Тельа-Львів і тельа-вівці

Львів – єдине місто в Україні, у якому до втручання у виборчий процес ужгородського мера Сергія Ратушняка перший рейтинг серед кандидатів у президенти мав Яценюк. Випередив трішки Юлію Тимошенко і дуже сильно, у два рази, Віктора Ющенка.

Ратушняк ситуацію підкоригував, і Тимошенко, як і по всій західній і центральній Україні, – у Львові тепер також лідирує.

Але чому так сталося, що був момент, коли «фронтовик Сєня» раптом вискочив аж понад Високий Замок?

Як так могло скоїтися у славно-звісному «п’ємонті», посеред аж ніяк не «вівців», а ультра-патріотів, які вчать усіх інших українців, як любити Україну? Самі взяли і полюбили «кролика»?

Цим ребусом львівського менталітету я поділився з одним корінним львів’янином, який бачив тут ще польські вибори до Сейму у міжвоєннім міжчассі.

Ховаючи хитру посмішку у сиві вуса, цей родовитий шляхтич вий-няв з-за столу етнографічну карту Галичини 30-х років минулого століття. Було це зовсім недавно, як для історичного процесу, – якраз напередодні «перших совітів», у 1939-му. Тоді українці становили абсолютну меншість, а от євреї мали аж 40 відсотків у міській громаді. Практично не відстаючи від поляків.

– Як ви гадаєте, куди то все мало дітися, – ділиться самокритичний львівський патріот. – Мусило залишитися у крові родовитих львів’яків. Ото воно й вилізло.

Важко було погодитися з тим, що Львів і Тель-Авів – майже близнюки, яких єднає любов до українця єврейського походження і єврея українського походження Яценюка.

Однак, уже без історичної етнографічної карти варто, як кажуть тут греко-католицькі отці, призадуматися над крученим і верченим львівським характером і над його такою славною патріотичністю.

Згадайте, як тут на руках носили Чорновола. Дисидент, в’язень сумління, революціонер, перший український губернатор після кількох імперій.

Носили, носили й опустили. Відтак раптом почали з нього кров точити. Просто розпинали на радість юрбі в «незалежній» пресі. Коли треба було йти на мажоритарні вибори, мусив В’ячеслав Максимович, ховаючи глибоко у душі невимовні жалі, перебиратися до іншої, Тернопільської області.
Відтак горді сини та дочки міста Лева закохалися по вуха у Леоніда Даниловича. У 1998-му за нього проголосували на президентських виборах 95 відсотків львів’ян.

Та не довго музика грала. Ці ж виборці Кучми у 2004-му лягли на грудневий асфальт, бо їм уже втретє явилася любов – Ющенко. Як несаовито вони скандували йому, а відтак на руках занесли на трон. А нині хіба якась пришелепувата цьоця, що проспала чотири роки на клумбі, може молитися на «месію».

А славне львівське панство зачудовано вдивляється в обриси нового героя із фізією початкуючого равина. Нехрещеного внука самого Леоніда Даниловича, який разом із зятем-мільярдером посипають багатомільйонним дощем на хиткі голови такого мінливого і продажного галичанства.

Колись на з’їзді Комінтерну Володимир Ілліч Ленін написав одному львівському комуністу незабутній рядок у записник: «Привет галицийским коммунистам».

Потім цей немеркнучий рядок входив у всі зібрання творів вождя. Львівські комунари цим дуже гордилися, бо якось в інший спосіб Ілліч Галичину не згадував.

Цікаво, як про неї напише у своїх творах новий кумир галіцийської шляхти «фронтовик Сєня».

Василь ТЕРНИНСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *