Ми з міністром плакали разом

Ніколи не бувала у дитячих притулках. Але з групою журналістів довелося супроводжувати міністра охорони здоров’я Василя КНЯЗЕВИЧА до Банчен, де настоятель монастиря отець Михайло ЖАР опікується 156-ма дітьми. І… потрапила до Божого куточка: за мереживом огорожі – чудова будівля, квітники, газони, дитячі майданчики. Серед цієї краси – щирі, радісні погляди дітлахів, дзвінкий сміх. Кудись відсунулися власні проблеми та негаразди, натомість виникло відчуття, що найбільший скарб, яким нагороджує Господь, – дитя.
Хтось не хоче прийняти такий дарунок від Всевишнього і заздалегідь позбувається його, хтось вирішує «віддарити» його комусь… Отець Михайло із сестрами-черницями відкриває обійми кожному знедоленому дитяті. Так хотілося побачити цього, Великого Українця, але він перебував з хворою дитиною в Німеччині.
Коли прямувала до діток з фізичними вадами, скажу чесно, налаштовувалася побачити те, від чого кров захолоне в жилах. Так і сталося. Дивилася у допитливі та водночас веселі(!) очі немічних хлопчиків та дівчаток. Не всі з них розуміли, для чого ці «дяді та тьоті» завітали до них. Але відчувалося, що вони, перш за все, звичайні діти, які хочуть грати в м’яча, бавитися з іграшками… Вони живуть у своєму світі, але знайшли в ньому місце для нас. А скільком ще таким, викинутим з життя як непотріб, не залишилося хоча б маленької шпаринки?
Вони побачили міністра охорони здоров’я, хтось потиснув йому руку, а маленький Максимко навіть погрався з ним надувною кулькою. Яка їм різниця, скажете ви, адже вони не знають хто, той сивочолий симпатичний чоловік… Помиляєтесь! Дітей не цікавить статус, вони тягнуться до добра.
На прощання дітлахи заспівали релігійних пісень. Під час співу плакали всі. Плакав і Василь Князевич.

Наталка СОКОЛОВСЬКОА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *