Впусти до серця янгола

Лєра ЯСНИЦЬКА: З чужої прози не випишеш власної поезії

За вікном кружляють Сніжинки. Вони заглядають у шибки, вмощуються на підвіконнях, їхні сукенки підсвічуються вогнями ліхтарів… Тихенько підсідають поближче і починають перемовлятися між собою про се – про те…

Треба добре придивлятися і прислухатися, щоб розгледіти і почути їх, адже Мороз густо замалював вікна своїми візерунками і голосно й смачно хрумкає бурульками.

Пухнастий сніг щільно заносить усі стежки до минулого. До колишніх радощів зустрічі, величезних букетів червоних троянд, теплого соковитого винограду в лютому, шоколадного торту на останні гроші, коли невідомо, чи буде зарплата, чергового заперечення приводів для ревнощів, свята «нашого» Нового року в лютому і Дня подарунків у вересні…

Усе це – історія, якої, на щастя, ніхто не читатиме, не досліджуватиме – і ніхто не робитиме з неї жодних висновків. Немає сенсу, бо сюжет відомий давно і пройдений кожним, а дрібниці нікого не цікавлять, бо в кожного свої…

Фіналу історії кожний також чекає по-різному. Один не хоче, аби вона закінчувалася, затягує, як може, розставання, шукає зворотних стежок – інший навпаки, думає: «Ну, коли ж, нарешті?», розуміючи, що це вже не його історія… З чужої прози не випишеш власної поезії…

На сніговому килимі ще немає нових слідів, але це вже нічого не значить… До твого вікна, до твого серця у мерехтливих сукенках непомітно підкрадаються янголята – це народжується нове кохання… Малюки з прозорими крильцятами, звичайно ж, знають, що буде намальоване на снігу і хто художник, але не скажуть… Лише заглядатимуть у вікно і посміхатимуться. Їм самим цікаво, коли ти побачиш, зрозумієш і відчиниш дверцята одному з них. Тому, хто сидітиме на плечі в художника з твоєї нової історії…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *