Оксана ПОКАЛЬСЬКА: «Насолоджуюся запахом печених булочок…»

Вона живе дитячим гомоном, дзвониками на уроки та всією школою загалом… Оксана ПОКАЛЬСЬКА працює директором школи № 2 три роки. Але, незважаючи на досить короткий час її перебування на посаді, у школі вже дуже багато зроблено.

Їсти – до чужої школи

Грибок, полущені, запліснявілі стіни, відламані куски плитки – такий вигляд мала шкільна їдальня. Вона не відповідала жодним санітарно-гігієнічним нормам. СЕС просто заборонил  експлуатувати її. Тому діти ходили і в теплий і в холодний періоди до сусідньої, 4-ої школи.

…Ремонт тривав довго. Закупили нове обладнання, провели воду, під’єднали бойлер, придбали холодильник, обладнали ванну для миття овочів та м’яса.

Результати перевершили всі сподівання! 1 вересня на усю школу розійшовся такий довгоочікуваний аромат випічки та обідніх страв, – з радістю ділилася Оксана Михайлівна.

Твори добро, бо ти – людина

– Колись у нас був архів. Його розчистили, перенесли до книгосховища і зробили в тому приміщенні соціально-психологічний кабінет. До цього в нас працював лише психолог. Тепер дитина може звернутися ще й до соціального працівника, поділитися проблемами і отримати хоча б мінімальну допомогу. За межі кабінету дитячі проблеми не виходять. Хоча, за словами соціального психолога Ольги Желєзної, іноді дізнаються про таке, що волосся дибки стає.

Торік, завдяки шкільній соціально-психологічній службі, провели захід милосердя «Твори добро, бо ти – людина». Зібрані кошти віддали соціально-незахищеним дітям. Двоє наших хворих дітей отримали допомогу на лікування, решта по 50 грн і солодощі.

Історія школи починається 1862 року. Збудована за ініціативи митрополита Євгена Гакмана. Нині у школі створений кабінет ім. Гакмана, вікна виходять на пам’ятник на території Собору.

Оновлення зменшує проблеми

Школа – досить масивна будівля. Приміщення розраховане на 600 учнів, а навчається 722 діток. Час від часу щось виходить з ладу. Тож роботи і проблем вистачає.

За кілька років стараннями Оксани Михайлівни зроблено досить багато: підключене опалення у спортзалі, створено світлицю, відновлено фасад, замінено вікна, відремонтовано актову залу.

Завдяки міському управлінню освіти, купили мультимедійний проектор, колонки та підсилювач. Тепер до всіх заходів намагаємось залучати новітні технології. Після ремонту вже проведено два великих заходи – колегію директорів міста і роботу творчих груп освітян області. З’явився й Інтернет, який значно полегшив роботу і вчителям, і учням.

Не без проблем

– Нині плануємо ремонт внутрішньог  двору школи та котельні, капітальний ремонт туалетів. А нещодавно отримали інформацію, що школа виграла тендер з ремонту фасаду. Добре й те, що батьки розуміють, що такі зміни відбуваються заради їхніх дітей.

Вчителів змінюють учні

– Що для Вас ваші вихованці?

– Професія вчителя для мене – це моє життя. Я з учительської родини, з дитинства бачила, як мама з ранку до ночі працювала. Навчалася в неї чесності, справедливості. Вважаю, що вчитель повинен жити своєю професією! Якщо це тобі не вдається – йди зі школи, не каліч дітей. Та й свої нерви збережеш, бо роздратування – прямий шлях до хвороб.

– Ви вчителюєте від 1993 року. Є різниця між тими дітьми, що були колись та нинішнім поколінням?

– Діти стали розкутішими. Якщо ж виникають… ситуації, то їх «розрулюємо» разом з дітьми. Зауважила таке: ми, вчителі, спілкуючись з дітьми, десь на інтуїтивному рівні змінюємось самі…

Загалом, за 16 років, які я працюю у цій професії, змінилося дуже багато. Хоча б такий факт: комп’ютером володіли одиниці вчителів, нині – всі.

Любов ПЛАХІНА, «Версії»