1. Создание технического (временного, переходного народного) правительства (без президента!), в состав которого должны входить настоящие профессионалы далёкие от политики. (- створення коаліційного уряду народної довіри – это уже после позачергових парламентських та місцевих виборів).
2. 100%-ная люстрация на всех уровнях исполнительной власти (от президента до клерка, включая правоохранительные органы – милицию (до сержантов) и прокуратуру) с запретом занимать руководящие должности, как минимум на 5 лет!!! А также, судебной власти (от Верховного и Конституционного суда до секретарей судей всех инстанций).
3. Привлечение к ответственности (вплоть до уголовной!) всех правонарушителей нынешней власти с проведением в кратчайшие сроки объективного досудебного следствия и открытых судебных заседаний.
Сразу же после выборов нового парламента обратиться в Гаагский трибунал с просьбой, в виде исключения, принять в уголовное производство преступления против человечности, совершённые конкретными представителями Украинской власти. Новому парламенту в ближайшее время подготовить и принять закон о ратификации Международного Уголовного Суда.
4. Сразу же начать (продолжить) работу над совершенствованием Конституции Украины.

ВСЯ ВЛАСТЬ НАРОДУ!!! ДО ПОЛНОЙ ПОБЕДЫ!!!

Геннадий Геков. Независимый гражданский активист, журналист-дедектив, правозащитник.
095-474-37-54 gekov50@mail.ru
09.02.2014 17:40

Да, по большей части, я поддерживаю конкретные, я бы сказал, конструктивные предложения Марка.
Но, вся эта конструктивность возможна лишь после полного (!!!) перехода власти к народу (!!!) (ст. 5 Конституции Украины). Так вот, на сегодня самый главный вопрос – «КАК (КАКИМ СПОСОБОМ) ПОЛНЫЙ ПЕРЕХОД ВЛАСТИ ОСУЩЕСТВИТЬ (РЕАЛИЗОВАТЬ!) НА ПРАКТИКЕ???!!!
Ведь и Марк, и я, и многие другие активисты (а тем более, радикалы) уже многократно подчёркивали, что «Мова сьогодні йде не про компроміс. Адже події в країні показали, що компроміс з цією владою неможливий.». А я бы, как правозащитник, исходя из Закона уточнил бы –

«НИКАКИХ ПЕРЕГОВОРОВ! ТОЛЬКО ЗАКОННЫЕ ТРЕБОВАНИЯ!» (законные требования не являются ультиматумом!)

Законность требований закреплены в Конституции Украины и в КПК («МИРОВОЕ СОГЛАШЕНИЕ»). Вся деятельность нынешней власти за четыре предшествующих года подпадает под системные правонарушения, как в административном Праве, так и в уголовном! Так что, циничные призывы ПРЕСТУПНОЙ ВЛАСТИ о незаконных действиях протестующего народа – ЯВЛЯЮТСЯ АМОРАЛЬНЫМИ и НЕ СООТВЕТСТВУЮЮТ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТИ и ПРАВУ.
Также, как и преступники (бандиты), власть не реагировала и не реагирует на мирные требования народа прекратить правовой беспредел и не собирается этого делать в дальнейшем. Поэтому у народа не остаётся альтернативы, кроме как, самому без помощи (привлечения) силовых структур (запуганных той же властью и собственным руководством!) взять бразды правления в свои руки и навести порядок в стране (и политический, и экономический, и социальный). И, чем быстрее это произойдёт, тем быстрее наступит мир и легче будет подолати наростаючу (вже) гіперкризу на Україні!

Тема 20. Что такое патриотизм?
Кто больший (настоящий) патриот:
– тот, кто всё время критикует с целью сделать свою страну лучше?
– тот, кто всё время хвалит и призывает других не обращать внимания на недостатки?
– тот, кто ни во что не вмешивается?
Государство и Родина – разные понятия. И далеко не всегда граждане относятся к Государству с такой же любовью, как к Родине. Государство олицетворяют чиновники, судьи и правоохранительные органы. И, к сожалению, эта каста, как в СССР, так и в независимой Украине не сумела (не захотела) расположить к себе свой народ, относиться с симпатией. Если в СССР к власти преобладал страх, то сейчас – и страх, и ненависть. Сегодня в народе утвердилось жёсткое негативное отношение не только к чиновникам, государству, но даже к аббревиатуре
ГОСУДАСТВЕННЫЙ (-НАЯ, -НОЕ).
Если вначале приписано «ГОС…», значит – антинародный! Поэтому тот, кто во весь голос
критикует (всеми способами) власть, тот, по крайней мере, уже не боится и не раболепствует перед
чиновниками (!). Раб не может быть патриотом!, как бы он не рядился в вышиванки и не розмовляв на
державній мові. У нас, практически, вся власть (за редким исключением) на всех уровнях и во всех
регионах, начиная от президента, говорит на украинском языке, одевает вышиванки, возлагает
цветы к памятникам Шевченко, но от этого лучше не становится, уже 20 (23) лет. Поэтому, патриот
не тот, кто пафосно говорит (на любом языке) и пафосно одевается, а тот, кто не боится чиновников
и для своей страны делает что-то хорошее! И критика в этом ряду так же важна, ведь она так
много значит для контроля зарвавшейся власти!

P.S. Я сравниваю всё хорошее, сделанное властью, с тонким, тонким покрывалом. А всё плохое,
что сделала она же, с большой, большой кучей дерьма, которую чиновники безуспешно
пытаются закрыть от народа этим покрывалом.
Уже не налазит! Уже рвётся!
УЖЕ ПРОРВАЛОСЬ!!!

Почти два года назад, проанализировав ситуацию в нашей стране, я написал для СМИ двадцать актуальных тем (статтей). К сожалению, ни одна из них не попала ни на страницы газет, ни в телеэфир. В большинстве, главные редакторы, либо их засновники (правильно, хозяева!), лишь только краем уха услышав суть моих тем тут же мне отказывали в их публикации, а некоторые месяцами морочили мне голову ложными обещаниями, а затем ложными оправданиями (причинами), почему у них не получается выдать на гора уже, практически, готовый материал.
Перед тем, как я представлю свой анализ статьи Марка Файнера (в большей части положительный), предлагаю читателю краткие выдержки из моего вступления к моим темам и двух статтей.

05.04.2012 (дата, когда я написал эти темы-вопросы!
Мои мысли к моим темам (философия жизни)
(глас народа)

Уверен, что главная проблема в том, что у всех нас есть страх и неуверенность за своё будущее. А когда неуверенность высокая – никто не планирует надолго. Поэтому те, кто морально послабее, выбирают: урвать кусок здесь и сейчас, боясь опоздать к раздаче. Мы сами себя загоняем в порочный круг, не веря в будущее и никому не доверяя!
Нетерпимость – признак бессилия, независимо от того, кого (что) из себя представляет человек, который не «терпит»! Нетерпимость к врагам – общая черта граждан планеты Земля! Врагом же в нашей стране считают, прежде всего, того, кто думает по-другому, чем ты! Таких откровенно не любят! Или идёт речь о политике, или про что-то другое – разницы нет. Если у нас любят покритиковать политиков, которые особенно не церемонятся с оппонентами, то стоит обозначить, что, к сожалению, все мы – братья по духу, политики и не политики!
Самую большую нетерпимость в нашей стране, «как ни странно», проявляют чиновники (всех уровней) к «пересічним громадянам». Чиновник просто не способен осознать того, что кто-то из простого люда смеет ему перечить! И его ужасно раздражает, когда кто-то из «обычных» не соглашается с его мнением! Такое презрительное отношение к простым украинцам у власть имущих уже заложено на подсознательном уровне!
Свобода – это когда можно свободно говорить, демократия – это когда тебя хочет слышать власть!
Все «важные» чиновники очень часто говорят мне, что я всех считаю плохими (тот плохой, этот плохой и т.п.). И тогда в ответ я им говорю, что не надо моё презрение к вам перекидывать на остальных людей, которые также не пылают любовью к власти, а по большому счёту, ненавидят вас.
Короче говоря, не обольщайтесь, господа чиновники (мультимиллионеры и олигархи), вас не только я не люблю, но и все простые граждане. А их – миллионы!
Больше всего в такие моменты меня одолевают сомнения – может и правда, я слишком придираюсь. Может, следует быть терпимей, интелегентней? Ведь интелегентный человек не указывает другим на их плохие манеры, делая вид, что ничего не случилось. Но, подумав некоторое время, я всегда прихожу к выводу, что интеленгентность – очень большая роскошь для нас! В странах, где комфорт обычных (простых) граждан защищён Законами, и эти Законы выполняются (!!!), можно и закрыть глаза на незначительные проявления высокомерия и хамства. У нас же … Да вы и сами знаете, что у нас…!

От, наприклад, якщо поставити задачу створення уряду до зміни Конституції (хоча і її стара редакція не дуже досконала), то будемо мати те, що мали. Тож алгоритм дій, на нашу думку, полягає у послідовному вирішенні таких нагальних задач:

– передумова – звільнення всіх учасників Майдану та припинення політичних репресій;
– повернення до редакції Конституції 2004 року;
– створення коаліційного уряду народної довіри;
– покарання винних у катуванні та вбивстві людей;
– позачергові парламентські та місцеві вибори.

Чи не пора нам, нарешті, зрозуміти, що громадянську кризу викликала не тільки нинішня влада? Їхня «заслуга» полягає тільки в тому, що вони узаконили ті беззаконня, які творила влада попередня.

Щодо коаліційного уряду, то він має зміст тільки при умовах дії Конституції 2004 року і наданні представникам «Майдану» не менше половини місць, у тому числі в МВС, Міноборони, Міністерстві освіти і науки.

Однією з умов може бути й те, що, якщо при цьому розподілі міністр – провладний, до два заступники – з Майдану, та навпаки. Аналогічно – з обласними та райдержадміністраціями. Зауважимо, що мова йде про представників Майдану, а не політичних партій. Висунення цих кандидатур – справа дуже відповідальна, і критеріями тут мають бути не особисті стосунки, кумівство або корисливі мотиви, а державницький підхід до справи. Чи є такі достойники на Майдані? Так, є, і їх немало, тільки треба добре придивитись. Я особисто вже знайшов і кандидатуру прем’єр-міністра, і мера Києва (нехай він і з несимпатичної мені, хоча й опозиційної, політичної сили).

Мова сьогодні йде не про компроміс. Адже події в країні показали, що компроміс з цією владою неможливий. Мова йде про пошук оптимального для країни рішення.

Звичайно, що пошук оптимального рішення неможливий без певних поступок зі сторони Майдану. Які ж це поступки? На наш погляд, на звільнення учасників Майдану можна відповісти звільненням вулиці Грушевського, залишивши там пам’ятний знак на честь загиблих; вулиці Хрещатик від Бессарабської площі до ЦУМу. Можна звільнити і приміщення Київміськради, звичайно, після її обрання. Майдан залишити за народом і після благоустрою перетворити в історико-культурну пам’ятку та штаб народного контролю за владою.

Щодо інших будівель і споруд, то вони є загальнонародною власністю, у т.ч. рай- і облдержадміністрації. А от робочі місця в них належать законнообраним та призначеним державним органам – і заважати їх роботі ніхто не має права. Відновити вертикаль державного управління (а не корупції), тримаючи під контролем як будівлі, так і діяльність органів влади, – це сьогодні найактуальніша та найпослідовніша задача.

Всю владу народу!
Органи самоврядування – народним радам!

Щодо повернення до редакції Конституції 2004 року, то я, як людина віруюча, закликаю всіх до виконання Божих заповідей, а як науковець та інженер – до дотримання державних стандартів і будівельних норм, але, коли на терези історії кладуться людські життя та безпека країни, прошу наших можновладців піти на свідоме порушення окремих процедур задля забезпечення прав людини та цілісності країни. І нехай ці слова стануть приміткою до всіх юридичних актів України, нехай їх підтвердять або спростують наші авторитетні священики і законники. Тож запросіть їх на засідання Верховної Ради!

Тут розглянутий алгоритм вирішення тільки першочергових задач, а нас чекають ще більш складні: треба забезпечити сім’ї загиблих, надати статус учасників бойових дій захисникам Майдану, розробити та реалізувати систему народної влади, провести реформи, вступити в Євросоюз…

Тож за роботу! До Перемоги!
Слава Україні! Слава героям Євромайдану!

Марко ФАЙНЕР
Київ, Майдан, 2.02.2014 р.

Народ стає мудрішим. Але якою ціною? І не треба нам таких сумнозвісних «героїв», як більшовики. У нас є свої: князі Володимир та Ярослав, Кармелюк, Довбуш, Чорновіл, герої УПА, Червоної армії та Євромайдану.
Цей маленький аналіз не був би повним, якщо не визнати помилки і прорахунки Майдану. Адже не треба бути пророком, щоб передбачити можливі події та наслідки (див. «БукІнфо» від 20.12.2013 р. – «Що далі» та газету «Відродження» № 3 від 16.01.2014 р.). Слід визнати, що в загостренні ситуації, яка привела до людських жертв, винна не тільки влада, а й нерішучість та відсутність конкретного плану дій керівництва Майдану, від чого в учасників протесту урвався терпець. Тому не треба видавати гарячковість (Ой, де моя гаряча з пишною шевелюрою голова, де моя юність!?) молоді, яка два місяці у сніг та мороз вимушена була чекати конкретної стратегії, за провокації, тому що вони своїми гарячковими діями на Грушевського тільки активізували Майдан, який уже почав зневірюватись.

Не треба бути і дуже мудрим, щоб не ставити питання Закону про амністію взагалі, адже для звільнення учасників Майдану не треба ніяких законів, так як це звичайна передумова для початку переговорів. Хіба влада почала б з нами переговори, якби ми утримували їх заручників?

А от провокатори і сексоти – це окрема тема, тому що в столиці активно діють бандити, а спецслужби деяких держав намагаються посіяти міжнаціональну ворожнечу між громадянами України. Спецслужби ж Майдану (якщо їх немає, то треба створити) та право-, точніше бандоохоронні органи мовчать.

Та хіба то не провокації, не наруга над георгіївськими стрічками – символом Перемоги нашого народу над фашистськими загарбниками – на куртках «тітушок» та ворогів українського народу, які катують онуків ветеранів війни. Хіба не провокації – написи «Бий жидів!», підбурювання міжконфесійних чвар так званим «Православним набатом» у Києво-Печерській лаврі, викрадення і мордування учасників Майдану, підпали машин тощо.

У цих умовах як ніколи необхідно мати прозоре і чітке розуміння мети і задач Майдану, конкретний алгоритм, тобто систему та послідовність вказівок і дій та механізм їх реалізації. Адже зібрались ми не для того, щоб поговорити про діючу владу, не для того, щоб створювати сцену для поетів і артистів та трибуну для політичних партій, а для захисту своєї гідності, зміни системи влади.

Що ми хочемо: жити у цивілізованому суспільстві, яке поважає права і свободи громадян, чи змінити одні владні пики на інші? Щоб відповісти на це питання, ми маємо ясно поставити свою мету і, якщо хочемо перше, то які першочергові задачі необхідно вирішити у найближчий час. Вирішити системно і послідовно.

Нарешті замовкли вибухи і постріли, припинилось викрадання і катування людей, на волю вийшли перші в’язні режиму, наступило, хоча і хитке та крихке, перемир’я у протистоянні Майдану та узурпованої влади. Дехто нам намагається нав’язати думку про громадянську війну. Але воно не зовсім так. Це дійсно війна, але не громадянська, а довготривала війна між узурпованою різними політичними угрупованнями владою та народом. У цій війні вже визначилась лінія фронту на мапі України та в душах людей.

Є й військовополонені, хоча тільки з однієї сторони. А чому не з іншої, чому Майдан відмовився брати полонених? Адже їх можна було б обміняти на своїх, яких ще мордують у тюрмах? Поважаємо закони, військову етику? Це все добре, коли таке розуміння є й у протилежної сторони, але, на жаль, воно не так.

Майдан сьогодні став не тільки фронтом бойових дій, а й суворою школою революційної боротьби народу України за правду, справедливість і гідність людей. І як же на цьому фоні примітивно виглядають різні доктрини гетьманщини, анархізму, етноегоїзму, «інтегрального націоналізму», гнилого лібералізму та безмізкого радикалізму окремих вискочок і політичних сил. Скільки ж часу треба було змарнувати, скільки людських життів покласти, скільки знущань витримати, щоб народ нарешті зрозумів, що справа зовсім не в тому, що влада не гетьманська, не ліберальна, не російська і не радянська, а в тому, що вона не народна, що вона не людська!

І нехай мені заперечать науковці, але вважаю, що Жовтневу революцію започаткували не більшовики, а імперський тупий і ксенофобський царизм; що УПА організувала не ОУН, а цинічні та жорстокі радянська та німецько-фашистська влада; що руйнування СРСР здійснили не націоналісти, а політичне керівництво країни; що Майдан організувала своєї безмозкістю, нахабністю та жорстокістю нинішня влада, а не опозиція.