Запис Тил — для передової: у чернівецькому «Вернісажі» відкрили благодійну виставку 21 митця спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Делегація із США прибула у складі чотирьох науковців: Майк Сіммонс, який є  засновником Astronomy for Equity.   Він також був співзасновником AstroGear Today і OneSky Expeditions і увійшов до ради директорів Міжнародної асоціації темного неба. Майк Сіммонс також є письменником і фотографом, який брав участь у публікаціях, зокрема Scientific American, Astronomy та Sky and Telescope, де він був співавтором. У Чернівці  прибула і Кассондра Холмс — видатний астроном-любитель і засновник Stargazer Events, мобільної обсерваторії в Лос-Анджелесі. Окрім роботи в Stargazer Events, Кассондра є менеджером проекту Astronomy for Equity, де вона керує кількома вражаючими проектами, зокрема Big Impact Astronomy Podcast, окуляри затемнення для освітньої ініціативи STEM, програму для сліпих і слабозорих в астрономії , а також краудфандингові кампанії, спрямовані на передачу телескопів маргіналізованим і незахищеним спільнотам у всьому світі. Дін Лав – режисер з Нью- Йорка. На сайті Dean Love Films відмічено: ««Надія з темряви». У листопаді Dean Love Films і команда відважних науковців їдуть в Україну, щоб зняти новий документальний фільм. Через  знеструмлення Україна часто поринає в суцільну темряву. Відважні студенти з України попросили телескопи, щоб вони могли спостерігати за зірками та планетами. Ці вчені не лише дарують їм телескопи, вони надають інструкції, як ними користуватися». І у складі делегації прибула  Мар’яна Пович (Mirjana Povic) з Ефіопії.  Пані Мар’яна, PhD.Associated professor, родом з Сербії,  сербський астрофізик, яка працює над формуванням і еволюцією галактик в Ефіопському інституті космічної науки і техніки.  У першій половині дня делегація відвідала Чернівецьку гімназію №9, зустрілася з учнями і подарувала їм потужний бінокль для астрономічних  спостережень.

А у другій половині дня відбулася зустріч з  вихованцями ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка саме із Майком Сіммонсом і Мар’яною Пович.

Гості відвідали гуртки радіоелектронного конструювання, космічного моделювання, фотостудію «Погляд», авіамоделювання, судномоделювання, майбутні моделісти. Спілкувалися з гуртківцями, які показали свої моделі і знання англійської мови.

На зустрічі були присутні і члени правління Міського центру Українського молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я», учні і вчителі Чернівецької гімназії №9, заступник директора з навчально-виховної роботи ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка Ольга  Косило,  начальник управління комунікацій міськради Сергій Кізіма, директор ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка Віталій Яценко, к.ф.-м.н.

Учні Чернівецької гімназії №9 подарували гостям полотняні сумки, зроблені власноруч, із вишитими надписами та вироби з бісеру.

Дуже гарне враження на гостей справив Чернівецький музей авіації і космонавтики:  Зал «Космічні дослідження», експозиція «Україна – космічна держава»,  «Дослідження Сонячної системи».

На завершення зустрічі Віталій Яценко подарував гостям із США книгу Л.К. Каденнюка «Місія – Космос», світлини з автографом Героя України Л.К. Каденюка.

«Children’s faces are glad», – підсумував зустріч Майк Сіммонс.

Якщо вам притаманний азарт дослідника, пошуковця і мандрівника, якщо вас приваблює краса зоряного неба і його таємниці, якщо ви мрієте про Космос, то ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка дійсно наближає вас до цієї мрії.

Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна, фото автора і з архіву УМАКО «Сузiр’я»

Запис Делегація астрономічних товариств у Чернівцях, і фільм «Надія з темряви», і зустріч з вихованцями ЧЦЮТ імені Л.К. Каденюка… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 вересня 2024-го марафон «Кроки незламних» прибув у Чернівці.

За 10 днів  планують зібрати 500 тисяч гривень на автівку, прилад нічного бачення та ФПВ-дрони для наших захисників.

Збір на авто, прилад нічного бачення та дрони FPV для ЗСУ:

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/UKZaf85KX

Номер картки банки:
5375 4112 1311 8248

Велике прохання до всіх, робити свої вклади у цей марафон «Кроки незламних», адже це теж наближує перемогу над ворогом. Тому, якби не було важко, ми всі маємо гуртуватися і не забувати, що ми тил і ми підтримка наших військових.

Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!

Більше фото за посиланням  – Благодійний марафон «Кроки незламних»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійний марафон «Кроки незламних» від ветеранів війни Івана Торака і Валерія Монарха прибув у Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме вісім років тому парох парафії о. Василь Стефанко почав облаштовувати при церкві соціальну кухню і годувати потребуючих. Священник сам завзятий кулінар, тож його ароматний і розсипчастий плов не лише став улюбленим смаколиком немічних і голодних, але й процес його приготування у великому казані на церковному подвір’ї уже не раз об’єднав парафіян і їхніх дітей.

Отже, отець Василь годував самотніх, маломобільних, стареньких. Згодом, коли Буковина потерпала від руйнівної повені, а людей, худобу, будівлі цілодобово рятували працівники з надзвичайних служб, отець з активними парафіянами забезпечував гарячі обіди для них – бо боротьба зі стихією не передбачала еменесникам часу на відлучення додому, і добра їжа підтримувала їхню боєздатність.

А коли росія підступно розпочала повномасштабне вторгнення і Вижниця наповнилася людьми, які тікали зі Сходу, Півночі і Півдня від обстрілів і бомбардувань, саме тут, у храмі Свв. Апп. Петра і Павла з перших днів війни. А точніше з 27.02.2022 р. переселенці знаходили і їжу, і дах над головою.

Вночі кидали матраци на підлогу і мали змогу поспати в теплі, а вдень намагалися дати раду і собі, і ближньому. Разом готували, разом заспокоювали дітей, разом шукали житло на довший період, якщо вирішили зупинитися тут, або способи їхати далі.

Щодня вимушені переселенці отримували тут гарячі обіди.  Спочатку приходило 20-25 осіб, потім 80, був період, коли готували на 150 переселенців повноцінний обід: перше, друге, салат, випічка, компот.

Поступово люди оговтувалися, ситуація ставала зрозумілішою, життя впорядкувалося. А парафія УГКЦ у Вижниці залишилася осередком помочі потребуючим і взаємодопомоги. І парафіяни, і новоприбулі долучалися до приготування їжі, до випікання хліба, а згодом, окрім забезпечення фізичного насичення, тут почали реалізовуватися і інші потреби людей: у спілкуванні, у заняттях для дітей, у духовній підтримці…Цоколь храму став місцем зустрічей – вірян, які після Служби Божої обговорюють свої плани соціального служіння; дошкільнят, яких приводять сюди в укриття на час повітряних тривог (найближчий дитсадок власного укриття не має), школярів, яким кортить погратися в настільний футбол та аерохокей; переселенців, яким також є що обговорити…

А віднедавна тут запрацював Центр психологічної і гуманітарної підтримки ВПО. Благодійний фонд, який створений у 2001 році при парафії виграв грант від американського фонду «РАЗОМ». За грантові кошти зробили в цоколі капітальний ремонт: сучасну стелю, кольорові стіни, двері.

За потреби тут влаштовують кінозал, дивляться і християнські кінострічки, і про рідні Карпати (от нещодавно дивилися «Довбуша»), навіть попкорн для охочих готують кожного разу.

Для старших осіб (від 50+), які бажають опанувати сучасні технології, запровадили курси комп’ютерної грамотності, закуплені планшети. Ті, хто потребує підтримки фізичних здібностей організму, тричі на тиждень збираються на фітнес.

Діє кулінарний гурток української кухні для дітей, гурток образотворчого мистецтва – закуплені вже мольберти, фарби, пензлики, і є художниця, яка малює навіть на камені… Також безкоштовні послуги надають психолог і юрист, а під час консультації можна і чаю чи кави попити.

І поки в цоколі події змінюють одна одну, або тривають одночасно – храм також не порожній. Хтось відчуває потребу помолитися в тиші, комусь потрібна порада духівника, щодня відправляється Служба Божа за українських воїнів…

«Не боюся ні працювати, ні своє віддати, якщо треба. Не боюся конкуренції – це приклад для інших, що таке може бути на кожній парафії», – каже отець Василь Стефанко. І справді – не боїться. Бо спочатку не було ні допомоги, ні проєктів – просто брався і робив. Ішов до дітей в місцевий інтернат. Влаштовував невимушене спілкування за готуванням нехитрих страв –  так би мовити, поєднував духовне з раціональним. Згодом домовлявся з місцевими піцеріями і ресторанами, водив цих дітей на кулінарні майстер-класи, де їх навчали і готувати, і сервірувати столи,  – тож діти могли приміряти на себе і роль кухарів, офіціантів, і так само – клієнтів вишуканого закладу. Хтозна, коли їм ще випаде нагода побувати на гастроподіях…

Наразі ж планує з парафіянами та іншими небайдужими, які долучаються до соціального служіння на парафії, влаштувати духовно-гастрономічне дійство на подвір’ї храму: зварити плов у великому казані, разом куштувати його, а далі – спакувати в харчові контейнери і рознести потребуючим. І йти не лише з їжею, а і з душевною розмовою і духовною  підтримкою.

Адже це і є християнство – служити ближньому. Служити з любов’ю. Не боятися ні конкуренції, ні праці. Не боятися віддавати своє, якщо треба.

Маріанна Антонюк,

фото з фейсбук-сторінок “Карітасу Чернівецької Єпархії” та отця Василя Стефанка, а також з його особистого архіву

Запис «Не боюся ні конкуренції, ні праці, ні віддати своє – якщо треба», – священник із Вижниці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Спільнота, народжена понад пів століття тому в Римі, в Україні мала осередки у Києві та Львові. Це не був фонд чи структурована організація, учасники спільноти не оперували цифрами – вони просто збиралися у свій вільний час разом, купували їжу і пригощали безпритульних, або спілкувалися з дітьми у скруті, опікувалися іншими потребуючими.

На початку 2022-го перші фури від спільноти Св.Егідія прибули в Україну вже за два тижні після повномасштабного вторгнення рф, і за півтора року війни таких гуманітарних вантажів надійшло уже 108. Це 15 тис. продуктових наборів щомісяця, це 40 тис. упаковок інсуліну, якого так бракувало у перші місяці великої війни, це одяг, ковдри, засоби особистої гігієни, матраци на понад 1 млн євро, це мережа підтримки для 1400 потребуючих дітей… Так, тепер, коли допомога стала такою масштабною і вийшла далеко за межі приватних ініціатив, спільнота фіксує усе в цифрах і ретельно звітує перед доброчинцями і суспільством.

В Івано-Франківську спільнота Святого Егідія діє від 2003 року, і досі це була група людей, які зосередилися на служінні людям похилого віку, бідним та бездомним – тим, кому найбільше бракує безкорисливої любові та дружби. Адже в щоденних клопотах нам часто бракує часу (чи бажання?) на невеличкі жести любові до ближнього.

Тож Спільнота Св. Егідія своїм прикладом намагається показати красу християнського принципу, згідно з яким, „більше щастя – давати, ніж брати“ (Дії 20, 35). Адже завжди є чим поділитися. Для тих, хто найбільше потребує, іноді достатньо кілька хвилин уваги, щирої усмішки, співчуття…

Раніше представники Спільноти щосереди в Івано-Франківську „відвідували“ бідних людей на вулицях міста (у районі Катедрального собору та вокзалу), пригощаючи їх канапками та гарячим чаєм, а також щонеділі приділяли час людям похилого віку та молоді геріатричного пансіонату міста. Влітку для самотніх потребуючих людей влаштовували міні-пікніки з гітарою, баяном, сопілкою, а взимку їм доносили радість Різдва разом із традиційним Різдвяним обідом.

Після повномаштабного вторгнення Спільнота відкрила Центр допомоги Св. Егідія – Дім дружби. Сюди й завітали журналісти-учасники престуру «Громади Івано-Франківщини в умовах воєнного стану. Виклики та вікна можливостей», організованого Харківським пресклубом. І це не просто гуманітарний центр для вимушених переселенців, а місце і спосіб з ними ближче познайомитися, подружитися. В результаті багато з тих, хто прийшов сюди по допомогу – потім самі долучаються до волонтерства і можуть реалізувати себе у справах. Таких є вже близько чотирьох сотень, кажуть представники спільноти.

І хоч осередки Спільноти діють лише в Києві, Львові та Івано-Франківську, та допомога від Св.Егідія надається в кожній області. Краматорськ, Словянськ, Буча, Харків… – відкривається форма реєстрації для потребуючих, літніх людей, після зв’язку з ними і уточнення деталей їм відправляються пакунки з допомогою. Допомагають медзакладам, вивозять людей із зони активних бойових дій. Після звільнення Ірпеня – започаткували там проєкт для дітей до 10 років «Школа миру», в якому працюють з травмованими війною малюками і де дають їм те тепло і відчуття родини, спільноти, які вони через брак часу не можуть отримати, наприклад, у школі…

Гостей із престуру приймали в Домі дружби колеги-журналісти, які тут волонтерять:  спецкор телеканалу «Еспресо» в Івано-Франківській області Іван Харук і кореспондент «Громадського радіо» Євген Савватєєв. Розповіли про центр і його бенефіціарів, показали продуктовий набір, який наразі видається. І запросили до співпраці у всіх містах і містечках, де немає цієї спільноти, але є люди з милосердними серцями, готові до служіння бідним.

Маріанна Антонюк,

фото авторки і з фейсбук-сторінки Спільноти Св.Егідія в Івано-Франківську

Запис Не просто «гуманітарний центр», а справжній Дім дружби спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іванові та Любі – за 70. До Хотина вони переїхали ще минулого року, залишивши свою домівку в Харкові. Пенсіонерам бракує грошей, адже з невеликої пенсії треба сплачувати за оренду та комунальні послуги, купувати необхідні ліки. Кажуть, що допомагають діти. А добрі сусіди в Хотині подарували їм велосипеди, на яких подружжя і приїхало за допомогою, яку надають доброчинці.

Під час очікування черги на отримання продуктової допомоги, Іван переглядає новини в месенджері. Його серце болить від новин з Харкова, де останніми днями окупанти завдають жахливих ударів від яких страждає мирне населення. Людей, витягують з-під завалів зруйнованих будинків, серед вбитих та поранених – діти…

Чоловік розповідає, що в Харкові залишилися його син та донька. Син – лікар «швидкої», якраз рятує поранених після обстрілів. Донька також медик, і разом з братом не могли залишити місто в цей тяжкий час – потрібно рятувати багато життів…

Іван дякує за продуктову допомогу, яку вони отримали в «Карітас Чернівецької Єпархії», бо знає, наскільки це важлива підтримка для них обох.

Днями набори для приготування гарячих обідів «Карітас» привіз 32 вимушеним переселенцям, які проживають в Хотинській громаді. Така допомога дозволить забезпечити потребу в харчуванні вразливим категоріям населення на 2 тижні.

Окрім продуктів, «Карітас» дбає і про духовну підтримку потребуючих. У Хотині з отримувачами допомоги спілкувався парох парафії Преображення Господнього УГКЦ о. Юрій Перхун, кожне слово підбадьорення відгукувалося в серцях людей і додавало їм сили долати випробування.

Фейсбук-сторінка “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис На велосипеді – за допомогою від доброчинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Практично при кожному храмі УГКЦ на Буковині є група небайдужих активних людей, які окрім участі в Літургії чи спільних молитвах здійснюють і іншу спільну діяльність: допомагають нужденним, відвідують немічних, збирають кошти для потребуючих… Словом, чинять діла милосердя, керуючись принципом «скільки свого життя я віддаю для ближнього, немічного – стільки я закладаю у свої відносини з Богом».

Служителі «Карітасу» об’їхали дванадцять парафій у Чернівецькій області – від краю до краю, від гірського Селятина на кордоні з Румунією до Новодністровська на межі з Вінниччиною – з роз’ясненням, що таке соціальне служіння. Після зголошення найактивніших, розглянули разом з ними ймовірні напрями служіння, їхні переваги і недоліки, і визначилися, на якій саме допомозі ближньому зосередяться парафіяни. А далі вже саме вони – хто готові допомагати іншим, але зможуть це робити ще ефективніше, якщо використають професійніший підхід – запрошуються до участі у Школах волонтерів, які проводить «Карітас Чернівецької Єпархії».

Кожна Школа волонтерів обов’язково базується на духовних основах. Адже, як стверджує директор «Карітас Чернівці» о. Любомир Іваночко добрі справи – це другий крок після віри.

«Щоб чинити добрі Божі діла, треба насамперед вірувати в Того, Кого Бог нам послав, – каже о. Любомир. –  Тобто беззаперечно довіряти цій Особі, коли вона незважаючи ні на що залишається авторитетом. Коли є ця віра – тоді наступним кроком буде чинити добрі діла. Чинити їх в ім’я Ісуса, для прослави Божого імені, щоби авторитет Божий зростав». А попри те, що доброчинність не є ні легкою справою, ні вдячною – пошук “їжі, що не проминає” є обов’язковим для християн.

На перших двох школах вони дізналися про лідерство в служінні, про категорії вразливості потребуючих (родини в складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, люди похилого віку і т.ін.), ознайомилися з системами убезпечення в «Карітас Чернівці», здобули основи фінансової та юридичної грамотності. Навчання було націлене на збереження індивідуальності кожної парафії: намагалися не пропонувати шаблонного шляху розвитку служіння, а віднайти напрямки, притаманні кожній парафії. Третю Школу присвятили командотворенню.

Майже чотири десятки волонтерів, представників парафій, служителів “Карітас Чернівці” під керівництвом досвідченого тренера Тараса Косара разом навчалися, як ефективно творити діла милосердя.

В ігровій формі з’ясовували і проговорювали те, з чим стикаються щодня, але могли не зауважувати чи не розуміти: в командній роботі важливо слухати і чути, а також говорити так, щоб тебе почули; нерідко комусь слід взяти на себе лідерство, а комусь – довіритися і дозволити себе вести; для вдалого звершення деяких справ необхідно багато разів повторювати і починати спочатку, в чомусь не можна поспішати, а в чомусь може зашкодити якраз повільність…

Нове бачення звичних речей, новий імпульс завзяття, нові знайомства і бажання запалювати інших повезли учасники Третьої Школи волонтерів у свої спільноти – з наміром “іти і шукати: Бога, служіння, добрих справ милосердя”. Бо, зрештою, саме діла милосердя відкривають нам Небо.

За матеріалами БО БФ “Карітас Чернівецької Єпархії”

Запис Чинити добро для зростання Божого авторитету спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Христос Воскрес!

Дорогі друзі, волонтери і всі, хто щиро й охоче допомагає ЗСУ, а вірніше сказати, всі, хто в різний спосіб спільно з ЗСУ бореться з ворогом за наше право жити.

Не витрачайте кошти і час на окопні свічки, в’язані шкарпетки – вони вже не потрібні. На даний час не потрібні також печеньки, пряники, згущенки, жовте сало, вареннячко, смаколики, кільки та сардини, макарони, крупи, рис, консервації, соки, повидла, салати, аджики, квашені/мариновані огірки-помідори, перці, пиріжки, мед тоннами…

Сконцентруйте свої кошти і час на більш важливих речах. А це –ДРОНИ, ДРОНИ І ЩЕ РАЗ ДРОНИ!!!   Ну і, звісно, автомобілі підвищеної прохідності. Вони завжди потрібні, а незабаром будуть потрібні ще більше. Адже це для наших захисників очі, руки і ноги.

Звичайно, це дорогі речі, і для однієї людини чи родини придбати їх не під силу. Тому краще організовуватись на спільний збір для закупівлі дрона на підприємствах, у парафіях, навчальних закладах тощо.

Майже кожен із нас має когось з рідних і друзів на фронті, тому найкраще передавати такі речі військовим, яких знаєте, і які безпосередньо перебувають на лінії фронту.

Планую до наступної неділі придбати на східний фронт 5 дронів Mavic:

                                        5167 8032 0845 6843 Ощадбанк.

Василь Гасинець, священик Української греко-католицької церкви в Чернівцях, військовий капелан

P.S. За допомогу армії Василь Гасинець нещодавно отримав прапор із підписом Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Запис Фронт потребує дрони та авто підвищеної прохідності – отець Василь Гасинець спершу з'явиться на Медіа-Версії.