«Я змогла одужати!» – каже п’ятирічна дівчинка, яка боролася за життя майже рік

П’ятирічна Еліночка Керстя, як усі її ровесники, дуже жвава та рухлива. От вона готує обід для ляльок, а от уже цілує та лоскочить маленького братика, який бавиться біля неї, наспівує йому улюблені пісеньки. Єдине, що відрізняє дівчинку від таких же як вона хлопчиків і дівчаток, – дуже дорослий погляд та маска на обличчі, яку доводиться вдягати щоразу, коли приходять гості. Елінка дуже любить спілкуватися: знає багато віршиків, уже вивчила алфавіт та лічбу. А ще дитина чітко називає свій діагноз – рак. І додає: «Я змогла одужати!».

– Усе сталося дуже несподівано. У нас було звичайне життя: Елінка ходила до дитячого садочка, тішила нас своїми успіхами, а ми чекали народження другої дитини. Але одного дня вихователька з дитсадка сказала, що Елінка погано почувається та відмовляється ходити, – розповідає Людмила Керстя, мама Еліни. – Ми не розуміли, що відбувається. За кілька днів у доньки спухли колінні суглоби, вона не могла звестися на ніжки і різко втрачала вагу… Майже всі лікарі, до яких ми зверталися, поставили діагноз – ювенільний артрит. Нас попереджали, що донька може залишитися інвалідом.

Лікування тривало понад місяць. Дівчинка звелася на ніжки, почала пересуватися кімнатою, стала бадьорішою. Та раптом поскаржилася на різкий біль у животі.

– Вона плакала і не могла розігнутися від болю. У хірургічному відділенні міської дитячої лікарні Елінці видалили апендицит. Після операції лікарі сказали, що у кишках побачили багато води. Ми були готові до цього: при складних формах артриту таке буває… – продовжує Людмила.
Майже чотири місяці поспіль дитині ставало то краще, то гірше, з’являлися нові симптоми, лікарі ставили нові діагнози. Втомлені та зневірені, батьки вирішили везти доньку на консультацію до Києва в Інститут патології хребта і суглобів.

– Чоловік сам повіз доньку до столиці, бо мені залишалося кілька тижнів до пологів, – розповідає мати дівчинки. – Наступного дня Федір повідомив мені, що їх перенаправили в ОХМАТДЕТ і там почали лікування. Проте діагноз ще уточнюється. А ввечері у новинах показували сюжет про онкохворих діток, яких лікують в ОХМАТДЕТ, і випадково на задньому фоні побачила… свого чоловіка. Я одразу зателефонувала йому, а він мене заспокоїв, що Еліночка ходить гратися з цими дітками. А наприкінці розмови додав: «Артрит – на все життя, а лейкоз лікується…».

Людмила в ту мить навіть не здогадувалася, що таким чином чоловік її готує до нового діагнозу, який їхній донечці поставили київські медики. Ще два тижні жила у невіданні, спілкувалася з чоловіком і донечкою телефоном, з нетерпінням чекала їхнього повернення і вірила у те, що от-от її Елінка знову бавитиметься з друзями та бігатиме подвір’ям.
Проте з Києва батько з дитиною повернулися не додому, а у відділення кардіоонкогематології Чернівецької обласної дитячої лікарні. Зайшовши на кілька годин додому, втомлений чоловік все ж сказав дружині, що в їхньої донечки лейкоз.

– Мене охопив панічний страх… Я не могла повірити у те, що почула, навіть плакати не могла. Коли трохи оговталася, зрозуміла, що треба не боятися, а боротися, – зізнається Людмила. – Того ж дня нарешті побачила донечку в лікарні. Було важко стримувати сльози: вона лежала на великому ліжку зовсім лиса, худенька й бліда, з синцями під очима… Дивилася на мене очима дорослої людини, яка розуміє все, що відбувається, і готова терпіти муки заради одужання. Волю емоціям дала вже за дверима палати. Ішла з лікарні дому і всю дорогу молила Господа, аби врятував мою дитину.
Хіміотерапію Еліночці Керсті почали робити ще в Києві, а продовжили у Чернівцях. Для успішного лікування потрібні були гроші. Сім’ю попередили, що їм знадобиться від 60 до 80 тисяч гривень.

– Допомагали усі: сусіди, знайомі, друзі, колеги… Дуже багато дорогих препаратів купував фонд «Подаруй дитині життя». У магазині біля нашого будинку поставили скриньку для збору коштів на лікування нашої Елінки, – каже Людмила. – Моя колега, викладач будівельного технікуму, обійшла всі групи студентів з єдиним проханням: «Відмовтеся лише від однієї пачки цигарок, щоби віддати ці кошти на порятунок життя дитини». І студенти приносили гроші. Дуже вдячна усім, хто відгукнувся на нашу біду. Зібрали 70 тис. грн. Цього вистачило на лікування.

Еліночка Керстя мужньо витримувала важку і токсичну хіміотерапію. Знала навіть назви більшості препаратів. Єдине, від чого відмовилася на той період, – згадувати про дім і про маму. Вона дуже сумувала і, щоби приглушити душевний біль, просила батька не говорити про матусю. Так їй було легше.

– П’ятий день народження Еліночки ми святкували у лікарні. Її гостями були дітки-пацієнти цього відділення. Прийшли і ми з Мишком – маленьким братиком, який, на щастя, народився здоровим, – розповідає Людмила. – Усі лікарі та медсестри вітали донечку. За місяці, проведені у лікарні, вони всі стали нашою родиною. А Михайла Гнатюка, лікаря, який лікував нашу донечку, ми називаємо янголом-охоронцем.

Під час лікування був один надзвичайно складний момент. Після чергової системи хіміопрепарату в Елінки стався крововилив у мозку, її частково паралізувало, відняло мову. Добу дівчинка провела у реанімації.

– Я – батько – був абсолютно безсилий перед хворобою, яка відбирала у мене мою крихітку. Було дуже страшно. Я молився. Через день Елінка повернулася до своєї палати. Коли вона сказала: «Привіт, тату!» – я ледь не розплакався, – пригадує Федір Керстя.

Нині Еліночка вдома. Вона знову жвава та весела. У дівчинки почало відростати волосся, тож вона не може дочекатися, коли мама знову заплете їй косички. Найстрашніше позаду.

– Ще рік донечка прийматиме хімію у пігулках, а раз на тиждень – в уколах. Щотижня ми здаємо аналіз крові, згідно з яким корегується лікування, – каже мати дівчинки. – Розумію, що розслаблятися рано. Та коли бачу, як Елінка біжить вулицею, бавиться з друзями чи дивиться мультфільм, твердо вірю, що хвороба не повернеться. Лікарі кажуть: якщо протягом п’яти років не стається рецидиву, діагноз анулюється. Віримо, що в нас все буде саме так.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *