Кохати і при цьому бути разом – це мистецтво, яке не всі можуть опанувати. Але кохання двох журналістів – справжній феномен. Таким є мало не єдине журналістське подружжя Буковини – Оксана ЛЕЩИК та Віктор ДУДАР. Плідна праця, взаємодопомога та взаєморозуміння – головні пріоритети цих позитивних людей. Творча пара, яка вражає своїм оптимізмом і почуттям гумору, поділиться секретами успішності сімейного життя кореспонденту «Версій».
Кор.: Давайте почнемо з відпочинку, адже він найбільше характеризує… роботу. Де відпочиваєте?
О.Л.: Відпочивати воліємо у горах: ми – постійні гості карпатських етно-фестивалів.
Кор.: Як ви познайомилися?
В.Д.: Це сталося більше десяти років тому, коли ми ще були студентами. Я вчився в інституті на юриста, а Оксана – в університеті на філолога. Познайомилися в гуртожитку філологічного факультету і… закохалися.
До речі, стати журналістом я вирішив тільки після того, як познайомився з Оксаною – вона мені запропонувала щось написати і я погодився…
О. Л.: Так, справді! Якби не я, то Вітя певно був уже якимось прокурором… (посміхаються).
Журналістика – не стільки професія, скільки покликання людини. Якщо ти цю роботу не любиш, не живеш нею, тоді з тебе ніколи не буде хорошого журналіста. Справжній журналіст вболіває за свою роботу, він повинен бути готовим до праці без вихідних і з ненормованим робочим днем. У нашому сімейному житті немає конкуренції, навіть з приводу роботи. Навпаки, ми завжди допомагаємо одне одному, підтримуємо порадами. Конкуренція в нашому подружжі могла б існувати хіба тоді, коли хтось із нас займався б журналістикою, а хтось – іншою професією. Справжній журналіст повинен вміти все, починаючи від верстки газети, що часто доводиться робити нам із Віктором.
В. Д.: Ми з Оксаною завжди працюємо в одній команді. Часто пишемо на складну тематику: наприклад, разом писали про Скнилівську катастрофу. Те, що ми розуміємо одне одного з пів-слова, нам дуже допомагає в непростій журналістській роботі.
У побуті в нас теж немає «вищих» чи «нижчих»: кожної суботи ми разом прибираємось, займаємося господарськими справами. А наша донечка Софійка розуміє, що її батьки – журналісти, бо часто буваємо зайнятими і приходимо додому пізно. Мені приємно, що вона гордиться нами і завжди розповідає у школі про нас, своїх батьків.
Микола КОБИЛЮК, «Версії»
