо доповнити елементи, яких бракує, освіжити стіни. Роботу реставраторів тут можна порівняти з роботою стоматологів-дантистів, які відновлюють первинний вигляд об’єкта, і разом з тим зберігають його, продовжують життя.

Ремонту потребує вже й унікальний орган у храмі. Як професійний органіст (о. Андрій здобув музичну освіту в Інституті церковної музики в польському Перемишлі – авт.), відзначаю його своєрідність, здатність додати «смаку» літургії. Наразі, окрім мене, на цьому органі виконують літургії дві парафіянки і одна сестра-черниця – це їхнє служіння, вони свій талант покладають на добро парафії. Орган потребує ремонту, настроювання. Кілька голосів мають не такий чистий звук, як потрібно. Але такий ремонт теж вимагає професійності й чималих коштів, тож сьогодні пріоритетом лишаються внутрішні роботи».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чернівецький храм, збудований за вказівкою цісаря спершу з'явиться на Медіа-Версії.