Якщо 18 червня під час творчої зустрічі з режисером Олесем Саніним у бібліотеці імені М. Івасюка чернівчани більше говорили про залаштункові таємниці кіновиробництва, то цей вечір у кінозалі перетворився на справжній маніфест сучасної боротьби.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора став вихід на сцену українського захисника. Воїн, який носить гордий бойовий позивний «Довбуш», звернувся до творців картини. Він щиро розповів, що з моменту виходу фільму на екрани у 2023 році, ця історія стала для нього та його побратимів потужним джерелом сили на передовій.

Під оплески залу військовий піднявся на сцену та особисто вручив Олесю Саніну та Олексію Гнатковському свій бойовий шеврон. Цей жест став символічним мостом між карпатськими лицарями XVIII століття та тими, хто захищає Україну прямо зараз.

Цей показ у Чернівцях довів: фільм «Довбуш» давно перестав бути просто художнім кінематографом. Це дзеркало нашої реальності. Коли екранний опришок та реальний військовий тиснуть один одному руки, стає очевидно — українська сила непереможна, а сміливі — завжди мають щастя.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Символ, що єднає епохи: як у Чернівцях опришок «Довбуш» зустрівся із захисником у пікселі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

6 березня 2026-го у Центрі культури «Вернісаж» у Чернівцях відкрилася виставка пам’яті заслуженого художника України Івана Дмитровича Балана,  присвяченої 212-й річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Іван Балан народився 2 серпня 1941 року в селі Стрілківці на Тернопільщині. Художню освіту здобув у Чернівцях, а згодом навчався на факультеті графіки Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Багато десятиліть його життя було пов’язане з Буковиною, де він сформувався як художник, графік і книжковий ілюстратор. З 1992 року був членом Національна спілка художників України, брав участь у численних обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках.

Творчість Івана Балана вирізнялася багатогранністю. Він працював у галузі станкової графіки, живопису, книжкової ілюстрації, створював плакати, листівки та екслібриси. Митець є автором понад трьохсот книжкових знаків і численних ілюстрацій до літературних видань. Його роботи супроводжують книги українських письменників — від класиків до сучасних буковинських авторів.

На відкриття виставки у «Вернісажі» прийшло багато людей: художники, друзі, учні, науковці, шанувальники мистецтва. Приїхали і родичі митця з Тернопільської області, його малої батьківщини. Атмосфера була одночасно світлою і зворушливою: люди згадували Івана Балана як талановитого художника, мудру й доброзичливу людину, яка все своє життя присвятила українській культурі.

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої», 1840

У видавництві «АНТ ЛТД» вийшла  книга Корнелії Товстюк “Радість поруч із нами” (Іван Балан: життя і творчість (з архіву родини Товстюк), яка  базується на матеріалах з приватного архіву родини Товстюк.

Важливою сторінкою творчості Івана Балана була його багаторічна співпраця з істориком і дослідником визвольного руху Нестором Мизаком. Художник став постійним оформлювачем його книг, присвячених складним і драматичним сторінкам української історії — боротьбі за незалежність, долям учасників підпілля, пам’яті про національний спротив. Саме графічні роботи Івана Балана — обкладинки, ілюстрації, символічні композиції — створювали особливу візуальну атмосферу цих видань.

Завдяки такій співпраці книги Нестора Мизака стали не лише історичними дослідженнями, а й цілісними культурними явищами, де слово і зображення працювали разом.

Під час відкриття виставки історик Нестор Мизак також згадав, що пам’ять про митця варто увічнити і в міському просторі Чернівців. Він висловив думку, що одну з вулиць міста можна було б назвати ім’ям художника — адже саме тут, на теперішній вулиця Княгині Ольги, де колись була вулиця Маршала Рибалка, жив і працював Іван Балан. На думку Нестора Мизака, така назва стала б символічним знаком вдячності місту художникові, який багато років творив у Чернівцях, оформлював книги, працював у сакральному мистецтві й залишив помітний слід у культурному житті Буковини.

Знову повертаюся в минуле… 11 вересня 2015-го у чернівецькому центрі культури «Вернісаж» можна було переглянути виставку «Підпільна графіка ОУН, УПА» , повстанські світлини, графіка заслуженого художника України Івана Балана у книгах Нестора Мизака «За тебе, свята Україно». Я була на цій виставці і тоді зробила невеликий (чи не зовсім невеликий) фоторепортаж, можна подивитися за цим покликанням – «Нам пора для України жить!»…

Художник працював і в сакральному мистецтві. Однією з його останніх робіт став розпис храму Різдва Івана Хрестителя, де він працював разом із художником Миколою Пелешуком. Цей храмовий живопис став своєрідним духовним підсумком творчого шляху митця — поєднанням майстерності, віри та глибокого відчуття української традиції.

Для Івана Балана екслібрис був не просто декоративним знаком. Це була особлива форма діалогу з книгою, з її автором і читачем. Саме тому його книжкові знаки вирізняються індивідуальністю і часто пов’язані з українською історією, культурою та літературою, зокрема з творчістю Тараса Шевченка.

Видавничий дім «Букрек» (Чернівці) здійснив перше за часів незалежності повне академічне видання
творів Ольги Кобилянської у 10 томах. Оформленням обкладинки та художнім наповненням серії
займався заслужений художник України Іван Балан.

Друзі, художники, колеги, з якими він працював і спілкувався багато років, ділилися теплими спогадами, говорили про його людяність, доброзичливість і відданість мистецтву.

На завершення виступила дружина художника. Вона подякувала всім, хто прийшов на виставку, хто пам’ятає і цінує творчість Івана Балана, підтримує добру пам’ять про нього і зберігає його мистецьку спадщину.

Після завершення урочистої частини учасники виставки зробили спільну світлину на пам’ять. Щира вдячність  пану Юрію Грунтовському за це фото, адже й мені дуже хотілося бути разом з усіма, серед людей, які прийшли вшанувати пам’ять художника.

Після офіційної частини відвідувачі ще довго не розходилися: розглядали роботи, спілкувалися, ділилися спогадами про Івана Балана. Його графіка, книжкові ілюстрації, екслібриси й сакральний живопис ще раз нагадали, наскільки багатогранним був талант митця і наскільки глибоко він відчував українську культуру.

Щира вдячність усім, хто долучився до організації цієї виставки, хто зберігає і популяризує творчу спадщину художника. Такі події допомагають нам відчути живий зв’язок поколінь і силу українського мистецтва.

Світла пам’ять Іванові Балану…

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Тарас Шевченко

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s. Пам’ять у світлинах…  Пропоную переглянути світлини Івана Балана  із виставок у «Вернісажі» та Художньому музеї. Усі світлини з особистого архіву: Світлій пам’яті Івана Балана присвячено…

Запис Наша дума не вмре… Пам’яті художника Івана Балана спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Павліна Николаєвич — сержант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни. У 2022 році, коли вперше відзначали День української державності, вона була нагороджена високою відзнакою «Хрест бойових заслуг». Того ж року Чернівецька обласна рада присвоїла їй звання «Почесна громадянка Буковини». Саме до цієї дати і планували провести Вечір Незламності.

Захід модерувала Наталія Батракова, виконавча директорка ГО «Центр громадської активності «Синергія»». Атмосферу вечора створювали виступи Валентини Чолкан, яка виконувала пісні у супроводі свого чоловіка-акомпаніатора Всеволода Чолкана, та Олени Рєпіної, яка читала власні поезії. Пані Олена також розповідала про власний досвід донатів і про те, як творчі спільноти долучаються до зборів коштів для фронту.

Проте ще напередодні Павліна перебувала на нульових позиціях фронту. Організатори вирішили дати їй можливість спокійно дістатися додому та бодай трохи відпочити. 15 липня активно долучилися до відзначення Дня української державності, а 16 липня зустрілися з головною героїнею, нашою захисницею Павліною Николаєвич.

Хвилина мовчання… Слава і вічна пам’ять полеглим Героям. Вічна пам’ять закатованим і вбитим мирним жителям.

Павліна щиро зізналася, що була дуже схвильована цією зустріччю і не очікувала побачити стільки небайдужих людей. Вона підкреслила, наскільки важлива для військових така підтримка земляків і друзів. Адже всі, хто сьогодні на фронті, воюють заради нас, заради вільної України.

Павліна Николаєвич у своїй розповіді говорила не лише про військову службу, про реалії війни, а й наголошувала на цінності кожного життя. Особливо емоційно звучали її слова про те, як важливо винести з поля бою і пораненого, і загиблого побратима, адже кожен — безцінний.

Вибір, що визначає не лише долю, а й совість…

– Завжди треба залишатися людиною. Якщо твій друг у біді — треба витягати. Є два шляхи: або подумати і врятувати, або відступити й сказати собі: «так сталося». Але в моєму випадку — я завжди стараюся витягнути бійця. Живого.

Під час вечора тривав благодійний збір на потреби підрозділу, в якому служить Павліна Николаєвич. Представники різних творчих об’єднань активно долучалися до збору коштів, розуміючи, що саме зараз мистецтво та слово мають силу підтримувати тих, хто боронить Україну.

«Моя любове, ти як Бог»

Дмитро Павличко

Моя любове, ти як Бог, —
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім’я твоє.

Та я належу ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в молитві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.

Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!

Олена Рєпіна

ПОНЕДІЛКОВЕ:
Із циклу «На реальних подіях»

Так трапляється часто,
Розумієте, – каже вона, –
Це у мирнім житті
На нову відкладаєш машину,
А коли твоїм хлопцям
Просто в вічі сміється війна –
Дні неначе спресовано –
У години…
На позиціях час, взагалі,
Мов надщерблений дзбан,
Крізь бинти
просочився червоно
і цівкою плине…
І коли побратим
Балансує на вістрі від ран
Тобі треба одне лиш –
Машина…

– В когось є на прикметі? –
крізь утому спита командир.

– Приженуть хоч сьогодні,
не автівка тобі, а картина,
тільки де ж його, трясця, тих грошей?

– Оголошуйте збір! Я даю половину!

Час не грає на них,
Їм також не до гри на нулі,
Не до зайвих геройств
І не треба пустої балачки,
Аби лінію фронту
Тримати на рідній землі –
Полетіли на спільну мету
сокровенні заначки:

Ця була на дрова для матусі,
бо ж скоро зима,
Ця була на навчання для сина
і трохи на мрію,
Ця була на автівку дружині,
вона там сама
у далекім селі
із дитиною
і при надії…

Небуденні історії –
історичних часів вітражі –
На солдатських
замішані буднях –
Прості і шляхетні.
І якщо ти шукаєш опор
На крутім віражі –
Задонать ЗСУ –
Стань до світла причетним.

Шановні, дорогі друзі, чернівчани, українці! Прошу долучитися до збору. Кожна ваша гривня безцінна. Ось номер картки, куди можна переказати кошти: 4441 1111 2540 2648

…У цій зустрічі було багато: і пісня «Лента за лентою», яка звучить і як молитва, і як обітниця, і пісні Івана Дерди, і щемлива розповідь Павліни про життя на фронті, де кожен день — неначе нонсенс, бо життя й війна не повинні бути поруч. Але є… І між ними — взаємини. Простір, де «всі про кожного все знають». Де немає нічого дорожчого за підтримку. Де братерство справжнє — без прикрас і пафосу.

На завершення — низький уклін і щира подяка Павліні Николаєвич:
за мужність і гідність, за правду і силу, за захист і присутність.

Дякуємо кожному і кожній, хто в строю. Хто тримає небо. Хто повертає нам день.
Миру нам усім — і Ангела-Хранителя.
І — надійного тилу. Бо він теж — частина Перемоги.

Більше світлин з заходу за покликанням – Незламна. Вечір з Павліною Николаєвич «На реальних подіях»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вечір Незламності з Павліною Николаєвич: На реальних подіях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

22 квітня 2025-го у Чернівецькому художньому музеї відкрилася виставка, присвячена світлій пам’яті заслуженого художника України Івана Балана (02.08.1941 – 06.03.2025). Експозиція триватиме протягом місяця та включає 19 живописних полотен і 18 екслібрисів, що репрезентують ключові етапи творчого шляху митця. Також представлені вибрані книжкові видання, оформлені або ілюстровані Іваном Баланом, які є лише невеликою часткою великого спадку художника, що залишив помітний слід у виданні української книги.

Творчість Івана Балана вирізняється глибоким національним змістом. Він створив понад 300 екслібрисів, численні плакати, листівки та книжкові ілюстрації. Його роботи прикрашають видання класиків української літератури, таких як Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, а також сучасних буковинських авторів. ​

Особливої уваги заслуговує співпраця митця з істориком Нестором Мизаком. Іван Балан ілюстрував 24 книги Мизака, присвячені визвольній боротьбі українського народу. Його графічні роботи, виконані в техніці ліногравюри, вражають емоційною глибиною та символізмом.

У 2009 році вийшов каталог «Іван Балан: малярство, оформлення книги, графіка», який підсумував доробок художника на той момент. Митець працював над наступним виданням, та, на жаль, не встиг його завершити.

Іван Балан залишив по собі не лише картини й книги, але й святині, де живе дух його творчості й любові до України. Його серце і талант назавжди залишилися у фарбах рідної землі, у світлі храмів, у кожній лінії, де живе його любов до України.

Більше світлин з виставки пам’яті Івана Дмитровича Балана і з інших виставок за покликанням – Світлій пам’яті Івана Балана присвячено і камерну виставку в Чернівцях…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Світлій пам’яті художника Івана Балана… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 вересня 2024-го марафон «Кроки незламних» прибув у Чернівці.

За 10 днів  планують зібрати 500 тисяч гривень на автівку, прилад нічного бачення та ФПВ-дрони для наших захисників.

Збір на авто, прилад нічного бачення та дрони FPV для ЗСУ:

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/UKZaf85KX

Номер картки банки:
5375 4112 1311 8248

Велике прохання до всіх, робити свої вклади у цей марафон «Кроки незламних», адже це теж наближує перемогу над ворогом. Тому, якби не було важко, ми всі маємо гуртуватися і не забувати, що ми тил і ми підтримка наших військових.

Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!

Більше фото за посиланням  – Благодійний марафон «Кроки незламних»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Благодійний марафон «Кроки незламних» від ветеранів війни Івана Торака і Валерія Монарха прибув у Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Монолатій – український історик, політолог, публіцист і журналіст, член Національної спілки письменників України, доктор політичних наук. Він є професором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктором філософії Українського вільного університету в Мюнхені, дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

Книжка «Макогін псевдо Розумовський» Івана Монолатія — 8 місце в номінації «Минувшина. Біографії/мемуари» Книжка року 2023. Також  «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» була номінована на Національну премію України імені Тараса Шевченка 2024 року.

«Козацьке мітотворення здатне на диво. Козацькі полковник Іван Богун, гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Іван Мазепа, Павло Полуботок і Кирило Розумовський ніколи б не здогадалися, як можна використати їхні прізвища у міжнародній політиці ХХ сторіччя. Це історія спершу закоренілого бурлаки, шахрая, воєнного авіатора і морського піхотинця, коханця заміжньої жінки, а відтак – авантюриста-бонвівана, вправного спекулянта національною ідеєю, а ще – пристрасного автомобіліста. І все було б чудово, якби не його народження на Підавстрійській Галичині, еміґрація до США, військова кар’єра як чужинця і громадянина, удаваний лобізм українського питання, бажання стати новим володарем України. Він досі фігурує у таємних досьє ФБР, ЦРУ, МІ5 та МІ6, а ще – НКВД, Сиґуранци і ґестапо. Це історія американця українського походження Якова Макогона (1880–1956), яка ще не дочекалася ані фільму, ані роману, а біографії – й поготів».

Презентована книга «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» Івана Монолатія – ретельна за хронологією різних документів, з різних джерел, захоплююча розповідь про життя і пригоди американського розвідника українського походження Якова Макогона.  Це інтригуюча розповідь про приватного шпигуна, сержанта, що був на службі Корпусу морської піхоти США, який разом із не менш авантюрною дружиною ймовірно працював на декілька розвідувальних інституцій Заходу… Авантюрист, містифікатор…

«У книжці «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» представлено галерею видатних українців першої половини XX ст. (Олена Кисілевська, Євген Коновалець, Арнольд Марґолін, Василь Мудрий, Євген Онацький, Мілена Рудницька, Павло Скоропадський, Андрей Шептицький та ін.) та іноземців (Василь Вишиваний, Ґарет Джонс, Енріко Інсабато, Роял Коупленд, Ріхард Ярий та ін.), що стали творцями непересічних історичних подій. Розкриває діалектику еволюції картини світу людини під тиском зовнішніх факторів (воєн, зміни політичних режимів), увиразнює здатність особистості містифікувати власне життя й опинятися у полі зору спецслужб, правоохоронних і зовнішньополітичних відомств, аналізує український авантюризм як спільну ментальну характеристику політичних еліт», – з подання ГО «Івано-Франківський осередок Наукового товариства ім.Шевченка» – Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Зустріч із автором була  цікавою, жвавою, дискусійною, насиченою подробицями з життя не тільки героя самої книги Якова Макогона, але й цікавими деталями співпраці з різними архівами, бібліотеками, службами. Зацікавив присутніх і етап життя Макогона, що пов’язаний із Чернівцями. Естетика самої книги, як і всі книги Івана Монолатія, також посідає особливе місце.

І на останок: автограф- сесія із Іваном Монолатієм.

Дякуємо Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського, присутнім науковцям, читачам, колегам за  зустріч з автором сорока книг – Іваном Монолатієм.

Дякуємо Івану Монолатію за унікальну книгу, за інтелектуальну працю. Нових творчих успіхів, нових книг, зустрічей. Миру Україні і перемоги!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Іван Монолатій презентував у Чернівцях книгу «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Боріться – поборете, Вам Бог допомагає! За вас правда, за вас слава, і воля святая!

9 березня  заходи проходили на Центральній площі Чернівців.  Відбулося  урочисте покладання квітів до пам’ятника Тараса Шевчанка.  У церемонії  вшанування взяли участь  чернівчани, військові, духовенство, громадські діячі, гості міста.

* * *
Чи ми ще зійдемося знову?
Чи вже навіки розійшлись?
І слово правди і любові
В степи і дебрі рознесли!
Нехай і так! Не наша мати,
А довелося поважати.
То воля Господа. Годіть!
Смирітеся, молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую мінуту,
За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко, 1847

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

… Вітер віє-повіває,
По полю гуляє.
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає.
Кругом його степ, як море
Широке, синіє;
За могилою могила,
А там — тільки мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває;
То приляже та послуха.
Як кобзар співає…

Тарас Шевченко

ПРИЧИННА

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

1837, Санкт-Петербург

І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

24 вересня [1860,
С.-Петербург]

Обласна художня виставка до дня народження Тараса Шевченка у Чернівцях

7 березня 2024-го  в Центрі культури «Вернісаж»  відбулося відкриття обласної художньої виставки, присвяченої 210-ій річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

На виставці експонуються твори живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва.

На виставці у Чернівцях представлено понад 130 творів. Організатор виставки – Чернівецька Обласна організація Національної спілки художників України.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис До 210-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка. Заходи у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Під час події ми поговоримо про наслідки розпаду СРСР для всього світу та роль у цьому українців, шлях України до здобуття незалежності, чому всі спроби Росії відновити імперію зла приречені на провал, а також про перспективи нашої країни щодо вступу до ЄС і НАТО та вплив на ці процеси країн-сусідів.
Після зустрічі буде Q&A-сесія, протягом якої можна буде поспілкуватися з автором, придбати його книжку «Як українці зруйнували імперію зла» та отримати автограф», – йшлося у повідомленні організаторів  ICES – The Institute for Central European Strategy, Infopost.  Подія відбулася за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Модератор заходу: Лілія Шутяк , чернівецька журналістка та викладачка кафедри журналістики Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича.

2021-го на телеканалі Перший розпочався показ документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла». Сценарій Олександра Зінченка. 2023-го серіал отримав премію Івана Франка у галузі інформаційної діяльності від Державного комітету телебачення і радіомовлення України. У квітні 2023 – премію Леся Танюка. У червні 2023-го Олександр Зінченко анонсував вихід книжки «Як українці зруйнували Імперію» за мотивами серіалу. Вихід книги: 2024.

На зустрічі Олександр Зінченко переповів епізод  у Варшавському університеті, де відбувалося нагородження за книгу «Година папуги: Українські сторінки Катині». Це була розмова із Станіславом Шушкевичем, першим керівником незалежної Білорусі : «…був на других-третіх ролях, а СРСР розвалили українці і Кравчук!».

Документальний серіал  «Колапс: як українці зруйнували Імперію Зла», створений до 30-річчя незалежності України,  розкриває багато подробиць, про які раніше  не говорилося і «на деякі події ми тепер будемо змушені подивитися під геть новим ракурсом».

Серіал складається із 7 серій:  одна серія – це один день. Остання серія описує події, які відбуваються протягом приблизно пів року.

Фестиваль «Червона рута», гімн України вперше звучить на телебаченні, яке транслює фестиваль. Фестиваль відбувався у Чернівцях і чернівчани це  пам’ятають…

24 серпня 1991 року був проголошений Акт про незалежність України та створення самостійної української держави — України. 1 грудня 1991 року відбувся загальнонаціональний референдум на території України щодо проголошення незалежності України. До бюлетеня внесли запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Ствердно на це запитання відповіли 28 млн 804 тис. українців (або 90,32 %), взяли участь у голосуванні 31 млн 891 тис. громадян (або 84,18 %).

Остання серія «На межі ядерної катастрофи. Колапс на Різдво», початок: «Чи могли Росія та Україна обмінятися ядерними ударами…».  Восени 1991 року московські газети пишуть, що Єльцин обговорював із військовими можливість ядерного бомбардування Києва. Чи означало це, що червневий прогноз ЦРУ міг реалізуватися у жовтні-листопаді 1991 року? Та хто насправді розвалив СРСР?

Будь який історичний факт є подією.  Історія і пам’ять споріднені. На зустрічі Олександр Зінченко говорив і про дослідження істориками геноциду українців у період Голодомору. Ініціатором ушанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні на державному рівні  є третій президент України Віктор Ющенко.
У 2010 році президент Ющенко підписав указ про удостоєння Степана Бандери звання Героя України. На той час це рішення в Україні підтримали 4,6% громадян. Але тоді і тепер –  Степан Бандера є найяскравіший символ української державної самостійності.
Пам’ятаю проєкт українського телебачення 2007-2008 рр. – «Великі українці». На почесне звання Великого українця претендувало 14 тисяч осіб. І тоді на третьому місті був обраним Степан Бандера. Це було неймовірно, несподівано, неочікувано. А у середньому по Україні у 2015 році Степана Бандеру позитивно оцінювали 12,5%. Але з кожним роком ситуація змінювалася. Війна миттєво змінила пріоритети. У 2021 році Бандера мав підтримку 34%, а у 2022 році – 84% .
«Треба розуміти, що ми зараз дуже динамічно змінюємося. Це просто один із прикладів фантастичної динаміки суспільних настроїв. Але в 1990 і 1991 роках, коли була відновлена українська незалежність, уявити собі ось такі настрої було неможливо», – Олександр Зінченко.

Предметом історії є минуле, яким воно  формується на основі свідчень, фактів, документів. Новітня  історія України формується і пишеться просто зараз. Вона твориться і в умовах війни, яка розпочалася 20 лютого  2014-го. Наша історія України  є і нашою інтелектуальною зброєю. Соборність, незалежність і свобода не даються в один момент і назавжди. За них слід боротися і відстоювати. Постійно. Щодня. Ми обов’язково переможемо!

Дякуємо за зустріч!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Зустріч-дискусія з Олександром Зінченком у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Горбачова Анастасія Валентинівна «Ліса»
16 березня 1983     6 серпня 2015
Добровольчий Український Корпус
«Мамо, не плач! Я розквітну весною»
Загинула в російсько-українській війні

Фото цієї таблички мені пару днів назад надіслав Віктор Личак, що зараз служить у ЗСУ. Віктор Личак – волонтер громадського формування «Козацької Варти» (м. Глибока). Як і з Настею Горбачоваю, так і з Віктором Личаком ми знайомі від 2014 року, з початком  війни, коли Росія анексувала український Крим та почала війну на Донбасі.

Настю знала з часів Майдану, зустрічалися на Шевченка, 41. де розташовувалося ГО «Буковинське об’єднання волонтерів». Потім почало діяти громадське формування «Сотня Буковини». Анастасія Горбачова разом з частиною майданівців пішла добровольцем на фронт захищати Україну.. На цьому фото Настю бачила в останнє, коли вона збиралася їхати на фронт – 1 листопада 2014. Від березня 2015 року Настя перебувала у 5 батальйоні ДУК «Правий Сектор». На фронті Настя мала позивний «Ліса». 6 серпня 2015 Анастасія Горбачова  загинула  під Маріуполем. 12 серпня буковинці провели в останню путь Анастасію Горбачову, жінку-патріота, жінку-воїна, яка загинула на війні.

Віктор Личак, як волонтер, відвідував і наш Чернівецький  ліцей №11 (гімназія №2), ми передавали продукти, смаколики для захисників Донецького аеропорту, потім для окремої зведеної штурмової добровольчої чоти «Карпатська Січ» 93-ї ОМБр , на Піски, Курахове, на схід…

Віктор Личак зараз служить у десантно-штурмових військах. А у даний момент знаходиться у житомирському реабілітаційному центрі на лікуванні після поранення, Це вже третє пораненння за цю війну, перші дві мав контузії, а зараз осколочні по всьому тілу. Тільки з обличчя витягли 36 осколків, переніс п’ять операцій.

Коли пан Віктор надіслав мені фото із знаком пам’яті Анастасії Горбачової на алеї слави (ми спілкуємося у ФБ), то я взнала, що він у Житомирі. І лікується після поранення. Ми бачилися у Глибокій 22 травня 2022-го, коли віддали останню шану Герою Миколі Бауеру. Тоді Віктор Личак був на реабілітації після контузії.

У Житомрі, так далеко від Чернівців, люди теж пам’ятають Героя, добровольця Анастасію Горбачову. Я подякувала пана Віктора за мирне небо над Чернівцями, побажала Божої опіки. А він просто відповів: «Це наша робота – захищати нашу Батьківщину».

Таку інформацію про акцію пам’яті  я знайшла в Інтернеті: 28 жовтня в Житомирі на території «Дому ветеранів» ГО «Жіночий ветеранський рух» висадив 16 декоративних яблунь Недзведського  в пам’ять про 16 жінок, які загинули на війні, що триває на сході України.

Біля кожного дерева буде іменна табличка з написом «Мамо не плач, я розквітну весною» – в пам’ять про сучасних Героїнь і як символ майбутньої перемоги. Ця алея – нагадування про те, що війна з Росією триває, і що мир та незалежність нашої держави здобуваються високою ціною.

Розповідь захисника Віктора Личака про Анастасію Горбачову на пам’ятній алеї у Житомирі.

Україна переможе! Нехай Бог береже Україну і її захисників!

Ангела-Хранителя!  Слава Україні!

Більш детальна інформація за посиланням – «МАМО, НЕ ПЛАЧ! Я РОЗКВІТНУ ВЕСНОЮ», – ЗНАК ПАМ’ЯТІ ПРО АНАСТАСІЮ ГОРБАЧОВУ.

©Тетяна Спориніна,
фото автора і з архіву Віктора Личака

Запис Знак пам’яті про Анастасію Горбачову у Житомирі спершу з'явиться на Медіа-Версії.