Що таке «Мрія»

Ан-225 «Мрія» — найбільший транспортний літак у світі.
Створений для перевезення космічного корабля «Буран» і надважких вантажів.

Шість двигунів.
88 метрів розмаху крила.
84 метри довжини.
Понад 240 світових рекордів.
Єдиний у світі завершений екземпляр.

Його створило конструкторське бюро, засноване видатним авіаконструктором Олегом Антоновим, людиною, яка дала українській авіації крила. Цьогоріч виповнилося 120 років від дня його народження.
27 лютого 2022 року, під час боїв за Аеропорт Гостомель, «Мрію» було знищено.
Але чи можна знищити мрію?
І коли зараз діти створюють її моделі — це не просто технічна творчість. Це пам’ять. Це відновлення символу. Це віра.

Ось що розповідає про конкурс «Мрія, що злітає знову» Ольга Косило,  його організаторка, заступниця директора з навчально-виховної роботи Чернівецького центру юних техніків, віце-президент МАПО з технічної творчості та керівниця авіамодельного гуртка:

– В конкурсі взяли участь 78 дітей із 9 областей України. Учні створили 78 моделей «Мрії»: 40 метальних копій, 30 паперових напівкопій, чотири стендові копії, по одній радіокерованій, кордовій, з електродвигуном та на гумомоторі. Коли ми оголошували початок онлайн-акції, то навіть не розраховували, що стільки дітей візьмуть участь. Вразила також варіативність поданих робіт. Обрати переможців серед такої кількості конкурсантів буде непросто. Для нас дуже важливо, щоб молодь не просто знала про «Мрію», але й мріяла створити щось подібне, величне, що прославить Україну у світі.

– До акції долучилися учні авіамодельних, автомодельних, політехнічних гуртків, а також радіоелектронного конструювання. Вік учасників – від 6 до 18 років. При цьому приблизно половина – це діти 6-11 років. В конкурсі взяли участь 20 дівчат. Нагадаємо, в межах онлайн-акції «Мрія, що злітає знову» учні закладів позашкільної освіти, технічних гуртків, STEM-студій та студенти професійних училищ мали створити власні макети легендарної «Мрії» і готові моделі опублікувати окремим дописом у Facebook.

На нагородженні в музеї маленькі руки школярів  тримають моделі найбільшого літака у світі.  Акціонерне товариство «АНТОНОВ» за підтримав конкурс і і передали  чудові призи для учасників і переможців.

З вітальним словом до учасників звернулися заступниця начальника управління освіти Чернівецької міської ради Надія Шевченко, директор  Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка Віталій Яценко. Почесними грамотами були нагородженні і керівники авіамодельних гуртків Солонецький Олександр, Олійник Ігор та оргкомітет конкурсу.

Віталій Яценко пригадав епізод, який відбувся  25 років назад.

25 листопада 2001 року. Київ. Холодний, вологий, майже зимовий день. У повітрі — сніг. І ми — делегація УМАКО «Сузір’я» — стоїмо під крилом найбільшого літака у світі. Тоді відзначали 10-річчя УМАКО «Сузір’я». І нам випала честь побачити справжню «Мрію» — Ан-225. Не на екрані. Не на фото. А живу. Гігантську. Нереальну. Ми стоїмо на аеродромі у Гостомелі, базі підприємства «Антонов». Саме там базувався Ан-225. Ми стояли під двигунами, які здавалися будівлями. 27 лютого  2022 року під час боїв за Гостомель «Мрію» було знищено.

Але чи можна знищити мрію?
Сьогодні ми дивимося на моделі «Мрії».
Навколо — діти з дипломами, медалями, сяючими очима.
Вони не бачили справжній Ан-225.
Але вони його відтворюють.
І в цьому — продовження.
Маленькі руки тримають модель найбільшого літака у світі.
Маленькі серця носять великі мрії.

«Мрія» вона живе в пам’яті, у дитячих роботах, у світових рекордах, у фотографіях, у наших серцях.

Час довів: мрії не зникають.
І поки є діти, які будують літаки, Україна має небо.

Особливі слова вдячності — організаторці конкурсу Ользі Косило. Саме завдяки її енергії, наполегливості та любові до справи «Мрія» знову злетіла — у дитячих руках, у дитячих очах, у дитячих серцях.
Дякуємо всій команді організаторів, педагогам позашкілля, керівникам гуртків, партнерам і Акціонерному товариству «АНТОНОВ» за підтримку конкурсу. Дякуємо кожному наставнику, який навчає дітей не лише креслити й конструювати, а й мислити масштабно.
Для мене ця подія має ще й особистий вимір. У дитинстві я також займалася в авіамодельному гуртку. Пам’ятаю запах бальзи, креслення, перші запуски моделей і те особливе хвилювання, коли твій літак піднімається в небо. Саме тоді народжується віра в можливість польоту.
Тож сьогодні вітаю всіх й як авіамоделіст у душі.
Бо час довів: мрії не зникають.
Вони злітають знову.

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО«Сузiр’я»

Запис Час довів: МРІЇ не зникають… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цьогорічна конференція мала особливу атмосферу. Вона проходила в умовах воєнного часу — за відсутності стабільного електропостачання, під час повітряних тривог, але попри всі виклики не була зупинена. Учасники з різних регіонів України, зокрема з Чернівецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Вінницької, Житомирської, Полтавської та Івано-Франківської областей, демонстрували не лише високий рівень наукової підготовки, а й надзвичайну витримку, відповідальність і внутрішню зібраність.

До участі в конференції долучилися учні різних вікових категорій — від наймолодших дослідників до старшокласників із ґрунтовними, добре структурованими науковими проєктами. Тематика робіт була надзвичайно широкою: планетологія, дослідження супутників Сонячної системи, історія космонавтики, сучасні аерокосмічні технології, моделювання, обробка даних, а також міждисциплінарні напрями, що поєднують фізику та астрономію.

Конкурсна програма конференції передбачала роботу за дев’ятьма номінаціями, які охоплювали основні напрями сучасних космічних і природничих досліджень: астрономію та астрофізику, планетологію, дослідження супутників і малих тіл Сонячної системи, історію космонавтики, сучасні аерокосмічні технології, експериментальні та теоретичні дослідження, моделювання й аналіз даних, міждисциплінарні наукові проєкти, а також роботи, спрямовані на популяризацію науки. Така структура дала змогу кожному учаснику реалізувати власний дослідницький інтерес і представити результати у відповідній фаховій секції.

Особливо зворушливими були виступи наймолодших учасників — щирі, емоційні, сповнені справжнього захоплення наукою. Їх підтримували батьки, вчителі, керівники робіт, створюючи атмосферу спільності та довіри. Старші учасники вражали глибиною аналізу, умінням аргументовано відповідати на запитання фахового журі та чітко презентувати результати власних досліджень.

Роботу конкурсних секцій оцінювало компетентне журі, до складу якого увійшли науковці, викладачі, досвідчені педагоги, представники аерокосмічної спільноти з НЦАОМ ім. О. М. Макарова та Дніпровського національного університету ім. О. Гончара, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, Чернівецького центру юних техніків ім. Л. К. Каденюка. Саме фаховість журі, доброзичлива, але вимоглива атмосфера обговорення є однією з головних цінностей конференції «Всесвіт», адже для учнів це перший серйозний досвід наукового діалогу.

Важливою складовою заходу стала робота керівників учнівських проєктів — учителів, які не лише допомагали з підготовкою досліджень, а й підтримували своїх вихованців морально. Конференція вкотре показала: сучасна українська школа має потужний інтелектуальний потенціал і педагогів, здатних виховувати майбутніх науковців навіть у надскладних умовах.

Окремо варто зазначити, що частина робіт була присвячена знаковим постатям української космонавтики. Зокрема, прозвучали дослідження, приурочені до 75-річчя від дня народження першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка — символу української присутності в космосі та наукової мрії, яка продовжує жити в нових поколіннях.

Всеукраїнська конференція-конкурс «Всесвіт – 2026» переконливо довела: українська наука починається зі шкільної лави, а прагнення пізнавати Всесвіт сильніше за темряву й тривоги.

Щира подяка всім учасникам, керівникам робіт, членам журі, організаторам та Збройним Силам України — за можливість вчитися, вчити й дивитися в небо з вірою в майбутнє.

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО«Сузiр’я»,
фото Ольги Косило, Світлани Мурзенко, автора та з ахіву Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я»

Запис Конференція-конкурс «Всесвіт – 2026»: досвід, знання, майбутнє… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Осінні барви Буковини-2025»: 7 жовтня 2025-го у Чернівцях у Палаці «Академічний» стартував XXII Всеукраїнський фото- та кінофестиваль!

«Осінні барви Буковини-2025» об’єднав майбутніх акторів, режисерів, фотожурналістів, відеооператорів та звукорежисерів – вихованців дитячих фото- та кіностудій з різних куточків України.
Уже вдруге фестиваль проходить у межах Плану заходів Міністерства освіти і науки України та підтверджує свій статус єдиного дитячого кінофестивалю, що відбувається в Україні під час війни!

Цьогоріч на розгляд професійного журі було подано 900 фоторобіт у 9 жанрах і 179 кіноробіт у 4 жанрах за трьома віковими категоріями.
За результатами оцінювання до участі в ІІ етапі відібрано 59 кіноробіт і 170 фоторобіт учасників із Черкаської, Дніпропетровської, Волинської, Сумської, Закарпатської, Львівської, Харківської, Хмельницької, Івано-Франківської, Київської, міста Києва та Чернівецької областей.

Привітали учасників Фестивалю:
Роман Греба – заступник начальника Чернівецької обласної військової адміністарції;
Оксана Гринюк – заступниця директора Департаменту освіти і науки ЧОВА;
Сергій Борденюк – завідувач кафедри операторської майстерності та фотомистецтва Інституту кіно і телебачення КНУКіМ, доцент, заслужений діяч мистецтв України, голова Національної спілки кінематографістів України;
Володимир Дягілев – голова Громадської організації «Харківська Асоціація дитячої екранної творчості «Дитятко», член Міжнародного центру фільмів для дітей та молоді, член Європейської асоціації кіно для дітей та молоді;
Юрій Ріпенко – заслужений працівник культури України, член Національної спілки кінематографістів України;

Володимир Войтенко – кінознавець, головний редактор часопису «Кіно-коло»;
Олександр Чернобай – режисер, фотограф, оператор, магістр аудіовізуального мистецтва та виробництва, номінант Національної премії «Золота дзиґа», володар призу CIFEJ (від ЮНЕСКО);
Андрій Чекановський – член Президії Національної спілки фотохудожників України;

Геда Тетяна, голова Чернівецького осередку Національної Спілки фотохудожників України.

Упродовж трьох наступних днів професійне журі оцінюватиме роботи, а для учасників триватимуть майстер-класи від фахівців фото- та кіноіндустрії.
Окрім цього, конкурсанти матимуть змогу поринути в культурні особливості, традиції та звичаї Буковини.
Під час проведення фестивалю також будуть відібрані фільми, які представлять Україну на щорічному Міжнародному фестивалі незалежного кіно UNICA.
Організатори фестивалю «Осінні барви Буковини»: Міністерство освіти і науки України, Мала академія наук України, Український Державний Центр Позашкільної Освіти – УДЦПО, Департамент освіти і науки ЧОВА, Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості та Громадська організація «Медіастудія «АІДА» за підтримки Міжнародного фестивалю незалежного кіно UNICA.

Фестиваль – це цікаве спілкування! Фестиваль – це нові друзі! Фестиваль – це стимул працювати і підтримувати і розвивати нашу українську медіапродукцію! Дякуємо організаторам і учасникам за урочисте відкриття Фестивалю. Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися, вчити, творити. Бажаємо всім учасникам фестивалю натхнення, плідної роботи, творчих відкриттів і яскравих перемог! Фестиваль продовжиться у Вижниці…

p.s. 10.10.2025.  Результати Бліц-конкурсу. Фотографія. Кіно. Підведення підсумків і нагородження переможців! Завершення Фестивалю – Дякуємо, Барви – 2025… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2026!

©Тетяна Спориніна, фото автора і з архіву Фестивалю

Запис Стартував XXII Всеукраїнський фото- та кінофестиваль «Осінні барви Буковини-2025» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

4 жовтня 2025-го у музеї авіації і космонавтики Чернівецького центру юних техніків імені Л.К. Каденюка відбулася зустріч з Головою Громадської ради Державного космічного агентства України Едуардом Івановичем Кузнєцовим. Подія була приурочена до початку Всесвітнього тижня космосу — міжнародного свята науки, натхнення і відкриттів.

Едуард Іванович Кузнєцов — постать, добре знана в українській космічній галузі. Як один із засновників та активних членів Державного (ДКАУ) і Національного космічного агентства України (НКАУ), він упродовж багатьох років був безпосереднім учасником формування державної космічної політики, підтримував міжнародні програми співпраці, сприяв розвитку вітчизняного космічного машинобудування.

Його діяльність поєднує наукову глибину, управлінський досвід і просвітницьку місію. Він багато років популяризує космічні знання серед молоді, організовує зустрічі, виставки, публічні лекції, допомагає музеям і навчальним закладам. Е.І.Кузнєцова  називають людиною, яка уміє говорити про складні речі просто і з натхненням, і саме завдяки таким фахівцям космос перестає бути абстрактним — він стає близьким, зрозумілим і надихає на дії.

Едуард Іванович Кузнєцов — голова Громадської ради Державного космічного агентства України, перший віце-президент Аерокосмічного товариства України, почесний громадянин Чернівців, Почесний доктор Honoris causa Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Люди різних професій, віку й уподобань зібралися разом 4 жовтня у Чернівецькому музеї авіації і космонавтики, бо їх об’єднало спільне захоплення і прагнення — космос, сильна Україна, космічна держава, точні науки як пріоритет.

На зустрічі Едуард Іванович розповідав про українську космічну галузь: про підприємства у Дніпрі, Харкові, Києві, які створюють супутники і складні технічні системи, про ті наукові школи, що зберігають традиції ще з часів запуску перших ракет. Особливо емоційно пролунала розповідь про підготовку польоту першого українського астронавта Леоніда Каденюка — спільну працю сотень фахівців, де кожен мав свій внесок у велику місію.

«Україна має все, щоб повернути статус космічної держави. Для цього потрібно розвивати технічну освіту, підтримувати молодих науковців і вірити у власні сили», – Едуард Кузнєцов.

На згадку про зустріч Едуард Іванович подарував музею книгу Леоніда Каденюка «Місія — Космос» — як символ єдності поколінь і продовження великої справи.

Саме Едуард Кузнєцов стояв біля витоків створення Чернівецького музею авіації і космонавтики, який сьогодні є унікальним осередком пам’яті, науки й натхнення. Едуард Іванович завжди наголошував, що космос — це не лише про технології, а й про виховання мислення, мрії, віри в можливості людини.

Серед учасників заходу — гості з Клішківців, рідного села Леоніда Каденюка,  делегації з ліцею №22 та ліцею №11, вихованці Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Каденюка, представники наукових та освітніх спільнот. У залі панувала особлива атмосфера — зустріч поколінь, яких поєднує любов до неба і науки.

Особливим гостем події став Олександр Кошовий, командир мотопіхотного взводу 128-ї закарпатської гірсько-штурмової бригади. Уродженець Запоріжжя, він разом із родиною переїхав на Буковину після початку повномасштабного вторгнення. Попри втрату дому і поранення, Олександр повернувся до мирного життя і праці — приклад незламності та гідності, який так перегукується з духом космічних першопрохідців. І додала цій зустрічі глибокого людського виміру: про космос говорили не лише як про далеку орбіту, а як про символ сили, витривалості та віри в майбутнє України.

Зустріч 4 жовтня у музеї – це була не просто розповідь про космос — це був урок віри у власні сили, урок поваги до науки, до історії і до людей, які творять майбутнє.

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися і працювати.

Ще світлини з заходу є за покликанням – Тиждень космосу у Чернівцях: зустріч з Едуардом Кузнєцовим, яка надихає…

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я», фото автора і з архіву музею.

Запис Всесвітній тиждень космосу у Чернівцях: зустріч з Едуардом Кузнєцовим спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ярослав Адамчук — справжнє туристичне та духовно-інтелектуальне обличчя Чернівців.  Людина, яка вміє розповісти так, що вулиці оживають, будівлі починають шепотіти свої таємниці, а історія перестає бути сухою — вона стає нашою. І при цьому він ніколи не забуває про доброчинність. Цього разу пан Ярко оголосив, що всі кошти з трьох екскурсій цього дня, а також те, що гості поклали у прозору колбу, підуть на потреби ЗСУ. Сам Ярослав прогнозував суму у 12 000 грн.

А ще над Ратушею о 19-й годині  побачила великий яскравий Місяць — зростаючий Півмісяць у Стрільці. Освітлена поверхня сяяла на 27% і збільшується. Це гарна прикмета: астрологи кажуть, що зростаючий Місяць сприяє новим починанням, подорожам і добрим справам. Не могла оминути цю небесну красу.

І як той зростаючий Місяць над Ратушею, що дарує світло й надію, так і туризм відкриває нам нові шляхи, нові горизонти й зустрічі. Подорожі — це завжди початок, завжди рух уперед. Нехай наші дороги будуть світлими, а мандрівки — щасливими. Нехай кожен із нас, як турист у власному житті, знаходить красу в дрібницях і силу в нових відкриттях.

І знову — доброчинність. Дякую пану Ярку за щирість, а нашим воїнам — за чисте небо над головою.

І вже післі зустрічі на ФБ пан Ярко опублікував: «Разом ми зібрали 12 тисяч 700 грн! Перерахував їх на плати для дронів для 3 батальйон – 94ОБ ТрО 107 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Туризм обʼєднує, наповнює, надихає, підтримує, закохує у нашу землю, історію, природу та людей. Хай так і буде!»

Дякуємо пану Ярку за щирість, талант і постійну турботу не лише про наше місто й його історію, а й про тих, хто сьогодні боронить Україну. Дякую ЗСУ за наше чисте небо! І всім, хто долучився до цієї зустрічі — вона була справді чудовою.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Туристичний стендап пана Ярка: 12 700 грн. для ЗСУ… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У 1860-х роках у Відні спалахнув справжній бум на фото у форматі «візитівки» — портрети, які ставали візуальними автографами доби. У ті самі роки в Чернівцях з’являються перші фотографічні ательє, і світлини поступово перетворюються на невід’ємний елемент культури міського середовища. Фотографія стала не лише відображенням реальності, а способом створення «особистої міфології» — збереження образу, стилю, родинної гордості.

Лекторка також звернула увагу на смисловий шар кабінетних фото та на еволюцію міського простору у фотографіях межі століть.

На лекцію зібралися справжні поціновувачі старої фотографії. Атмосфера була живою, натхненною. Наприкінці заходу учасники жартома відтворили пози, характерні для фото початку ХХ століття, і навіть провели невелику ретрофотосесію.

Фотоательє у Чернівцях відігравали помітну роль у житті мешканців міста — тут фіксували родинні історії, важливі події, модні тенденції та формували уявлення про себе і про епоху. Завдяки світлинам, зробленим у цих салонах, ми сьогодні можемо краще зрозуміти, як виглядали чернівчани, як одягалися, що цінували і чим пишалися.

Щиро дякуємо пані Катерині Валявській за цікаву, глибоку і натхненну розповідь, що відкрила нові горизонти у сприйнятті фотографії як джерела історичної пам’яті.

Більше фото з заходу за покликанням – Про фотографію у повсякденному житті чернівчан (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) у лекції Катерини Валявської.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Лекція Катерини Валявської про фотографію у повсякденному житті чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Ніч у музеї» припала на п’ятницю 13-го. І справді, було в цьому вечорі щось особливе: суміш інтелектуального, іронії, світлотіні і поєднання історії, мистецтва і технології. Атмосфера створювалась не лише людьми, але й самою архітектурою, світлом, полум’ям ліхтариків, звуком і тишею. Старовинна брама, що вела до внутрішнього подвір’я, здавалася наче порталом у інший вимір – у простір, де мистецтво перестає бути об’єктом і стає дійством.

Цей візуальний і просторовий настрій гармонійно поєднувався з тим, що і як говорив Тарас Полатайко. Тексти Тараса Полатайка (є відео презентації на сторінці музею у фб) – водночас лаконічні й виразні – звучали як продовження простору, як ще один вимір інсталяції

Меморіальна дошка в пам’ять про Емський указ. Проєкт «Київська класична» (2008) описує розслідування художником зникнення меморіальної дошки, що позначає місце в Бад-Емсі (Німеччина), де російський цар Олександр II підписав таємний указ про заборону використання української мови в 1876 році.

Полатайко звернув увагу на відсутність дошки, покривши її місце невидимою неоновою фарбою, яка яскраво світилася вночі – і завдяки його втручанню дошку зрештою було відновлено. І у Бад Емсі з підвалу після 18:00 лунав спів київського канарика.

Проєкт перетворився на розслідування акту вандалізму, який стався в ніч встановлення пам’ятника Олександру ІІ російським монархічним товариством неподалік від меморіальної дошки.

Слова не пояснювали, а вели – до роздумів, до внутрішнього естетичного досвіду. Здавалося, що час у цьому дворику уповільнився, щоб дати змогу відчути кожен образ – і візуальний, і словесний. Занурення в інсталяції, у світ метафор і рухомих форм. Тут оживали алюзії на Едісона, Марселя Дюшана, на обертові барабани й зоотропи, на ранні спроби людства вловити й зафіксувати рух, образ, час.

Проєкт Тараса Полатайка «Спляча красуня» (2012), що відбувся у Національному художньому музеї України, став однією з найгучніших мистецьких подій цього періоду. Його ідея базувалася на знайомому з дитинства сюжеті, вперше записаному Шарлем Перро: принцеса, проклята заснути на сто років, може прокинутися лише від щирого поцілунку того, хто справді її любить.

Але Полатайко переосмислює казку через призму сучасного мистецтва.У його проєкті реальна жінка лежала у стані «сну» у виставковому просторі – не макет, не відео, а жива людина, що ставала частиною експозиції. Глядачі могли увійти в залу, побачити «сплячу красуню» і… поцілувати її – якщо мали на це сміливість. Але лише якщо дівчина у відповідь відкривала очі, це означало, що поцілунок вона прийняла. Якщо ж ні – вона продовжувала спати. Красуні та відвідувачі підписували юридичні контракти про те, що зобов’язуються одружитися, якщо красуня розплющить очі під час поцілунку.

Проєкт «Спляча красуня» – це був живий діалог між художником, об’єктом мистецтва і публікою – провокативний і чесний. Проєкт викликав гучний резонанс у пресі: про нього писали впливові видання, виходили телесюжети та дискусії в культурному середовищі.

Говирили і про заснування Центру сучасного мистецтва «Bunker». Пригадали проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера, де Тарас Полатайко – куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation. 2021… Міжнародна мистецька резиденція «Frontera Frustrata».  Акція «Паспортизація Австро-Греції» . «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців. Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції»…

Друга частина презентації Тараса Полатайка у дворику Чернівецького краєзнавчого музею залишила по собі не тільки образи й слова, а враження, що зберігається ще довго після події. Думаю, у кожного, хто був на презентації, залишилися свої акценти і враження. Напевно і в цьому теж сила живої зустрічі з мистецтвом і митцем.

Щиро дякую автору проєкту, Тарасу Полатайку, за цю зустріч, за розмову, за довіру… Хай буде натхнення, свобода для творчості і такий необхідний — мир.

Більше фото з заходу за покликанням – Повернення до діалогу: друга частина презентації Тараса Полатайка

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Тарас Полатайко: повернення до розмови про ідентичність і мистецтво… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

13 червня, у п’ятницю, у день, що ніби сам промовляє про містичність цифр, в Гончаренко центрі Чернівців лунала розмова про Миколайчука — митця, що уособлює  українське кіно: актора, режисера і сценариста. Його життя і творчість тісно переплетені і з українською народною піснею. Валентина Чолкан,  доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської, автор і виконавиця  музичних творів, презентувала публічну лекцію про пісню як сутність, як голос, як силу, що формувала дух митця Івана Миколайчука.

Народна пісня була для Миколайчука  невід’ємною частиною внутрішнього світу його героїв. 

Іван Миколайчук планував екранізацію «Марусі Чурай» Ліни Костенко, як частину свого авторського кінопроєкту.

Вірш «Незнятий кадр незіграної ролі» – адресований Іванові Миколайчуку, з’явився у 1979–1980 роках, коли Ліна Костенко побачила його у селі під час зйомок «Вавилон XX» .

Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,
чекало все! Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур’ян глушив жоржини біля хати,
І в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
Були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
Несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, –
Він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
Два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв’ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп’ї траву.

Фільм «Пропала грамота». Виробництво фільму завершили ще 1972 року, але вперше його показали глядачам лише на початку 1980-х. І через українську народну пісню «А вже років триста»…

– Ой, вийди, вийди, із води,
Визволь мене, серденько, із біди.
Визволь мене, серденько, із біди.

– Не вийду, козаче,
Не вийду, сокóлю.
Хоть рада, неможу,
Бо й сама в неволі.
Ой, у неволі, у ярмі,
За московським калауром у тюрмі.
За московським калауром у тюрмі…

Пісня «Лелеченьки»

З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомліли.

Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.

Ніч накрила очі
Мені молодому,
Несіть мене, лелеченьки,
Мертвого додому.

Слова: Дмитро Павличко. Музика: Олександр Білаш.

У лекції Валентини Чолкан була розповідь не лише про фільми, а про живе коло однодумців, які не просто творили кіно, але й були співавторами. Юрій Іллєнко, Сергій Параджанов, Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Іван Гаврилюк, Борислав Брондуков, Лариса Кадочникова, Лесь Сердюк, Ліна Костенко, Марічка Миколайчук… Це була не просто лекція –  це була стрімка і пульсуюча розповідь про людину, яка відчувала пісню навіть у тиші кадру. Валентина Чолкан, землячка Миколайчука з Вижниччини, з Волоки, філолог і поціновувач пісенної душі українського кіно, поділилася не лише фактами – вона співала  й промовляла цю лекцію серцем. Щиро вдячні!

Я не ставила за мету переказати всю лекцію Валентини Чолкан – це й неможливо, і, мабуть, не має сенсу. Але поділилася тим, що зачепило мене особисто, що захотілося зберегти в пам’яті. Кожен у такій лекції чує щось своє – я почула своє.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

15 червня – день народження Івана Миколайчука. І сьогодні дуже багато людей зустрінуться на  родинному обійсті Миколайчуків. Кожного року теж відвідую Чорторию. А це була моя перша поїздка до Чорториї. 1998 рік. Юні і не зовсім юні туристи разом із знаними краєзнавцями Чернівців: Максом Шиклером (крайній зліва) і Михайлом Котляром (справа), а Герман Молоткін робив це фото. І подорож до Чортириї була такою:  спочатку примісьтим потягом до Вашківців, а далі колією назад, вже пішки, до Чорториї.

Пригадується й Михайло Михалатюк — щира, натхненна людина, чия фотовиставка у дворику Ратуші залишила по собі глибокий слід.

«Україна, на жаль, досі не є вільною, тому що вільна людина Іван Миколайчук в ній не є героєм. Він не став для неї героєм», – казав Сергій Тримда, кінознавець /Суспільне. Медіатека/… Люди — шанують. Люди — пам’ятають. Вільність у нас — ще й досі не проголошена цінність. Не всі і зараз  розуміють масштаб його вільної особистості. Бо вільних бояться. Бо вільного не можна зігнути чи використати.

Щиро дякую Валентині Чолкан за цю пристрасну, глибоку, живу розмову. За вміння не просто розповідати про великого митця, а говорити так, ніби Миколайчук — не минуле, а наше спільне сьогодення, яке ми ще маємо шанс усвідомити і зберегти.

Я зрозумів у той проклятий вечір,
Що із моєї ти зійшла путі,
Поклала руку тому ти на плечі,
Що грав на піаніно у куті.
А він, неначе, не звернув уваги,
Лиш усміхнувсь,
І переможця сміх мене ударив,
Як хльосткий батіг!
І я не знав де дітися від нього.
Що ти любила музику до болю -
Я знав раніш, кохав тебе за це.
А що зробить мені тепер з собою?..
Куди побите заховать лице?

Уже великі очі не шукали
Мене в студентськім гамірі на дворі.
Здавалося, що хтось ламає скали,
На піаніно грає у куті.
І я тоді згадав свої Карпати,
І, стомлених роботою, батьків,
О... Якби на піаніно вчили грати,
То, може, я б такого не терпів.
Та ні, я Вам не дорікаю, рідні,
Спасибі, що ви вчили, як могли,
Що все таки за гроші, бідні,
Із ярмарку сопілку привезли.

Я зрозумів у той проклятий вечір,
Що із моєї ти зійшла путі,
Але в житті не буде порожнечі,
Бо є сопілка і праця у житті!..

Іван Миколайчук

Запис Про народну пісню в житті Івана Миколайчука від Валентини Чолкан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

𝗠𝗮𝗸𝗮𝗹𝘂 𝟮𝟬𝟮𝟱: 𝗔 𝗦𝘂𝗺𝗺𝗶𝘁 𝗼𝗳 𝗚𝗿𝗶𝘁 𝗮𝗻𝗱 𝗚𝗹𝗼𝗿𝘆 
 Huge congratulations to the Satori Makalu Expedition – Spring 2025 team for the safe and successful summit of Mt. Makalu (8,485m) on May 11, 2025!  Your strength, determination, and teamwork took you to the top of the world’s 5th-highest peak – an extraordinary achievement!  Massive respect to every climber and support member who made this dream a reality. Here’s to reaching new heights together!

Щиро вітаємо команду експедиції Саторі Макалу – Весна 2025 року з безпечним та успішним сходженням на вершину гори Макалу (8485 м) 11 травня 2025 року!Ваша сила, рішучість та командна робота привели вас на вершину 5-ї за висотою вершини світу – надзвичайне досягнення!Величезна повага кожному альпіністу та члену команди підтримки, які втілили цю мрію в реальність. За спільне досягнення нових висот!

Експедиція Макалу (8485 м/27 838 футів)

П’ята за висотою гора у світі, Макалу, розташована в Махалангурських Гімалаях, за 19 км на південний схід від гори Еверест. На межі між Непалом та Китаєм, одна з восьмитисячників, Макалу — це розрізнена вершина, форма якої нагадує чотиригранну піраміду. Гору Макалу  (8485 м/27 838 футів) вперше підкорила американська команда під керівництвом Вільяма Сірі навесні 1954 року. Експедиція на гору Макалу  складалася з членів клубу Сьєрра, включаючи Аллена Стека, Вільяма Е. Лонга, і називалася Каліфорнійською гімалайською експедицією до Макалу.

Південно-східний та Північно-західний хребет – основні маршрути для скелелазіння на горі Макалу. Підйом на вершину висотою 8485 м зазвичай займає близько 54 днів. Більшість альпіністів можуть піднятися на Макалу як навесні, так і восени. Однак весна більше підходить для гарної погоди та снігових умов. Гора розташована за координатами 27°53’21” пн.ш. та 87°05’27” сх.

Олена Карлова- професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, фахівець з математичного аналізу, знана у міжнародному науковому середовищі. Вона не лише викладає й досліджує, а й формує покоління молодих вчених.

11 травня 2025 року Олена Карлова підкорила Макалу — п’яту за висотою вершину світу (8485 м). Її сходження — це гімн волі, витривалості та глибокого розуміння себе. Вона пише у ФБ на своїй сторінці:

“Піді мною — хмари, наді мною — сонце, поруч зі мною — Пемба. Чому немає відчуття щастя? Бо треба спуститися…”

Олена — людина виняткова. Вона вміє поєднувати серйозну математику з тонким відчуттям краси світу, романтику та силу духу, яку формує, напевно, і гори… Життя Олени зараз, останні роки, – це шлях, де рівняння переплітаються з романтикою, а вершини гір – з вершинами людських можливостей.

Вершина — це лише половина дороги. Її розповіді у ФБ, які у ці травневі дні ми шукали, чекали, перечитували — це спокійна правда людини, яка не прагне тріумфу, а цінує шлях, партнерство, дотик до величного. Вершини — не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, — у шляху.

Окремо хочу звернути увагу на світлини, зроблені Оленою під час перебування в таборах: це унікальні кадри з повсякденного життя шерпів, носіїв і гірських гідів, зображення місцевих дітей, а також несподівані відкриття — як-от Gorkha Extra Strong Beer від Makalu Traders (країна виробник — Непал). Дехто, можливо, чекав на фото кошика з гімалайськими писанками, а ще — чарівні світлини котиків, курей, песиків, місцевих музикантів, шахістів, картярів — і не лише з-поміж місцевих. І, звісно ж, справжній гарбуз — як у пісні: “Ходить гарбуз по городу, питається свого роду…” Десь читала, що гарбуз вважається сильним талісманом, здатним вбирати в себе всю негативну енергію та захищати людину. Я не публікую ці світлини з фотоальбому Олени тут — краще побачити їх у Facebook і зануритися у світ образів, природи й побуту таборів напередодні сходження на Макалу.

Мені дуже хочеться зустріти Олену Карлову — або на наступному засіданні клубу «Брама», або на кафедрі математичного аналізу, або у парку на ранішній пробіжці. Хочу потиснути руку людині, яка є для мене справжнім супергероєм.

“А за хмарою – чисте… Для інших – неможливе… Тихо сонце пухнасте Піді мною підніметься…”
(1996)

Це не просто вірш — це передчуття майбутнього. Наче про її сходження на Макалу майже 30 років потому.

Дякую, Олено! І за інтелектуальний прапор на вершині світу.

©Тетяна Спориніна

Запис Олена Карлова підкорила Макалу. Вершини – не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, – у шляху… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Леся Щербанюк, директор Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського на початку зустрічі зазначила, що у серпні 2025-го виповнюється 90 років від дня народження літературознавця, педагога, громадського діяча, публіциста, Почесного громадянина міста Чернівці Анатолія Миколайовича Добрянського.

Анатолій Добрянський зібрав книгозбірню (32296 книг та періодичних видань) та унікальну фонотеку (понад 1500 грамплатівок і касет), на основі яких 2005 року у Чернівцях відкрито Муніципальну бібліотеку його імені.

Микола Рачук.

Читати давніх поетів –
Залишати право за собою бути поруч.
Читати талановитих забутих –
Наближатися до них.
Та найбільший привілей –
Заздрити їм
Без каменя за пазухою.
Заздрити не тільки їм,
Заздрити самому собі,
Що можеш із ним поспілкуватись.

Ми вчилися в старих поетів,
Ми вчимось в поетів ще ненароджених
І залишаємось водночас
Як попереду, так і позаду.
А вони посеред нас.
Так створюється атмосфера
Гармонії.
І той священик,
Що перебирає чотки,
Вірить нам.

Хто читає – той пише,
Хто пише – той читає…
Прочитане – написане –
Стелить шлях до тих незнайомих місць,
Об які раняться неофіти.

«З уламків відбулого», Чернівці, 2019

Кожне літературне покоління ХХ століття в Україні відображало не тільки нові мистецькі течії, але деякі українські митці часто боролися за саме право творити та жити, інші уже встигли адаптуватися до радянської реальності, ставши частиною офіційної культури. Лекція Світлани Кирилюк розкривала важливість поетичного слова як дзеркала епохи, інструменту опору та джерела натхнення для наступних поколінь. Максим Рильський, Павло Тичина, Іван Дзюба, Володимир Сосюра, Іван Драч – поети, які зображені на афіші лекції, проте на заході йшлося не лише про них, а й про інших поетів цього періоду.

Василь Стус. «Декларація поета і громадянина». 1960

Право — то слово дрібне.
От обов’язок — слово!

М. Рильський.

Гріх римувати горе.
Гріх римувати гнів.
У тюремному коридорі —
тільки пострілів ритми. І рими— нівечені.

У тюремному коридорі —
під’яремних мета —
збивши в кулак всі пориви —
ув атаку.
Де свободи чортма —
там музи — бранки.

«Хрущовська відлига» дала певну свободу слова, дозволила поетам-шістдесятникам відкрито висловлювати громадянську позицію. Система не залишала великих виборів: або пристосовуватися, або замовкнути, або стати вигнанцем. І кожний обирав свій шлях. Рання поезія М. Бажана, як сверджують літературні критики, має метафоричний стиль, складні образи у віршах збірки «Різьблене сонце», а вже пізніше – колективний пафос, прославляння революції, соціалістичного будівництва, ода Сталіну.

Для деяких поетів, на мою думку, як М. Бажан, поняття «хрущовської відлиги» видається доволі умовним, адже їхній власний творчий простір не мав чітких меж лібералізації чи її згортання. Однак цей простір уявної свободи – радше виняток, ніж правило. Поряд із ним жили й творили поети, для яких «відлига» стала лише короткою ілюзією, а реальність – це суворе протистояння.
Весною 1960-го у Києві було засновано Клуб творчої молоді, до якого долучилися Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Їхній простір – не уявна культурна втеча, а жива боротьба, за яку доводилося платити свобою, а інколи й життям.

Леонід Первомайський не був відвертим опозиціонером до радянської системи. Однак у його пізній творчості відчувається певне розчарування та відхід від ідеологічної спрямованості. Однією з найцікавіших його збірок є «Спомин про блискавку», як зазначила лектор Світлана Кирилюк.

Дмитро Павличко – одна з найсуперечливіших фігур в українській літературі. Його творчість поєднувала два полюси: офіційно схвалену радянську поезію та національну лірику. І цей внутрішній конфлікт відчувається в його спадщині. Ця подвійність поета справді впливає на сприйняття його творчості.

Ліна Костенко – символ незалежної думки. Вона була частиною дисидентського руху, хоча не зазнала арештів, як Стус чи Світличний. Відмовилася співпрацювати з владою, через що понад 15 років її не друкували, підписала «Лист 139» на захист українських діячів…

Ірина Жиленко брала активну участь і у діяльності Клубу творчої молоді.

Іван Світличний (20.09.1929 – 25.10.1993) – поет, перекладач, літературознавець, лідер руху шістдесятників. Він – автор перших розвідок про Василя Симоненка, Ігоря Калинця, Нью-Йоркську групу поетів.

Провина
Великий гріх на серці я ношу.
В. Стус

Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки,
За чорні, зганьблені, злочинні.
Перегвалтовані роки,
За куці істини нізчимні,
За те, що унтери причинні
Нам кастрували язики,

За довбані в катівнях ребра,
За реабілітанські жебри,
За небо, гратами рябе, –

Судіть мене. Судіть без знижки,
Судіть – я винен – хоч до «вишки»,
Мене, а заодно й себе.

Зеновій Красівський, поет, фотограф, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, усе життя присвятив боротьбі за вільну і справедливу Україну. Двадцятирічним виніс 21 день допитів у застінках НКВС, загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні.

Михайло Осадчий (1936–1994) – поет, прозаїк, публіцист, один із представників «шістдесятників» та дисидентського руху.

У праці Чорновола «Лихо з розуму» (1967) згадується і поет Михайло Осадчий, який також зазнав цього «лиха» – покарання за думку, за право бути собою.

Щиро дякуємо пані Світлані Кирилюк за надзвичайно цікаву та змістовну лекцію «Поезія шістдесятих як дзеркало часу». Дякуємо за можливість по-новому поглянути на творчість шістдесятників, відчути їхній внутрішній драматизм, силу слова та зв’язок із сьогоденням. Дякуємо колективу Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського за організацію заходу.

Хочу зазначити, що лекція Світлани Кирилюк, присвячена поезії шістдесятих, є логічною вшанувальною подією пам’яті Анатолія Добрянського, адже він був носієм тих самих ідей, що й поети-шістдесятники – вільнодумства, правди, краси слова.  Також варто згадати, що через Чернівці проходили багато митців цього покоління – тут бували Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко… Хоча вони не були уродженцями міста, їхні візити, виступи та зустрічі з місцевою інтелігенцією, зокрема з Добрянським, залишили помітний слід у літературному житті Чернівців того періоду.

Більше фото з заходу за посиланням – «…Заздрити не тільки їм, заздрити самому собі, що можеш із ним поспілкуватись»…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Поезія шістдесятих як дзеркало часу» – лекція від Світлани Кирилюк у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 20 до 31 січня 2025-го тривала ІІ Міжнародна i XVI міська конференції «Всесвіт-2025». Протягом двох тижнів очно і онлайн діти і молодь з навчальних закладів Вінницької, Полтавської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Івано-Франківської, Чернівецької і 5-ти країн Європи представляли журі, учасникам, зацікавленим глядачам свої напрацювання. Юні науковці представили на розгляд журі 114 робіт. Конференцію організовують і проводять Управління освіти Чернівецької міської ради, Міський центр юних техніків імені Л. Каденюка за сприяння Міжнародної асоціації позашкільної освіти та Чернівецького міського центру Молодіжного аерокосмічного об’єднання «Сузір’я» (УМАКО «Сузір’я»).

Ця конференція стала не лише майданчиком для обговорення цікавих ідей, відкриттів та досліджень, а й справжнім святом науки, натхнення і дружнього спілкування.  Учнівська допитливість, креативність і прагнення до пізнання Всесвіту вражають та надихають!

30 січня відбувся перший етап закриття «Всесвіт – 2025»/International educational and scientific conference-competition «UNIVERSE 2025»/у форматі онлайн. А 31 січня у Червоній залі Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича відбулося вітання і нагородження переможців II міжнародної та XVI міської науково-практичноїконференції «Всесвіт», школярів Чернівців і Чернівецької області,  які мріють про космос, які поведуть нашу країну у космічне майбутнє. Переможцям були вручені дипломи, а всім учасникам – грамоти.  Учасників конференції привітала заступниця начальника Управління освіти Надія Шевченко. А відзнаки дітям вручали директор Чернівецького центру юних техніків ім. Л. Каденюка Віталій Яценко та його заступниця Ольга Косило.

Школярі отримали заслужені грамоти й пам’ятні подарунки, адже кожен із них доклав зусиль, аби зробити цей науковий простір ще яскравішим. Сподіваємося, що здобуті знання, нові знайомства та спільні ідеї стануть дороговказом у майбутніх звершеннях. До нових зустрічей під зоряним небом науки!

Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися і працювати.

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я»,
фото автора та з архіву “Сузір’я”

Запис Завершення ІІ Міжнародної та XVI міської науково-практичної конференції «Всесвіт-2025» і нагородження учасників… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Музика — єдиний безтілесний вхід у вищий світ знання, який осягає людство, але який людство не може осягнути, – Людвіг ван Бетховен

На зустрічі звучали арії з різних опер:  арія «Чіо-Чіо-сан» з опери Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй», арія Флорії Тоски з опери Джакомо Пуччіні «Тоска», арія Адріани Лекуврер з опери Франческо Чілеа «Адріана Лекуврер», арії Наталки Полтавки з опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка.

Інга Міцан виконала арію Флорії Тоски з опери Джакомо Пуччіні «Тоска». Пуччіні, який помер століття тому 29 листопада 1924 року, був названий найпопулярнішим автором  у світі, незважаючи на його сучасних спадкоємців і наступників. Композитор якось сказав, що «Всевишній торкнувся мене мізинцем і сказав: «Пиши для театру — розум, тільки для театру». І я підкорився вищому наказу».

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом.

За основу опери  Франческо Чілеа «Адріана Лекуврер» взято життя французької актриси Адрієни Лекуврер. Прем’єра опери відбулася в театрі Ліріко, Мілан, 6 листопада 1902 року.

Інга Міцан ще зовсім молодою артисткою виконувала одну з головних ролей  опери «Запорожець за Дунаєм» Оксани  українського композитора Семена Гулака-Артемовського у 1990 році у Чернівцях, у театрі «Тайстра» Обласного будинку вчителя.

Леся Іларівна пригадала, що «особливо сильно Анатолій Добрянський любив українську оперу. Його студенти часто згадували, як він ходив коридорами гуртожитку і своїм магічним тенором виспівував партію Карася із «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського».

У залі були глядачі, які пригадали цю оперу «Запорожець за Дунаєм»  Гулака-Артемовського театру «Тайстра» Обласного будинку вчителя  у далекому 1990 році.

Подарунком для присутніх була і арія Наталки Полтавки з опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка.

Завершився різдвяний вечір різдвяною колядкою «Тиха ніч, свята ніч». 

Дякуємо за чудову зустріч, спів, спогади, які подарувала нам на цій зустрічі пані Інга Міцан. Дякуємо Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім глядачам за можливість поринути в надзвичайний світ оперної музики. Дякуємо пані Лесі Щербанюк за організацію і модерацію зустрічі.
Дякуємор ЗСУ за мирне небо над Чернівцями.

Слова: Fr. Joseph Mohr Музика: Franz X. Gruber

Тиха ніч, свята ніч!
Ясність б’є від зірниць.
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочиває в тихім сні.

Тиха ніч, свята ніч!
Ой, зітри сльози з віч,
Бо Син Божий йде до нас,
Цілий світ любов’ю спас,
Вітай нам, святе Дитя!

Свята ніч настає,
Ясний блиск з неба б’є,
В людськім тілі Божий Син
Прийшо нині в Вифлеєм
Щоб спасти цілий світ.

Тиха ніч, свята ніч!
Зірка сяє ясна,
Потішає серця,
Величає Христа.
Дитя святе, як зоря,
Нам світи, зоря ясна!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Мрію про оперний театр у Чернівцях…», – Інга Міцан на зустрічі «Різдвяний вечір у колі високої Музики» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головний герой казки – Ліжко, створене Майстром із цілющого дерева нетліна
ще за часів Давньої Греції. У казці йдеться про пригоди Ліжка-цілителя в різні епохи та в різних країнах. Надзвичайні події відбуваються і в наш час у житті двох двоюрідних братів – Михайлика та Ромчика. Після того, як Ромчику замість зламаного ліжка купують антикварне, він зникає, а в Ліжку кожного ранку з’являється нова дитина. Михайлик намагається розкрити таємницю і знайти брата.

Фантастична презентація, артистична модерація, перформанс від Ромчиків, його друзів, Ліжка від Майстра, телепортація, вітання від пана Сергія Гакмана з Румунії … І не забувайте про чорний плащ…

А чи можна читати листи з минулого? Іноді можна… Літературний альманах «Десять років натхнення».

Школи

Дві школи в моєму житті:
П’ята і тридцять п’ята,
Дали крильцята мені –
Крилами стали крильцята.
Лечу, не спиняюсь, ні,
В польоті черпаю сили.
Сивіють коси мої,
Та не сивіють крила.

В ІМ’Я…

Місто моє…
Щоразу
Розумію:
Воно – оаза,
Прихисток
В несамовитій
Війні,
Пролісок
В люто-лютневій
Зимі
Промінь надії
У чорній
Дірі
Дамка
Чи туз,
Навіть джокер
У грі.

Театральна площа
Тотальна проща
Ялинами
Зорями
Квітами
Сходинками
Зливою
Вмитими,
Дитинство моє
тут на кожному
кроці
В немилосердному
році.

Площа Соборна
РізнокольОрна
Буденна
Святкова
В Різдво-
ЯлинкОва
Натхненна
І урочиста
Чиста
Плечиста
Пречиста

Площа Центральна
Співальна
Хоральна
Ратуші вежа
У небо злітальна
Глянь! А чи не приземлилась Зоря
В постаті Кобзаря?

В ім’я Отця…
Соборна площа
В ім’я Сина –
Театральна-проща,
В ім’я Духа Святого
Звучить
Голос труби…
Трубний глас?
Тихо….
Цить!

Перехрещуся
Містом моїм…
Хай вороги
Розлетяться, мов дим,
Розтануть, мов віск
Від лиця вогню…
І Місто засяє
І заспіває
Акафіст
Новому
Дню…

Наталія Куконіна-Самойленко,  2024

Дякуємо! Браво! Автограф-сесія! І фотосесія…

ТРИ ДІВЧИНКИ
ПЕРША
В згарищах місто,
Де ти, дитинство?
Друзі, наряди,
Радісні дні?
Тут чуже ліжко…
Написані книжки
Мовою,
Що незнайома мені.
А сонечко
Все одно встає,
І я є!
ДРУГА
Я – та, що друга,
Зараз у друга,
Підвал у будинку –
Надійний покров.
У мене ж ні хати,
Ні мами, ні тата,
Мій друг став за брата…
Ууу! Виє ізнов…
А сонечко
Все одно встає,
І я є!
ТРЕТЯ
Я так танцювала,
Що мама казала:
Моя балеринко,
Стомилась, присядь!
Тепер ані танців,
Ні пачок-пуантів,
Лиш оплески листя
Тужливо шумлять.
Так, сонце засяє
І буря мине,
Але не для мене –
немає
Мене…

Наталія Куконіна-Самойленко, липень 2024

Дякуємо ЗСУ за можливість такої зустрічі і мирному небу над Чернівцями.

Бажаємо пані Наталії натхнення, щастя, міцного здоров’я, миру, перемоги!

Більше фото з заходу за посиланням – І детективне фентезі від Наталії Куконіної-Самойленко…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Детективне фентезі від Наталії Куконіної-Самойленко… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фестиваль поєднує два мистецтва – фотографію та кіно, які дозволяють нам подивитися на світ під іншим кутом. Майбутні актори, режисери, фотожурналісти, відеооператори, звукорежисери – вихованці дитячих фото- та кіностудій з різних куточків України з’їхалися до столиці Буковини, щоб продемонструвати свої таланти.

Привітали та нагородили за найкращі роботи конкурсу Оксана Гринюк – заступниця директорки Департаменту освіти і науки ЧОВА; Юрій Ріпенко – Заслужений працівник культури України, член Національної спілки кінематографістів України, офіційний представник від України на Міжнародних кінофестивалях «UNICA»; Володимир Дягілев – голова ГО “Харківська Асоціація дитячої екранної творчості “Дитятко”, засновник та керівник проєкту “Діти міс Сапсан”; Володимир Войтенко – голова журі в номінації «Кінороботи», головний редактор часопису “Кіно-коло”; Ірина Левіна – завідувачка відділу STEM-освіти Українського державного центру позашкільної освіти та Петро Плешко – директор Комунального закладу “Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді”.

Цьогоріч у Фестивалі взяли участь команди юних фото- та кіноаматорів з 77 закладів системи освіти, культури та просто аматори з 22 областей України. На розгляд професійного журі фестивалю було подано понад 700 фоторобіт у 9 жанрах і 179 кіноробіт у 6 жанрах за трьома віковими категоріями.

На жаль, війна внесла корективи у всі плани і життя українців. Третій рік поспіль наша країна щодня зазнає серйозних руйнувань, людські жертви. Наша зустріч сьогодні стала можливою завдяки героїчним зусиллям Збройних Сил Украъни. Сьогодні кожен наш подих, кожен мирний день – це заслуга героїв, які своїм життям і відвагою тримають на своїх плечах свободу та незалежність України. Хвилиною мовчання учасники заходу  вшанували пам’ять захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

У боротьбі за свободу України на передовій стоять не лише солдати, але й медійники: журналісти, фотографи, режисери. Від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули щонайменше понад 80 медійників і кінематографістів… Учасники кінофестивалю переглянули  фільм українського кінорежисера В’ячеслава Бігуна “Остання зйомка”. Цей фільм отримав бронзову медаль на Міжнародному фестивалі аматорського кіно “УНІКА 2024”.

Особливу увагу заслуговує факт, що Всеукраїнський фото-, кінофестиваль «Осінні барви Буковини» ГО «Медіастудія «AIDA» отримав ексклюзивне право формувати програму аматорських фільмів, які будуть представляти Україну на щорічному Міжнародному фестивалі аматорського кіно «UNICA». Інна Плотнікова є головою ГО ” Медіастудії “АІДА”, методист КЗ ЧОЦНТТУ, керівник “Медіастудії “AIDA” Чернівецького ОЦНТТУМ.

За результатами роботи, журі визначило двох володарів Гран-прі Фестивалю.

Гран-прі в номінації “Кінороботи” отримали Олександра Мала та Катерина Нікітенко, за найкращий документальний фільм “З ланцюга випав дім”, м. Дніпро.

Гран-прі в номінації фотороботи отримав Захар Задерецький, вихованець фотостудії “Безкінечність” Центру НТТ Львівської міської ради.

Мистецтво фотографії унікальне тим, що воно дозволяє стирати межі реального і уявного.  Кожна фотографія – це не прсто знімок, це бачення автора, його особисте сприйняття світу.

Щиро дякуємо гурту “Рута” вокального гуртка “Вікторія” та колективу сучасного танцю “Кредо” Чернівецького обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини» за виступи у програмі відкриття Фестивалю.

Фотографію ми любимо за магію. За можливість відчувати емоції через світло, тіні, кольори, зупинити найщасливішу або горезвісну мить і навіть утримати людей, яких вже немає поруч з нами в житті…

2024-й ЮНЕСКО оголосила роком Сергія Параджанова. Фестиваль «Осінні барви Буковини» 2024 присвячений памʼяті відомого кінорежисера Сергія Параджанова.

Фестиваль – це цікаве спілкування!

Фестиваль – це нові друзі!

Фестиваль – це стимул працювати і підтримувати і розвивати нашу українську медіапродукцію! Переможці   Фестивпалю у ріних номінаціях за посиланням – «Осінні барви Буковини – 2024»…

Вітаємо переможців з  нагородами та бажаємо успіхів у бліц-конкурсі фестивалю! Попереду багато нових досягнень і відкриттів у світі творчості!  Фестиваль продовжується у Вижниці – Дякуємо, Барви – 2024… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2025!

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Відкриття XXI Всеукраїнського фото-, кінофестивалю – «Осінні барви Буковини – 2024» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дата проведення: 30 вересня – 5 жовтня 2024 року. 30 вересня 2024-го у Чернівцях, у Чернівецькому центрі юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка стартував Всеукраїнський конкурс молодіжної творчості «МИРНИЙ КОСМОС» – 2024.

Запис Всеукраїнський конкурс молодіжної творчості «МИРНИЙ КОСМОС» – 2024 вп’яте проходить у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про день 6.09.2024 за посиланням – ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz відкрилися у Чернівцях

Субота, 7 вересня  

10:00 – 11:30

Лекція Йосифа Зісельса «11-й рік війни: складні відповіді на прості запитання»

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

Більше про зустріч з Йосифом Зізельсом за посиланням – «11-й рік війни: складні відповіді на прості запитання» – лекція Йосифа Зісельса.

11:45 – 12:45

Поетичні читання: Німеччина.

Учасники: Ульф Штольтерфот, Даніела Зіл. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

13:00 – 14:00 – презентація поетичної збірки Дмитра Лазуткіна «Закладка» 

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

14:15 – 15:15 – публічне інтервʼю та розмова із Пітером Померанцевим про майбутню книжку «Як перемогти в інформаційній війні» (автор долучиться онлайн).

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

Перехід на іншу локацію…

16:30 – 17:15 – публічне інтервʼю Романа Кравця із Артемом Чехом.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

17:30 – 18:30 – презентація майбутньої поетичної збірки Ірини Цілик «Тонкий лід» 

Модерує  – Ярина Чорногуз.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

18:45 – 19:45 – презентація нового роману Артем Чеха «Пісня відкритого шляху».

Модерує – Олександр Бойченко.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

20:00 – 21:00 – читання Юрія Андруховича: «Оповідання під келих – 2. Ще новіші сторінки книжки, яка (не) пишеться» 

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

Більш детально про другий день Meridian Czernowitz за посиланням – ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. 7.09.2024

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях тривають ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. День 7.09.2024… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 червня 2024-го після 10-годинного підйому з притулку Гонелла з італійського боку Монблану польсько-українська команда стала на даху Європи. Олена Карлова вже побувала на чотирьох вершинах світу: у Північній Америці на Аконкагуа, в Африці на Кіліманджаро, Танзанія, в Альпах  на Монблані, Європа і на Говерлі у Карпатах. 25 серпня 2024-го відбувся Міжконтинентальний заплив через протоку Босфор 2024. Понад 2800 спортсменів брали участь в історичній гонці в Стамбулі і чернівчанка, альпініст, математик Олена Карлова також серед них.

Отже, Олена Карлова – математик. На сайті Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, кафедра математичного аналізу про Олену Карлову, доктора фізико-математичних наук, професора, Президента Чернівецького математичного товариства відзначено, що вона доктор фіз.-мат. наук від 2017 року, автор понад 80 наукових статей. Переможниця конкурсу «Кращий молодий математик України» Наукового Товариства імені Шевченка спільно з фундацією Україна-США  в 2014-2015 рр., неодноразово була запрошеним спікером престижних міжнародних наукових конференцій (TOPOSYM 2022, 44 Summer Symposium in Real Analysis).  Додам, що Олена Карлова в Університеті Луїджі Ванвітеллі (м. Казерта, Італія), де проходив 45-й Міжнародний симпозіум з дійсного аналізу, отримала нагороду The Andrew Bruckner Award 2023 («The Andy»). Премія «The Andy», названа на честь американського математика Ендрю М. Брукнера, є науковим визнанням, яке з 1978 року щорічно присуджується під час Summer Symposium in Real Analysis дослідникам, які зробили значний внесок у цій галузі. Варто зазначити, що Олена – перший математик в Україні, удостоєний такої премії.

Зустріч розпочалася з підготовки до демонстрації парадоксу днів народження. У теорії ймовірностей парадокс днів народження оцінює ймовірність того, що у випадково вибраній групі людей збігатимуться дні народження в якоїсь пари. В групах кількістю не менших 23 випадково вибраних людей, ймовірність збігу днів народження в якоїсь пари становить більше 50 %. Кожний з присутніх мав написати три прізвища знаменитих для них людей (після середньовіччя).

Серед молодих математиків згадали і Теренса Тао, який працює у галузях гармонічного аналізу, диференціальних рівнянь з частинними похідними, комбінаторики, теорії чисел та теорії представлень, професора Каліфорнійського університету в Лос-Анжелесі, нагородженого медаллю Філдса в 2006 році. У десятирічному віці Тао брав участь у Міжнародній математичній олімпіаді, він одержав бронзову медаль в 1986 році, срібну — в 1987 та золоту — в 1988 році. Вигравши золоту медаль у віці 13 років залишається наймолодшим призером олімпіади. Торкнулися теми і сучасних успішних жінок-математиків. Марина В’язовська стала одною з лауреатів найпрестижнішої математичної нагороди — Філдсівської премії (медаль Філдса). Медаль Філдса називають «Нобелівською премією з математики». Марина В’язовська отримала відзнаку за розв’язання задачі про пакування куль у восьмивимірному просторі. Ця задача відома ще з 16 століття, над нею роздумували ще Йоганн Кеплер і Ісаак Ньютон. Початково задача була пов’язана з необхідністю знайти ефективний спосіб укладання гарматних ядер на кораблях британського військового флоту.

Також прослухали задачу-парадокс Нескінченного готелю. Парадокс Гільберта про Grand Hotel (великий готель). Давид Гільберт розробив цей парадокс в 1920-х роках, щоб проілюструвати таємничі властивості нескінченності. Парадокс полягає в тому, що в повністю заселений нескінченно великий готель можна додатково заселити нескінченну кількість гостей.

Скінченно багато нових гостей. Скінченно багато нових гостей.Розглянемо гіпотетичний готель зі зліченно нескінченною кількістю номерів, кожен з яких зайнятий – тобто кожен номер містить гостя. Можна подумати, що готель не в змозі вмістити нових гостей, як було б у випадку зі скінченним числом кімнат. Нехай новий гість прибуває і хоче бути розміщеним в готелі. Оскільки готель має нескінченно багато кімнат, ми можемо переселити гостя, що займає номер 1, у номер 2, гостя з номера 2 у номер 3 і так далі, і поселити нового гостя в номері 1. Повторюючи цю процедуру, можна звільнити місце для будь-якого зліченного числа нових гостей.
Нескінченно багато нових гостей.
Нескінченно багато автобусів…

До парадоксу Монті Холла готувалися дуже ретельно. У Олени є конверти: “1”, “2” і “3”, в одному з них приз в інших порожньо. Ви обираєте “3” (я обрала “3”). Ведучий, Максим, точно знає, де приз і спершу відкриває свідомо невірний варіант “2”, показуючи, що він порожній. Після чого запитує, чи не хочете ви змінити свій вибір? Тепер у вас є можливість залишитись при своєму варіанті “3”, або змінити його на “1”.Чи варто змінювати свій вибір і чому? Ті, хто змінив свій вибір “3” на “1” – отримали приз.

Ще говорили про теорію розподілу простих чисел серед натуральних, максимальну відстань між простими числами. Про числа-близнюки. Прості числа-близнюки. Однією з знаменитих відкритих проблем теорії чисел є скінченність чи нескінченність простих близнюків. Інтуїтивно більшість математиків схиляються до думки про існування нескінченної кількості таких чисел, проте цей факт залишається недоведеним. Також пригадали і константи. Не про константу простих-близнюків, а про число Пі. 3,14159265358979… Число пі — математична константа (3,1415), що виражає відношення довжини кола до довжини його діаметра. Говорили і про золотий перетин в математиці, архітектурі, мистецтві. Золотий перетин – цей такий пропорційний розподіл відрізка на нерівні частини, при якім увесь відрізок так ставиться до більшої частини, як сама більша частина ставиться до меншої.

Не обминули увагою і Пала Ердеша, що за життя став легендою серед математиків. Він написав понад 1 500 математичних статей у співавторстві з 509 колегами й щиро вірив і доводив у житті, що математика це соціальна діяльність.

Про результат парадоксу днів народження дізналися вже наприкінці зустрічі. Співпали дні народження двох великих людей. Які мають безпосереднє відношення до математики: Леонард Ейлер і Леонардо да Вінчі . 15 квітня 1452 народився Леонардо да Вінчі. І 15 квітня 1707 народився Леонард Ейлер.

Дякую за цікаву зустріч, популярну розповідь-лекцію Олени Карлової і знову велику мотивацію. Математика – це неймовірно! Дякую Максиму за гарну модерацію і цікаву задачу.

Більше фото і деталей доведень за посиланням – І про «константи гармонії» від Олени Карлової…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото в «Брамі» автора

Запис Про «константи гармонії», Босфор, Монблан, математичний аналіз від Олени Карлової… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожний твір виставки унікальний і має і свого глядача. І на виставках завжди є трохи часу на спілкування із колегами, знайомими, висловити свою прихильність і захоплення.

З Днем Незалежності, Україно! Ангела-Хранителя всім нашим воїнам, нашим захисникам! Дякуємо кожному за єдність, віру, силу духу, відданість та патріотизм!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Художня виставка до Дня Незалежності України у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Василь Рябченко — український живописець, графік, фотохудожник, автор об’єктів, цифрових робіт та інсталяцій. Один із ключових художників сучасного українського мистецтва та «Нової української хвилі». Роботи Василя Рябченка періоду 1980-1990-х років, їх тематика, сюжети та масштабні формати започаткували новий напрям образотворчого мистецтва Одеси. Рябченко одним із перших в Україні почав працювати у жанрі інсталяції. Також з початку 1970-х художник активно експериментує з фотографією, яку, згодом, використовує в інсталяціях та колажах, а також застосовує як матеріал при написанні мальовничих робіт та створення цифрової графіки. 1996 року – «Кращий художник України» за підсумками арт-фестивалю «Золотий перетин». Цього ж року заснував творче об’єднання «Арт Лабораторія».

Сьогодні роботи Василя Рябченка зберігаються чи не у всіх головних музеях України й відомих приватних колекціях. На його рахунку — участь у більш ніж 80-ти програмних виставках в Україні та за її межами. Відбулася тільки одна персональна виставка, за яку художник отримав у Києві на фестивалі «Золотий перетин» премію «Найкращий художник 1996-го року»

«Безумовно, мені цікава реакція на мої роботи — її інтерпретація глядачем, аргументована, не пов’язана з “актуальними” тенденціями, чесна критика. Я проти революцій, я за еволюцію та абсолютну свободу в цій еволюції. Моя внутрішня прихильність  та орієнтація — безконфліктність», – Василь Рябченко

Василь Рябченко народився 23 липня 1954 року в Одесі в сім’ї художника-графіка Сергія Рябченка. У 1969 році вступає до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова на відділення живопису. Від 1974 до 1976 — навчання як вільного слухача в ЛВХПУ ім. Мухіної у Ленінграді, а після повернення в Одесу — знайомство та дружба із Валентином Хрущем й одеськими «нонконформістами». У 1978 — 1983 роках навчався в Одеському державному педагогічному інституті ім. К. Д. Ушинського на художньо-графічному факультеті. Від  1987 — член Спілки художників СРСР, згодом — Національної спілки художників України.

«Я завжди чимось був зайнятий: читав, фантазував, малював, ліпив, клеїв і навіть шив, але ніколи не думав, що буду художником. Хоча з інтересом спостерігав за роботою батька. Мені особливо подобалися його малюнки — неперевантажені та повітряні, вони прекрасно передавали настрій сонячного або похмурого дня, я був вражений цим і не міг зрозуміти, як він цього досягає», – Василь Рябченко.

У 2009 році твір «Смерть Актеона» переосмислив син автора, художник Степан Рябченко. Рябченко-молодший створив цифрову версію сюжету у власній інтерпретації і згодом представив його на виставці двадцяти номінантів на премію PinchukArtCentre 2011 року.

Василь Рябченко одним з перших починає працювати в жанрі інсталяції. Його роботою цього напряму стала «Гойдалки для пеньків» для кураторського проєкту Єжи Онуха «Степи Європи» (1993).

Надалі були створені інсталяції «Великий Бембі» (1994), «Посвята мадам Рекам’є» (1994), «Принцеса» (1996), «Академія холоду» (1998) та інш. За цикл  фотографій «Naked Dream» він отримав звання «Кращий художник України» за підсумками першого всеукраїнського Арт-фестивалю «Золотий перетин» 1996 року. Цього ж року  Василь започаткував творче об’єднання «Арт Лабораторія».(Кристалізація краси зусиллями трьох поколінь Рябченків, Олена Голуб, АНТИКВАР)

Альтернативні історії героїв, візуалізація життя, подій  у серіях  (наприклад  серія «Захопливе конструювання фонтанів»,  серія «Героїчні пупсики», серія «Поцілунок крадькома», «Contemplation», «Сусанна й старці» та інші) дають можливість ще раз перегравати задум, концепцію твору.  Автор корелює той самий матеріал, ту саму історію у різний спосіб. Відбувається формальне (чи неформальне) експериментування. Але це не фізичний структурований експеримент, візуальні образи,  маленькі істини, персонажі  розшаровуються, варіюються і створюють нові альтернативи… Неочікувані та привабливі.

«Думаю, що архітектура — моє друге покликання. У мене є багато проєктів, але більшість їх не реалізовано та існують вони тільки на папері. Одних тільки музеїв сучасного мистецтва — три. Два з них для Одеси», – Василь Рябченко

«У майстерні прагну бувати частіше, де намагаюся завершити велику кількість розпочатих, але не завершених робіт. Звичайно, є плани, звернені в майбутнє. Проте починати нові проєкти, не закінчивши розпочаті, утримуюся.

Кожна картина, кожний  проєкт художника – це його інтелектуальний світ. Який тільки віддзеркалює наша уява. Мистецтво і життя майже завжди знаходиться у суперечності.  Напевно мистецтво є ідеалізацією життя, альтернативною реальністю… У мистецтві для свободи уяви немає нічого неможливого.  Таке  мистецтво приречене грати роль, яку йому визначає сам художник: революційну чи нереволюційну, залежну чи вільну, авантюрну, індиферентну чи брутальну, небайдужу… Мистецтво Василя Рябченка інтелектуальне, витончене та відверте, незалежне, із своїми історіями,  драмами, жанрами, сюжетами, з біблійними сюжетами, з відчуттям авторської свободи та відповідальності.

Особливо вдячна за прекрасну і щиру розповідь, думки назагал: ВАСИЛЬ РЯБЧЕНКО ПРО ВАСИЛЯ РЯБЧЕНКА.

Вітаємо з ювілеєм! Дякуємо за любов до мистецтва!

Далі буде…Нові виставки, нові картини, нові успіхи, нові виклики…

Деякі інші роботи майстра можна подивитися за посиланням: Василь Рябченко і про «час, коли дарують зірки»…

©Тетяна Спориніна,
фото з архіву родини Василя Рябченка

Запис Василь Рябченко – про еволюцію в мистецтві та абсолютну свободу в цій еволюції… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ЗАВТРА

У нас сьогодні
дуже багато проблем,
Але головна –
це “завтра” передусім:
Почнеться співом недавньогрецьких сирен,
що виють Вієм:
в підвал! лягай!
поміж стін!

Чи співом пташок
Почнеться воно: фьють-фьють!
Який залітає у вікна натхненням снаги?
І шурхотом віників – двірники
Заметуть
підлогу подвір’їв
і вуличні береги?

У нас сьогодні проблема із “завтром”: як?
Яка погода? Принаймні, прогноз який?
Чи дощ звичайний?
Чи ряснокульний ляк?
А, може, той, що осліплює?
Дощ сліпий?!

Чи навіть злива –
бомби, як із відра?
Ти хочеш сонечка? Хочемо всі, авжеж!
Але ж сьогодні така неприродня гра,
Що замість сонечка – спалахи від пожеж.

Який на завтра
Планується раціон?
Білки-жири-вуглеводи…
Сніданок який?
Бо ж на обід буде просто бомбезний бульйон,
А ранком –
бенкет із ракет,
хочеш – їж, хочеш – пий!

Ти питимеш каву?
З цукром?
Ще й з молоком?
Хай пощастить!
А як ні – філіжанку сльози.
Слізки солені?
А ти їх –
одненьким ковтком.
Ні? То не пий,
просто плач, просто вий, голоси.

Бульйон вже у шлунку,
Хто з’їв,
той у вирві лежить…
А що на вечерю: дерунчики з ранок
чи ран?
Червоне вино?
Чи то келих із кров’ю дрижить?
Вино!
бо для крові потрібна цистерна – не дзбан.

А завтра туманно,
Безпланово, шкереберть,
В утробі “сьогодні” –
назад нема вороття.
Пологи опівночі:
завтра – нове життя…
І хай
не народжуватиметься більше смерть…

Наталія Куконіна-Самойленко, 2024

«Проводжаємо весну, зустрічаємо літо…» – 29 травня 2024-го  відбулося  чергове засідання клубу «Дебют-Читання» у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці  ім. М.Івасюка. Модератор події: Ольга Серебріян,  відділ краєзнавства. Учасники заходу цього разу зустрілися із поеткою і казкаркою, перекладачем  Наталією Куконіною-Самойленко. Зараз пані Наталія проживає з родиною у Франції.

Тематика віршів, які читала Наталія Куконіна-Самойленко, була різноманітною. Це і відлуння подій сьогодення, трагедія  війни. І невеликі замальовки про буденне життя,  омріяний мир і гармонію. Знайшов своє відображення у виступі і цикл дитячих віршів. Ми мали можливість  не тільки  послухати авторський  текст, але на екрані побачити головних героїв і героїнь, які надихають пані Наталію у своїй творчості.

Наталія Куконіна-Самойленко, травень 2024

Наталія Куконіна-Самойленко, травень 2024

Наталія Куконіна-Самойленко повідомила про те, що планується публікація збірки віршів для дітей.  Певна частина накладу буде опублікована українською мовою, а певна – польською. Проілюструє книгу відома художниця Раїса Рязанова. Перекладачка на польську з української – пані Люція Ушакова, викладачка польської мови, членкиня Обласного Товариства Польської Культури ім. А.Міцкевича.

А у мене мама величезна,

Наче Сонце, що й вночі не щезне.

А якщо я раптом загублюся,

Я побачу Сонце та знайдуся.

Мама гарна:

усмішка широка,

сині коси,

три червоних ока.

А іще ховає десь зелене…

Найгарніша в світі

мама в мене.

Наталія Куконіна-Самойленко, березень 2024

.

Mama Marysi

Moja mama przypomina słońce,

Moc którego promienieje w nocy.

Jeśli nagle kiedyś stracę drogę,

Ujrzę słońce i ustąpią trwogi.

Mama piękna:

uśmiech ma szeroki,

siny warkocz

i czerwonooka.

A jeszcze jedno oko utajone,

Nie takie jak te inne, a zielone.

Teraz wszystko już o mamie wiecie,

Że najcudowniejsza jest na świecie!

Переклад: Люція Ушакова

Запис «Завтра – нове життя… і хай не народжуватиметься більше смерть…», – Наталія Куконіна-Самойленко спершу з'явиться на Медіа-Версії.