«…«Прагненням до суспільних користей» – девіз дворянської родини Терещенків. І напис цей – на гербі, головними кольорами якого були блакитний та золотий. Імператор Олександр ІІ затвердив герб у 1875 році.
…Терещенко почав розвивати власне цукрове виробництво. Артемій та його сини – Микола, Федір та Семен -представляли свою продукцію на найпрестижніших промислових виставках Європи. Однак і не забували про своїх робітників: працівники отримували пристойну заробітну платню, безплатне житло й харчування. При кожному заводі були школа, лікарня, ремісниче училище. До речі, у набожного Артемія була умова, яку він висував і своїм синам: 80 відсотків прибутку від цукрових заводів мали потрапляти не до кишень акціонерів, а витрачатися на меценатство.
Глухів за часів Терещенків розквітнув: для бідняків цукрові магнати побудували цілі вулиці, заснували безкоштовну лікарню і дитячий притулок, відкрили міське і ремісниче училища, побудували лікарню, чоловічу та жіночу гімназії.
Медичні заклади, притулки для дітей, гімназії, церкви, музеї і театри – жодна родина не зробила для розбудови Києва так багато, як брати Терещенки. Будинок нинішнього Охматдиту зводили Терещенки як безплатну лікарню для чорноробів. ..
У Києві Терещенки спорудили будинок Маріїнського дитячого притулку (тепер – Інститут психології), заснували безкоштовний нічліжний притулок на 500 осіб (на Нижньому Валу)… »

Але зараз і часи трохи інші. Заводи, фабрики ще 20 років назад були власністю народу…

Та й у кожного мецената свої масштаби і свої пряники…