Проте те, що відбулося на сцені 31 травня — це зовсім інша історія! Народний драматичний театр ім. Григорія Агєєва під керівництвом Івана Даніліна перетворив класику на динамічний вир подій, діалогів та неймовірних перевтілень. Відірвати очей від сцени було просто неможливо!

Ця вистава підкорює формою та атмосферою. Режисер майстерно поєднав драматургію з неймовірним технічним наповненням. Окремої уваги заслуговує світлове оформлення: динамічні контрасти та точкові акценти створювали відчуття ігрового простору, де кожен крок героя — це хід у небезпечній простір. Музичний супровід не просто доповнював дію, а диктував цей божевільний темп, перетворюючи розмови XVII століття на актуальний, живий перформанс.

Актори буквально тримали енергетичний запал від першої до останньої секунди. Вони видавали живі, гострі, динамічні емоції. Це було сміливо, гучно, часом провокативно, але неймовірно талановито!

Браво, Театре!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Тартюф»: як режисер Іван Данілін та Народний драматичний театр ім. Г. Агєєва переосмислили Мольєра… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ця подія стала важливим етапом фестивалю, що об’єднує молодих музикантів з різних куточків України. У конкурсі беруть участь семеро юних виконавців із Луцька, Харкова, Ужгорода та Чернівців — міст із давніми музичними традиціями.

Під час жеребкування були присутні знані представники органного мистецтва України:
Світлана Бардаус — органістка, солістка Чернівецької обласної філармонії, Заслужена артистка України;
Надія Величко — органістка, солістка Львівського органного залу, член журі конкурсу;
Станіслав Калінін — органіст, соліст Харківської обласної філармонії, Заслужений артист України;
Катерина Гажо — органістка, солістка Закарпатської обласної філармонії;
Світлана Пліш — головний адміністратор органного залу.

За результатами жеребкування визначено порядок виступів конкурсантів:

Категорія I (молодша група):

1. Гречин Анастасія (Ужгородська музична школа №1)
2. Довгаль Роман (Харківський державний музичний ліцей)
3. Робуляк Микола (КБУ «Музична школа №1», м. Чернівці)
4. Євчакова Поліна (Ужгородська музична школа №1)

Категорія II (старша, професійна група):

1. Бурель Анна (Харківський державний музичний ліцей)
2. Пастушок Дарина (Волинський фаховий коледж культури і мистецтва ім. І. Ф. Стравінського)
3. Бондаренко Віра (Харківський державний музичний ліцей)

Виступи учасників відбудуться 17 квітня в органному залі:
молодша категорія — о 11:30,
старша — о 14:30.

Організатори щиро бажають усім конкурсантам натхнення, впевненості та яскравих виступів, адже саме такі події відкривають нові імена і формують майбутнє української музичної культури.

Того ж дня, 17 квітня о 18:00, у рамках фестивалю відбудеться концерт Надія Величко — відомої органістки та музичної діячки, яка за роки своєї творчості дала понад тисячу концертів у багатьох країнах світу. У програмі фестивалю «SOUNDS of BACH–2026» вона представить концертну програму «Аспекти світла».

Результати конкурсу буде оголошено 18 квітня — під час підсумкової зустрічі, яка завершить конкурсний день і визначить імена переможців першого конкурсу юних органістів та піаністів.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Звучання Баха і нові імена: у Чернівцях відбулося жеребкування конкурсу юних органістів… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Є зустрічі, після яких світ неначе фокусується по-новому. Нехай не надовго, але це відчуття є ще і зараз. 3 грудня відчинилися двері в світ театру – прийшла на зустріч циклу «Брама», яка цього разу була присвячена мистецтву сцени, акторській майстерності та режисурі. Гостем вечора був Іван Данілін, актор і режисер, добре знаний кожному чернівецькому поціновувачу театру. Модератором і автором циклу мистецьких зустрічей традиційно був письменник Максим Дупешко.
Питання про Театр. Про Театр, як шлях, як сенс, що одного дня оформився у просте слово «Пішли…». Так само, як у «Божественній комедії» Вергілій звертається до Данте й веде його крізь темряву до світла, так і в професійному шляху Даніліна з’явилася людина, за якою він пішов без вагань. Це був Григорій Володимирович Агєєв — керівник народного театру, перший учитель, який, почувши в приймальній комісії фразу «Цей хлопчик хоче поступати на режисера», просто сказав: «Пішли». З того моменту почався шлях, що визначив усе подальше життя митця.

П’ять років Данілін добивався, щоб театр носив ім’я Григорія Агєєва, — і добився, адже пам’ять про вчителя для нього не формальність, а внутрішній обов’язок і глибока вдячність. Іншою ключовою постаттю став народний артист України Володимир Адольфович Сніжний у Рівному, людина, яка стала другим дороговказом і знову підтвердила: учителі живуть далі у своїх учнях…

На зустрічі Іван Данілін говорив про народження персонажа, про магію сцени, про режисерські рішення, які іноді здатні повністю змінити постановку. Питання були і від гостей зустрічі:
— як пішов у актори;
— як прийшов до режисури;
— роботу в театрі імені Ольги Кобилянської;
— творчі пошуки й «профнепридатність», яка виявляється не вироком, а точкою зростання;
— роботу в театрах Рівного та Чернівців;
— великий вплив театру ляльок, який, за його словами, вчить точності, пластики і театр ляльок, як більш умовний, часто виступає джерелом сценічної свободи та метафоричності.

Згадали і про фільм «Ти — космос» Павла Острікова, де головну роль виконує непрофесійний актор Володимир Кравчук. Саме у таких акторів переважає відсутність штампів, природність і ефект документальної присутності — коли в кадрі бачиш не гру, а людину.

Іван Данілін закінчив акторську освіту, а також магістратуру з режисури — саме це дозволило йому поєднати дві ролі: актора й постановника. Нині він очолює Народний драматичний театр ім. Г. В. Агеєва при Центральному палаці культури Чернівців і водночас керує дитячою театральною студією «Бу-Бу-Бу». Як актор, Данілін грає Гамлета у постановці Володимира Петріва на сцені Рівненського обласного драматичного театру… Участь у Незалежній театральній лабораторії, вистави  «За годину» за новелами А. Шніцлера, «Пісок з урн» за поезією Пауля Целана режисера Олега Мельничука. Іван Данілін долучався до фестивалю Meridian Czernowitz як режисер і актор театральних перформансів та поетичних читань.  Пригадали і документальний фільм «Виживуть тільки закохані. Траян Попович та інші». Фільм присвячений діяльності мера Чернівців Траяна Поповича, якому 1941 року вдалося врятувати від загибелі близько 20 тисяч чернівчан єврейського походження. Перформанс «Запалювання ліхтаря», міні-вистава «Трояндова легенда»… Водночас — здатність бачити за межами сцени, виховувати, створювати простір, де живе творчість…

Наприкінці зустрічі Іван Данілін презентував фільм «Будучність України», створений за сценарієм загиблого відеооператора Максима Шварцмана. Це фільм-пам’ять, фільм-вшанування сміливості, болю й віри в майбутнє.

Зустріч із Іваном Даніліним — це завжди досвід: людський, творчий, емоційний. Це щирість, якої часто не вистачає в сучасному світі…
І, виходячи з тієї зустрічі, я подумала: добре, коли людина має  своє «пішли». Свою людину, за якою варто йти.
Свій шлях, який відкривається з одного короткого, але вирішального слова.

А такі митці, як Іван Данілін, нагадують:
Театр — це не професія. Це сенс. Це спосіб бути. 

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Вже вдома я переглядала світлини з вистав, де грав Іван, де він  режисер…  шляху, який триває. Дякую Івану Даніліну за позицію, за щирість і за власне кредо: служити Театру, як Богу…

Запис Театр, що стає сенсом: історія одного вирішального слова… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні — день народження Броніслава Тутельмана. І сьогодні ж мені здається, що його виставка стала ще одним доказом неминучої присутності життя, яке попри темряву вибухів шукає світло. Вчора я бачила його твори як гру форм і барв, а сьогодні бачу в них ще й тихий спротив злу.

Сьогодні я б дивилася виставку інакше. І, напевно, ще уважніше вдивлялася б у кожну деталь. Бо мистецтво – це не тільки про красу. Це про нашу пам’ять. І про наше право на життя навіть у час війни.

З нагоди дня народження хочу побажати пану Броніславу Тутельману сили, натхнення і мирного неба.  Нехай його мистецтво й далі відкриває нам нові грані світу, спонукає замислюватися  і нагадує, що світло завжди сильніше за темряву.

11 липня 2025-го у залах Центру культури «Вернісаж» відкрилася виставка знаного чернівецького фотохудожника Броніслава Тутельмана. Проєкт із промовистою назвою — «Неминуча присутність (Н. Пр.)» — автор створював упродовж кількох років. Виставка приурочена до ювілею митця.

Броніслав Тутельман — одна з яскравих постатей чернівецького мистецького середовища. Його знають як фотохудожника, режисера, культурного провокатора, візуального оповідача. Його мистецтво — це завжди пошук, несподівані ракурси і спроба подивитися на реальність під іншим кутом.

У кожному проєкті — своєрідна гра з уявою глядача, з реальністю, з контекстом. На відкриття завітали друзі й колеги митця, представники різних культурних товариств, музейники, художники, фотографи, журналісти та гості міста. Для багатьох це була нагода не лише побачити нові роботи, а й зустрітися зі знайомими, однодумцями, митцями, з якими перетинаються творчі шляхи. Власне, ця виставка стала місцем зустрічі прихильників мистецтва взагалі — незалежно від напрямків чи уподобань.

Головна героїня нового проєкту — муза Марина, або ж «ХРУНЯ», як ніжно називає її автор. Вона — свідок часу, з власною іронічною оптикою на політичні, соціальні та особистісні процеси. Її образ знято в різних локаціях, і кожна серія кадрів — це своєрідний коментар на теми розпаду імперій, політики, гендерних питань, феномену блекаутів і багатьох інших аспектів нашої реальності.

Ця виставка — не просто фотовернісаж, а візуальний щоденник, мистецьке дослідження, інколи епатажне, але завжди впізнаване за стилем. Броніслава Тутельмана можна не завжди розуміти чи з ним погоджуватися, але важко заперечити: він має свій власний стиль, чітку концепцію і коло відданих прихильників.

Сам автор зізнається: «Іронія не може бути відповіддю на всі життєві проблеми, але вона служить своєрідним лейкопластирем». І справді, у світі, де часом надто багато болю, його виставка пропонує іноді іронічний, легший спосіб подивитися на життя — і замислитися.

Виставка  вже залишила свою «неминучу присутність» у мистецькому просторі міста. І, безперечно, присутність дивної, як на мене, Хруні — тієї самої музи, яка то смішить, то провокує, то змушує дивитися на світ інакше. Броніслав Тутельман говорить: «Я не завжди згоден з музою, але повністю готовий бути співавтором». Можливо, я теж не завжди поділяю симпатію до цієї химерної героїні, але я і не автор.

Тому, дякую пану Броніславу Тутельману за можливість побачити світ очима його музи. І за нагадування, що навіть у найсерйозніших темах завжди залишається місце для іронії.

Більше фото з виставки за покликанням – «Неминуча присутність» Броніслава Тутельмана.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Неминуча присутність»: світ очима музи Броніслава Тутельмана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Тарас Шевченко» — український радянський двосерійний німий фільм (1925-1926) про життя Тараса Шевченка. Одеська кінофабрика ВУФКУ. Режисер фільму – Петро Чардинін. Роль Тараса Шевченка зіграв Амвросій Бучма. У ролях: Василь Людвінський, Іван Худолеєв, Микола Панов, Матвій Ляров, Іван Замичковський, Юрій Шумський. Консультантом проєкту виступив колишній член уряду УНР професор Сергій Єфремов.

Ця екранізація біографії Кобзаря поклала початок формуванню легендарного образу. На момент створення картина була однією з найкоштовніших постановок: уперше для підготовки до зйомок фільму були залучені спеціалісти з історії, етнографії, літературознавства. Цікаво, що перша третина фільму, «Маленький Тарас», на створення якого значною мірою вплинула дружина Чардиніна, засновниця жанру радянського дитячого кіно Маргарита Чардиніна-Барська, існувала як окремий дитячий фільм.

18 жовтня 2013 року фільм показали на кіновечорі в Національному художньому музеї України в одній із зал виставки творів Василя Кричевського, що здійснив художнє оформлення фільму. Про роботу над фільмом можна прочитати за покликанням – Василь Кричевський «Тарас Шевченко».

У Чернівцях 17 червня показ відбувся під живий акомпанемент заслуженої артистки України, солістки Чернівецькоі філармонії імені Дмитра Гнатюка — Лілії Холоменюк.

Цей фільм перегукується з сьогоденням більше, ніж можна було уявити. Живий акомпанемент Лілії Холоменюк створював неймовірний ефект сприйняття драми життя художника і поета… Фільм викликає сильні емоції. Шевченко постає не лише як поет чи художник, а як символ незламності. І саме тому його образ на екрані – це не портрет минулого, а голос сьогодення.

Фрагмент фільму з мережі інтернет.

У стрічці є епізод, коли Тарас Шевченко читає свій «Кавказ» у колі друзів, у Нижньому Новгороді, серед яких — Михайло Щепкін. Пригадаємо слова, які сьогодні болять не менше, ніж у XIX столітті:

«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Більше інформації про фільм за покликанням – «Кавказ» крізь століття: Шевченко на екрані фестивалю Миколайчук OPEN 2025

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Тарас Шевченко» режисера Петра Чардиніна на фестивалі Миколайчук OPEN 2025 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1 травня 2025-го в Чернівецькому обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка київського художника Андрія Жукова під назвою «Музика сфер». Це вже друга його експозиція в цьому музеї, що свідчить про постійний інтерес до творчості митця.

Андрій Жуков народився в 1972 році в Києві. Освіту здобув у Видавничо-поліграфічному інституті НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського». Його творчість охоплює різні напрями: станковий і монументальний живопис, роботи на металі, скульптуру, авторські маски, а також художню фотографію. З 2022 року художник мешкає і працює в Чернівцях, де, за його словами, знаходить натхнення та комфорт для творчості.

Виставка «Музика сфер» презентує роботи, створені впродовж 2023–2025 років у Чернівцях. Назва виставки відсилає до античної ідеї гармонії космосу, де кожне небесне тіло має свою мелодію. Жуков у своїх творах намагається передати цю невидиму музику через візуальні образи, використовуючи символи та метафори для розкриття складних соціальних і філософських тем.

Однією з особливостей виставки «Музика сфер» Андрія Жукова стала наявність детальних текстових пояснень до полотен. Ці мініесеї, витримані в академічному стилі, розкривають філософський задум автора, символіку зображень, а іноді — навіть міфологічний або історичний бекґраунд.

Для частини відвідувачів такі тексти можуть стати містком до розуміння твору, допомогою у сприйнятті складної художньої мови. Водночас, для іншої частини публіки — особливо тих, хто звик до спонтанного емоційного реагування на мистецтво — подібні пояснення можуть виглядати як надмірна раціоналізація. Але тим не менш кожний відвідувач має простір для індивідуального сприйняття твору художника.

Виставка викликає різні відгуки серед відвідувачів. Дехто відзначає глибину та філософську насиченість робіт, інші ж вважають їх абстрактними або штучними. Така полярність думок свідчить про те, що мистецтво Жукова не залишає байдужим і спонукає до роздумів. Художній світ Андрія Жукова у цій експозиції побудований навколо жіночого образу — яскравого, звабливого, сильного й одночасно тендітного. У його картинах жінка — це ніби ідеал, символ краси, але також дзеркало, у якому відбивається і сам автор, і глядач.

На завершення хочу подякувати художнику за цю виставку, за образи краси, символів і метафор, про складне, тонке й суперечливе.  Бажаю Андрієві Жукову натхнення у творчості й нових сфер — як внутрішніх, так і мистецьких.

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «МУЗИКА СФЕР»: ВІЗУАЛЬНА МЕТАФІЗИКА АНДРІЯ ЖУКОВА В ЧЕРНІВЦЯХ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Музика — єдиний безтілесний вхід у вищий світ знання, який осягає людство, але який людство не може осягнути, – Людвіг ван Бетховен

На зустрічі звучали арії з різних опер:  арія «Чіо-Чіо-сан» з опери Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй», арія Флорії Тоски з опери Джакомо Пуччіні «Тоска», арія Адріани Лекуврер з опери Франческо Чілеа «Адріана Лекуврер», арії Наталки Полтавки з опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка.

Інга Міцан виконала арію Флорії Тоски з опери Джакомо Пуччіні «Тоска». Пуччіні, який помер століття тому 29 листопада 1924 року, був названий найпопулярнішим автором  у світі, незважаючи на його сучасних спадкоємців і наступників. Композитор якось сказав, що «Всевишній торкнувся мене мізинцем і сказав: «Пиши для театру — розум, тільки для театру». І я підкорився вищому наказу».

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом.

За основу опери  Франческо Чілеа «Адріана Лекуврер» взято життя французької актриси Адрієни Лекуврер. Прем’єра опери відбулася в театрі Ліріко, Мілан, 6 листопада 1902 року.

Інга Міцан ще зовсім молодою артисткою виконувала одну з головних ролей  опери «Запорожець за Дунаєм» Оксани  українського композитора Семена Гулака-Артемовського у 1990 році у Чернівцях, у театрі «Тайстра» Обласного будинку вчителя.

Леся Іларівна пригадала, що «особливо сильно Анатолій Добрянський любив українську оперу. Його студенти часто згадували, як він ходив коридорами гуртожитку і своїм магічним тенором виспівував партію Карася із «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського».

У залі були глядачі, які пригадали цю оперу «Запорожець за Дунаєм»  Гулака-Артемовського театру «Тайстра» Обласного будинку вчителя  у далекому 1990 році.

Подарунком для присутніх була і арія Наталки Полтавки з опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка.

Завершився різдвяний вечір різдвяною колядкою «Тиха ніч, свята ніч». 

Дякуємо за чудову зустріч, спів, спогади, які подарувала нам на цій зустрічі пані Інга Міцан. Дякуємо Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім глядачам за можливість поринути в надзвичайний світ оперної музики. Дякуємо пані Лесі Щербанюк за організацію і модерацію зустрічі.
Дякуємор ЗСУ за мирне небо над Чернівцями.

Слова: Fr. Joseph Mohr Музика: Franz X. Gruber

Тиха ніч, свята ніч!
Ясність б’є від зірниць.
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочиває в тихім сні.

Тиха ніч, свята ніч!
Ой, зітри сльози з віч,
Бо Син Божий йде до нас,
Цілий світ любов’ю спас,
Вітай нам, святе Дитя!

Свята ніч настає,
Ясний блиск з неба б’є,
В людськім тілі Божий Син
Прийшо нині в Вифлеєм
Щоб спасти цілий світ.

Тиха ніч, свята ніч!
Зірка сяє ясна,
Потішає серця,
Величає Христа.
Дитя святе, як зоря,
Нам світи, зоря ясна!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Мрію про оперний театр у Чернівцях…», – Інга Міцан на зустрічі «Різдвяний вечір у колі високої Музики» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Це вибрані твори з однойменного благодійного проєкту, який із 2022 року на постійній основі підтримує діяльність 3 підрозділів ЗСУ.

У лютому 2022 брати художниці Віолетти Олійник поїхали захищати Київ на власних авто, не маючи військової амуніції. З цього моменту ми зосередилися на волонтерстві: почався пошук берців, броніків, термобілизни, тактичних окулярів, рукавиць тощо. Обмеженість фінансів спонукала створити тираж фотографій з творами буковинських художниць та художників, які погодилися на співпрацю.

… Так виникла міжнародна онлайн платформа Someone Prays for You. Коли канадська художниця Дженет Кардифф запропонувала серію своїх робіт, формат фандрейзингу розширився — було залучено всіх бажаючих митців. Наразі в проєкті беруть участь 20 художниць та художників з України, Канади, Англії та Австрії. Всі кошти від продажу творів використовуються на нагальні потреби підрозділів братів та батька Віолетти», – текст на сторінці ФБ Тараса Полатайка, куратора проєкту.

На виставці представлені твори Тараса Полатайка, Станіслава Туріни, Віолетти Олійник, Івана Салевича, Сергія Колісника, Богдана Макаренка. Також в межах проєкту згодом буде проведений розіграш робіт Станіслава Туріни та Віолетти Олійник — кошти з яких спрямуємо на актуальні потреби військових.

«Коли твої брати на війні, то і ти на війні. Коли вони не можуть спати вночі через постійні обстріли, ти також не можеш спати й перевіряєш, коли вони востаннє з тобою спілкувалися. А якщо час, коли «користувач був онлайн», збігається з часом чергового прильоту, стає страшно, як у старій казці про диких лебедів: «хоч одне слово скажеш — вони помруть». Одначе ми можемо і мусимо говорити. Спілкуватися з постачальниками зброї, працівниками магазину безпілотників чи такмеду, поширювати інформацію та шукати речі, які їм потрібні...», – Віолетта Олійник.

Протягом триденного перформансу, який відбувся відбувся 22-24 вересня 2023-го у люблінській галереї «Labirynt», мисткиня власноруч виготовила сорочку із попередньо зірваної кропиви. Ця акція нагадує про жахіття воєнної дійсності в Україні та є символом солідарності з усіма, хто пережив розлуку з рідними та близькими.

Зробіть пожертву

Допоможіть підтримати захисників громадян в Україні. Зібрані кошти підуть на медичне приладдя, бронежилети, оптику нічного бачення, дрони-розвідники та інше важливе обладнання у боротьбі України за свободу.

Експозиція буде відкрита до 18 січня. Години роботи оголошуватимуться за день — в залежності від графіка відключень світла.

Слава Збройним силам України! Дякуємо за кожен день, який виборють ЗСУ ціною життя! Ця виставка, цей проєкт – приклад того, що не час розслаблятися, а потрібно невпинно працювати, щоб наближати Перемогу!

Більше фото і інформації з відкриття виставки за посиланням – «Хтось молиться за вас…»

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Доброчинна виставка «Someone Prays for You» у мистецькому центрі «Bunker» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головний герой казки – Ліжко, створене Майстром із цілющого дерева нетліна
ще за часів Давньої Греції. У казці йдеться про пригоди Ліжка-цілителя в різні епохи та в різних країнах. Надзвичайні події відбуваються і в наш час у житті двох двоюрідних братів – Михайлика та Ромчика. Після того, як Ромчику замість зламаного ліжка купують антикварне, він зникає, а в Ліжку кожного ранку з’являється нова дитина. Михайлик намагається розкрити таємницю і знайти брата.

Фантастична презентація, артистична модерація, перформанс від Ромчиків, його друзів, Ліжка від Майстра, телепортація, вітання від пана Сергія Гакмана з Румунії … І не забувайте про чорний плащ…

А чи можна читати листи з минулого? Іноді можна… Літературний альманах «Десять років натхнення».

Школи

Дві школи в моєму житті:
П’ята і тридцять п’ята,
Дали крильцята мені –
Крилами стали крильцята.
Лечу, не спиняюсь, ні,
В польоті черпаю сили.
Сивіють коси мої,
Та не сивіють крила.

В ІМ’Я…

Місто моє…
Щоразу
Розумію:
Воно – оаза,
Прихисток
В несамовитій
Війні,
Пролісок
В люто-лютневій
Зимі
Промінь надії
У чорній
Дірі
Дамка
Чи туз,
Навіть джокер
У грі.

Театральна площа
Тотальна проща
Ялинами
Зорями
Квітами
Сходинками
Зливою
Вмитими,
Дитинство моє
тут на кожному
кроці
В немилосердному
році.

Площа Соборна
РізнокольОрна
Буденна
Святкова
В Різдво-
ЯлинкОва
Натхненна
І урочиста
Чиста
Плечиста
Пречиста

Площа Центральна
Співальна
Хоральна
Ратуші вежа
У небо злітальна
Глянь! А чи не приземлилась Зоря
В постаті Кобзаря?

В ім’я Отця…
Соборна площа
В ім’я Сина –
Театральна-проща,
В ім’я Духа Святого
Звучить
Голос труби…
Трубний глас?
Тихо….
Цить!

Перехрещуся
Містом моїм…
Хай вороги
Розлетяться, мов дим,
Розтануть, мов віск
Від лиця вогню…
І Місто засяє
І заспіває
Акафіст
Новому
Дню…

Наталія Куконіна-Самойленко,  2024

Дякуємо! Браво! Автограф-сесія! І фотосесія…

ТРИ ДІВЧИНКИ
ПЕРША
В згарищах місто,
Де ти, дитинство?
Друзі, наряди,
Радісні дні?
Тут чуже ліжко…
Написані книжки
Мовою,
Що незнайома мені.
А сонечко
Все одно встає,
І я є!
ДРУГА
Я – та, що друга,
Зараз у друга,
Підвал у будинку –
Надійний покров.
У мене ж ні хати,
Ні мами, ні тата,
Мій друг став за брата…
Ууу! Виє ізнов…
А сонечко
Все одно встає,
І я є!
ТРЕТЯ
Я так танцювала,
Що мама казала:
Моя балеринко,
Стомилась, присядь!
Тепер ані танців,
Ні пачок-пуантів,
Лиш оплески листя
Тужливо шумлять.
Так, сонце засяє
І буря мине,
Але не для мене –
немає
Мене…

Наталія Куконіна-Самойленко, липень 2024

Дякуємо ЗСУ за можливість такої зустрічі і мирному небу над Чернівцями.

Бажаємо пані Наталії натхнення, щастя, міцного здоров’я, миру, перемоги!

Більше фото з заходу за посиланням – І детективне фентезі від Наталії Куконіної-Самойленко…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Детективне фентезі від Наталії Куконіної-Самойленко… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фестиваль поєднує два мистецтва – фотографію та кіно, які дозволяють нам подивитися на світ під іншим кутом. Майбутні актори, режисери, фотожурналісти, відеооператори, звукорежисери – вихованці дитячих фото- та кіностудій з різних куточків України з’їхалися до столиці Буковини, щоб продемонструвати свої таланти.

Привітали та нагородили за найкращі роботи конкурсу Оксана Гринюк – заступниця директорки Департаменту освіти і науки ЧОВА; Юрій Ріпенко – Заслужений працівник культури України, член Національної спілки кінематографістів України, офіційний представник від України на Міжнародних кінофестивалях «UNICA»; Володимир Дягілев – голова ГО “Харківська Асоціація дитячої екранної творчості “Дитятко”, засновник та керівник проєкту “Діти міс Сапсан”; Володимир Войтенко – голова журі в номінації «Кінороботи», головний редактор часопису “Кіно-коло”; Ірина Левіна – завідувачка відділу STEM-освіти Українського державного центру позашкільної освіти та Петро Плешко – директор Комунального закладу “Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді”.

Цьогоріч у Фестивалі взяли участь команди юних фото- та кіноаматорів з 77 закладів системи освіти, культури та просто аматори з 22 областей України. На розгляд професійного журі фестивалю було подано понад 700 фоторобіт у 9 жанрах і 179 кіноробіт у 6 жанрах за трьома віковими категоріями.

На жаль, війна внесла корективи у всі плани і життя українців. Третій рік поспіль наша країна щодня зазнає серйозних руйнувань, людські жертви. Наша зустріч сьогодні стала можливою завдяки героїчним зусиллям Збройних Сил Украъни. Сьогодні кожен наш подих, кожен мирний день – це заслуга героїв, які своїм життям і відвагою тримають на своїх плечах свободу та незалежність України. Хвилиною мовчання учасники заходу  вшанували пам’ять захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

У боротьбі за свободу України на передовій стоять не лише солдати, але й медійники: журналісти, фотографи, режисери. Від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули щонайменше понад 80 медійників і кінематографістів… Учасники кінофестивалю переглянули  фільм українського кінорежисера В’ячеслава Бігуна “Остання зйомка”. Цей фільм отримав бронзову медаль на Міжнародному фестивалі аматорського кіно “УНІКА 2024”.

Особливу увагу заслуговує факт, що Всеукраїнський фото-, кінофестиваль «Осінні барви Буковини» ГО «Медіастудія «AIDA» отримав ексклюзивне право формувати програму аматорських фільмів, які будуть представляти Україну на щорічному Міжнародному фестивалі аматорського кіно «UNICA». Інна Плотнікова є головою ГО ” Медіастудії “АІДА”, методист КЗ ЧОЦНТТУ, керівник “Медіастудії “AIDA” Чернівецького ОЦНТТУМ.

За результатами роботи, журі визначило двох володарів Гран-прі Фестивалю.

Гран-прі в номінації “Кінороботи” отримали Олександра Мала та Катерина Нікітенко, за найкращий документальний фільм “З ланцюга випав дім”, м. Дніпро.

Гран-прі в номінації фотороботи отримав Захар Задерецький, вихованець фотостудії “Безкінечність” Центру НТТ Львівської міської ради.

Мистецтво фотографії унікальне тим, що воно дозволяє стирати межі реального і уявного.  Кожна фотографія – це не прсто знімок, це бачення автора, його особисте сприйняття світу.

Щиро дякуємо гурту “Рута” вокального гуртка “Вікторія” та колективу сучасного танцю “Кредо” Чернівецького обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини» за виступи у програмі відкриття Фестивалю.

Фотографію ми любимо за магію. За можливість відчувати емоції через світло, тіні, кольори, зупинити найщасливішу або горезвісну мить і навіть утримати людей, яких вже немає поруч з нами в житті…

2024-й ЮНЕСКО оголосила роком Сергія Параджанова. Фестиваль «Осінні барви Буковини» 2024 присвячений памʼяті відомого кінорежисера Сергія Параджанова.

Фестиваль – це цікаве спілкування!

Фестиваль – це нові друзі!

Фестиваль – це стимул працювати і підтримувати і розвивати нашу українську медіапродукцію! Переможці   Фестивпалю у ріних номінаціях за посиланням – «Осінні барви Буковини – 2024»…

Вітаємо переможців з  нагородами та бажаємо успіхів у бліц-конкурсі фестивалю! Попереду багато нових досягнень і відкриттів у світі творчості!  Фестиваль продовжується у Вижниці – Дякуємо, Барви – 2024… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2025!

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Відкриття XXI Всеукраїнського фото-, кінофестивалю – «Осінні барви Буковини – 2024» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На виставці глядачі могли побачити традиційний стрій буковинських гуцулів з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею та Літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Представлені сардаками, мантами першої половини ХХ ст. з Довгопілля, Дихтинця, Виженки та Заставни. Автори проєкту – дизайнер Світлана Крачило та етно-консультант Олена Прокоп‘юк, мають на меті популяризувати стилізований верхній одяг, що базується на українських автентичних образах. В.о. директора ЧОКМ Оксана Ротар поділилася історією створення виставки та прийдешніми подіями у рамках проєкту.

Мій сардак

Руський мій сардаче!
Тепер аж я заспіваю,
Тепер аж заплачу,
Бо маю ся в що утерти –
Широкії поли…
Не скину тя, мій сардаче,
Ніколи, ніколи!
Юрій Федькович, 1863

З привітальними словами на відкритті виступила радниця голови Чернівецької обласної військової адміністрації Юлія Грицку-Андрієш.

Перед присутніми на відкритті виступив  Ярослав Кушнір, композитор, педагог.

Поетеса та волонтерка Олена Рєпіна розповіла про проєкт ментального здоров’я «Ключ» для наших захисників.

Привітала глядачів і майстриня Олена Ясінська, учасниця благодійного проєкту “Сорочка для захисника”, доцент кафедри фізіології Буковинського медичного університету.

У науці, у розраді
України доля,
А в залізні да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.

Юрій Федькович

Автори проєкту переконані, що нині адаптований до сучасності сардак може набути символічного знаку, який пов’язує українців із минулими поколіннями та дає силу й опору для боротьби проти ворога.
Музейні працівники спільно з командою Sardak.ua творчо втілили основну ідею виставки «Не скину тя, мій сардаче», композиційно поєднавши автентичний сардак із військовою тематикою у вигляді бліндажів із камуфляжної сітки, яку виготовили матері та дружини військовослужбовців з ГО «Крик душі».
Виставка триватиме до кінця серпня, а на початку вересня очікуйте у ЧОКМ презентацію другої частини проєкту – вже із осучасненими сардаками. Інформація з сторінки ЧОКМ на фб.

Дякуємо організаторам і учасникам виставки  «Не скину тя, мій сардаче». Чекаємо на продовження.

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – Виставка «Не скину тя, мій сардаче!» у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис З нагоди 190-річчя від дня народження Юрія Федьковича виставка «Не скину тя, мій сардаче!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ЗАВТРА

У нас сьогодні
дуже багато проблем,
Але головна –
це “завтра” передусім:
Почнеться співом недавньогрецьких сирен,
що виють Вієм:
в підвал! лягай!
поміж стін!

Чи співом пташок
Почнеться воно: фьють-фьють!
Який залітає у вікна натхненням снаги?
І шурхотом віників – двірники
Заметуть
підлогу подвір’їв
і вуличні береги?

У нас сьогодні проблема із “завтром”: як?
Яка погода? Принаймні, прогноз який?
Чи дощ звичайний?
Чи ряснокульний ляк?
А, може, той, що осліплює?
Дощ сліпий?!

Чи навіть злива –
бомби, як із відра?
Ти хочеш сонечка? Хочемо всі, авжеж!
Але ж сьогодні така неприродня гра,
Що замість сонечка – спалахи від пожеж.

Який на завтра
Планується раціон?
Білки-жири-вуглеводи…
Сніданок який?
Бо ж на обід буде просто бомбезний бульйон,
А ранком –
бенкет із ракет,
хочеш – їж, хочеш – пий!

Ти питимеш каву?
З цукром?
Ще й з молоком?
Хай пощастить!
А як ні – філіжанку сльози.
Слізки солені?
А ти їх –
одненьким ковтком.
Ні? То не пий,
просто плач, просто вий, голоси.

Бульйон вже у шлунку,
Хто з’їв,
той у вирві лежить…
А що на вечерю: дерунчики з ранок
чи ран?
Червоне вино?
Чи то келих із кров’ю дрижить?
Вино!
бо для крові потрібна цистерна – не дзбан.

А завтра туманно,
Безпланово, шкереберть,
В утробі “сьогодні” –
назад нема вороття.
Пологи опівночі:
завтра – нове життя…
І хай
не народжуватиметься більше смерть…

Наталія Куконіна-Самойленко, 2024

«Проводжаємо весну, зустрічаємо літо…» – 29 травня 2024-го  відбулося  чергове засідання клубу «Дебют-Читання» у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці  ім. М.Івасюка. Модератор події: Ольга Серебріян,  відділ краєзнавства. Учасники заходу цього разу зустрілися із поеткою і казкаркою, перекладачем  Наталією Куконіною-Самойленко. Зараз пані Наталія проживає з родиною у Франції.

Тематика віршів, які читала Наталія Куконіна-Самойленко, була різноманітною. Це і відлуння подій сьогодення, трагедія  війни. І невеликі замальовки про буденне життя,  омріяний мир і гармонію. Знайшов своє відображення у виступі і цикл дитячих віршів. Ми мали можливість  не тільки  послухати авторський  текст, але на екрані побачити головних героїв і героїнь, які надихають пані Наталію у своїй творчості.

Наталія Куконіна-Самойленко, травень 2024

Наталія Куконіна-Самойленко, травень 2024

Наталія Куконіна-Самойленко повідомила про те, що планується публікація збірки віршів для дітей.  Певна частина накладу буде опублікована українською мовою, а певна – польською. Проілюструє книгу відома художниця Раїса Рязанова. Перекладачка на польську з української – пані Люція Ушакова, викладачка польської мови, членкиня Обласного Товариства Польської Культури ім. А.Міцкевича.

А у мене мама величезна,

Наче Сонце, що й вночі не щезне.

А якщо я раптом загублюся,

Я побачу Сонце та знайдуся.

Мама гарна:

усмішка широка,

сині коси,

три червоних ока.

А іще ховає десь зелене…

Найгарніша в світі

мама в мене.

Наталія Куконіна-Самойленко, березень 2024

.

Mama Marysi

Moja mama przypomina słońce,

Moc którego promienieje w nocy.

Jeśli nagle kiedyś stracę drogę,

Ujrzę słońce i ustąpią trwogi.

Mama piękna:

uśmiech ma szeroki,

siny warkocz

i czerwonooka.

A jeszcze jedno oko utajone,

Nie takie jak te inne, a zielone.

Teraz wszystko już o mamie wiecie,

Że najcudowniejsza jest na świecie!

Переклад: Люція Ушакова

Запис «Завтра – нове життя… і хай не народжуватиметься більше смерть…», – Наталія Куконіна-Самойленко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У повісті «Земля» (1902 р.), яка була написана на основі реального братовбивства, що ста­лося восени 1894 р. в с. Димка, Ольга Кобилянська змалювала широку картину життя буковинського села. Син селянина убив свого старшого брата, щоб самому дістати в спадщину батькову землю. Прототипами героїв повісті стали члени родини Костянтина Жижияна — Михайло і Сава (у повісті — Федорчуки). Земля, зароблена батьками, не дістається жодному з синів. Один лежить у ній, інший, братовбивця, позбавлений її батьками. Самі ж батьки більше не мають кому передати все, заради чого страждали.  Основною сюжетною лінією  є переживання батьків – Івоніки й Марії. З цією лінією органічно зв’язані дві інші – кохання Михайла й Анни та Сави і Рахіри…

«Es liegt um uns herum gar mancher Abgrund, den das Schicksal grub, doch hier in unserem Herzen ist der tiefste», – Юнас Лі

«Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях вона найглибша»

«В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, а сонце розходилося самим блискучим золотом, коли тепло все переймало і розпирало, добувалося неначе силоміць із землі наверх,— жилося прегарно! Такі дні були милі для Івоніки. Тоді він сам до себе усміхався та приязно розглядався. Переживав сам стан землі й був із нею одним. Знав все, що було любо і збіжжю, і всьому, що піднімалося з неї, особливо ж по дощі. Неначе чув і бачив, як земля з задоволенням розходилась, розкошувала, як її соки відсвіжувались і як вона, насичена, віддихала важкими пахощами…»

«Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога».

«Він говорив так рішуче й переконуюче, так щиро, що вона не могла не повірити добрим успіхам в будучності. У ній оживилася надія наново, і вона усміхнулася. А однако ж затремтіло в її душі вже в найближчій хвилі болюче, мов заткнене десь в однім закутку серця жало, коли згадала хвилину, як він заявить батькові, що ось він має сватати наймичку Анну».

— Шиєш весільну сорочку? —сказала з легким глумом, також уже подразнена, ніби притакуючи своїм словам, Рахіра. — Може, й весільну! — відповіла Анна коротко.

«Рахіра – або земля!»

— А «сусідній» ліс до чого? — спитав його Сава з глумливим усміхом, вказуючи головою на безлистий ліс, що стояв недвижно, мов вкопаний.— Від чого ліс?..

«Тут проблисло йому мов світлом у душі: «Він буде говорити з татом по дорозі про себе і про Анну, буде говорити, аякже! І так уже за два дні святого Михайла! А на самоті удвох представив би татові все красно, попросив би та й здобув би тата на свою сторону. Відтак мав би лише з мамою упоратися. Урадувався сею думкою, мов здобутком… «Але чи добре прискорювати речі, що мали свій означений день на порішення? — відгомоніло йому десь неясно в глибині душі. — Чекати так довго на Михайла, а тепер два дні перед Михайлом заговорити?… Чи вийде се на добре?… Святий Михайло був його патроном…»

— Ваш Михайло лежить застрілений в “сусіднім” лісі, ідіть та й візьміть собі його!

«Наступила глибока тишина. Здавалося, немов кожний звук у сивій імлі давився… Він глянув…
На возі лежав простягнений білий-біліський його син…
Тяжка, кривава мовчанка…
Добру хвилю витріщався на нього, відтак підняв руку, погладив молоде обличчя, з якого зникла остання крапля крові, а відтак, обернувшися нараз до людей, кликнув: — Він неживий! — Якийсь голос спав молотом на нього: — Неживий!»

«Щось строге, невмолиме стоїть між ними й замикає їм уста. Тому одному він кориться: тій невидимій, залізній силі, хоч і не знає, що се таке.»

«Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…»

«І так тяжать на нім надії — якісь несформовані, прегарні, горді надії, здається, самих терплячих і упокорених — і він їх має сповнити…»

Земля… Вона живе в думках, мріях, прагненнях, у добрих і злих намірах.
Земля- життя і смерть, щастя і недоля, творець і руйнач…
«Нехай господь поступить із ним, як він собі на те заслужив…»

Браво! Дякуємо Коломийському академічному обласному українському драматичному театру ім. І. Озаркевича за виставу. Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Земля» Ольги Кобилянської від Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А від 12.10 до 14.10.2023 Фестиваль проходив у Вижниці.  Це майстер-класи, брифінги, обговорення конкурсних робіт членами журі і учасниками. Робота у творчих студіях і творчих майстерня, перегляди фільмів. Нагородження призерів І етапу Фестивалю.

А вже 14 жовтня завершилися «Осінні барви Буковини»…Ранок 14 жовтня був теплим та сонячним. У цей день було і кільцеподібне сонячне затемнення 134 сароса, максимальну фазу якого можна було спостерігати на території США, Центральної Америки, Колумбії та Бразилії. У Вижниці ми просто спостерігали сонячний день з великими тінями…

Підведення підсумків і нагородження «бліц» конкурсів.

Результати «бліц». Кіно. Cлово членам журі.

Петро Плешко, директор Чернівецького ОЦНТТУМ від імені організаторів подякував всім учасникам, всім талановитим вихованцям і їх керівникам! Щира вдячність членам журі за суддівство і проведення майстер-класів! Щира вдячність ЗСУ! Запрошуємо всіх до співпраці і в організації проведення «Осінні барви Буковини 2024».

Вітаємо учасників і переможців! Дякуємо всім за співпрацю!

Більше фото із закриття Фестивалю за посиланням – ДЯКУЄМО, БАРВИ!.. ФЕСТИВАЛЬ «ОСІННІ БАРВИ БУКОВИНИ» ЗАВЕРШИВСЯ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис XX фестиваль «Осінні барви Буковини 2023» звершився. Дякуємо, Барви! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Пoпідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

По завершенню концерту на сцену вийшла Наталія Сміщенко, родом з Краматорська, яка зараз проживає в Чернівцях у гуртожитку для переселенців і прочитала дві поезії, які присвячені Тарасу Шевченку і його творчості:
Чудові Чернівці, бруківка і пастель,
Весняні квіточки і пташок кришталева трель…
Вшановуємо ми Шевченка і бійців…
Героїв, що тепер живуть у світі праотців…

Слава Україні! Героям слава! Дякуємо нашим Захисникам за можливість проведення концерту. Дякуємо всім учасникам заходу за живе, мудре, пророче Шевченківське слово…

Більше фото з заходу за посиланням: «БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!» – КОНЦЕРТ ДО 209-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ФІЛАРМОНІЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Концерт «Борітеся-поборете!» з нагоди відзначення 209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фурлет Анатолій Борисович (нар. 13 лютого 1958 р.) — український художник, член Національної спілки художників України. Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України (м. Київ), Музеї сучасного мистецтва (м. Одеса), Хмельницькому та Чернівецькому обласних художніх музеях, Музеї історії релігії (м. Львів), Художньому музеї (м. Кам’янське Дніпропетровської області), Львівському палаці мистецтв і в колекціях приватних галерей України та за кордоном (колекція Темістокля та Орисі Вірстів у Франції та ін.). 

«Залишайтеся завжди самобутніми і неповторними, спонтанними і непередбачуваними. Як картини, адже сталість – це притулок для позбавлених уяви, а, отже, і для позбавлених можливості мріяти. Не бійтесь мріяти, тому що воно того варте!» – Анатолій Фурлет.

Привітати художника прийшли друзі, колеги, шанувальники творчості Анатолія Фурлета. Лунали щирі слова і привітання на честь дня народження митця, побажання натхнення, творчої наснаги, нових здобутків і звершень в ім’я щасливого майбутнього України.

Дякуємо художнику, філософу Анатолію Фурлету за мистецтво дарувати красу, гармонію, мрії і через призму історії, надихати та дивувати!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – «НА ПОВЕРХНІ БУТТЯ» ВІД ХУДОЖНИКА АНАТОЛІЯ ФУРЛЕТА

©  Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Виставка «На поверхні буття» Анатолія Фурлета у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо організаторам за чудову виставку, а художникам – за цікаві та унікальні роботи. Виставка працює до 15 січня. Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ОБЛАСНА ХУДОЖНЯ ВИСТАВКА «НОВОРІЧНО-РІЗДВЯНА»…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Обласна художня виставка «Новорічно-різдвяна» у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ім’я знаменитої єврейської актриси Сіді Таль  нинішнього року згадується нерідко: нещодавно минуло 110 років від дня її народження. Зокрема Легенда чернівецьких підмостків постала на сцені обласного академічного музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської. Спричинився до цього один із родичів артистки. А свого часу  на сцену її привів двоюрідний брат …

Родинні зв’язки знаменитості досліджувала авторка серії книг «Євреї Буковини» Софія БЕРЕЗІНА.

Кузен допоміг «створити» Сіді Таль

Чернівчанин Адольф Тефнер відіграв вирішальну роль у долі двоюрідної сестри Сореле Біркенталь (справжнє ім’я зірки), яка стала знаменитою актрисою.

І це не випадково, адже сам Адольф був актором єврейського театру. Народився він у Чернівцах 13  лютого 1908 р.  у сім’ї пекаря. Ще в ранньому дитинстві проявив артистичні і музичні здібності. Співав у синагозі разом із кантором і в синагогальному хорі під керівництвом Йосесе Тавтшая. Тавтшай водночас був керівником хору і в театрі Авраама Аксельрода (1858-1925). За рекомендацією Тавтшая Аксельрод запросив Адольфа на дитячі ролі в п’єсах для дорослих. Відтак театр став головною справою життя Тефнера, хоча йому випало  «грати» різні ролі не на сценічних підмостках.

Ще юним він влаштувався на роботу у Відні на лікеро-горілчаному заводі,  але з театром не розлучався: був дублером і помічником по декораціях у німецькому музичному театрі у віденському районі Леопольдштадт.  Відтак був призваний до австрійської армії. Демобілізувавшись, приїхав до Чернівців, грав у єврейській трупі Аксельрода. Одного разу він узяв свою двоюрідну сестру Сореле з собою в театр, що вирішило її долю – дівчинка багато часу проводила за кулісами, стала улюбленицею артистів. Поки театр був на гастролях, Сореле створила «свій театр», де була одночасно авторкою, режисеркою і виконавицею головної ролі. Коли Тефнер повернулся з гастролей, він був вражений творчістю своєї юної кузини і показав її «театр» колегам. Маленькій Сореле запропонували зіграти свою першу роль у справжньому театрі в спектаклі «Сліпа любов» із Сарою Канер в головній ролі.

Згодом Адольф виступав у Польщі, в Бухаресті,  де грав у трупі театру «Рокси». У 1927 р. запросив і Сореле на амплуа травесті. Спільно із партнером Леоном Бергером Тефнер керував трупою в Яссах, а згодом разом із Віленською трупою (вона була організована у Вільні (нині – Вільнюс) в 1916 р. як гурток аматорів, що виступали у п’єсах на ідиш) перебрався до Варшави. Гастролював  Польщею, Чехословаччиною, Румунією, Англією і Францією. А коли Віленська трупа розпалась, Адольф Тефнер і Натан Брайтман організували свій театр, який у часи Першої світової війни й після неї з великим успіхом гастролював у Південній Африці, де  до того не побувала жодна закордонна трупа.

У січні 1930 р. наш земляк, поет, драматург, театральний режисер Яків Штернберг створив у єврейському районі Бухареста –  Вакарешти – знаменитый театр-студію БІТС (Букарештер ідише театер-студіе), яка відіграла важливу роль у розвитку модерністських тенденцій сучасного європейського театру. Тут грали Сіді Таль і Адольф Тефнер. А коли через кілька років  Штернберг очолив Літний театр Ізбанда і створив трупу оперети в Бухаресті, Тефнер і Сіді Таль стали й тут улюбленцями публіки.

З великим успіхом пройшли гастролі театру в литовських містах – Каунасі, Шяуляї, Клайпеді. Місцеві газети не шкодували компліментів на адресу провідних артистів Камерного театру з Бухареста – художнього ансамблю на чолі з молодою талановитою артисткою Сіді Таль за участю Адольфа Тефнера і під особистим керівництвом відомого режисера Якова Штернберга.

У 1940 р. Адольф Тефнер і Сіді Таль переїхали до Кишинева, працювали в єврейському театрі.

На жаль, про подальшу долю Адольфа Тефнера  не вдалося дізнатися. Відомо, що в 1957 році він приїздив до Чернівців, щоби  побачитися зі своїми родичами.

Спогади про Сіді Таль зібрав племінник

Свого часу уродженець Омська Давид Гутман – племінник знаменитої артистки (батько Давида Якоб Лейбович і Сіді Лейбівна – рідні брат і сестра) жив у Чернівцях, навчався в чернівецькій середній школі № 6, закінчив музичну школу при Будинку офіцерів по класу акордеона. Згодом, працюючи на Чернівецькому заводі напівпровідників (ВО «Електронмаш»), навчався на вечірньому відділенні загальнотехнічного факультету Чернівецького державного університету, відтак заочно у Львівському політехнічному інституті отримав кваліфікацію інженера-електрика. На «Електронмаші» Давид Гутман  пройшов шлях від наладника радіоапаратури, інженера, начальника конструкторського бюро до начальника  виробничого комплексу об’єднання.

Минуло вже  чимало часу, як він разом із сім’єю виїхав до Німеччини, до столиці землі Баден-Вюртемберг – Штутгарту, де згодом заснував власну фірму, яка поставляла в Україну обладнання для  залізниць і  аеродромів. У 90-х роках разом із партнерами і співвласниками німецького автобудівельного і авіамоторного концерну BMW провів у Чернівцях кілька доброчинних акцій.

Давид багато зробив для  увіковічення пам’яті Сіді Таль і Пінкуса Фалика. Ще 1993 року він видав книгу «Сіді Таль у спогадах сучасників», в якій зібрані спогади про знамениту єврейську актрису і співачку  багатьох відомих людей: Леоніда Утьосова, Аркадія Райкина, Дмитра Гнатюка, Валентина Плучека, Едіти П’єхи, Софії Ротару і багатьох інших, а також рецензії на вистави,  відгуки у вітчизняній і зарубіжній пресі.

Гутман заснував фонд та премію імені Сіді Таль «За успіхи в галузі розвитку національної культури і зміцнення дружби між народами». Цієї премії свого часу були, зокрема, удостоєні народний артист України Богдан Ступка, композитор Олександр Злотник, сценарист, актор Микола Засєєв-Руденко,  а також чернівчани – акордеоніст-віртуоз Ян Табачник, поет, прозаїк, імпресаріо Семен Цидельковський, мистецтвознавець, поет Анатолій Добрянський.

Старожили Чернівців, певно, пригадують концерти пам’яті Сіді Таль у Чернівецькому театрі й філармонії, в яких брали участь Богдан Ступка, Ада Роговцева, Ян Табачник, Василь Зінкевич, Роман Віктюк, Микола Гнатюк, а також за участі провідних буковинських артистів, що їх у різний час організовував Гутман. Зокрема й з нагоди 100-річчя від дня народження зірки.  До цієї дати була приурочена книга «Сіді Таль і Фалик у спогадах сучасників» –  доповнене видання збірки, укладеної 1993 року.

Два роки  тому завдяки Давиду Гутману побачив світ компакт-диск «Sidi Thal in Yiddish» з піснями, комічними, драматичними, сатиричними сценами, монологами і скетчами у виконанні Сіді Таль на ідиші. А цьогоріч  він виступив у ролі продюсера вистави «Сіді Таль. Єврейська душа», поставленій на сцені Чернівецького муздрамтеатру ім. О. Кобилянської  (авторка сценарію – Неда Неждана, режисерка Людмила Скрипка).

Як істинний продовжувач традицій сім’ї Сіді Таль і Пінкуса Фалика, Давид Гутман не раз  допомагав  молодим талантам.  Про це могла би розповісти нинішня зірка української естради Катерина Бужинська. Почувши одного разу в ресторані  голос 14-річної дівчини, він запропонував свою допомогу: сприяв вступу до Чернівецького музучилища ім. С.Воробкевича, зняв її перший кліп і відправив до Києва, і це стало добрим стартом до майбутніх  перемог співачки на конкурсах і фестивалях.

Подібна історія трапилася і з львів’янкою Оксаною Мочерад. Нині вона – провідна артистка Львівського національного театру опери і балету ім. С.Крушельницької, лауреатка престижних міждународних музичних конкурсів. Досі  Мочерад і Гутман зберігають дружні стосунки.

З початком російсько-української війни Давид Гутман  надає допомогу й підтримку українським біженцям. У травні-червні 2022-го він організував у Ройтлінгені громадську організацію «Ukrainisches Haus in Reutlingen. Deutsch-Ukrainischer Verein e.V.», яка допомагає українцям у  Німеччині інтегруватися в нові умови і при цьому не втратити українську ідентичність,  діючи під девізом «Кілька мостів між старою і новою батьківщиною».  Організація пропонує допомогу в забезпеченні житлом, одягом, взуттям, харчами, у працевлаштуванні і влаштуванні дітей в дитсадки, школи, відкриває мовні курси, забезпечує літературою українською мовою, проводить різноманітні культурні заходи. А тим, хто бажає повернутися в Україну, всіляко сприяє.

Отак будуються мости між минулим і сьогоденням.

     Підготувала Валентина МАЦЕРУК.

P.S. До 100-річчя від дня народження Сіді Таль у газеті «Версії» була опублікована стаття «Сіді Таль: неосяжний талант тендітної жінки значно більший за «Райкіна в спідниці»       https://versii.cv.ua/kultura/sidi-tal-neosyazhnij-talant-tenditnoyi-zhinki-znachno-bil-shij-za-rajkina-v-spidnitsi/18643.html

Як відзначали 105-у річницю Зірки сцени, теж можна прочитати і… побачити у “Версіях” за посиланням:

https://versiits1.wordpress.com/2017/09/07/%D0%B7%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B8-%D0%BD%D0%B5-%D0%B3%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%83%D1%82%D1%8C-%D0%B4%D0%BE-105-%D1%97-%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD/

Запис Сіді Таль і родичі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Жуков Андрій Сергійович  народився в 1972 році в місті Києві. Мистецьку освіту здобув в Видавничо-поліграфічному інституті Національного технічного університету України «КПІ».  Крім станкового живопису займається настінним розписом, декоруванням, працює з металом і бетоном, створює авторські маски і  захоплюється художньою фотографією. Від середини березня 2022-го художник живе і працює в Чернівцях.

«Сонячний бик«… Бик – символ бога Землі, плодючості, сили Сонця, працелюбності, фізичної сили, здоров’я… Бик – символ Місяця. Серп півмісяця асоціюється з рогами бика…

Чернівці саме те місто, де Андрій Жуков почувається комфортно, затишно, «атмосфера спонукає до творчості і надихає…».

«Воронячі черевики»… З глибокої давнини  закарбувалося: ворон − нечистий птах,  він вважається лиховісником, провісником біди.  Ворон, ворона – символ провісника горя, страждань, смерті, пророцтва… Які ці ворони?  Добрі, лихі? Похмурі і мудрі, найрозумніші …

«Райський цвіт». Така сакура милує чернівчан весною на площі Філармонії.

Художник Андрій Жуков подякував  всім захисникам України, воїнам ЗСУ за кожну хвилину нашого життя. «…Герої, які не повернуться, завжди будуть з нами. Україна завжди була, вона є і буде. Слава Україні! Героям слава!»

Художник Андрій Жуков  спілкувався з глядачами, відповідав на запитання гостей виставки, розповів про технологію  робіт на металі. Будь-який метал, виготовлений із заліза або сплавів, що містять залізо, ми знаємо, буде іржавіти при достатньому впливі кисню та вологи. Забарвлення іржі теж змінюється з часом. І може змінюватися і сама картина до певного моменту. Це визначає сам художник – хімічно перетворити іржу на вже нержавіючу поверхню…

Навіть цифрове фото піддалося розшаруванню чи то від ефіру, чи містичних властивостей заліза…

Дякуємо  Андрію Жукову за цікаву виставку,  за світлу і темну енергію, за ефір, за бажання досліджувати Ferrum, за цікаві винаходи, символи і натхнення…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Перша персональна виставка київського художника Андрія Жукова у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дякуємо організаторам за чудову виставку, а художникам – за цікаві та унікальні роботи.

Більше фото з заходу відкриття виставки за посиланням – V ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТРІЄНАЛЕ АБСТРАКТНОГО МИСТЕЦТВА «АРТ-АКТ»…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис V Всеукраїнське трієнале абстрактного мистецтва «АРT-AKT» – у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.