або Чому не мають існувати притулки

Цей пост мав би бути написаний ще рік тому, та протягом оцього року в приватних бесідах із чиновниками я не раз розповідала про проблему і сподівалася, що бодай щось там таки зрушиться з місця. Та рік минає, а притулок надалі існує з усіма його проблемами, найперша з яких – люди, які не повинні там працювати.

Бродяче життя краще за притулок

Упродовж двох тижнів в одних плавках і шкарпетках

Про сяке-таке навчання, відсутність грошей на рахунках дітей та інші неподобства

І кримінал

Насамкінець – класика: порятунок потопельника – справа рук потопельника

Від «Версій»
На кожне слово і твердження в пані Лєри є або папірець (скріншоти переписок тощо), або документ. Тож не варто у коментах на фейсбуці на чорне казати біле: чорне без сліду не відбілюється!

Довідково:
У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів від 28 січня 2004 року №87 «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей» йдеться: «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей (далі – центр) – заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до
18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги».
Щодо Чернівецького обласного дитячого психологічно-реабілітаційного центру, то він розташований на вулиці Головній, 169 і є структурним підрозділом Служби у справах дітей Чернівецької ОДА. І цитата: «Його основна мета – надання комплексної підтримки дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, та сприяння їхньому поверненню до активного та повноцінного життя. Діти можуть перебувати у центрі як на стаціонарному, так і на денному перебуванні, термін перебування може тривати до 9 місяців у стаціонарі та до 12 місяців при денному перебуванні».
Так би мовити, без коментарів…

Запис Чекатимемо, доки хтось помре? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олег Голубченко, хірург “Охматдиту”

Згодом стало відомо, що анестезіологом на цій операції був «новоселицький киянин» Ярослав ІВАНОВ. Про це повідомила головна редакторка новоселицької «районки» «Слово правди» Ганна Вакарчук.

Ярослав Іванов, анестезіолог Охматдиту

Його поранило, але разом з Олегом Голубченком лікар-анестезіолог встиг зробити все необхідне, щоб перевести маленького пацієнта, який був під наркозом, до ручного режиму штучного дихання. Дитина вижила. Ярославу Іванову колеги надали необхідну допомогу.

“Живий, зашивають”, – так написав директорці Новоселицького медколеджу Ірині Плачінті Ярослав, з яким вона намагалась зв’язатись, щойно дізналась про атаку на “Охматдит”.

«Ярослав – наш випускник (згодом – і БДМУ), я була куратором групи, в якій він навчався, тому мені це особливо болить. Дякую Богові, що живий. І пишаюся своїм студентом”, – додала пані Ірина.

Уся Новоселиця пишається. І вся Буковина.

Запис «Живий, зашивають», – “новоселицький анестезіолог” в Охматдиті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники акції вишикувалися вздовж дороги, автомобілі, автобуси, що проїздили повз сигналили їм. Активісти закликали виходити людей і підтримувати родини полонених та полонених.

“Витягти їх зі страшної неволі — обовʼязок кожного українця. Памʼятаємо про наших полонених побратимів та про їхній чин. І робимо все, аби вони повернулися додому“.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Поверніть з полону гарнізон Маріуполя!»… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А потім розпочалася війна, і тато Кирила пішов захищати Україну від російського ворога. Вже у 2022 році хлопчик зустрічав своє 4-річчя лише з мамою.
Бо тато мужньо та віддано захищав рідне місто на території Азовсталі. Але під час авіаудару ворога боєць загинув…

Попри те, що Кирило ще досить маленький, він запам’ятав свого тата доброзичливим, завжди усміхненим та лагідним.

Зараз хлопчик і його мама живуть у Вінниці, але з нетерпінням чекають, коли зможуть повернутися до рідного українського Маріуполя. Адже там залишилася частинка їхньої душі, без якої сумно, боляче і важко.

Матеріал наданий фондом Діти Героїв, який надає всебічну допомогу дітям, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. На сьогодні під опікою фонду перебуває понад 6600 дітей. Історії цих дітей поширюються, щоб якомога більше людей дізналися про них і могли підтримати. 

Запис Діти Героїв. Кирило з Маріуполя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Світлиною зустрічі Ватикан поділився в офіційному інстаграм Папи Римського. 

Єгор вів щоденник, коли жив протягом місяця у підвалі свого будинку під час окупації Маріуполя росіянами. Хлопчик описував своє життя у «суцільній темряві», писав про свою рану на спині, поранення матері та сестри.  Він малював картинки людей зі зброєю, людей, що лежать на вулицях, зруйновані будинки, вибухи, танки.

«Я передала Його Святості Папі Франциску оригінал щоденника українського хлопчика Єгора, в якому немає дитячих мрій, бо мрія вижити, про яку він пише, не може вважатися дитячою.

Щемливі рядки, де Єгор нотує, що в нього «сьогодні померли 2 собаки, бабуся Галя й улюблене місто Маріуполь» – паралізують своєю трагічністю. Єгор молився, що коли його сім’ї доведеться померти, то хай разом із ним, щоби він не залишився сам.

Те, що щоденник Єгора відтепер у Ватикані – це винятковий момент істини. Цей щоденник, як послання до Бога, уособлює в собі не тільки біль, він уособлює у собі відвагу цілого покоління дітей, які сьогодні переживають війну проти України», – сказала Тіна Кароль.

Як відомо, Тіна Кароль не одноразово цитувала рядки зі щоденника Єгора прямо зі сцени під час своїх благодійних концертів на підтримку України.

Дізнавшись згодом, що Єгор та йога мати з сестрою живі і їм вдалося врятуватися від російського ворога, співачка віднайшла родину й подарувала їм квартиру на Західній Україні.

Запис Щоденник 9-річного Єгора з Маріуполя передала Папі Римському Тіна Кароль спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вони не гратимуться з друзями, не бешкетуватуватимуть, не навчатимуться  у школі… Їхні дзвінкі голоси відтепер звучатимуть тільки в пам’яті батьків і рідних. Та ще вони перетворилися для українців у дзвіночки.

Сьогодні у Чернівцях відбулася Всеукраїнська акція «Голоси дітей», присвячена пам’яті  маленьких українців, чиє життя забрала війна.  Лише за офіційними даними ювенальних прокурорів, станом на травень 2023 року через війну загинуло 480 українських дітей, ще 960 отримали поранення різного ступеня тяжкості. На червень ці цифри, на превеликий жаль, зросли.

За кожним обірваним чи скаліченим дитячим життям стоїть злочин російської держави-окупанта та її армії.  росія обов’язково понесе за них відповідальність, як і за всі свої дії проти нашої держави!

А тим часом у Чернівцях у Культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука за адресою вул. Головна, 140 проходить виставка «Втрачене дитинство». Це історії понад 20 дітей, які загинули з 24 лютого 2022 року внаслідок нападу російських військ на Україну.

Виставку ініціювала платформа пам’яті Меморіал, яка з березня 2022 року розповідає історії загиблих цивільних та військових втрат України у війні.

Оглянути виставку можна до 7 червня (окрім понеділка та вівторка) з 11:00 до 19:00.

«Це історії дітей різного віку: від ненароджених, які загинули у животику мами, до майже дорослих молодих людей… І це лише маленька часточка з тисяч жахливих історій, які трапилися з вини росіян. Кожна смерть жахлива, але загибель дітей це особливий біль. Ми зібрали ці розповіді, щоби привернути увагу до величезної трагедії нашої нації, щоби зберегти пам’ять про тих, чиє життя відібрали так рано. Наша мета – зберегти пам’ять про кожну людину, яка загинула у цій війні», – каже шеф-редакторка платформи пам’яті Меморіал Анастасія Абрамець.

• Алісі Перебийніс було 9, коли вона загинула під час евакуації з Ірпеня під мінометним обстрілом російської армії;
• Анні Соколовій було 9, її не стало, коли під’їзд її дому в Маріуполі обвалився на підвал, де дівчинка ховалася з рідними;
• Анна Фігурна дожила до 15 років, поки її життя не відібрала російська ракета, яка влучила в житловий будинок у Дніпрі;
• Артем Корнійчук не дожив і до двох, в його дім у Кривому Розі влучила ворожа ракета;
• Брати Прийменки: 15-річний Артем, 10-річний Єгор та 5-річний Кирило загинули разом, коли російська ракета впала на подвір’ї їхнього дому у Сумах;
• 12-річна Вероні Куц пішла з життя, коли разом з рідними намагалася евакуюватися з Ягідного, що на Чернігівщині;
• Однорічні Ніколь та Денис Дейнеки та їхній 14-річний дядько Володимир Ободзінський загинули, коли російські бомби впали на їхній дім на Житомирщині, у селі Юрівка;
• Вячеславу Ялишеву було 14, він біг попередити літніх сусідів про обстріл в Одесі, коли від вибуху хлопчика накрило брилою;
• 15-річну Дарину Сидоренко російські ракети вбили в її квартирі у Дергачах на Харківщині;
• Денису Котелевичу було 9 років, російські снаряди РСЗВ вбили хлопчика просто у парку у Зеленодольську, що в Дніпропетровській області;
• Дмитрові Усу навічно 10 років, він ховався з батьками в під’їзді дому в Чернігові, коли уламок після вибуху влучив хлопчику в голову;
• 15-річного Івана Іванова не стало, коли під час евакуації поблизу села Мироцьке, що на Київщині, в його серце влучила ворожа куля;
• Іллі Чеху було 9, коли поруч з ним у Чернігові розірвався російський снаряд;
• 8-річний Кирило П’яхін з Херсону загинув у Вінниці, коли росіяни завдали удар по центру міста;
• Ворожі снаряди прилетіли у двір 8-річної Маргарити Гапоненко з Безруки, що на Харківщині, та відібрали життя дівчинки;
• 9-річний Микита Левченко спав у своєму ліжечку в Запоріжжі, коли російська ракета прилетіла в його будинок;
• Дитина Богдана і Віки Замченків не встигла навіть народитися, дрон, який влучив у будинок у Києві, забрав життя молодої пари і їхньої ненародженої дитинки;
• 13-річний Олександр Шпилевський загинув під час евакуації з Анисіва, що на Чернігівщині;
• Поліні Тутунжи було 8, коли вона вмовила батьків вийти у двір дому в Маріуполі, де точилися бої, мінометний обстріл ворога обірвав її життя;
• Ростиславу Пічкуру було 13, коли під час евакуації з Київщини росіяни обстріляли його і рідних з танка…

Запис Сьогодні, 4 червня: Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях до Дня захисту дітей презентують виставку “Втрачене дитинство”. Це історії понад 20 дітей, які загинули з 24 лютого 2022 року внаслідок нападу російських військ на Україну.

Виставку ініціювала платформа пам’яті Меморіал, яка з березня 2022 року розповідає історії загиблих цивільних та військових втрат України у війні. За підтримки Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради та Культурно-мистецького центру імені Івана Миколайчука.

Офіційне відкриття 1 червня 2023 о 12:00 у Культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука за адресою вул. Головна, 140.

Оглянути виставку можна з 1 по 7 червня (окрім понеділка та вівторка) з 11:00 до 19:00.

“Це історії дітей різного віку: від ненароджених, які загинули у животику мами, до майже дорослих молодих людей… І це лише маленька часточка з тисяч жахливих історій, які трапилися з вини росіян. Кожна смерть жахлива, але загибель дітей це особливий біль. Ми зібрали ці розповіді, щоб привернути увагу до величезної трагедії нашої нації, щоб зберегти пам’ять про тих, чиє життя відібрали так рано. Наша мета зберегти пам’ять про кожну людину, яка загинула у цій війні”, – каже шеф-редакторка платформи пам’яті Меморіал Анастасія Абрамець.

• Алісі Перебийніс було 9, коли вона загинула під час евакуації з Ірпеня під мінометним обстрілом російської армії;
• Анні Соколовій було 9, її не стало, коли під’їзд її дому в Маріуполі обвалився на підвал, де дівчинка ховалася з рідними;
• Анна Фігурна дожила до 15 років, поки її життя не відібрала російська ракета, яка влучила в житловий будинок у Дніпрі;
• Артем Корнійчук не дожив і до двох, в його дім в Кривому Розі влучила ворожа ракета;
• Брати Прийменки: 15-річний Артем, 10-річний Єгор та 5-річний Кирило загинули разом, коли російська ракета впала на подвір’ї їхнього дому у Сумах;
• 12-річна Вероні Куц пішла з життя, коли разом з рідними намагалася евакуюватися з Ягідного, що на Чернігівщині;
• Однорічні Ніколь та Денис Дейнеки та їхній 14-річний дядько Володимир Ободзінський загинули, коли російські бомби впали на їхній дім на Житомирщині, у селі Юрівка;
• Вячеславу Ялишеву було 14, він біг попередити літніх сусідів про обстріл в Одесі, коли від вибуху хлопчика накрило брилою;
• 15-річну Дарину Сидоренко російські ракети вбили в її квартирі у Дергачах на Харківщині;
• Денису Котелевичу було 9 років, російські снаряди РСЗВ вбили хлопчика просто у парку у Зеленодольську, що в Дніпропетровській області;
• Дмитрові Усу навічно 10 років, він ховався з батьками в під’їзді дому в Чернігові, коли уламок після вибуху влучив хлопчику в голову;
• 15-річного Івана Іванова не стало, коли під час евакуації поблизу села Мироцьке, що на Київщині, в його серце влучила ворожа куля;
• Іллі Чеху було 9, коли поруч з ним у Чернігові розірвався російський снаряд;
• 8-річний Кирило П’яхін з Херсону, та загинув хлопчик у Вінниці, коли росіяни завдали удар по центру міста;
• Ворожі снаряди прилетіли у двір 8-річної Маргарити Гапоненко з Безруки, що на Харківщині, та відібрали життя дівчинки;
• 9-річний Микита Левченко став в своєму ліжечку в Запоріжжі, коли російська ракета прилетіла в його будинок;
• Дитина Богдана і Віки Замченків не встигла навіть народитися, дрон, який влучив в будинок у Києві, забрав життя молодої пари і їхньої ненародженої дитинки;
• 13-річний Олександр Шпилевський загинув під час евакуації з Анисіва, що на Чернігівщині;
• Поліні Тутунжи було 8, коли вона вмовила батьків вийти у двір дому в Маріуполі, де точилися бої, мінометний обстріл ворога обірвав її життя;
• Ростиславу Пічкуру було 13, коли під час евакуації з Київщини росіяни обстріляли його і рідних з танка…

Лише за офіційними даними ювенальних прокурорів, станом на травень 2023 року через війну загинуло 480 українських дітей, ще 960 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Запис «Втрачене дитинство» – виставка присвячена загиблим у війні дітям спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За даними сайту «Діти війни», від початку повномасштабного вторгнення росіяни незаконно депортували до рф та тимчасово окупованих територій понад 19000 українських дітей. Показник, вочевидь, далекий від реального. Самі ж російські пропагандисти називають у рази більші цифри: за різними даними, до 300 тисяч. Українські посадовці, правоохоронці та правозахисники вже ідентифікували місця перебування понад 12000 викрадених. Однак, повернути, станом на початок травня, вдалось лише 364 дитини. Примусове переміщення дітей є частиною геноциду українського народу та порушенням Женевської конвенції. Саме такі дії в очах міжнародної спільноти і стали одним із найтяжчих злочинів цієї війни. Як наслідок – саме через викрадення дітей Міжнародний кримінальний суд видав ордер про арешт російського президента Владіміра Путіна.

Як окупанти крадуть українських дітей, що їм доводиться переживати в росії та до яких зусиль вдається Україна та міжнародна спільнота, щоб їх повернути – в цій публікації, підготовленій Центром громадського моніторингу та контролю.

                                                                                     Як викрадають дітей

Росія масово депортує українських дітей із окупованих територій та використовує для цього всі можливі способи. Відомо щонайменше 5 сценаріїв, за якими окупанти викрадають дітей – розповіла радниця–уповноважена Президента  України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук.

Наймасовіший з них – вивезення дітей на територію рф та до окупованого Криму ніби-то на оздоровлення. Спершу, як розповіла посадовиця, росіяни на окупованих територіях створюють абсолютно непридатні для проживання дитини умови, аби спонукати батьків відправити дітей до так званого табору. Якщо ж ті відмовляються – змушують погрозами. Обіцяють, за місяць повернути дитину додому, однак цього не відбувається.

Також нерідко росіяни розлучають дітей із батьками під час фільтрації: коли батьків затримують за надуманими приводами, а дітей одразу вилучають. Спочатку їх везуть на тимчасово окуповану територію і далі перенаправляють, депортують до росії.

Також окупанти безпричинно позбавляють батьківських прав, викрадають у інших родичів – приміром, бабусь та дідусів, з якими неповнолітні залишились після загибелі батьків або ж умисного їх вбивства окупантами.

Відомо  також про випадки депортації дітей із інтернатів та дитячих будинків. Нерідко – цілими закладами.

                                                                Русифікація у непридатних для життя умовах

Нині в росії, за даними радниці-уповноваженої Президента України з прав дітей Дар’ї Герасимчук, існує щонайменше 70 таборів, де розміщують викрадених українських дітей. Утримують їх у приміщеннях дитячих таборів, інтернатів, гуртожитках, тощо. Нерідко, за свідченнями дітей, яких вдалось повернути, жити їм доводиться в непридатних для цього умовах: без світла, води, тепла.

Окупанти докладають зусиль, аби перевиховати та русифікувати викрадених дітей. Відомо також про побиття та залякування.

“Діти, які повертаються, нічого хорошого не говорять про те, що відбувалося з ними там. І взагалі, це залежить від місць їх розташування, бо когось навіть били за те, що вони згадували постійно, що вони українці, як і за те, що вони відмовлялися співати російський гімн чи вставати під час російського гімну”, – розповіла Герасимчук.

Аби “законно” залишити дітей на території рф, їм одразу ж видають російські свідоцтва про народження або паспорти. Як це відбувається – на прикладі 15-річної Аліни з Херсонської області, яку поселили у будинку у Мордовії та влаштували до російської школи й уже почали оформлювати документи, –  розповів Микола Кулеба, виконавчий директор БО «Save Ukraine», Уповноважений Президента України з прав дитини (2014 -2021 рр.).

«У росії чітко працює програма. Їх розселяють у регіони, в цьому випадку в Мордовію, в село, де був якийсь покинутий будинок. Їм дають цей покинутий будинок, моментально оформляють всі виплати та допомоги, влаштовують у російську школу. Водночас ніхто не шукає батьків та рідних. Натомість відновлюються документи. В Каховці, на окупованій території, вона отримала копію свідоцтва українського. Далі в росії вона отримає російське свідоцтво про народження. Якби ми не встигли її забрати, в неї вже взяли відбитки пальців і готували видати російський паспорт», – зазначив Микола Кулеба під час брифінгу у Медіацентрі Україна – Укрінформ.

Микола Кулеба зауважив, що в контексті вищенаведеного можна сказати, що в рф сформована система щодо русифікації українських дітей та знищення в них української ідентичності.

Ще одним злочином є незаконне усиновлення викрадених. Адже за міжнародними та національними нормами для того, щоб іноземці могли усиновити дитину, їм потрібно повідомити Україну та отримати на це згоду. Утім, росія таку процедуру ігнорує. Ще в травні 2022 року президент рф підписав указ про спрощений порядок прийняття російського громадянства українськими дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зокрема тих, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Як результат – відомо про сотні випадків потрапляння українських дітей до російських сімей.

                                                                                             Довгий шлях додому

Нині в Україні працює відповідна координаційна рада з питань повернення дітей. Однак, єдиного механізму повернення не існує. Адже для цього потрібні двосторонні відносини держав, а росія – саботує цей процес. Водночас, доступу на територію рф в українських правозахисників немає.

Робота з повернення викрадених – складна та багаторівнева. За словами Уповноваженого Президента з прав людини Дмитра Лубінця, необхідно знайти місце перебування, яке окупанти постійно і навмисно змінюють, зібрати інформацію про дітей. До того ж, росіяни змінюють і особисті дані дітей: приміром, змінюють прізвища на російський манер.

До налагодження процесу повернення викрадених дітей долучилась і міжнародна спільнота. Програму пошуку та повернення українських дітей з росії наразі розробляє Польща спільно з Єврокомісією. Французький сенат закликав ЄС розшукати депортованих українських дітей і накласти санкції на причетних до злочину. Також віцепрем’єрка Ірина Верещук заявила, що наразі формується міжнародна коаліція для повернення українських дітей-сиріт. Утім, на повернення усіх викрадених неповнолітніх українців знадобляться, можливо, роки.

Центр громадського моніторингу та контролю

Запис Викрадення та примусова русифікація: як окупанти депортують українських дітей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис «ФУТБОЛ ЗАРАДИ ЖИТТЯ» – персональна фотовиставка Альберта Комарі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До Чернівців його імпульси долинали навіть з-за океану

Того дня в обласному краєзнавчому музеї музики було багато. Десь там, в його залах,  до неї «прислухалися» скрипка Страдіварі, старовинний рояль, фісгармонія, давні цитри – музейні раритети. Й не дивно, що саме тут відбулося знайомство з чернівчанами – юними й поважнішого віку, котрі боготворять музику, наповнюють нею свою душу й готові ділитися цим універсальним  камертоном настрою з кожним. Як зауважила модераторка зустрічі, директорка музею Ірина Яворська, музикальність, пісенність закладена в генах українців, а музика здатна оздоровлювати: в ході сеансу нормалізуються тиск, серцевий ритм, рівень цукру в крові…

Власне, головною темою розмови стала музична терапія – проєкт, започаткований з доброї руки двох чернівчанок – Софії Агранович і Софії Березіної. Перша давно мешкає у Сполучених Штатах, друга від народження живе в Чернівцях. Вони познайомилися нещодавно через всесвітню павутину. Краєзнавиця Софія Березіна, авторка низки книг про євреїв Буковини, готуючи нову, шосту збірку, зацікавилася ім’ям Агранович, піаністки зі світовим ім’ям (воно внесене до списку «Steinway Artist» в якому понад 1600 імен музикантів зі всього світу, а першим у ньому був Антон Рубінштейн, там же – Джакомо Пуччіні, Ференц Ліст, Ігор Стравінський, Сергій Рахманінов…), яка ази музичної освіти здобувала в Чернівецькій музичній школі №1. Так зав’язалося спілкування. Софія Агранович, стурбована війною, що точиться в Україні, запропонувала свою допомогу й розповіла про програму музичної терапії для дітей з інвалідністю, яку започаткував американський режисер, продюсер, сценарист і письменник Рупам Сармах. Березіна висловила ідею, аби до програми долучилися  українські діти, зокрема й учні першої музшколи, записавши на диск твори у їхньому виконанні. Так з’явилася відповідна угода ініціаторів проєкту й музшколи (свого часу «Версії» про це повідомляли). До речі, ця історія має продовження. Закордонні друзі навели контакт із одним з благодійних фондів Чернівців, аби надати конкретну допомогу конкретним дітям, які цього потребують.

Про це в музейному залі розповіла сама Софія Березіна. Вона ознайомила присутніх, серед яких були доброчинці, волонтери, представники товариства сліпих,  з біографією Софії Агранович, розповіла про її участь в проєкті музичної терапії, а головне – надала аудіозаписи музичних шедеврів  Мендельсона, Брамса,  Моцарта у виконанні прославленої піаністки, чиє ім’я і музика звучали на сцені Нью-Йорка й Парижа, Лондона й Відня, Бразилії та Японії… Це направду звучить божественно! Можливо, чернівчанам випаде шанс почути  класику від Софії Агранович,  якій вельми сподобався оригінальний пам’ятник її улюбленому композиторові Ференцу Лісту. Побачивши світлину, яку надіслала їй чернівецька тезка,  вона  поділилася своєю мрією – після війни неодмінно навідатися до Чернівців і дати концерт у філармонії, біля «самого маестро».

Але не менш хвилююче, що «порушує» серцевий ритм, звучав відеозапис найпопулярнішої нині пісні «Ой у лузі червона калина» у виконанні ансамблю бандуристів з тієї ж першої музшколи, що був долучений до «оздоровчого» музичного альбому «Мир і радість», номінованого на премію американської Академії звукозапису «Греммі».

А далі наживо звучали рідні мелодії, що стали вже класикою, й народжені в нинішній тривожний час з подачі учнів і учениць, викладачів і викладачок уже знайомої нам музичної школи, яку майже пів століття очолював народний артист України, професор Юрій Гіна. Звучали бандура й флейта, гітара й саксофон, піаніно й контрабас. Музичні імпульси  від юної бандуристки, виконавиці українських народних пісень, вірменки за походженням Ельфріди Піріпосян, Андрія Кілару та Вячеслава Білецького, Миколи Задори, Сергія Чорного та  Юрія Пасічника, вокального дуету  Мар’яни Михайлюк та Ірини Мар’янчук бентежили душу та водночас  наповнювали її світлом і оптимізмом. Як і звуки фортепіано, що долинали з далеких країв.

Валентина МАЦЕРУК. Світлини авторки.

Запис МУЗИЧНИЙ СЕАНС ДЛЯ НАСТРОЮ І ЗДОРОВ’Я спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мета імпрези – пізнати місто й однолітків через творчість

Під час осінніх канікул, 24-31 жовтня, у Чернівцях відбудеться мистецька програма «‎Тіло міста». Це неформальні зустрічі з художницями та воркшопи для підлітків. До участі запрошуються місцеві школярі віком 12-17 років, а також ті, хто переїхав у місто через повномасштабну війну. Досвід у мистецькій сфері необов’язковий. Головне — зацікавленість. Проєкт створений для кращого знайомства з містом та водночас з однолітками.

Проєкт «‎Тіло міста» продовжується. Влітку на воркшопах побували понад 20 підлітків із Чернівців, Івано-Франківська, Львівської області та багатьох інших регіонів. Під час осінніх канікул попередні учасники теж можуть приєднатися до другої зміни мистецького кемпу.

На думку організаторів, подібний формат допоможе школярам відволіктись від негативних переживань на фоні війни та виразити свої емоції у творчих роботах. А новоприбулим підліткам — потоваришувати з місцевими та віднайти спільні захоплення. Нові жителі громади прагнуть знайти тут «своїх», стати частиною спільноти і жити з нею гармонійно. Неформальні зустрічі добре цьому сприяють, переконані ініціатори заходу.

«‎Я працюю з підлітками у мистецькій спільноті 20Partizanen у Чернівцях. У нас багато проактивних учасників. Вони і придумали, що можна було б зробити такий творчий, навчальний та одночасно розважальний формат, щоб допомогти тимчасово переміщеним одноліткам легше адаптуватися у місті. Та й просто знайти нових друзів і разом досліджувати навколишній світ.

“Тіло міста” — це радше про створення нових соціальних зв’язків, сформованих навколо творчої діяльності»‎, — розповідає Оля Поляк, організаторка програми, кураторка самвидаву SVAYA та підліткової групи 20Partizanen, викладачка образотворчого мистецтва у Художній школі імені М.Івасюка.

Під час занять школярам допомагатимуть професійні менторки та асистентки. Паралельно воркшопи проходитимуть і у Франківську. Звідти учасники завітають у Чернівці 28-29 жовтня. Для них запланована екскурсія містом та вечірка від команди NOSTOS — проєкту для підлітків-переселенців. На завершення діти створять спільну виставку з нових робіт та доробків із попередніх програм.

Для участі у необхідно заповнити анкету за посиланням або зареєструватись за телефоном 050 372 50 11. Заявки приймаються до 22 жовтня включно.

Програму «‎Тіло міста» реалізує галерея «Асортиментна кімната» (Івано-Франківськ) спільно з 20Рartisanеn (Чернівці). Проєкт реалізовується за фінансванням Sign of Hope та організаційною підтримкою Іншої Освіти.

Запис Підлітків, які проживають у Чернівцях, запрошують на мистецькі воркшопи спершу з'явиться на Медіа-Версії.