«Ніч у музеї» припала на п’ятницю 13-го. І справді, було в цьому вечорі щось особливе: суміш інтелектуального, іронії, світлотіні і поєднання історії, мистецтва і технології. Атмосфера створювалась не лише людьми, але й самою архітектурою, світлом, полум’ям ліхтариків, звуком і тишею. Старовинна брама, що вела до внутрішнього подвір’я, здавалася наче порталом у інший вимір – у простір, де мистецтво перестає бути об’єктом і стає дійством.

Цей візуальний і просторовий настрій гармонійно поєднувався з тим, що і як говорив Тарас Полатайко. Тексти Тараса Полатайка (є відео презентації на сторінці музею у фб) – водночас лаконічні й виразні – звучали як продовження простору, як ще один вимір інсталяції

Меморіальна дошка в пам’ять про Емський указ. Проєкт «Київська класична» (2008) описує розслідування художником зникнення меморіальної дошки, що позначає місце в Бад-Емсі (Німеччина), де російський цар Олександр II підписав таємний указ про заборону використання української мови в 1876 році.

Полатайко звернув увагу на відсутність дошки, покривши її місце невидимою неоновою фарбою, яка яскраво світилася вночі – і завдяки його втручанню дошку зрештою було відновлено. І у Бад Емсі з підвалу після 18:00 лунав спів київського канарика.

Проєкт перетворився на розслідування акту вандалізму, який стався в ніч встановлення пам’ятника Олександру ІІ російським монархічним товариством неподалік від меморіальної дошки.

Слова не пояснювали, а вели – до роздумів, до внутрішнього естетичного досвіду. Здавалося, що час у цьому дворику уповільнився, щоб дати змогу відчути кожен образ – і візуальний, і словесний. Занурення в інсталяції, у світ метафор і рухомих форм. Тут оживали алюзії на Едісона, Марселя Дюшана, на обертові барабани й зоотропи, на ранні спроби людства вловити й зафіксувати рух, образ, час.

Проєкт Тараса Полатайка «Спляча красуня» (2012), що відбувся у Національному художньому музеї України, став однією з найгучніших мистецьких подій цього періоду. Його ідея базувалася на знайомому з дитинства сюжеті, вперше записаному Шарлем Перро: принцеса, проклята заснути на сто років, може прокинутися лише від щирого поцілунку того, хто справді її любить.

Але Полатайко переосмислює казку через призму сучасного мистецтва.У його проєкті реальна жінка лежала у стані «сну» у виставковому просторі – не макет, не відео, а жива людина, що ставала частиною експозиції. Глядачі могли увійти в залу, побачити «сплячу красуню» і… поцілувати її – якщо мали на це сміливість. Але лише якщо дівчина у відповідь відкривала очі, це означало, що поцілунок вона прийняла. Якщо ж ні – вона продовжувала спати. Красуні та відвідувачі підписували юридичні контракти про те, що зобов’язуються одружитися, якщо красуня розплющить очі під час поцілунку.

Проєкт «Спляча красуня» – це був живий діалог між художником, об’єктом мистецтва і публікою – провокативний і чесний. Проєкт викликав гучний резонанс у пресі: про нього писали впливові видання, виходили телесюжети та дискусії в культурному середовищі.

Говирили і про заснування Центру сучасного мистецтва «Bunker». Пригадали проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера, де Тарас Полатайко – куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation. 2021… Міжнародна мистецька резиденція «Frontera Frustrata».  Акція «Паспортизація Австро-Греції» . «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців. Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції»…

Друга частина презентації Тараса Полатайка у дворику Чернівецького краєзнавчого музею залишила по собі не тільки образи й слова, а враження, що зберігається ще довго після події. Думаю, у кожного, хто був на презентації, залишилися свої акценти і враження. Напевно і в цьому теж сила живої зустрічі з мистецтвом і митцем.

Щиро дякую автору проєкту, Тарасу Полатайку, за цю зустріч, за розмову, за довіру… Хай буде натхнення, свобода для творчості і такий необхідний — мир.

Більше фото з заходу за покликанням – Повернення до діалогу: друга частина презентації Тараса Полатайка

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Тарас Полатайко: повернення до розмови про ідентичність і мистецтво… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

𝗠𝗮𝗸𝗮𝗹𝘂 𝟮𝟬𝟮𝟱: 𝗔 𝗦𝘂𝗺𝗺𝗶𝘁 𝗼𝗳 𝗚𝗿𝗶𝘁 𝗮𝗻𝗱 𝗚𝗹𝗼𝗿𝘆 
 Huge congratulations to the Satori Makalu Expedition – Spring 2025 team for the safe and successful summit of Mt. Makalu (8,485m) on May 11, 2025!  Your strength, determination, and teamwork took you to the top of the world’s 5th-highest peak – an extraordinary achievement!  Massive respect to every climber and support member who made this dream a reality. Here’s to reaching new heights together!

Щиро вітаємо команду експедиції Саторі Макалу – Весна 2025 року з безпечним та успішним сходженням на вершину гори Макалу (8485 м) 11 травня 2025 року!Ваша сила, рішучість та командна робота привели вас на вершину 5-ї за висотою вершини світу – надзвичайне досягнення!Величезна повага кожному альпіністу та члену команди підтримки, які втілили цю мрію в реальність. За спільне досягнення нових висот!

Експедиція Макалу (8485 м/27 838 футів)

П’ята за висотою гора у світі, Макалу, розташована в Махалангурських Гімалаях, за 19 км на південний схід від гори Еверест. На межі між Непалом та Китаєм, одна з восьмитисячників, Макалу — це розрізнена вершина, форма якої нагадує чотиригранну піраміду. Гору Макалу  (8485 м/27 838 футів) вперше підкорила американська команда під керівництвом Вільяма Сірі навесні 1954 року. Експедиція на гору Макалу  складалася з членів клубу Сьєрра, включаючи Аллена Стека, Вільяма Е. Лонга, і називалася Каліфорнійською гімалайською експедицією до Макалу.

Південно-східний та Північно-західний хребет – основні маршрути для скелелазіння на горі Макалу. Підйом на вершину висотою 8485 м зазвичай займає близько 54 днів. Більшість альпіністів можуть піднятися на Макалу як навесні, так і восени. Однак весна більше підходить для гарної погоди та снігових умов. Гора розташована за координатами 27°53’21” пн.ш. та 87°05’27” сх.

Олена Карлова- професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, фахівець з математичного аналізу, знана у міжнародному науковому середовищі. Вона не лише викладає й досліджує, а й формує покоління молодих вчених.

11 травня 2025 року Олена Карлова підкорила Макалу — п’яту за висотою вершину світу (8485 м). Її сходження — це гімн волі, витривалості та глибокого розуміння себе. Вона пише у ФБ на своїй сторінці:

“Піді мною — хмари, наді мною — сонце, поруч зі мною — Пемба. Чому немає відчуття щастя? Бо треба спуститися…”

Олена — людина виняткова. Вона вміє поєднувати серйозну математику з тонким відчуттям краси світу, романтику та силу духу, яку формує, напевно, і гори… Життя Олени зараз, останні роки, – це шлях, де рівняння переплітаються з романтикою, а вершини гір – з вершинами людських можливостей.

Вершина — це лише половина дороги. Її розповіді у ФБ, які у ці травневі дні ми шукали, чекали, перечитували — це спокійна правда людини, яка не прагне тріумфу, а цінує шлях, партнерство, дотик до величного. Вершини — не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, — у шляху.

Окремо хочу звернути увагу на світлини, зроблені Оленою під час перебування в таборах: це унікальні кадри з повсякденного життя шерпів, носіїв і гірських гідів, зображення місцевих дітей, а також несподівані відкриття — як-от Gorkha Extra Strong Beer від Makalu Traders (країна виробник — Непал). Дехто, можливо, чекав на фото кошика з гімалайськими писанками, а ще — чарівні світлини котиків, курей, песиків, місцевих музикантів, шахістів, картярів — і не лише з-поміж місцевих. І, звісно ж, справжній гарбуз — як у пісні: “Ходить гарбуз по городу, питається свого роду…” Десь читала, що гарбуз вважається сильним талісманом, здатним вбирати в себе всю негативну енергію та захищати людину. Я не публікую ці світлини з фотоальбому Олени тут — краще побачити їх у Facebook і зануритися у світ образів, природи й побуту таборів напередодні сходження на Макалу.

Мені дуже хочеться зустріти Олену Карлову — або на наступному засіданні клубу «Брама», або на кафедрі математичного аналізу, або у парку на ранішній пробіжці. Хочу потиснути руку людині, яка є для мене справжнім супергероєм.

“А за хмарою – чисте… Для інших – неможливе… Тихо сонце пухнасте Піді мною підніметься…”
(1996)

Це не просто вірш — це передчуття майбутнього. Наче про її сходження на Макалу майже 30 років потому.

Дякую, Олено! І за інтелектуальний прапор на вершині світу.

©Тетяна Спориніна

Запис Олена Карлова підкорила Макалу. Вершини – не лише у географічному сенсі, а справжня цінність, напевно, – у шляху… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Автор-укладач книги «Йому усміхалися зорі…» (друге доповнене видання) – Наталія Мельничук, організатор та керівник музею «Буковина – край космічний» у Клішківцях, дослідник життєвого шляху першого космонавта незалежної України Л.К. Каденюка.

Презентація відбувалася у відділі документів з економічних, технічних та природничих наук Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка. Тамара Сендульська, завідувач відділу документів із економічних, технічних та природничих наук.

Герой України Леонід Костянтинович Каденюк зробив неоціненний внесок для становлення нашої молодої держави і його подвиг назавжди залишиться в нашій історії. На презентацію книги прийшли односельчани із Клішківців, родичі космонавта, вчителі та викладачі учбових закладів міста, громадські діячі, журналісти, діячі культури, члени міського центру УМАКО «Сузір’я». Захід пройшов у теплій і щирій атмосфері, сповненій спогадів, музичних композицій, виступів друзів, земляків…

«Дякуємо за все – за любов до рідної землі, реалізовану високу мрію, за добрі земні справи, які встиг зробити для людей», – Н.В. Мельничук. Наталія Володимирівна зазначила, що частина тиражу передбачена і вже відправлена для переможців ІІ Міжнародної та XVI міської науково-практичної конференції «Всесвіт-2025» у Дніпро і в Чернівці.

Своїми розповідями про Леоніда Костянтиновича поділилися М.Й. Бауер, Г.М.Тимчук, А.Г.Чорний, В.М.Максимчук, Г.М. Василенко, Т.С. Богачик, Л.І. Вілянська, А.І. Козоріз, М.В. Мандрик-Мельничук, Ю.Г. Корнєв.

У виконанні народного артиста України Івана Дерди прозвучали «Черемшина» та «Марічка», про які Леонід Каденюк на сторінках своєї книги «Місія – Космос» висловився так – «я міг їх слухати безкінечно».

Лауреат Міжнародних вокальних конкурсів Лариса Бєлова виконала пісні «Червона рута» та «Мій шлях».

Олена Рєпіна, член НСПУ, НСЖУ, поетеса, волонтер прочитала вірш-присвяту Леоніду Каденюку.

…Таємниці буття час ховає в густій імлі,
Але в космосі теж не згубилась людська звитяга:
Ще відлунює Гімн України з орбіти Землі,
І космічні вітри виграють українським стягом!

Чому ми повинні пам’ятати Леоніда Костантиновича сьогодні? Бо його шлях — це доказ, що українці можуть досягати зірок, навіть якщо шлях туди тернистий. Він показав, що українська наука, освіта і прагнення до знань мають світовий рівень. Він надихав і надихає молоде покоління вірити у власні сили, мріяти масштабно і долати будь-які перешкоди. Сьогодні ми вшановуємо не просто космонавта. Ми вшановуємо Людину, яка пронесла Україну крізь космічний простір і залишила нам спадщину віри в наші можливості. Пам’ятаємо. Пишаємось. Натхненно рухаємось вперед , – Чернівецький міський центр УМАКО «Сузір’я».

Дякуємо Наталії Володимирівні за унікальну книгу спогадів про Леоніда Каденюка, першого космонавта незалежної України, дякуємо всім авторам спогадів. Дякуємо всім доброчинцям за фінансову підтримку видання книги. Адже це жива історія, яка назавжди залишиться в пам’яті прийдешніх поколінь. І дякуємо організаторам заходу, що стала справжньою подією і свідчить про глибоку повагу до Леоніда Костянтиновича та величезне значення для збереження історії нашої країни.

Більше фото і прямої мови з заходу за покликанням – «Йому усміхалися зорі…» – презентація книги про Леоніда Каденюка

Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО «Сузiр’я», фото автора

Запис «Йому усміхалися зорі…» – презентація книги спогадів сучасників про Леоніда Каденюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У листопаді 2023 року спостерігатимуться слабкі магнітні бурі
18-20 листопада – слабка геомагнітна буря;
24-26 листопада – слабка геомагнітна буря;
29-30 листопада – слабка геомагнітна буря.

Хоча далеко не всі спалахи досягають Землі, їх достатньо, щоб викликати нездужання у метеочутливих людей.
Під час геомагнітних бур людина може відчувати:
• головний біль;
• прискорене серцебиття;
• порушення сну;
• загальну слабкість;
• підвищення чи зниження кров’яного тиску.

У зазначені дні бажано по можливості знизити фізичні та психологічні навантаження, уникати сварок. Контролюйте кров’яний тиск. Носіть із собою ліки від головного болю. Пийте багато води, відмовтеся від жирної їжі та алкоголю. Поліпшити самопочуття допоможуть прогулянки на відкритому повітрі, контрастний душ.

Запис Листопадове Сонце буде трохи спокійнішим спершу з'явиться на Медіа-Версії.