Радист, голова колгоспу і… начальник карного розшуку

Все це – про Віктора СІЛЬВЕСТРУКА, який 29 років присвятив роботі в органах внутрішніх справ. Друзі та колеги його любили і поважали – боялися, але теж поважали, злочинці. Й досі його ім’я наводить жах на кримінальний світ, бо від Сільвеструка просто неможливо було сховатися.

Фото з архіву Віктора Сільвеструка
Фото з архіву Віктора Сільвеструка

Уже майже 22 роки полковник міліції Віктор Сільвеструк у відставці, але й досі його не забуває міліцейський колектив Буковини. Він не робив кар’єру задля високих чинів, а лише віддано служив справі й людям, неодноразово заохочений, нагороджений почесними грамотами, медалями «За бездоганну службу», «Ветеран праці», орденом «Трудового Червоного Прапора». Почесне звання ветерана органів внутрішніх справ Віктор Сільвеструк сприймає по-філософськи: «Я не вважаю себе людиною похилого віку, мої роки — це досвід і мудрість, душею я молодий і, можливо, тому маю силу жити й любити життя, сприймати його, яким воно є».

А народився Віктор Сільвеструк у липні 1930 року на Хмельниччині в багатодітній сім’ї. Пережив лихоліття другої світової. І хоча був ще малим, але відчув усі труднощі того часу. Після закінчення війни навчався в школі та ще майже 5 років прослужив радистом на крейсері «Свердлов»: тоді на флот брали саме таких – сміливих i дужих, яким і був Віктор. Під час служби захопився боксом, брав участь у різних змаганнях та здобув перший розряд з цього виду спорту.

У нечасті приїзди додому завжди привозив подарунки батькам, братам і сестрам: «У свою першу відпустку привіз 1000 карбованців. На той час це були величезні гроші. Сім’я ж у нас велика, і я хотів хоч якось допомогти», – розповідає Віктор Сільвеструк. Після демобілізації хазяйновитого хлопця обрали головою колгоспу в рідному селі. Вже тоді заслужив довіру та повагу людей, бо працював чесно та віддано.

– Якось на зборах у райцентрі – а був це 1957 рік – зустрів начальника місцевого райвідділу міліції. Він запропонував мені вступати до Київської вищої школи міліції. Я завжди мріяв бути військовим, але саме тоді засумнівався, бо щойно одружився і не знав, як на це відреагує дружина,

– згадує Віктор Сільвеструк. – Але все ж таки наважився. Дружині нічого не розповів, а через два місяці Марія побачила мене в курсантській формі.

– Спочатку я розгнівалася, що він мені нічого не сказав. Але, поміркувавши, зрозуміла чоловіка, адже він завжди мріяв про службу в міліції. Тож нічого не залишалося, як відпустити його на навчання, – розповідає посміхаючись Марія.

Навчання Віктор Сільвеструк закінчив на відмінно. Його одразу ж призначили оперуповноваженим карного розшуку Красилівського райвідділу міліції Хмельницької області. Тож продовжив навчання на юридичному факультеті Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, а 1960-го його направили працювати до кам’янець-подільського міськвідділу міліції оперативником. Незабаром за відмінну працю був призначений начальником підрозділу, який під його керуванням став найкращим в області.

– А 1976 року мій однокурсник, тодішній начальник УМВС України в Чернівецькій області Андрій Василишин запропонував мені очолити карний розшук області. Я погодився, хоча було важко залишати свій улюблений колектив, з яким пропрацював майже 16 років, – продовжує мій співрозмовник.

Спочатку переїхав до Чернівців сам Віктор, щоби влаштуватися, а потім і дружина з двома дітьми. Коли приступив до виконання обов’язків, то перш за все налагодив товариські стосунки в колективі. Співробітники згадують свого колишнього начальника як принципового і справедливого. Навіть злочинці його поважали, хоча й боялися.

Протягом 10 років Віктор Сільвеструк очолював карний розшук Буковини. Вже за перші два роки Чернівецька область посіла перше місце в Україні з розкриття злочинів. Одного разу при затриманні групи осіб, які скоювали крадіжки, його ледь не вбили.

За період служби об’їздив майже весь Радянський Союз. Якось за вчинення тяжких злочинів на території Чернівецької області підозрювались вихідці із Челябінська. Тоді Сільвеструк та ще двоє співробітників відділу поїхали у відрядження. «Коли прийшли до начальника Челябінської міліції, і повідомили, що будемо шукати «наших» злочинців, то він навіть засміявся і запевнив, що не знайдемо. Та ми приїхали не для того, щоби опускати руки. Так, справа була нелегка: ми майже місяць шукали і врешті-решт знайшли-таки! Взагалі багато розкрив тяжких злочинів, але це була щоденна і буденна робота, тож усе і не згадаєш», – каже Віктор Сільвеструк.

Полковник міліції ніколи не забуває наголосити, що всі життєві досягнення і перемоги – це, насамперед, заслуга його дружини Марії. Бо це вона довгими вечорами й ночами чекала на чоловіка з роботи, виховувала дітей, створювала сімейний затишок і берегла домашнє вогнище. І жодного разу не дорікнула йому, бо розуміла, що міліція – покликання чоловіка і він любить свою справу. Зрештою, в їхній сім’ї панувало взаєморозуміння. Бо й Марія Сільвеструк теж іноді бігла вночі на роботу, адже за фахом вона лікар. Жінка й досі працює в обласній дитячій лікарні.

– Ми навчалися в одному класі, Віктор вже тоді до мене залицявся: то квіти поставить на парту, щоб я не бачила, то пригостить яблучком, а коли служив на флоті, то весь час листувалися, – розповідає пані Марія. Вони разом уже 51 рік: подружжя виростило сина і дочку, пишаються двома онучками.

Віктор Сільвеструк щиро вдячний долі, яка подарувала йому велику родину, справжніх друзів і надійних колег, щасливий, що опинився на Буковині, до якої прикипів душею. Але й за Хмельниччиною інколи сумує, влітку планує поїхати до рідного села.

Пан Віктор переконаний: чим більше в людини родичів, друзів, чим тісніші стосунки з ними, тим багатше життя, бо в ньому немає місця самотності і беззахисності.

Кароліна СОЛОВЕЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *