Цьогоріч у Фестивалі участь взяли команди юних фото- та кіноаматорів з 84 закладів системи освіти та культури 21 області України. На розгляд професійного журі фестивалю було подано понад 700 фоторобіт у 9 жанрах і 119 кіноробіт у 7 жанрах. За результатами оцінювання відібрано 100 конкурсантів, які пройшли на очний етап Фестивалю.

Організаторами Фестивалю є: Міністерство освіти і науки України, Український державний центр позашкільної освіти, Департамент освіти і науки Чернівецької ОВА, Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді та Громадська організація «Медіастудія «АІДА». Партнери фестивалю: Дитячий фонду ООН (ЮНІСЕФ), мережа магазинів «ТАНО-Чернівці», Благодійний фонду «Об’єднані перемагати», Товариство «Трембіта», Міжнародна благодійна організація “World Vision International”.

Участь у заході та нагородженні найкращих робіт взяли Юлія Грицку-Андрієш-заступниця начальника Чернівецької обласної військової адміністрації; Оксана Гринюк-заступниця директора Департаменту освіти і науки ЧОВА; Юрій Демедюк-заступник Українського державного центру позашкільної освіти; Віталій Голубєв-секретар Національної спілки журналістів України, засновник Школи універсального журналіста та всеукраїнського конкурсу «Я – журналіст!»; Володимир Войтенко-голова правління Спілки кінокритиків України. Всіх переможців у номінації «Кінороботи» та «Фотороботи» можна подивитися за посиланням «Осінні Барви Буковини – 2023». Вітаємо!

Упродовж трьох наступних днів триватимуть майстер-класи від фахівців фото та кіноіндустрії. Окрім цього, конкурсанти матимуть змогу відвідати музеї, ознайомитися із мистецькими і культурними традиціями та  звичаями  Буковини. 

Незабутні враження, нові знайомства, плани, мрії, емоції. Дякуємо ЗСУ за мирне небо! Попереду продовження фестивалю «Осінні барви Буковини 2023»… Успіхів і перемог!

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Стартував XX ювілейний фестиваль «Осінні барви Буковини 2023» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це переважно друковані твори – книги, газетні публікації, а також два радіотвори, що вийшли в ефір Українського радіо, та один документальний фільм.

У переліку номінантів – Юрій Чорней, історик, журналіст, засновник і редактор Інтернет-порталу «BukNews: Всі новини Буковини», член НМПУ та НСЖУ.  На розгляд членів комітету з премії  подано книгу «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» («Наші книги», м. Чернівці, 2020).

Книга не є науковим дослідженням, а дещо незвичним за обсягом, але безумовно журналістським розслідуванням за жанром, предметом якого є не якісь окремі події, а ціле людське життя, – вказано у рекомендаційному листі номінанта від Чернівецької  обласної організації      НСЖУ. – І це той випадок, коли життєпис однієї людини несподівано стає узагальненою моделлю, на яку накладаються інші життєві історії (переважно чернівчан, але не тільки) цілого покоління, що робить універсальним зміст книги. Дослідження сприяє збереженню історичної пам’яті про багатонаціональне минуле Чернівців, складні і трагічні події історії міста й країни. Це цілком вписується в контекст культурних ініціатив зі збереження і відновлення національної пам’яті, очищеної від нашарувань імперської, класової чи комуністичної ідеології.

Загалом на престижну нагороду у галузі журналістики цього року номіновано 15 творчих робіт.  За премію змагатимуться журналісти, письменники, науковці з Києва, Львова, Одеси, Чернівців, Сумщини, Запоріжжя. Переважна більшість творів присвячена темі визвольних змагань українського народу, боротьбі за державну незалежність. Автори у своїх творах висвітлюють та осмислюють події далекої давнини та сучасної історії України, розповідають про легендарні постаті українських героїв.

Усі роботи, що надійшли на здобуття премії, передані на розгляд членів комітету з премії імені В. Чорновола. З повним переліком висунутих на здобуття премії робіт можна ознайомитись на сайті Держкомтелерадіо за посиланням: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=184515&cat_id=88994

ДОВІДКОВО:

Премія імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики присуджується щороку, починаючи з 2004 року, за твори, що сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національній свідомості та самобутності. Першим її лауреатом став буковинець Василь Кривий за публікацію «Пуста хата», видану в газеті «Буковина».  Премія присуджується до дня народження В’ячеслава Чорновола – 24 грудня у розмірі 20 тисяч гривень.

Запис Чернівчанина номіновано на здобуття премії ім. В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Анатолій МАТВІЙЧУК, народний артист України, журналіст: «КАРФАГЕН МУСИТЬ БУТИ ЗРУЙНОВАНИМ!»

Отож, перший пішов! Я про те, що один із стовпів сучасного українського медіапростору більше не підпиратиме основи олігархічної держави під назвою Україна. Держави, яка з отриманням Незалежності одразу ж почала злочинно розбазарювати свій медійний простір – найбільший стратегічний ресурс, який тільки можна собі уявити. Бо саме від нього залежало, якою буде Україна в найближчі десятиліття.

І ми незабаром побачили цю країну в новому її форматі. Бо перше, за що взялися нові власники медіа – вони зачистили весь культурний медійний простір країни. З нього повністю зникли артисти і митці, що уособлювали вірність культурним традиціям свого народу. Їм було оголошено жорстку анафему і обмежено доступ до теле і радіо ефірів.

Ефіри провідних телеканалів, які існували на той час, повністю змінили свій топ-менеджмент, оскільки у нових власників стояли зовсім інші завдання і функції. Телеканали із суто ідеологічно-інформаційних інструментів влади перетворилися на комерційно-розважальні. Ми пам’ятаємо, як це було – на зміну старій гвардії топ-менеджерів, які повністю підкорялися партійній номенклатурі, прийшли молоді і зелені, якими керували напряму фінансово-промислові групи або певні структури інших держав. Ми побачили на свої очі це інформаційне розшарування: одні телеканали почали цілодобово транслювати в ефірах найпопулярніші американські блокбастери тих часів та концерти західних поп-рок-ідолів, інші зосередилися на ідеалізації недавнього минулого СРСР та популяризації та героїзації працівників силових структур наших сусідів. Екрани густо запістрявіли ментами, бандитами, прокурорськими, десантурою і спецпризначенцями сусідньої держави та мильними серіалами цієї ж країни. У нас навіть з’явилися свої «філіали» для виготовлення подібної медійної кінопродукції, яка мала заповнювати ефір країни.

Паралельно з цим «найпрогресивніші» канали почали активно імплементувати в нашу дійсність нових «героїв» сучасності – транс***тів, г*їв, травесті, панків, готів, модних жигало і повій – розтатуйованих і запірсінгованих, розфарбованих у всі кольори райдуги.

Водночас з’явилося ціле покоління артистів, яких, окрім громадянства України, практично ніщо вже не пов’язувало з рідною країною – ані культурна традиція, ані мова, ані менталітет. Вони були, немов яскраві новорічні іграшки на ялинці, вигравали яскравою формою, не несучи в собі жодного змісту.

Деякі з цього покоління – найефектініші і найкмітливіші були обрані сильними світу цього в якості «зірок» для нового покоління і одночасно «агентів впливу», вони мали розказувати юрбі, що і як потрібно співати, на кого орієнтуватись, що любити, як себе поводити на людях і як вдягатися. Їх до всього посадили в журі всіх популярних музичиних телешоу – аби вони виховували і тренували наступні покоління манкуртів. Цей десяток одіозних облич ви могли бачити на всіх телеканалах, куди б не переключилися. На їх підтримку потужно працювали таблоїди: кожен крок, кожен факт біографії ставав джерелом пліток і скандалів – так створювався в країні потрібний інформаційний шум, крізь який не могло вже пробитися ніщо по-справжньому суттєве, вартісне і талановите.

Потрапляючи іноді в подібні «телепроекти», я почувався як на іншій планеті – довкола волали, кривлялися і самостверджувалися якісь дивні створіння, в яких було дуже важко розгледіти людей.

Так було до останніх років, аж поки не стало ще гірше. Цей сяючий і безликий «конгломерат» вибрав нового Президента України – і вже перший концерт, присвячений Дню Незалежності «нової» України показав рівень нашого морального падіння і культурної деградації. У телепросторі запанували «звьозди» без світоглядних принципів і національного коріння, для яких Київ чи Москва, Дубаї чи Лос Анжелес відрізнялися лише рівнем гонорарів.

Гнітюче враження від усього посилювала ганебна телереклама нескінченних позичальників грошей – усіх отих Містер Кеш, Манівео, Кредитмаркетів та Асісілонгів, де наші «топ оф зе поп» пропонували гроші, а на додаток ще гроші… Викликало здивування те, як наше телебачення, прогресуючи за формою і якістю картинки, деградувало за змістом, за контентом і наповненістю програм. Це вже був справжній культурний апокаліпсис.

Комусь може здатися, що я згущую фарби. О ні, – в реальному житті довкола себе я ще бачив нормальних, талановитих, обдарованих молодих людей, яким «не світило нічого» у цій аморальній, наскрізь корумпованій і маніпульованій країні зі згвалтованою культурою і мутованим інформаційним простором, в якому було присутнє абсолютно все, крім справжньої України з її культурним і духовним світом, її глибокою і самобутньою культурою.

І ось війна. Здавалось би, все має змінитися радикально і одразу. Але ж ні! Ми й досі можемо бачити, як відчайдушно бореться за своє життя весь цей штучно створений олігархами інформаційний простір – як терміново перевзуває і вдягає у вишиванки вчорашніх українофобів і влаштовує колективні піснеспіви патріотичних пісень. Але не знаю, кого можна цим обдурити? Напевно, вже нікого.

І ось – реально захиталася вся ця гігантська конструкція, що охоплювала наш медійний простір. Матриця дала збій – і наймогутніший і найрейтинговіший її телеканал і загалом медіахолдинг заявив, що іде з медіаринку.

Власне, і сам весь наш медіаринок доживає свої останні часи.

Я хотів би, щоби він був зруйнований вщент. Як зруйнована «Азовсталь». Тому що шкоди від цього медіаринку було більше, ніж користі. Медіапростір, в якому повністю відсутня мораль і етика, де реклама набуває потворних форм, де політичні шоу відрізняються особливим цинізмом і є просто інструментом боротьби за владу – він не повинен існувати в нашій країні!

У мене немає ілюзій щодо швидких змін у нашому медіапросторі. Однак, впевнений, гірше, аніж було, вже не буде. Наші олігархічні канали вмиратимуть один за одним, бо немає комерції і реклами, на якій можна добре заробляти, немає навіть політичного сенсу в них, бо політичні свободи і вільні вибори повернуться в нашу країну не скоро.

Я сподіваюсь, що скоро залишаться без роботи всі ті, хто ще вчора облизував і розважав у своїх програмах олігархів та весь цей морально здеградований «бомонд»  – і ніякий публічний ребрендинг та зміна образу не допоможе їм. Можливо, тоді вони зрозуміють, як воно – коли історія перегортає сторінку, відправляючи у небуття всіх тих, хто ще вчора був «на коні». А це неодмінно має статися!

Сьогоднішня ситуація вимагає від телебачення суворого аскетизму і жорсткої цензури. Годі вже цих фальшивих «ура-настроїв» і пустопорожніх балачок. Скільки можна за допомогою нашого інформпростору розказувати ворогу, куди ми збираємось наступати і яку зброю маємо отримувати?!

Натомість у нашому інформаційному просторі не завадив би якісний і незаангажований ніким конкурс патріотичної пісні. А також якась якісна мистецька платформа, де б ішлося про сучасну творчість, що відповідає потребі дня. Бо мистецтво – це потужна ментальна зброя,  її не заміниш ані балачками про мову, ані перейменуваннями вулиць.

Нинішній інформаційний простір, попри його видимість, є ворожим по відношенню до України – її суті, її душі, її майбутнього. Карфаген мусить бути зруйнованим.

Вовкам не жити в овечих шкірах!

Довідково:

Анато́лій Микола́йович Матвійчу́к (29 вересня 1958, Київ) — український співак, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець. Народний артист України, лауреат літературних премій. Створює і виконує пісні переважно українською мовою.

Запис Правдиво про український медіапростір спершу з'явиться на Медіа-Версії.