Ярослав Адамчук — справжнє туристичне та духовно-інтелектуальне обличчя Чернівців.  Людина, яка вміє розповісти так, що вулиці оживають, будівлі починають шепотіти свої таємниці, а історія перестає бути сухою — вона стає нашою. І при цьому він ніколи не забуває про доброчинність. Цього разу пан Ярко оголосив, що всі кошти з трьох екскурсій цього дня, а також те, що гості поклали у прозору колбу, підуть на потреби ЗСУ. Сам Ярослав прогнозував суму у 12 000 грн.

А ще над Ратушею о 19-й годині  побачила великий яскравий Місяць — зростаючий Півмісяць у Стрільці. Освітлена поверхня сяяла на 27% і збільшується. Це гарна прикмета: астрологи кажуть, що зростаючий Місяць сприяє новим починанням, подорожам і добрим справам. Не могла оминути цю небесну красу.

І як той зростаючий Місяць над Ратушею, що дарує світло й надію, так і туризм відкриває нам нові шляхи, нові горизонти й зустрічі. Подорожі — це завжди початок, завжди рух уперед. Нехай наші дороги будуть світлими, а мандрівки — щасливими. Нехай кожен із нас, як турист у власному житті, знаходить красу в дрібницях і силу в нових відкриттях.

І знову — доброчинність. Дякую пану Ярку за щирість, а нашим воїнам — за чисте небо над головою.

І вже післі зустрічі на ФБ пан Ярко опублікував: «Разом ми зібрали 12 тисяч 700 грн! Перерахував їх на плати для дронів для 3 батальйон – 94ОБ ТрО 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Туризм обʼєднує, наповнює, надихає, підтримує, закохує у нашу землю, історію, природу та людей. Хай так і буде!»

Дякуємо пану Ярку за щирість, талант і постійну турботу не лише про наше місто й його історію, а й про тих, хто сьогодні боронить Україну. Дякую ЗСУ за наше чисте небо! І всім, хто долучився до цієї зустрічі — вона була справді чудовою.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Туристичний стендап пана Ярка: 12 700 грн. для ЗСУ… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Лист львів’янки:

«Більшого страхіття за Чернівецький залізничний вокзал я ще не бачила. Та й cамі Чернівці зустріли мене, м’яко кажучи, непривітно, щоби не сказати – вороже.

Приїхала до Чернівців львівським вечірнім поїздом, який ще й запізнився на півгодини. Тож кілька хвацьких пасажирів сіли у таксі, бо більше машин не було, а решта залишилася ночувати на вокзалі. Бо ж хвилин за 15 почалася комендантська година.

Сиділа на стільчику у темному коридорі: зала для очікування була на ремонті. Дякувати Богові, хоч сиділа, бо ж мені трохи за 60.  Сиділа і слухала, як тупотять мов коні, по підлозі величезні чорні таргани. Інстинктивно тулила до себе валізу, щоби, бува, ті «тварюки» не залізли до неї. Таргани ж виходили на полювання за їжею зграями й хвилями. Пробіжать, потусуються, підхарчуються – і зникнуть на півгодини. Відтак –  наступне нашестя.

Десь по п’ятій ранку з’явилася пані прибиральниця з мітлою та совком. Вона позмітала папірці з підлоги та побитих тарганів. Адже моя сусідка по стільцю – бабуся з костуром – усю ніч розважалася тим, що цілила цим самим костуром у найбільших тарганських представників. Тож прибиральниця позмітала трупики і зникла. Я ж просто не вірила своїм очам!

Тому й кажу, шановні буковинці: приїжджайте до нашого львівського вокзалу і подивіться, як треба господарювати. Там  протягом ночі двічі (!) роблять вологе прибирання санітарними (!)  розчинами. Тому, мабуть, і тарганів на нашому вокзалі не побачите.

Ну а десь о пів на сьому ранку приїхав перший тролейбус. У електротранспорті з’ясувалося, що мій пенсійний нічого не вартий, а придбати квиток я не можу. Треба, мовляв, купляти проїзний квиток і, здається, водій назвав мені суму в 200 гривень. Інакше мене оштрафує контролер. «А контролери у нас люті», – поспівчував мені хтось із пасажирів.

Ну що вам сказати: усю дорогу я їхала і трусилася. Зайвих сотень не маю, а розмір пенсій самі знаєте який. Тож коли прибула на місце, мала задуху, шалений пульс і підвищений тиск.

А тепер хочу поцікавитися у керівництва міста Чернівці: «Панове, у вашому місті українське законодавство вже не діє? Маєте свої буковинські правила, відмінні від загальноукраїнських? Бо що це за чортівня – не визнавати пенсійний?!  І чому така дискримінація до мене, як до пенсіонерки з Львівської області? Чи може ви вже приєдналися до Румунії?

Висновок один : ніколи більше не їздитиму до Чернівців, і дітям своїм закажу, щоби носа не потикали «до найбільш толерантного міста України».

Орися РУНЯК»  

Від «Версій»: Неприємно було почути таке від гості Буковини. Та ми надрукували її сердиту репліку з думкою про ймовірні зміни. І те, що чернівецький вокзал потрапив до ТОП-15 найкрасивіших в Україні, не рятує доволі ганебну ситуацію. Тим паче, що нині у владі багато говорять про славне туристичне майбутнє нашого міста і краю…

Запис Гостинність від тарганів або Як зустрічають гостей Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.