Модельєр жіночого свята

Алла МЕЛЬНИЧУК
Алла МЕЛЬНИЧУК

melnichuk2

melnichuk3

melnichuk41

Розмальовані підручники, порізані мамині сукні, обшиті Дід Мороз і Баба Яга… Так народжуються дизайнери. Алла МЕЛЬНИЧУК не схожа на звичних нам дизайнерів одягу. Живе в Рідківцях Новоселицького району і не збирається переїжджати до міста. Шиє тільки святковий одяг і мріє, щоби світ був красивим і яскравим.

«Жизнь. Насколько же она сложна,
Одновременно простотой дыша…»

– Одяг – моє захоплення ще з дитинства. Дуже подобалося шити сукні для ляльок. Коли трохи підросла, почала різати мамині речі. Звичайно, це «виходило боком», але улюбленої справи не покидала. А вже у 8-му класі пошила перший «дорослий» костюм, оздоблений бісером. Навіть на уроках у шкільних підручниках малювала фасони. Учителя фізики це так «дістало», що він навіть сфотографував мене на уроці за цим ділом і подарував знімок на випускному.

– Маєте спеціальну освіту?

– Після закінчення школи я вийшла заміж, народився Сашко, з’явилися домашні клопоти. Коли через 8 років принесла документи до Чернівецького коледжу дизайну та економіки, на мене подивилися з недовірою, мовляв, ви хоч усвідомлюєте, що через стільки років після школи, ще й з дитиною, вам буде важко вчитися на стаціонарі, а ви ж маєте бути прикладом для молодих. Утім, мене це зовсім не злякало. У коледжі на мене звернула увагу Світлана Крачило. На новорічному вечорі Дід Мороз дарував сукні Бабі Язі. Саме ці сукні – моя перша колекція. Пані Світлана порадила мені брати участь у професійних конкурсах. Відтоді й створюю колекції святкового дитячого та вечірнього жіночого одягу.

– Чому не створюєте колекції для чоловіків?

– Творити для жінок цікавіше. Мені подобається оздоблювати чоловічі костюми вишивкою, бісером, лелітками, але шити – ні.

– Скільки моделей Ви загалом створили? Яка доля суконь з колекцій?

– Ніколи не рахувала. Думаю, лік йде вже на тисячі. Лише за останні півроку пошила майже 100 моделей. Як правило, колекції розкуповують, але костюми, які найбільше подобаються, залишаю собі.

– Як народжується ідея сукні?

– Кожна моя сукня – для конкретної людини. Спочатку бачу жінку, уявляю, яка вона, який у неї характер, чим вона живе, а потім намагаюся передати її настрій у сукні, яку вона носитиме.

– Для кого цікавіше творити: для дітей чи для дорослих?

– Для дітей – простіше. Діти щирі, веселі, не приховують своїх почуттів. У дорослих палітра почуттів багатша і цікавіша, але вони частенько їх приховують.

– Це Ваш перший показ? Чи знають Вас в Україні?

– Ні, це вже третій «вихід у світ». Крім того, нещодавно я потрапила до фіналу міжнародного конкурсу дизайнерів «Паром», який відбувся на Харківщині.

– Чи не плануєте долучитися до когорти Залевських-Дорожкіних-Бублик?

– Коли потрапляєш у світ українського модного бомонду, відчуваєш якесь насторожене і навіть трохи вороже ставлення до себе. З одного боку це зрозуміло: навіщо комусь зайва конкуренція? З іншого – почуваєшся некомфортно.

– Хто з відомих світових модних брендів близький Вам за стилем?

– Мені імпонує стиль Юбера Живанши, але особливо «балдію» від Валентина Юдашкіна. Мені здається, що він так само, як і я, хоче подарувати усім яскраву атмосферу свята.

– Що Ви можете сказати про стиль буковинок? Чи відповідає моді одяг, який пропонують чернівецькі бутики або ж Калинівський ринок?

– Як на мене, загалом наші жінки одягаються гарно. До того ж вони просто красуні. Але за смаком клієнтки завжди можу сказати, в якому районі вона живе. Чернівчанки, особливо ділові жінки, просять щось невибагливе й зручне. Інтелігенція обирає переважно строгу класику, а жінки з районів хочуть, щоби їхнє вечірнє плаття більше блищало і було просто «шикарним». Те, що продається в бутиках, а тим паче на ринку, найбільше «грішить» поганою якістю та масовістю.

– Що Сашко говорить про роботу своєї мами? Він уміє шити?

– Мій син уже семикласник. Коли йдеться про маму, найчастіше він каже, що рідко її бачить. Сашко пробував щось шити, навіть приносив раніше до школи рештки тканин і вони щось там з друзями «хімічили». Але з віком він уподобав спорт, мабуть, буде атлетом.

«Я счастлива, а отчего – не знаю,
И хочется взлететь мне вверх…»

– Чому нову колекцію Ви назвали «Миті, дорожчі за життя»? У Вас були такі миті?

– Напевно, миті, дорожчі за життя, можна визначити, лише проживши його. Я ж хотіла показати, що часто повсякденні клопоти «з’їдають» святкову мить. Утрачається сам зміст моменту – чи то одруження, чи то народження, чи то звичайного випускного вечора, бо приготування до них займає багато сил і часу. Тож самої миті чекаєш вже не з хвилюванням, а з думкою «швидше би закінчилося!», а це – неправильно.

– Як з’явилася думка про манекенниць на візку?

– Ці дівчата уже вдруге беруть участь у моїх показах. Почалося з того, що мене попросили одягти учасників конкурсу «Красуня і легінь на візку». Мене зворушила їхня сила духу і боротьба за повноцінне життя, тому й запропонувала дівчатам участь у показі. Ці люди справді цінують кожну мить свого життя.

– Чи шили Ви костюми для «зірок»?

– Одягаю дует Марічки та Володі Лобураків, це мої друзі. Шию вбрання для солістки Чернівецької філармонії Світлани Дейбук. Вони виступали на показі.

– Під час показу звучали Ваші вірші. Про що Ви пишете?

– Захоплення віршами у мене ще від 2-го класу школи. Звичайно спочатку це були простенькі дитячі віршики…потім прийшло кохання. Найперше, про що пише жінка – любов до чоловіка, до дітей, до цього світу. Вона надихає на нові пошуки ідей, нові зустрічі, нові враження.

– Тож чого нового чекати від Алли Мельничук?

– Вже маю ідею наступного показу. Мабуть, це будуть окремі моделі, які наприкінці складуть одну велику яскраву картину… Звичайно, будуть і нові вірші, мовою яких «говоритимуть» сукні…

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *