Солженіцин про війну з Україною: «Сам не піду і синів не пущу»

 «Українське питання – одне  з найнебезпечніших питань нашого майбутнього. Воно може нанести нам кривавий удар при самому звільненні, до нього погано підготовлені мізки з обох боків, – писав Олександр Солженіцин. – Тягар цього питання я постійно відчуваю на собі, багато в чому від походження. Я від душі бажаю українцям щастя і хотів би, аби ми вкупі з ними і не у ворожнечі правильно вирішили це закляте питання, я хотів би внести примирення у цей небезпечний розбрат.  І ще: я дружив із західними українцями в екібастузькому Особливому таборі, де ми разом поставали, я знаю їхню непримирність і поважаю, як мужньо вона відбилася там. У спілці проти радянської влади я не відчував там жодної щілини поміж нами. Думаю, в Україні ще знайдуться мої товариші з табору і полегшать майбутню розмову. Не легше буде порозумітися і з росіянами.

Як українцям марно доводити, що всі ми родом і духом з Києва, так і росіяни уявити собі не хочуть, що на Дніпрі народ – інший, і багато образ і розбрату посіяно саме більшовиками: як усюди, ці вбивці тільки ятрили й розтравлювали рани, а коли підуть, залишать нас у стані гниття.  

 Дуже важко буде звести розмову до розсудливості. Та скільки я маю голосу й ваги,  я покладу на це. Будь-що, я відчуваю і твердо оголошу колись: коли виникне, не приведи Господи, російсько-українська війна – сам не піду на неї і синів своїх не пущу». сharter97.org/ru/news/2014/4/21/95589/)

Саме так свого часу розмірковував про ймовірність конфлікту між Росією та Україною радянський і російський письменник та дисидент Олександр Солженіцин (1918 – 2008) у своїх спогадах, які мають назву «Угодило зернышко промеж двух жерновов. Очерки изгнания».

Що це – талант Касандри? Адже автор роману «Архіпелаг ГУЛАГ»  передбачив майбутнє та писав про події, які нині відбуваються між двома державами ще понад 5-10 років тому. Найімовірніше, це звичайнісіньке вміння науково аналізувати факти історії. Та, на превеликий жаль, цього цілком позбавлені політики з обох боків конфліктуючих сторін. То ж кому тоді, як не нам – рядовим українцям і росіянам – слід перебрати на себе вирішення антивоєнного питання, щоби захистити себе й людство від жахіть третьої світової?

…За дурних політиків – народ мудрішає.