Володимир ЛИТВИН: «Політики розглядають українську державу як плантацію, на якій вони можуть хазяйнувати»

– Володимире Михайловичу, Ви відчуваєте гордість за нашу державу?

– У нас укоренилася погана звичка згадувати про державність раз на рік. День Незалежності має бути найважливішим святом, а в нас це – час, коли люди, аби вижити, квапляться викопати картоплю.

Згадується, як я 1973-го поступив до університету. Тоді дуже відоме було київське «Динамо». На стадіон потрапити неможливо було, уболівальники шаленіли, але на трибунах не було ні радянських, ні українських прапорів. Зараз на футболі багато молоді з українськими прапорами: це порив їх серця. А спроби насильно виховувати почуття гордості і змушувати людину демонструвати патріотизм формального характеру завжди викликають зворотну реакцію.

Гордість народу держава повинна заслужити! Люди хотіли б мати визначеність і впевненість, спокій і, головне, надію на майбутнє. На жаль, саме цього людям не вистачає. Тому вони скептично ставляться до держави. Я не сумніваюся, що з часом усі ми усвідомимо, що дає нам Україна як незалежна держава і що ми повинні зробити, щоби наповнити якісним внутрішнім змістом атрибути нашої державності.

Користуючись нагодою, я прошу пробачення у всіх людей і кожної сім’ї за те, що вони відчувають великі проблеми у спільному українському домі. Упевнений, українська влада може і повинна бути адекватною потребам, думкам і прагненням людей.

– З одного боку 18 років – дуже невеликий термін навіть для людського життя, а про державу й говорити нічого. З іншого – можна вже робити перші висновки…

– Для нас важливо цього дня відійти від заклинань і чергових фраз про багатовікові устремління українців… Треба зосередитися на тому, якою є Україна як держава сьогодні. Наскільки українські реалії відповідають очікуванням. Треба чесно відповісти на питання: чому за 18 років не реалізували потенціал країни і народу? Неспроможність української влади особливо добре видно у порівнянні з іншими країнами, які, отримавши незалежність, просунулися набагато далі вперед, ніж ми.

– Наприклад, Словенія, утворившись в результаті болісного розпаду Югославії, вже член ЄС. А Україна, що отримала незалежність у результаті безкровного розпаду СРСР, усе далі відходить від європейських стандартів...

– У цьому винні українські політики, всі, хто складають політичний клас України. Значна частина тих, що виступають в ролі керівників, самі не вірять у державу, розглядають її як тимчасове явище, як плантацію, на якій вони можуть хазяйнувати.

– Одні вважають, що потрібно було залишатися в СРСР, інші – що Україна недостатньо незалежна країна…

– Скиглити за минулим – погана прикмета. Я завжди говорю: «Той, хто не шкодує про Радянський Союз, не має серця. Той, хто сподівається на його відновлення, – не має голови».

Спочатку слід визначитися, що таке незалежність. Якщо ми розглядаємо її на рівні XIX – початку XX століть, то це – кордони і своя влада, яка робить все, що їй заманеться, і ніхто цим не переймається!

Якщо ж виходити з сучасних реалій, то треба говорити не про незалежність, а про взаємозалежність. На основі міжнародного права і розвитку міжнародних економічних відносин. Світ перебуває на такій стадії розвитку, що жодна держава не може робити всього, що їй заманеться. Тому, що всі (навіть найпотужніші) змушені зважати на міжнародну громадську думку. І Україна повинна працювати над тим, щоби вписатися у світову спільноту як рівноправній учасниці.

– А на кого, на ваш погляд, слід орієнтуватися: на Захід чи Схід?

– Постійно мусується тема, що українське суспільство розколоте: різні цінності, релігійні уподобання, різна історична пам’ять… А я пропоную подивитися на це інакше: як на розмаїття – основу нашої національної самобутності.

На жаль, українські політики намагаються роздувати крайнощі і доводити їх до цілковитого абсурду. Тож практика шукати прибічників за межами країни триватиме.

Погляньте, які гасла в нинішніх політиків – агресивні, мілітаристського характеру: «Ми країну відвойовували, захищали і зараз рятувати треба!» А, може, слід не рятувати і не воювати, а дати людям можливість спокійно жити, самим будувати власне життя.

Не терплю порожніх фраз, у тому числі й про незалежність. Суверенність держави – це її реальні можливості – наприклад, захистити себе. А то в нас уже навіть така фраза є: «Незалежні тому, що від них нічого не залежить…».

У той же час, відповідальність за те, що Україну відштовхнули від європейського співтовариства, лежить і на країнах Європи. Хай би європейські політики пригадали, які проблеми довелося долати їхнім державам на етапі становлення!

– Стосунки з Росією теж теплими не назвеш. Очікується подальше похолодання?

– Деякі українські діячі узяли на себе місію виступати подразником стосовно Росії. Коли весь світ демонструє здоровий економічний прагматизм, наші горе-лідери радіють можливості загострити відносини, демонструючи псевдопатріотизм. Уже очевидно, що під час президентської кампанії цю тему намагатимуться педалювати, розігрувати антиросійську карту.

В нас забагато зовнішньо орієнтованих політиків, які демонструють свою проросійськість, проамериканськість, проєвропейськість… По суті, вони – егоїсти, які шукають будь-якої можливості, щоби закріпитися при владі.

Нам потрібно діяти з українських позицій. А для цього слід акумулювати настрої людей і визначати таку зовнішньополітичну лінію, яка потрібна Україні.

Петро МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *