Проте те, що відбулося на сцені 31 травня — це зовсім інша історія! Народний драматичний театр ім. Григорія Агєєва під керівництвом Івана Даніліна перетворив класику на динамічний вир подій, діалогів та неймовірних перевтілень. Відірвати очей від сцени було просто неможливо!

Ця вистава підкорює формою та атмосферою. Режисер майстерно поєднав драматургію з неймовірним технічним наповненням. Окремої уваги заслуговує світлове оформлення: динамічні контрасти та точкові акценти створювали відчуття ігрового простору, де кожен крок героя — це хід у небезпечній простір. Музичний супровід не просто доповнював дію, а диктував цей божевільний темп, перетворюючи розмови XVII століття на актуальний, живий перформанс.

Актори буквально тримали енергетичний запал від першої до останньої секунди. Вони видавали живі, гострі, динамічні емоції. Це було сміливо, гучно, часом провокативно, але неймовірно талановито!

Браво, Театре!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Тартюф»: як режисер Іван Данілін та Народний драматичний театр ім. Г. Агєєва переосмислили Мольєра… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Є зустрічі, після яких світ неначе фокусується по-новому. Нехай не надовго, але це відчуття є ще і зараз. 3 грудня відчинилися двері в світ театру – прийшла на зустріч циклу «Брама», яка цього разу була присвячена мистецтву сцени, акторській майстерності та режисурі. Гостем вечора був Іван Данілін, актор і режисер, добре знаний кожному чернівецькому поціновувачу театру. Модератором і автором циклу мистецьких зустрічей традиційно був письменник Максим Дупешко.
Питання про Театр. Про Театр, як шлях, як сенс, що одного дня оформився у просте слово «Пішли…». Так само, як у «Божественній комедії» Вергілій звертається до Данте й веде його крізь темряву до світла, так і в професійному шляху Даніліна з’явилася людина, за якою він пішов без вагань. Це був Григорій Володимирович Агєєв — керівник народного театру, перший учитель, який, почувши в приймальній комісії фразу «Цей хлопчик хоче поступати на режисера», просто сказав: «Пішли». З того моменту почався шлях, що визначив усе подальше життя митця.

П’ять років Данілін добивався, щоб театр носив ім’я Григорія Агєєва, — і добився, адже пам’ять про вчителя для нього не формальність, а внутрішній обов’язок і глибока вдячність. Іншою ключовою постаттю став народний артист України Володимир Адольфович Сніжний у Рівному, людина, яка стала другим дороговказом і знову підтвердила: учителі живуть далі у своїх учнях…

На зустрічі Іван Данілін говорив про народження персонажа, про магію сцени, про режисерські рішення, які іноді здатні повністю змінити постановку. Питання були і від гостей зустрічі:
— як пішов у актори;
— як прийшов до режисури;
— роботу в театрі імені Ольги Кобилянської;
— творчі пошуки й «профнепридатність», яка виявляється не вироком, а точкою зростання;
— роботу в театрах Рівного та Чернівців;
— великий вплив театру ляльок, який, за його словами, вчить точності, пластики і театр ляльок, як більш умовний, часто виступає джерелом сценічної свободи та метафоричності.

Згадали і про фільм «Ти — космос» Павла Острікова, де головну роль виконує непрофесійний актор Володимир Кравчук. Саме у таких акторів переважає відсутність штампів, природність і ефект документальної присутності — коли в кадрі бачиш не гру, а людину.

Іван Данілін закінчив акторську освіту, а також магістратуру з режисури — саме це дозволило йому поєднати дві ролі: актора й постановника. Нині він очолює Народний драматичний театр ім. Г. В. Агеєва при Центральному палаці культури Чернівців і водночас керує дитячою театральною студією «Бу-Бу-Бу». Як актор, Данілін грає Гамлета у постановці Володимира Петріва на сцені Рівненського обласного драматичного театру… Участь у Незалежній театральній лабораторії, вистави  «За годину» за новелами А. Шніцлера, «Пісок з урн» за поезією Пауля Целана режисера Олега Мельничука. Іван Данілін долучався до фестивалю Meridian Czernowitz як режисер і актор театральних перформансів та поетичних читань.  Пригадали і документальний фільм «Виживуть тільки закохані. Траян Попович та інші». Фільм присвячений діяльності мера Чернівців Траяна Поповича, якому 1941 року вдалося врятувати від загибелі близько 20 тисяч чернівчан єврейського походження. Перформанс «Запалювання ліхтаря», міні-вистава «Трояндова легенда»… Водночас — здатність бачити за межами сцени, виховувати, створювати простір, де живе творчість…

Наприкінці зустрічі Іван Данілін презентував фільм «Будучність України», створений за сценарієм загиблого відеооператора Максима Шварцмана. Це фільм-пам’ять, фільм-вшанування сміливості, болю й віри в майбутнє.

Зустріч із Іваном Даніліним — це завжди досвід: людський, творчий, емоційний. Це щирість, якої часто не вистачає в сучасному світі…
І, виходячи з тієї зустрічі, я подумала: добре, коли людина має  своє «пішли». Свою людину, за якою варто йти.
Свій шлях, який відкривається з одного короткого, але вирішального слова.

А такі митці, як Іван Данілін, нагадують:
Театр — це не професія. Це сенс. Це спосіб бути. 

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Вже вдома я переглядала світлини з вистав, де грав Іван, де він  режисер…  шляху, який триває. Дякую Івану Даніліну за позицію, за щирість і за власне кредо: служити Театру, як Богу…

Запис Театр, що стає сенсом: історія одного вирішального слова… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Прем’єра відбулася 20 листопада 2024-го. Про це читайте у Версіях “Буковинська етномістерія – найпотужніший український проєкт за останні 40 років.” А 5 січня 2025-го глядачі мали можливість подивитися додатковий концерт колективу Заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні і танцю ім. Андрія Кушніренка.

Проєкт «Крізь століття» реалізований завдяки гранту президента України в рамках відзначення 80-річчя колективу заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні й танцю ім. Андрія Кушніренка. Мюзикл побудований на основі пір року, тобто всіх чотирьох сезонів, які відображають традиції Буковини. До прикладу зима символізує центральну Буковину, а весна – Хотинщину. Літо – це буковинська Гуцульщина, колишній Путильський район. А осінь, де відбувається сцена весілля, – Кіцманський та Заставницький райони.
Режисер: Іван Петрусяк.
Керівник проекту: в.о. генерального директора ОКУ «Чернівецька обласна філармонія ім. Дмиnра Гнатюка Юрій Гавриляк.

Дійство тривало приблизно дві години і глядачі сприйняли його щиро і з захопленням, переймалися сюжетною лінією життя головної героїні. Буковинські народні пісні, різдвяно-новорічні пісні, обрядові танці, композиції, обряд одягання нареченої, барвінковий обряд, коломийки… А на завершення концерту  глядачів пригостили весільним калачем та розкидали у зал цукерки.

Браво! Дякуємо всім учасникам ETNO-мюзиклу «Крізь століття».

Дякуємо ЗСУ зи мирне небо над Чернівцями.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис ETNO-мюзикл «Крізь століття» у січневих Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У повісті «Земля» (1902 р.), яка була написана на основі реального братовбивства, що ста­лося восени 1894 р. в с. Димка, Ольга Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села. Син селянина убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину батькову землю. Прототипами героїв повісті стали члени родини Костянтина Жижияна — Михайло і Сава (у повісті — Федорчуки). Земля, зароблена батьками, не дістається жодному з синів. Один лежить у ній, інший, братовбивця, позбавлений її батьками. Самі ж батьки більше не мають кому передати все, заради чого страждали.  Основною сюжетною лінією  є переживання батьків – Івоніки й Марії. З цією лінією органічно зв’язані дві інші – кохання Михайла й Анни та Сави і Рахіри…

«Es liegt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste», – Юнас Лі

«Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях вона найглибша»

«В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, а сонце розходилося самим блискучим золотом, коли тепло все переймало і розпирало, добувалося неначе силоміць із землі наверх,— жилося прегарно! Такі дні були милі для Івоніки. Тоді він сам до себе усміхався та приязно розглядався. Переживав сам стан землі й був із нею одним. Знав все, що було любо і збіжжю, і всьому, що піднімалося з неї, особливо ж по дощі. Неначе чув і бачив, як земля з задоволенням розходилась, розкошувала, як її соки відсвіжувались і як вона, насичена, віддихала важкими пахощами…»

«Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога».

«Він говорив так рішуче й переконуюче, так щиро, що вона не могла не повірити добрим успіхам в будучності. У ній оживилася надія наново, і вона усміхнулася. А однако ж затремтіло в її душі вже в найближчій хвилі болюче, мов заткнене десь в однім закутку серця жало, коли згадала хвилину, як він заявить батькові, що ось він має сватати наймичку Анну».

— Шиєш весільну сорочку? —сказала з легким глумом, також уже подразнена, ніби притакуючи своїм словам, Рахіра. — Може, й весільну! — відповіла Анна коротко.

«Рахіра – або земля!»

— А «сусідній» ліс до чого? — спитав його Сава з глумливим усміхом, вказуючи головою на безлистий ліс, що стояв недвижно, мов вкопаний.— Від чого ліс?..

«Тут проблисло йому мов світлом у душі: «Він буде говорити з татом по дорозі про себе і про Анну, буде говорити, аякже! І так уже за два дні святого Михайла! А на самоті удвох представив би татові все красно, попросив би та й здобув би тата на свою сторону. Відтак мав би лише з мамою упоратися. Урадувався сею думкою, мов здобутком… «Але чи добре прискорювати речі, що мали свій означений день на порішення? — відгомоніло йому десь неясно в глибині душі. — Чекати так довго на Михайла, а тепер два дні перед Михайлом заговорити?… Чи вийде се на добре?… Святий Михайло був його патроном…»

— Ваш Михайло лежить застрілений в “сусіднім” лісі, ідіть та й візьміть собі його!

«Наступила глибока тишина. Здавалося, немов кожний звук у сивій імлі давився… Він глянув…
На возі лежав простягнений білий-біліський його син…
Тяжка, кривава мовчанка…
Добру хвилю витріщався на нього, відтак підняв руку, погладив молоде обличчя, з якого зникла остання крапля крові, а відтак, обернувшися нараз до людей, кликнув: — Він неживий! — Якийсь голос спав молотом на нього: — Неживий!»

«Щось строге, невмолиме стоїть між ними й замикає їм уста. Тому одному він кориться: тій невидимій, залізній силі, хоч і не знає, що се таке.»

«Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…»

«І так тяжать на нім надії — якісь несформовані, прегарні, горді надії, здається, самих терплячих і упокорених — і він їх має сповнити…»

Земля… Вона живе в думках, мріях, прагненнях, у добрих і злих намірах.
Земля- життя і смерть, щастя і недоля, творець і руйнач…
«Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…»

Браво! Дякуємо Коломийському академічному обласному українському драматичному театру ім. І. Озаркевича за виставу. Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Земля» Ольги Кобилянської від Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Інна Даніліна, керівник ТЮЧ Міського палацу дітей та юнацтва м. Чернівці, викладач основ акторської майстерності оголосила на своїй сторінці у ФБ: «4 лютого вже протягом 79 років наш Театр Юних Чернівчан відзначає свій День Народження!!! Цього року театральний капусник переноситься на березень, але… Саме 4 лютого ми запрошуємо всіх чернівецьких театралів на виставу ТЮЧ за поезією Сергія Жадана! В цей день народження у нас надважлива місія! Ми запрошуємо Вас прийти до нас на виставу і привітати з Днем Народження ТЮЧ підтримкою нашій дорогій випускниці Палацу, колезі Вікторії Шубкіній!  Нагалошуємо! Вхід на виставу вільний!!! Долучитися до доброї справи Ви зможете задонативши у скриньку чи по QR коду!!!Будь який внесок має велике значення!!!». 

Ще один рік свої тримаються за своїх,
Нічні вогні схожі на пташині хвости…
Що робить смерть? Роз’єднує всіх,
Ламає мову, мов залізничні мости.

І коли мова, ніби хребет, розбита вщерть,
Нею все одно пишуть, щойно минає шок…
Поети, вони, як лисиці – першими чують смерть,
Першими брешуть на місяць, який ще не зійшов.

Пишуть знаками, серед яких ми живемо.
Але знаки змінюються, як і кожен із нас.
Змінюється все… Змінюється почерк…
Змінюється письмо – в ньому все більше
Присутній минулий час…

В минулому часі згадуються імена,
В минулому часі більшість дієслів,
В минулому часі пишуться території,
А ось війна пишеться в теперішньому
І з маленької в кожному з листів…

В теперішньому говориться
До нічних гостей,
Темрява додає ваги словам,
І чоловіки так називають своїх дітей,
Ніби дають імена рікам і островам.

Коли кожна літера в слові ніжність –
Важлива й нова,
Коли врожаєм відходить письмо старе.
Вчись говорити так, ніби твої слова –
Останнє, що почує той, хто завтра помре…

Браво! Дякуємо за виставу! Дякуємо за підтримку благодійної ініціативи.

…І навіть якщо ця зима буде тривати роками,
навіть якщо світ болітиме кожним вдихом – 
будь його диханням і руками,
будь голосом його, будь його сміхом.
Маєш тепер бачити за тих, хто не бачить,
Маєш тепер любити за тих, хто не любить,
Цієї зими навіть дерева стоять, неначе
вони теж втомилися, вони теж, як люди.
Будь продовженням його збитих пальців,
будь закінченням його довгих речень.
Зимове небо над вами вранці
складається з доказів і заперечень.

Сергій Жадан

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. 5 лютого 2024-го на сторінці ТЮЧ на ФБ читаємо:

Спільно нам вдалося зібрати “46 140 грн.”

Запис Благодійна вистава за поезією Сергія Жадана «Обрані, нарвані, юні і запеклі» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач.

27 січня 2024-го у КБУ «Чернівецький центр культурних послуг» відбулася поетична вистава театру «Зграя» за віршами Пауля Целана. Режисер спектаклю «Ти теж говори» – Світлана Попович.

Я тут самотній…

Я тут самотній, квітку попелясту
кладу у вазу, повну чорноти.
За склом живе твоє, сестрице, слово,
і сон мій пурхає нечутно навкруг мене.
Я весь в цвіту годин, що відцвіли.
Для птаха пізнього живиці я зібрав:
несе сніжинку він в своїм рожевім пір’ї;
зернятко льоду в дзьобі через літо.

Поезія Пауля Целана (переклад П. Рихла): Я тут самотній; Ти теж говори (переклад М. Фішбейна); Пісня в пустелі; Я чув, як казали; Вгорі, безшелесно; Фуга смерті; Близкість могил; Але…; Цинерарія; Вечір слів; Голоси; Земля була в них…; Псалом- І.

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. День, коли світ несе відповідальність за скоєні злочини та події, які не можуть бути забутими.

Фуга смерті

Чорне молоко світання ми п’ємо його вечорами
ми п’ємо його вдень і зрання ми п’ємо його уночі
ми п’ємо і п’ємо
Ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі
він посвистом псів своїх кличе
він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм копати
могилу в землі
він наказує нам грайте хутко до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе зрання і вдень ми п’ємо тебе вечорами
ми п’ємо і п’ємо
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі
там лежати не тісно
Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте
і грайте
він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його
голубі
глибше вганяйте лопати ви перші ви другі
продовжуйте грати
до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо і п’ємо
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає
Він гукає смерть потребує ніжнішої гри
смерть це з Німеччини майстер
він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете
димом
в повітря
тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер
ми п’ємо тебе вечорами і зрання ми п’ємо і п’ємо
смерть це з Німеччини майстер очі його голубі
він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в
повітрі
він змій приручає і марить смерть це з Німеччини
майстер
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт

Цинерарія

Спис, перелітний птах, вже й мури лишились позаду,
біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами,
пагорб яруги усипали зорі полудня —
зелень нетруйна, мов око, розкрите у смерті…
Ми ловимо в пригорщі світлий потік водоспаду:
ту воду темнавих глибин, де леза не вручать нікому.
Ти також виводила пісню, й ми ґрати сплітали в тумані:
можливо, ще з’явиться кат і знов наше серце заб’ється;
можливо, ще вежа гойднеться і шибениця постане;
можливо, ще ми заростем бородою й рудим стане
світле волосся…
Біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами.

Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі! Ще трохи інформації про виставу за посиланням – «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…» – Пауль Целан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Актори вистави: Тарас Козловський, Яна Тараненко, Антоніна Берна, Світлана Ковальова, Юлія Квятковська. Також буде і другий образ Швейка у ролі Олексія Григорчука. Версію роману для театральної постановки створила Світлана Новицька. Художник-постановник – Наталія Балабан, художник зі світла – Володимир Калінін, художник костюмів – Еріка Гулей, композитор – Оксана Рошка.

Велика доба потребує великих людей. На світі є невідомі скромні герої, не увінчані славою Наполеона. Марно ви шукали б їхні імена в історії. Та коли проаналізувати, – їхня слава, можливо, затьмарила б навіть славу Александра Македонського. У наші дні на вулицях Праги можна зустріти чоловіка в приношеному вбранні, який, власне, і сам не уявляє свого значення в історії нової, великої доби. Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв’ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він би відповів дуже просто і скромно: «Я Швейк…»… Я дуже люблю цього бравого вояка Швейка і, змальовуючи його пригоди під час світової війни, переконаний, що всі ви сповнитесь симпатією до мого скромного, невідомого героя. Він не підпалював храму богині в Ефесі, як це зробив отой дурень Герострат, щоб потрапити до газет та шкільних хрестоматій.

АВТОР /Ярослав Гашек/

«У той час як тут короля били тузом, далеко на фронті королі били один одного своїми підданими»…

Ми з окружним начальником завжди, бувало, говорили: «Патріотизм, почуття обов’язку, самовдосконалення — це найкраща зброя на війні». Нагадую вам про це саме сьогодні, коли наші війська вже ось-ось перейдуть кордони...

Дякую за виставу! Наслідком Першої світової війни була трансформація кількох імперій. “В ході австро-німецького наступу в червні 1915 року до Галичини вступає солдатом 91-го Будейовицького піхотного полку (насправді Богемського; серед чотирьох полкових батальйонів лише один дислокувався в Будвайсі, нині Ческе Будейовіце) колишній журналіст-фрілансер, анархіст і богеміст Ярослав Гашек. Сюди ж проліг і маршрут його літературного героя“, – Іван Банах “Доба Франца-Йозефа: галицький рахунок. V.” Будь-яка війна це не лише величезна трагедія і важке випробування, а й час великих змін, яким можна скористатися або згаяти…

Браво! Дякуємо! Миру нам і  перемоги!

Більше фото з вистави за посиланням – «ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА, АБО ПРО МАЛЕНЬКУ ЛЮДИНУ ПІД ЧАС ВЕЛИКИХ ПОТРЯСІНЬ» РЕЖИСЕРА ІВАНА ДАНІЛІНА.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Прем’єра вистави «Пригоди бравого вояка Швейка, або Про маленьку людину під час великих потрясінь» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Роль Сіді Таль – Валентина Головко, Заслужена артистка України, акторка Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської; роль Пінхаса Фаліка – Назарій Кавулич, актор Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, лауреат обласної премії імені Сіді Таль. Фрагментів вистави «Сіді Таль. Аідіше Нешуме», режисер –  Людмила Скрипка, народна артистка України.

Робота стала результатом реалізації спільного проєкту філармонії та Чернівецької обласної ради. Начальник відділу супроводу реформ та аудиту місцевих програм Петро Брижак вручив подяки обласної ради натхненниці проєкту, заступниці директора філармонії Любові Добровольській та авторові роботи Сергієві Кроповинському. Присутніх привітала Юлія Грицку-Андрієш, заступниця начальника Чернівецької ОВА.  Присутні вшанували також пам’ять видатного чернівчанина, музиканта Яна Табачника хвилиною мовчання… На заході прозвучала музика українського композитора Майка Кауфмана-Портнікова, створена спеціально для цієї картини, та послання племінника Сіді Таль Давида Гуттманна. Виступи: Іванна Стеф’юк, українська письменниця, літературознавиця; музиканти  Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської Мар’ян Зубницький та В’ячеслав Єгоров.

Творчість Сіді Таль – яскрава сторінка в історії культури Буковини, України, Румунії, Молдови. Її ім’я занесено на «Алею зірок» в Чернівцях. 2021 засновано Чернівецьку обласну мистецьку премію імені Сіді Таль. 2022 у Чернівцях відбулася прем’єра вистави «Сіді Таль. Аїдише Нешуме» (про життєвий шлях актриси). Її ім’ям названо вулицю у рідному місті.

Картина, актори… У якийсь момент здавалося, що герої картини зійшли з полотна і були разом з нами у залі…

Після урочистої частини відкриття картини Сергія Кроповінського «Повернення у рідну філармонію Сіді і Фаліка. Історія життя та любові», присудні на заході звичайно хотіли сфотографуватися біля цих портретів. Адже пані Любов Добровольська запевнила, що таке фото обов’язково принесе удачу.

Дякую ЗСУ, нашим захисникам за можливість проведення цього заходу. Щиро вдячна всім організаторам і учасникам вшанування пам’яті Сіді Таль і Пінхаса Фаліка. Браво! Дякую художнику Сергію Кроповінському.

Більше фото з заходу за посиланням – ПОВЕРНЕННЯ У РІДНУ ФІЛАРМОНІЮ СІДІ І ФАЛІКА…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис У якийсь момент здавалося, що герої картини зійшли з полотна… – «Повернення у рідну філармонію Сіді і Фаліка. Історія життя та любові» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Надзвичайна структура п’єси, її будова, відважна й новаторська мова, обрана для розповіді про Голокост, вберегли п’єсу від надмірного пафосу та смутку. Історію Франсуа Жако розказує таємничий Оповідач, який разом зі своєю супутницею, Автовідповідачем, спостерігає, переживає і коментує всі етапи шляху Франсуа. Ці дві лінії п’єси і сильні оповідні рамки сприяють тому, що ця заснована фактах історія набуває внутрішньої динаміки, створює, здавалося б, легку, але водночас надзвичайно глибоку й актуальну розповідь. /Інформація з сайту: Польський Інститут у Києві/

…Тут нічого не міняється
В цьому музеї
Я вже Вам казала: то неможливо витримати.
Я щодня приходжу на роботу
На стінах висять жінки
Кожного ранку вони однаково голі
Що тут можна вдіяти?
Діти
Ці діти постійно плачуть
Або усміхаються
Проте найгірше, що вони ніколи не виростуть
Не одружаться не вийдуть заміж
Лежать іграшки
Кожного ранку вони тут лежать
Їх ніхто
Не приходить забрати…

Ця валіза є дуже вартісною
Її ретельно відреставрували
Я вже на початку казала Вам
Тут можна прочитати
Старанно написане
Прізвище власника,
Старанним письмом,
Може, то рука люблячої дружини…

Російсько-українська війна почалася 20 лютого 2014 року, і вона триває дев’ять років. Перші вісім років війни намаглися війну не називати війною, вживалося слово «конфлікт», але тепер війну називають війною. Будь-яка війна несе смерть, руйнування, і зараз є  фільтраційні табори, катівні, біженці, переселенці, валізи… Віримо у Збройні Сили України, віримо у перемогу, мир.  Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі!

А у Будинку естетики та дозвілля /чернівчани ще використовують назву  «Шепетівка»/ традиційно цікаві вистави, зустрічі…

Більше фото з вистави за посиланням – ФРАНЦУЗЬКА ІСТОРІЯ ПОЛЬСЬКОЇ АВТОРКИ – «ВАЛІЗА» У ЧЕРНІВЦЯХ.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вистава за п’єсою Малгожати Сікорської-Міщук «Валіза» – у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Режисер – Інна Даніліна.
Сценічне та музичне оформлення – Іван Данілін.

“А ще раніше, в 1931–1932 роках, і йдучи щоранку на дачний поїзд, я з півмісяця, день за днем, спостерігав смерть одної бабусі під тином…З опухлими від голоду ногами, втративши сили, вона лежала під тином на шляху, що проходив близько самої колії залізниці, повз садиб люботинського дачного присілку.
Серед бур’яну, густо вкритого придорожним пилом, з дерев’яною мискою у головах, поставленою чиєюсь сердобольною душею для милостині, страшною сухорлявістю рук, з кістками, щільно обтягнутими прозорою жовто-сірою шкірою, з лячними, набряклими, мов колоди, синіми ногами й роздутим, опухлим обличчям, на якому змужнілими плямами сиділи тупі, бездумні очі, – лежала вона день за днем, жахлива, мов привид…
Агонія бабина тяглась довше звичайного тому, що прохожі, видко, хоч трохи підгодовували її своїми пожертвами. Проте, ніхто не міг врятувати її від смерті, бо всім бракувало їжі, всі голодували…”, – з щоденника Юрія Самброса.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Ліна Костенко

Ми обов’язково додивимося цю виставу. І коли не буде повітряної тривоги… І коли завершиться ця війна. І коли буде мир…І нашу Україну ми обов’язково будемо бачити у цвітінні! Дякую за виставу.

Більше фото з вистави за посиланням – ДОКУМЕНТАЛЬНА ВИСТАВА «GENOCIDE» У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перервана вистава «GENOCIDE» за щоденниками свідків Голодомору у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Театралізована благодійна зустріч до 205-ої річниці від  дня народження Антона Кохановського відбулася 3 грудня 2022-го у Чернівцях.  Відвідувачі разом з акторами та оповідачем могли здійснити уявну  подорож у ХІХ століття та відкрити для себе цікаві історії, які пов’язані з Антоном Кохановським та розвитком нашого міста. Переформанс відбувся у мистецькому центрі «АРТпростір на Кохановського».

Антон Кохановський народився 17 листопада 1817 року у Тернополі в сім’ї дрібного службовця польського походження. У 1823 році батьки переїхали до Чернівців, де юний Антон здобував середню освіту. Навчання продовжив на правничому факультеті Львівського університету, потім працював у Станіславі. 1850 року Кохановський повернувся до Чернівців і став адвокатом, а вже через 18 літ очолив Буковинську палату адвокатів…

У 1873 році з нагоди 50-річного правління цісаря Франца Йозефа Антон Кохановський був відзначений
титулом барона, про що повідомили всі буковинські часописи. Ось як писала про це газета «Czernowitzer Gemeinde Zeitung».

«11 грудня відбулося урочисте засідання міської ради та всіх службовців магістрату з нагоди надання бурґомістру Антонові Кохановському титулу барона. Д-р Райс звернувся до Кохановського наступними словами: «Найвища відзнака завдяки милості і благосклонності Його цісарської високості викликала справжню радість у всього населення Чернівців. Це відзнака нашого любого і шанованого всіма бурґомістра, якого в народі вже десятки років іменують «батьком міста». Радість така велика і загальна, вона охопила всі верстви населення, всі кола суспільства без винятку, і бідних, і багатих, і молодих, і старших. Особливо тішаться з цього відзначення представники міської ради. Через нагородження свого голови і керівника вони і самі відчувають себе відзначеними. На ниві невтомної десятилітньої діяльності міська рада вітає свого бурґомістра і мені надана особлива честь донести почуття членів міської ради до шановного бурґомістра. Я не в змозі перерахувати всі Ваші заслуги перед містом. Проте, одне хочу сказати від себе і членів міської ради: Ви віддавна і постійно є яскравим прикладом вірного обов’язку і невтомної самовідданої праці на благо громади і ми всі шануємо Вас як сутність справжньої громадянської бюргерської доброчесності. Що я можу сказати про Вашу працю? Розвиток нашого міста заявляє про це чітко і голосно. Куди не глянеш, майже все виникло під Вашим покровитель ством. З Вашим іменем і Вашою особистістюпов’язані всі міські справи, деякі, природно, потребують розширення, покращення чи вдосконалення, і все ж для нашого міста це гігантський, колосальний прогрес. Наші любі Чернівці враз наближаються до міст західної культури. Все у нашому магістраті і в управлінні містом відбувається під Вашим керівництвом. І я маю наголосити ще на одному важливому моменті. Якщо би в нашому міському середовищі панував дух розбрату, в цьому залі існували б національні чи конфесійні протиріччя, тертя, то нічого не було би досягнуто. У нас постійно більшість комунальних питань вирішуються в дусі прогресу, панує злагода, і це у великій мірі заслуга нашого бурґомістра. Тому я хочу як товмач виразити почуття колег, членів міської ради і від всього серця побажати Вам, пане бурґомістре, доброї долі, довгі роки стояти на чолі нашої міської управи, бути повним здоров’я і ясного духу на благо процвітання нашого міста!»

За часи бургомістра Кохановського в Чернівцях збудували резиденцію митрополитів, міський театр, вірменську церкву, катедральний собор та будівлю Буковинського ощадного банку (тепер художній музей). Також Антон Кохановський ініціював зведення палацу для засідань буковинського крайового сейму. Завдяки старанням Кохановського у 1875 році цісар Франц Йосиф підписав указ про заснування університету. Через посаду Кохановський очолював раду шкільництва, санітарну раду, раду у справах нужденних та фонд нужденних. Був одним із засновників музичного товариства, намаганнями якого збудували філармонію. Кохановський очолював Товариство прикрашення Чернівців, головною метою якого було озеленення міста… Кохановський подарував місту другий годинник на ратуші, інакший, ніж той, що вже був на вежі…

Антон Кохановський подякував: «Я глибоко зворушений словами свого заступника, яких я не очікував і за які я щиро вдячний. З початк у міського самоврядування я отримав довіру виборців. Завжди самовіддано і невтомно працював, завжди старався, щоби в міській раді панували мир і злагода, і вони сприяли інтересам громади. Про національні і конфесійні відмінності не йшлося. І коли наше місто досягло такого значного піднесення, коли важливі справи отримали добре вирішення, то це не тільки моя заслуга. Це заслуга міської ради, наших попередників, які допомагали приймати правильні рішення. Також це заслуга працівників магістрату, які постійно працюють з великою старанністю та почуттям обов’язку. Визнання, які надав мені його Величність, є також визнанням самого крайового міста. За все це я вдячний народові, вам, вашим попередникам, які постійно мені довіряли. Правда, на початку міської автономії ми були молоді і гарячі і утримувати мир у магістраті було дещо тяжко. Перший обраний президент рицар фон Петрович залишив службу через 2 роки, після чого я двічі на 4 роки був обраний бурґомістром, але був змушений залишити управління містом, тому що був обраний головою Буковинського сейму. Оскільки я більше не займаю цієї посади, то маю честь безперервно бути бурґомістром. Настрої ум іській раді стали спокійнішими, в останні десятиліття всі зусилля направлені на мирне вирішення міських справ, на благо громади».

У 1889 році Антон Кохановський був удостоєний звання «Почесний громадянин міста Чернівці». 24 грудня про це повідомила віденська газета «Neue Freie Presse»: «Міська рада сьогодні з нагоди 25-ти річного ювілею діяльності з початку міської автономії та визнання багаторазових заслуг на ниві діяльності бурґомістра під бурхливі овації найменувала бурґомістра Чернівців Антона Кохановського почесним громадянином крайового міста Чернівці. Громадський комітет запропонував встановити у залі засідань ратуші портрет бурґомістра у повний зріст. Ця пропозиція була приязно сприйнята всіма верствами населення і згодом це було зроблено. У золоту книгу почесних громадян Чернівців додалося ще одне надзвичайно достойне ім’я».

Дякуємо організаторам, виконавцям за прекрасний перформанс – театралізовану благодійну зустріч. Дякуємо за доброчинність! Віримо в добро, чекаємо на перемогу! Україна понад усе!

Портрет Антона Кохановського від Олени Ясінської.

Свою політичну кар’єру Кохановський розпочав з 15 тисячами мешканців, а закінчив, коли місто вже має 75 тисяч чернівчан.

Антон Кохановський барон Ставчанський помер 10 вересня 1906 року у віці 89-ти років. День похорону 13 вересня видався хмарним. «Над містом сіре небо, йде легенький дощ. Непривітна погода відповідає похмурому настрою містян. Купці закрили магазини, одягли жалобну одежу. В усіху становах панує урочиста тиша. Корпоративно збираються службовці для участі у похованні першого громадянина міста. Навчання у школах призупинено. Шкільна молодь разом з учительськими колективами збираються взяти участь у похорон Кохановського. Зупинено трамвайний рух. Море людей зібралося у центрі міста. Численні делегації різних благодійних товариств, Буковинської ощадної каси, Крайового музею,Буковинської місцевої залізниці, Чернівецького товариства електростанції та трамваю, палати адвокатів, товариства лікарів, громади Ставчани, всіх не перелічити.

Слово прощання проголосив бурґомістр д-р Райс:  «…Дух Кохановського не зникне. Серед всіх Твоїх численних доброчесностей сіяла твоя благородна, чиста сердечна доброта, яка і у малих, і у старих перетворилася у гасло, яке стало лейтмотивом всього Твого життя, всіх Твоїх рішень, всіх Твоїх діянь:
«Любіть великодушно, допомагайте щиро, творіть добро»…».

«Антон  Кохановський був справжнім сином ХІХ століття, який вірив у суспільний поступ і невтомно працював на громадській ниві, не «перевертаючи світ», а добиваючись мурашиною працею цілком очевидних і корисних результатів…», – Олександр Масан, «Феномен Антона Кохановського»

Ще фото з заходу  за посиланням – АНТОН РИЦАР КОХАНОВСЬКИЙ ФОН СТАВЧАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Антон Кохановський. Спогади» – присвячується 205-ій річниці від дня народження Почесного бургомістра Чернівців… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Авторка вистави – Наталка Конюх з міста Лисичанська. Вона планувала разом зі своїми друзями зіграти цю виставу у рідному місті. Проте через початок повномасштабної війни виставу поставили  у Чернівцях.

P.S. захід організовано за сприяння Центрального палацу культури м. Чернівці, ГО «Україно-німецьке культурне товариство м. Чернівців» та Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича у рамках міжнародного проєкту «Програма з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час».

“… час таки минає, дні змінюються ночами, за весною обов’язково прийде літо, і, попри всю застиглість твоїх відчуттів, попри все заціпеніння, життя триватиме, воно не спиняється ні на мить, вміщуючи в собі всі наші радощі та страхи, весь наш відчай і всю надію. Просто змінилася дистанція між тобою та реальністю. Реальність стала ближчою. Реальність стала страшнішою. З цим тепер доведеться жити…”, – Сергій Жадан

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійна вистава «Жінки у ЗСУ» – у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Один з найвідоміших київських закладів “Caribbean Club Concert-Hall” через постійні обстріли міста деякий час не міг оговтатись. Під час перерви команда концерт холу допомагала ЗСУ та людям які постраждали від війни. Але зараз двері закладу відчинені для відвідувачів, а частина грошей від продажу квитків йде на поміч нашій армії.

Вистави від акторів “Чорного квадрату”

Радимо хоча б раз відвідати виставу цієї студії імпровізації й обіцяємо будете вражені будь-яким виступом команди. У листопаді “Чорний квадрат” запрошує на такі вистави:

1. 2 листопада. “Кава похапцем або сніданок в наручниках”.
2. 9 листопада. “Попередні пестощі”.
3. 12 листопада. “Ідеальна зброя пристрасті”.
4. 16 листопада. “Хто кого хоче…?”
5. 23 листопада. “Медовий місяць”.

Сценарії вистав мають виключно комедійний жанр, але історії беруться з реального життя. Актори з гумором розповідають про кохання, секс та дружбу.

Видовищне шоу від “Рояль”

Куди піти в Києві шанувальникам гарного жіночого голосу та краси тіла? Дівчата з гурту запрошують відвідати їх незабутнє вар’єте з живим вокалом, танцювальною експресією та чарівною театральною постановкою. Афіша “Рояль” на листопад: 5, 10, 18, 26 числа. Такий відпочинок підійде за побачення, приємне доповнення атмосфери шоу-кабаре – оксамитові крісла та бар з улюбленими напоями, але майте на увазі, що вистава має позначку 21+

KYIV TANGO ORCHESTRA

6 листопада відбудеться виступ першого в країні танго-колективу, який перетворив буденну культуру, показавши танго з іншого боку. Несподіванкою для глядачів стануть кавери на відомі мелодії та хіти з кіно із нотками пристрасного танцю. Вас по справжньому здивує нове звучання клавішних, контрабасу, скрипки й акордеону.

Музичні концерти у листопаді

13 числа проведіть відпочинок на концерті суперфіналіста “Голос країни” Сергія Асафатова. Артист самостійно пише музику та текст до своїх синглів.

Романтична атмосфера буде 17 листопада на сольному концерті молодої зірки, яка вже має досить велику кількість шанувальників. На сцені Caribbean Club Concert-Hall заспіває пісні про кохання брутальний романтик України – співак LAUD. Його незвичайний тембр та вокальна манера не схожа ні на кого.

Кожного місяця Жіночий Журнал буде радити містянам куди піти в Києві: заклади, театри, бари, концерти та інше. Не пропустіть важливі культурні події столиці!

Запис Куди піти в Києві: найочікуваніші концерти та події в листопаді спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Тоска» – опера на 3 дії Джакомо Пуччіні на італійське лібрето Луїджі Іллікі і Джузеппе Джакоза за однойменною драмою Віктор’єна Сарду. Прем’єра відбулася в Театрі Костанцо у Римі 14 січня 1900 року.

Дійові особи та виконавці:
Флорія Тоска – Богдана Зайцева–Чебан
Маріо Каварадоссі – Володимир Фісюк
Барон Скарпіа – Олександр Форкушак ( соліст Національного Президентського оркестру та Київської оперної студії )
Анджелотті – Борис Ковріжних
Ризничий – Василь Мельничук
Сполетта – Павло Дворський
Шароне – Іван Щербак
Тюремник – Андрій Солтис
Пастушок – Людмила Беня
Академічний камерний хор «Чернівці», художній керівник – Надія Селезньова, хормейстер – Євген Гнатчук
Хор та балет ЗАБАПІТ ім. А.Кушніренка, художній керівник – Ярослав Солтис, хормейстер – Валерій Гураль
Академічний симфонічний оркестр
Дитячий хор, керівник – Надія Селезньова
Режисер-постановник та художник-постановник – Тетяна Воронова
Асистент режисера – Надія Селезньова
Диригент-постановник – Йосип Созанський
Художній керівник – Руслана Косар

Браво!   Загалом у виставі взяли участь понад 100 виконавців. Дякуємо всім за натхненну працю і високу виконавську майстерність. Збереження та розвиток української культури під час війни є складним процесом, але дуже важливим. Адже культура – це життєва сила суспільства.

Більше фото з вистави за посиланням – «ТОСКА» ДЖАКОМО ПУЧЧІНІ НА СЦЕНІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ФІЛАРМОНІЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Опера Джакомо Пуччіні «Тоска» на сцені Чернівецької філармонії… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Субота й неділя 8-9 жовтня стануть прем’єрними для Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської: у ці два вечори чернівецький глядач спостерігатиме за подіями вистави «Двійник за контрактом».

 На передпрем’єрній пресконференції директор театру, заслужений працівник культури Юрій Марчак і режисер-постановник нової вистави, заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський поділилися з журналістами досягненнями та сподіваннями.

Знак війни у діях та намірах театру

Події нав’язаної нам «ерефією» війни, на жаль, породили й скорботні традиції. На початку пресконференції присутні вшанували хвилиною мовчання усіх кого українці, Буковина, Чернівці й театр зокрема втратили за останні місяці…

Війна і далі жорстко торкається колективу театру: нещодавно до лав СЗУ приєднався Сергій Рошка, керівник звукорежисерської групи театру. Ті, хто слідкував за роботою Сергія, знають, що, окрім військового випробування для Сергія, це – неабияке мистецьке та організаційне випробування для театру…

Далі Юрій Марчак розповів про події нового театрального сезону, який розпочався два тижні тому. Чернівецький глядач устиг за цей час побачити й прихильно сприйняти виставу «Сіді Таль. Аідише Нешуме (Єврейська душа)» за п’єсою сучасної української драматургині Неди Нежданої – на відзначення 110-ї річниці від дня народження видатної єврейської  актриси і цілу низку інших вистав за репертуарним планом.

Вибір п’єси для нової постановки, як сказав Юрій Марчак, так само був зумовлений суворими воєнними вимогами: високохудожній драматургічний матеріал і лише дві дійові особи з мінімумом сценічних засобів. Воєнні події не дали театру закінчити  роботу над цією постановкою в минулому сезоні, але через тиждень ми, нарешті, побачимо її в акторському виконанні подружжя Кавуличів – Назара та Сніжани.

Нинішнього літа, розповів директор, чернівецький театр узяв участь у театральному фестивалі в Сучаві та Бельцях. Зокрема, до Бельців,  де відбувався фестиваль американської драматургії, театр  повіз – не за темою, але актуальний – «Карпатський раж». Юрій Михайлович розповів, що до чернівецької постановки глядач поставився неоднозначно. Скажімо, після проголошеної зі сцени відомої характеристики путіна у стилі «посилання руського воєнного корабля» кілька глядачів підвелися зі своїх місць і пішли з залу. І важко сказати, на що вони образилися – за московського диктатора чи за вживання ненормативної лексики. Хоча ті глядачі, що залишилися, жваво повторювали це посилання молдовською мовою… Але були й серйозні прояви теплої підтримки у Молдові українського народу.

Юрій Марчак і Вадим Сікорський під час пресконференції

Новий режисерський досвід Вадима Сікорського

Режисер-постановник презентованої нині прем’єри «Двійник за контрактом» – саме таку назву отримала зрештою вистава – поділився своїми намірами та сподіваннями від нинішньої постановки. Це, так би мовити, «передсмак» прем’єри. Але робота режисера і акторів передбачає зробити все належне й можливе, щоби глядач вийшов з прем’єри із «післясмаком» зустрічі з мистецтвом.

Нинішня постановка в режисерському баченні Вадима Сікорського – спроба аналізу людських відносин. Комедійний за визначенням матеріал нібито ні до чого режисера не зобов’язує, але насправді це хибна думка: в усьому, що може відбуватися на театральній  сцені, глядач може знайти поштовх  для роздумів.

На попередній пресконференції режисер визначив обрану драматургію як романтичний трилер. А тепер він напівжартома повідомив, що було «страшно» працювати над цією п’єсою, і, мабуть, глядачеві місцями також буде лячно. Але він, як режисер, отримав велику дозу адреналіну від цієї роботи – і своє маленьке щастя від отриманого нового досвіду. І трохи «засекретив» зміст нової вистави, посилаючись на те, що глядачеві цікаво буде спостерігати за подіями й разом з акторами розбиратися у стосунках їхніх персонажів.

Вадим Іванович зазначив, що йому дуже комфортно було працювати з акторами-виконавцями Сніжаною та Назаром Кавуличами.  Він назвав це подружжя  дуже талановитими й професійними акторами з високим почуттям відповідальності. Як приклад останнього, він навів «домашню роботу» акторів, в результаті якої на ранкових репетиціях відчувався значний крок уперед порівняно із репетицією напередодні. А головне для актора – у формулюванні режисера Сікорського – полягає у трьох НЕ: не брехати, не кривлятися, не удавати щось із себе…

Вадим Сікорський підсумував, що до прем’єри залишився тиждень, і він тепер «на холодне дмухатиме», аби ніщо не завадило прем’єрі – і запропонував присутнім в якості глядачів розділити з театром цей новий досвід.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Вистава повинна мати передсмак і післясмак спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Керівниця простору Анна Негрило за кілька воєнних місяців запалила своєю невгамовністю не лише родини переселенців, з дітками яких займається щодня, а й цілий Новодністровськ. На заняття, які вона проводить з дітьми ВПО, просяться і місцеві – і малюки приходять сюди із задоволенням. Підлітки радо долучаються до перегляду і подальшого обговорення фільмів, які демонструють у залі приміщення простору, дружнього до дитини, мами разом з дітьми – до майстер-класу зі скрапбукінгу, який тут проводить волонтерка «Карітасу», а нещодавно батьки вихованців простору навіть організували тут самодіяльний театр і зіграли для дітей казку «Ріпка»!

«Для того, щоб утвердитися у своїх театральних спробах, мусимо не лише самі вправлятися, а й навчатися у досвідченіших майстрів, – розповідає Анна Негрило про ідею «театральної зустрічі на Дністрі». – Дізналися про проєкт «Марко з Котигорошівки» відомих чернівецьких театральних гуртків – «Театру юних чернівчан» міського палацу дітей та юнацтва і студії «Бу-бу-бу» Чернівецького центрального палацу культури, замахнулися на організацію гастролей. Режисери з акторськими колективами радо відгукнулися. І не обійшлося без Божого втручання – усе вдалося за сприяння «Карітас Чернівці»!

Вдалося навіть більше, ніж планувалося. На оголошення про майбутню виставу відреагували не лише мешканці (постійні чи тимчасові) міста Новодністровська, а й охочі із сусідньої Сокирянської ОТГ. Знайшли транспорт і привезли на «Марка з Котигорошівки» ще юних глядачів з родин ВПО і не тільки! Зал Будинку народної творчості і дозвілля «Молодіжний», сцену якого апробовували юні чернівецькі актори, був повний! (Окрема подяка за цей палац – його директору Паламарчук Віктору Семеновичу).

«Подія, можна сказати, історична для нас – каже режисерка, керівниця гуртка «Театр юних чернівчан» Інна Даніліна. – Лиш у червні відбулася прем’єра «Марка…», а вже у серпні – перші гастролі! У нинішні складні часи це удача. Адже через карантини і війну мистецьке життя взагалі майже завмирає. Але ж діти ростуть, розвиваються у грі, і мусить розвиватися їхня уява, творчість. Тому ми продовжуємо працювати з дітьми і для дітей. І для дорослих, звісно, також».

Режисерку підтримує керівник студії «Бу-бу-бу» Іван Данілін:

«Такий швидкий шлях від прем’єри до перших гастролів – це нам винагорода за те, що до прем’єри ми йшли дуже довго – майже півтора роки репетирували – більше онлайн, ніж вживу через ковідні карантини, – сміється актор і режисер. – Уже цього року ми мали би поїхати на театральний фестиваль «Від Гіпаніса до Борисфена» в Очаків на Миколаївщину – але війна унеможливила поїздку. Та фестиваль відбувся – хоч і онлайн, і наша «Котигорошівка» взяла там Гран-прі. Буквально півтора тижні тому ми грали цю виставу і в рамках фестивалю «Мельпомена Таврії» на підтримку окупованого Херсона. І вже зараз – у Новодністровську, де серед глядачів були дітки з банером «Ми вдома, в Україні». Мистецтво не спинити, і ми вдячні тим, хто це розуміє і робить наші зустрічі з глядачами можливими».

Окрім сприяння інтеграції родин вимушено переселених осіб у громаду і їхній адаптації до мирного життя, привезена в Новодністровськ вистава «Марко з Котигорошівки» у постановці чернівецьких режисерів Івана на Інни Даніліних створила в Новодністровську атмосферу свята і новизни, і принесла величезне взаємне задоволення від спілкування.

Маріанна Антонюк,

«Карітас Чернівці»

Запис У Новодністровську «Карітас Чернівці» об’єднав мистецтвом дітей з трьох ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За усіх тих подій, що відбуваються нині довкола нас, Чернівецький обласний академічний театр ляльок,  який є  лауреатом премії ЛМВ НСТД «Галицька Мельпомена», несе добре, світле, прекрасне і вічне! І це те, до чого прагнуло мистецтво з часів його створення людиною.  Доказом цього є,  зокрема, чуйна і ніжна вистава  «Мама  для Мамонтенятка».  Історія, що відома кожному  з його дитинства, історія пошуку  матері в складних умовах життя Мамонтенятка,  яке з’явилося з холодної криги,  та несе в собі тепло і добро.  Історія, створена 1981 року  Діною Непомнящою,  буде існувати вічно, доки б’ються людські серця та існує мистецтво.

Режисерському втіленню вистави завдячуємо народному артисту України, на жаль,  уже покійному Сергію Єфремову.

Актори, що діятимуть на сцені:

Мамонтеня  – провідна майстриня сцени  Антоніна Берна.

Мама Ведмедиця, Мама Слониха  – провідна майстриня сцени  Світлана Ковальова.

Ведмежатко, Мавпочка  – акторка вищої категорії Юлія Квятковська.

Дядечко Морж, Дядечко Лев – провідний майстер сцени Тарас Козловський.

Художник-постановник – Віра Задорожня.

Композитор – заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Полянський.

Художник по світлу – Володимир Калінін; освітлювач – Геннадій Мельничук.

Звукорежисери – Володимир Володькін та Андрій Грябан.

Художниця-модельєрка – Мар’яна Швець.

Художниця – Наталія Балабан.

Інженер-конструктор ляльок і декоратор – Орест Старащук.

Завідувачка  костюмерної – Лариса Райлян.

Дійство відбуватиметься наживо.

Запис «Мама для Мамонтенятка» – світла та вічна історія про любов і добро спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому обласному академічному театрі ляльок, який є Лауреатом премії ЛМВ НСТД «Галицька Мельпомена», 17 червня, відбудеться вистава   «Я – курчатко, ти – курчатко». Її початок о 14.00.

Це весела і водночас зворушлива історія про дружбу, материнську любов і пошук пригод. Вистава буде цікава діткам до 8 років і їхнім батькам. Ми раді бачити кожного нашого глядача!

Адреса театру: м. Чернівці вул. Головна, 22,  каса працює з 11:00

Замовлення квитків за номером телефону:  +380509121678

Творці захопливої вистави:

Автори п’єси – Юхим Чеповецький та Григорій Усач.

Режисер-постановник заслужений діяч мистецтв України Руслан Неупокоєв.

Художник-постановник – Наталія Балабан

Композитор –  Сергій Марчук.

Ролі виконують: Курчатко Жовтик– майстриня сцени  Яна Тараненко, Страусятко Тук – акторка вищої категорії Юлія Квятковська, Добрий Мисливець та Кіт Бовдур – майстер сцени Тарас Козловський, Мати Курка – майстриня сцени Антоніна Берна, Баран Буц та Поросятко Фофка – актор другої категорії Валерій Ясницький.

Адміністраторка театру – Олена Кузик.

Художник по світлу – Володимир Калінін; освітлювач – Геннадій Мельничук.

Звукорежисери – Володимир Володькін та Андрій Грябан.

Завідувачка постановочної частини – Олена Юрченко.

Художниця-модельєрка – Мар’яна Швець.

Художниця – Наталія Балабан.

Інженер-конструктор ляльок і декоратор – Орест Старащук.

Завідувачка  костюмерної – Лариса Райлян.

Дійство відбуватиметься наживо.

Запис Про дружбу, материнську любов і пригоди – у виставі «Я – курчатко, ти – курчатко» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому обласному академічному театрі ляльок, який є Лауреатом премії ЛМВ НСТД «Галицька Мельпомена», завтра, себто у неділю, 12 червня, відбудеться вистава за мотивами однойменної, всім відомої східнослов’янської казки «Невловимий Колобок». Її початок о 12.00.

Годі сидіти на місці – уперед до пригод, Вас кличе Невловимий Колобок! Ми раді бачити кожного нашого глядача!

Адреса театру: м. Чернівці вул. Головна 22

Творці захопливої вистави:

Автор п’єси – Заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань.

Режисер-постановники Заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань.

Режисерська обробка – Іван Бутняк.

Художник постановник – Заслужений художник України Василь Безуля.

Композитор –  ЄвГеній Столяр.

Акторський склад вистави: майстриня сцени – Світлана Ковальова, майстер сцени – Тарас Козловський, майстриня сцени – Антоніна Берна, майстриня сцени – Яна Тараненко, акторка вищої категорії – Юлія Квятковська.

Адміністраторка театру – Олена Кузик.

Художник по світлу – Володимир Калінін; освітлювач – Геннадій Мельничук.

Звукорежисери – Володимир Володькін та Андрій Грябан.

Завідувачка постановочної частини – Олена Юрченко.

Художниця-модельєрка – Мар’яна Швець.

Художниця-Наталія Балабан.

Інженер-конструктор ляльок і декоратор – Орест Старащук.

Завідувачка  костюмерної – Лариса Райлян.

Дійство відбуватиметься наживо.

Запис Пригоди Невловимого Колобка нікого не залишать байдужим… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому обласному академічному театрі ляльок, який є Лауреатом премії ЛМВ НСТД «Галицька Мельпомена», у п’ятницю, 10 червня, відбудеться вистава  «Мишка та рожева стрічка» («A Mouse and the Pink Ribbon»). Її початок о 14.00 Вистава познайомить хлопчиків і дівчаток дошкільного та шкільного віку з вередливою Мишкою, яка шукає собі друзів. Цю веселу виставу, яка є своєрідним уроком англійської мови,  дітки завжди дивляться з особливим задоволенням, адже вони можуть під час дійства навіть поспівати англійською разом з героями п’єси.

Адреса театру: м. Чернівці вул. Головна 22

Творці захопливої вистави:

Автор п’єси – Руслан Неупокоєв.

Режисерка-постановниця – Наталія Марків.

Художниця-постановниця – Віра Задорожня.

Композитор –  Денис Шеремета.

Хореограф –  Лілія Долга.

Акторський склад вистави: майстер сцени – Тарас Козловський та майстриня сцени – Антоніна Берна.

Художник по світлу – Володимир Калінін; освітлювач – Геннадій Мельничук.

Звукорежисери – Володимир Володькін та Андрій Грябан.

Завідувачка постановочної частини – Олена Юрченко.

Художниця-модельєрка – Мар’яна Швець.

Художниця Наталія Балабан

Інженер-конструктор ляльок і декоратор – Орест Старащук.

Завідувачка  костюмерної – Лариса Райлян.

Головна режисерка театру – Наталія Марків

Дійство буде відбуватися наживо.

Запис Весела вистава-урок для малят у Театрі ляльок спершу з'явиться на Медіа-Версії.