Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач.

27 січня 2024-го у КБУ «Чернівецький центр культурних послуг» відбулася поетична вистава театру «Зграя» за віршами Пауля Целана. Режисер спектаклю «Ти теж говори» – Світлана Попович.

Я тут самотній…

Я тут самотній, квітку попелясту
кладу у вазу, повну чорноти.
За склом живе твоє, сестрице, слово,
і сон мій пурхає нечутно навкруг мене.
Я весь в цвіту годин, що відцвіли.
Для птаха пізнього живиці я зібрав:
несе сніжинку він в своїм рожевім пір’ї;
зернятко льоду в дзьобі через літо.

Поезія Пауля Целана (переклад П. Рихла): Я тут самотній; Ти теж говори (переклад М. Фішбейна); Пісня в пустелі; Я чув, як казали; Вгорі, безшелесно; Фуга смерті; Близкість могил; Але…; Цинерарія; Вечір слів; Голоси; Земля була в них…; Псалом- І.

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. День, коли світ несе відповідальність за скоєні злочини та події, які не можуть бути забутими.

Фуга смерті

Чорне молоко світання ми п’ємо його вечорами
ми п’ємо його вдень і зрання ми п’ємо його уночі
ми п’ємо і п’ємо
Ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі
він посвистом псів своїх кличе
він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм копати
могилу в землі
він наказує нам грайте хутко до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе зрання і вдень ми п’ємо тебе вечорами
ми п’ємо і п’ємо
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі
там лежати не тісно
Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте
і грайте
він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його
голубі
глибше вганяйте лопати ви перші ви другі
продовжуйте грати
до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо і п’ємо
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає
Він гукає смерть потребує ніжнішої гри
смерть це з Німеччини майстер
він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете
димом
в повітря
тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер
ми п’ємо тебе вечорами і зрання ми п’ємо і п’ємо
смерть це з Німеччини майстер очі його голубі
він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в
повітрі
він змій приручає і марить смерть це з Німеччини
майстер
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт

Цинерарія

Спис, перелітний птах, вже й мури лишились позаду,
біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами,
пагорб яруги усипали зорі полудня —
зелень нетруйна, мов око, розкрите у смерті…
Ми ловимо в пригорщі світлий потік водоспаду:
ту воду темнавих глибин, де леза не вручать нікому.
Ти також виводила пісню, й ми ґрати сплітали в тумані:
можливо, ще з’явиться кат і знов наше серце заб’ється;
можливо, ще вежа гойднеться і шибениця постане;
можливо, ще ми заростем бородою й рудим стане
світле волосся…
Біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами.

Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі! Ще трохи інформації про виставу за посиланням – «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…» – Пауль Целан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ім’я знаменитої єврейської актриси Сіді Таль  нинішнього року згадується нерідко: нещодавно минуло 110 років від дня її народження. Зокрема Легенда чернівецьких підмостків постала на сцені обласного академічного музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської. Спричинився до цього один із родичів артистки. А свого часу  на сцену її привів двоюрідний брат …

Родинні зв’язки знаменитості досліджувала авторка серії книг «Євреї Буковини» Софія БЕРЕЗІНА.

Кузен допоміг «створити» Сіді Таль

Чернівчанин Адольф Тефнер відіграв вирішальну роль у долі двоюрідної сестри Сореле Біркенталь (справжнє ім’я зірки), яка стала знаменитою актрисою.

І це не випадково, адже сам Адольф був актором єврейського театру. Народився він у Чернівцах 13  лютого 1908 р.  у сім’ї пекаря. Ще в ранньому дитинстві проявив артистичні і музичні здібності. Співав у синагозі разом із кантором і в синагогальному хорі під керівництвом Йосесе Тавтшая. Тавтшай водночас був керівником хору і в театрі Авраама Аксельрода (1858-1925). За рекомендацією Тавтшая Аксельрод запросив Адольфа на дитячі ролі в п’єсах для дорослих. Відтак театр став головною справою життя Тефнера, хоча йому випало  «грати» різні ролі не на сценічних підмостках.

Ще юним він влаштувався на роботу у Відні на лікеро-горілчаному заводі,  але з театром не розлучався: був дублером і помічником по декораціях у німецькому музичному театрі у віденському районі Леопольдштадт.  Відтак був призваний до австрійської армії. Демобілізувавшись, приїхав до Чернівців, грав у єврейській трупі Аксельрода. Одного разу він узяв свою двоюрідну сестру Сореле з собою в театр, що вирішило її долю – дівчинка багато часу проводила за кулісами, стала улюбленицею артистів. Поки театр був на гастролях, Сореле створила «свій театр», де була одночасно авторкою, режисеркою і виконавицею головної ролі. Коли Тефнер повернулся з гастролей, він був вражений творчістю своєї юної кузини і показав її «театр» колегам. Маленькій Сореле запропонували зіграти свою першу роль у справжньому театрі в спектаклі «Сліпа любов» із Сарою Канер в головній ролі.

Згодом Адольф виступав у Польщі, в Бухаресті,  де грав у трупі театру «Рокси». У 1927 р. запросив і Сореле на амплуа травесті. Спільно із партнером Леоном Бергером Тефнер керував трупою в Яссах, а згодом разом із Віленською трупою (вона була організована у Вільні (нині – Вільнюс) в 1916 р. як гурток аматорів, що виступали у п’єсах на ідиш) перебрався до Варшави. Гастролював  Польщею, Чехословаччиною, Румунією, Англією і Францією. А коли Віленська трупа розпалась, Адольф Тефнер і Натан Брайтман організували свій театр, який у часи Першої світової війни й після неї з великим успіхом гастролював у Південній Африці, де  до того не побувала жодна закордонна трупа.

У січні 1930 р. наш земляк, поет, драматург, театральний режисер Яків Штернберг створив у єврейському районі Бухареста –  Вакарешти – знаменитый театр-студію БІТС (Букарештер ідише театер-студіе), яка відіграла важливу роль у розвитку модерністських тенденцій сучасного європейського театру. Тут грали Сіді Таль і Адольф Тефнер. А коли через кілька років  Штернберг очолив Літний театр Ізбанда і створив трупу оперети в Бухаресті, Тефнер і Сіді Таль стали й тут улюбленцями публіки.

З великим успіхом пройшли гастролі театру в литовських містах – Каунасі, Шяуляї, Клайпеді. Місцеві газети не шкодували компліментів на адресу провідних артистів Камерного театру з Бухареста – художнього ансамблю на чолі з молодою талановитою артисткою Сіді Таль за участю Адольфа Тефнера і під особистим керівництвом відомого режисера Якова Штернберга.

У 1940 р. Адольф Тефнер і Сіді Таль переїхали до Кишинева, працювали в єврейському театрі.

На жаль, про подальшу долю Адольфа Тефнера  не вдалося дізнатися. Відомо, що в 1957 році він приїздив до Чернівців, щоби  побачитися зі своїми родичами.

Спогади про Сіді Таль зібрав племінник

Свого часу уродженець Омська Давид Гутман – племінник знаменитої артистки (батько Давида Якоб Лейбович і Сіді Лейбівна – рідні брат і сестра) жив у Чернівцях, навчався в чернівецькій середній школі № 6, закінчив музичну школу при Будинку офіцерів по класу акордеона. Згодом, працюючи на Чернівецькому заводі напівпровідників (ВО «Електронмаш»), навчався на вечірньому відділенні загальнотехнічного факультету Чернівецького державного університету, відтак заочно у Львівському політехнічному інституті отримав кваліфікацію інженера-електрика. На «Електронмаші» Давид Гутман  пройшов шлях від наладника радіоапаратури, інженера, начальника конструкторського бюро до начальника  виробничого комплексу об’єднання.

Минуло вже  чимало часу, як він разом із сім’єю виїхав до Німеччини, до столиці землі Баден-Вюртемберг – Штутгарту, де згодом заснував власну фірму, яка поставляла в Україну обладнання для  залізниць і  аеродромів. У 90-х роках разом із партнерами і співвласниками німецького автобудівельного і авіамоторного концерну BMW провів у Чернівцях кілька доброчинних акцій.

Давид багато зробив для  увіковічення пам’яті Сіді Таль і Пінкуса Фалика. Ще 1993 року він видав книгу «Сіді Таль у спогадах сучасників», в якій зібрані спогади про знамениту єврейську актрису і співачку  багатьох відомих людей: Леоніда Утьосова, Аркадія Райкина, Дмитра Гнатюка, Валентина Плучека, Едіти П’єхи, Софії Ротару і багатьох інших, а також рецензії на вистави,  відгуки у вітчизняній і зарубіжній пресі.

Гутман заснував фонд та премію імені Сіді Таль «За успіхи в галузі розвитку національної культури і зміцнення дружби між народами». Цієї премії свого часу були, зокрема, удостоєні народний артист України Богдан Ступка, композитор Олександр Злотник, сценарист, актор Микола Засєєв-Руденко,  а також чернівчани – акордеоніст-віртуоз Ян Табачник, поет, прозаїк, імпресаріо Семен Цидельковський, мистецтвознавець, поет Анатолій Добрянський.

Старожили Чернівців, певно, пригадують концерти пам’яті Сіді Таль у Чернівецькому театрі й філармонії, в яких брали участь Богдан Ступка, Ада Роговцева, Ян Табачник, Василь Зінкевич, Роман Віктюк, Микола Гнатюк, а також за участі провідних буковинських артистів, що їх у різний час організовував Гутман. Зокрема й з нагоди 100-річчя від дня народження зірки.  До цієї дати була приурочена книга «Сіді Таль і Фалик у спогадах сучасників» –  доповнене видання збірки, укладеної 1993 року.

Два роки  тому завдяки Давиду Гутману побачив світ компакт-диск «Sidi Thal in Yiddish» з піснями, комічними, драматичними, сатиричними сценами, монологами і скетчами у виконанні Сіді Таль на ідиші. А цьогоріч  він виступив у ролі продюсера вистави «Сіді Таль. Єврейська душа», поставленій на сцені Чернівецького муздрамтеатру ім. О. Кобилянської  (авторка сценарію – Неда Неждана, режисерка Людмила Скрипка).

Як істинний продовжувач традицій сім’ї Сіді Таль і Пінкуса Фалика, Давид Гутман не раз  допомагав  молодим талантам.  Про це могла би розповісти нинішня зірка української естради Катерина Бужинська. Почувши одного разу в ресторані  голос 14-річної дівчини, він запропонував свою допомогу: сприяв вступу до Чернівецького музучилища ім. С.Воробкевича, зняв її перший кліп і відправив до Києва, і це стало добрим стартом до майбутніх  перемог співачки на конкурсах і фестивалях.

Подібна історія трапилася і з львів’янкою Оксаною Мочерад. Нині вона – провідна артистка Львівського національного театру опери і балету ім. С.Крушельницької, лауреатка престижних міждународних музичних конкурсів. Досі  Мочерад і Гутман зберігають дружні стосунки.

З початком російсько-української війни Давид Гутман  надає допомогу й підтримку українським біженцям. У травні-червні 2022-го він організував у Ройтлінгені громадську організацію «Ukrainisches Haus in Reutlingen. Deutsch-Ukrainischer Verein e.V.», яка допомагає українцям у  Німеччині інтегруватися в нові умови і при цьому не втратити українську ідентичність,  діючи під девізом «Кілька мостів між старою і новою батьківщиною».  Організація пропонує допомогу в забезпеченні житлом, одягом, взуттям, харчами, у працевлаштуванні і влаштуванні дітей в дитсадки, школи, відкриває мовні курси, забезпечує літературою українською мовою, проводить різноманітні культурні заходи. А тим, хто бажає повернутися в Україну, всіляко сприяє.

Отак будуються мости між минулим і сьогоденням.

     Підготувала Валентина МАЦЕРУК.

P.S. До 100-річчя від дня народження Сіді Таль у газеті «Версії» була опублікована стаття «Сіді Таль: неосяжний талант тендітної жінки значно більший за «Райкіна в спідниці»       https://versii.cv.ua/kultura/sidi-tal-neosyazhnij-talant-tenditnoyi-zhinki-znachno-bil-shij-za-rajkina-v-spidnitsi/18643.html

Як відзначали 105-у річницю Зірки сцени, теж можна прочитати і… побачити у “Версіях” за посиланням:

https://versiits1.wordpress.com/2017/09/07/%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B8-%D0%BD%D0%B5-%D0%B3%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%83%D1%82%D1%8C-%D0%B4%D0%BE-105-%D1%97-%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD/

Запис Сіді Таль і родичі спершу з'явиться на Медіа-Версії.