Не знаю – і знати не хочу!

Так відповіла мені онука на запитання про те, що є найважливішим у школі і чому там варто вчитися.

Мені стало дуже сумно, адже за кілька днів вона переступить поріг навчального закладу, який сформує або не сформує в неї прагнення до знань – чи не головної пристрасті людського життя. І згадалася осінь минулого року, коли батьки записали нашу Ганнусю на підготовчі курси для першокласників гімназії №1. Такою щасливою та радісною я ще її не бачила. Вона всім розповідала, що вже ходить до школи на справжні уроки! І дочекатися не могла тих днів, коли мама водила її до класу.

Але з часом ентузіазм дівчинки почав згасати. Одна з учительок сказала її мамі, що донька потрапила до «чорного списку»… Коли Ганнусині батьки поцікавилися в іншої вчительки, що означають «чорні списки», вона сказала та відповіла що й не чула про такі…

Та через місяць трапився випадок, який зовсім відбив у дівчинки бажання ходити на заняття до школи. Вона з глибокою образою у голосі розповіла, що всім діткам, крім неї та ще одного хлопчика, вчителька дала якісь різнокольорові папірці – відзнаку за успішність.

Коли ж мама з татом почали з’ясовувати, чого не знала їхня донька, виявилося, що вона погано сприймає завдання на слух. Та коли зазирнути до підручника з психології дошкільнят, то там легко знайти пояснення цьому: діти 5 і 6-ти років суттєво відрізняються за сприйняттям. Гадаю, що беручи з батьків по 200 грн. за місяць навчання, учителі мали б знати ази психології тих, кого готують до школи.

…Зрештою, онука без проблем здала іспити до гімназії №1, а потім ще й до сусідньої. Бо син не захотів, щоби вона навчалася у 1-ій. А колись це була школа №7 іна околиці міста, яку я багато років тому закінчила, згадуючи тепер про шкільні роки, як про найкращі у своєму житті.

З 1-м вересня, друзі! І нехай щастить вам на вчителів. Бо від них залежатиме ваше доросле життя. Мені в цьому поталанило.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *