Мелодія любові на два голоси

Чи завжди знають чоловіки, чого хоче жінка? Наскільки різняться погляди навіть у найближчих людей і чи завжди люди, схожі ззовні, так само подібні всередині? Напередодні Жіночого дня «Версіям» погодилися допомогти наші герої – Валентина і Артем Мацеруки.

Досьє:

Валентина Мацерук, журналіст газети «Буковина», редактор журналу «Буковинська ластівка». За гороскопом – Стрілець. Грає на скрипці й гітарі, пише вірші. За визначенням подруг, справжня аристократка. Колеги-чоловіки називають її «наша зірочка», проте в житті у неї, зізнається героїня, є лише один чоловік – син Артем.

Артем Мацерук, 29 років. Закінчив факультет іноземних мов, займається рекламною та видавничою справою. Захоплюється футболом і гірським туризмом. За гороскопом – Скорпіон.

Хто до чого здібний

– Я народилася на Волині, – розповідає Валентина, – але згодом родина переїхала до Сокаля на Львівщині. Батько був відповідальним секретарем «районки», мама – друкаркою. У мене були старший брат і сестра. Мама розповідає, що я змалечку вигадувала слова – так прокидалися журналістські здібності. А ще мені дуже подобався запах друкарської фарби і цигарок у татовому кабінеті. Комп’ютери нині «пахнуть» зовсім інакше.

Скільки себе пам’ятаю, завжди була «комсомолкою, активісткою, спортсменкою» – була старостою, ходила до музичної школи. Добре бігала й стрибала. Школу закінчила з однією четвіркою – з креслення. Фізики не розуміла, просто завчала напам’ять. Натомість твори вдавалися мені найкраще. Втім, після школи спробувала вступити на економічний факультет, бо там навчалася сестра. Не вистачило одного бала. Тоді я засмутилася, а тепер думаю:«Як добре, що економіста з мене не вийшло».

Артем: У нас з мамою різні здібності. Мені погано давалася математика, а твори – найгірше. Віршів писати не вмію взагалі. Тому династію «писунів» не продовжив. Найбільше подобалася географія, та згодом обрав іноземну мову. Знаю німецьку та англійську. Доволі непогано граю в футбол, але останнім часом покинув це захоплення. Ще дуже люблю гірський туризм, а нещодавно вподобав море.

Погляди на кохання:

– Зі своїм чоловіком я познайомилася на 4-му курсі університету. До того 3 роки ми ходили різними дорогами, хоча його найкращий друг і сусід по кімнаті в гуртожитку був хлопцем моєї найкращої подруги. Зустрілися на якійсь вечірці. Так сталося, що сиділи поруч і моя подруга почала «вчити» Григора, як правильно обіймати дівчину, а потім пити на брудершафт. Поки ми зважувалися, всі якось «випарувалися» з кімнати і тоді Григір зізнався, що йому дійсно хочеться мене поцілувати. Так ми почали зустрічатися, потім одружилися.

Спільне життя було недовгим: 6 років і 3 місяці, причому, найчастіше ми листувалися, бо не мали змоги бачитися. Потім переїхали до Чернівців, але побут був геть невлаштованим, не було де жити. Та це була щаслива пора мого життя. Згодом отримали квартиру, народився Артем, але…

Кажуть, що час лікує, але це неправда. Він просто знімає симптоми і перетворює хвороби з гострих на хронічні. Того весняного дня я йшла до лікарні і в мене перед очима чомусь стояло біле ліжко, на якому вже немає Григора. У лікарні мені ніхто нічого не сказав, просто не знали, як таке сказати жінці, якій ще не було 30, з малюком. Я увійшла до палати і побачила саме таке ліжко, яке було в уяві…

Я не люблю слово «вдова», просто кажу, що в мене немає чоловіка. Хоча, звичайно, претенденти на мою увагу були. Але одні були одружені і не збиралися щось змінювати, інші мені просто не подобалися. Та й Артем, коли був маленький і бачив удома чужого чоловіка, постійно бігав з кімнати до кімнати, наче навмисно, – ревнував мене. Для нього й досі важливо, що про його батька добре пам’ятають. Хотілося, аби поруч з чоловіком я почувалася захищеною і щоб він був розумним. Це почуття незахищеності не полишає…

Чи люблю я досі свого чоловіка? Одна жінка якось порадила мені «відпустити» його з пам’яті, але мені чомусь здається, що це він мене не відпускає…

Артем: Я не пам’ятаю батька, коли він помер мені був лише рік і 3 місяці. Але, завдяки мамі, мені здається, що я добре його знаю і він присутній у моєму житті. Я запитував у мами, чому вона більше не вийшла заміж. Мама може багато розповідати про те, що всі були якісь не такі, що я ревнував, але насправді все просто: вона однолюбка і кохає його досі.

Які чоловіки подобаються моїй мамі? Схожі на тата. Добрі і впевнені в собі. А зовні їй подобається Олег Меньшиков, принаймні так вона каже. Критерії вибору другої половини у нас схожі: мені подобаються «не пусті» жінки з багатим внутрішнім світом. З такими цікаво спілкуватися. Чи обирають чоловіки жінок, які схожі на їхніх матерів? Зовні ні, бо ж справа не в кольорі очей і формі носа. Внутрішньо – до певної міри так.

Хто більше плаче?

– Нещодавно я вичитала, що Валентини завжди прагнуть справедливості. А й справді, я з дитинства завжди казала, що все треба ділити по щирості. Ще я вмію дружити, це вміння дуже допомогло мені в житті. Не знаю, як склалося би моє життя, коли б не друзі. На щастя, мій син теж «навчився» дружби.

Що іще від мене успадкував Артем? Найбільший сімейний недолік – вразливість, а чеснота, – мабуть, доброта. Мені не подобається успадкована Артемом від батька особливість «думати заднім числом» – він швидко спалахує, потім швидко «відходить» і просить пробачення. Інколи син буває сентиментальним. Помітила, що іноді, коли він дивиться мелодрами, в нього з’являються сльози. Мене розчулити важче. Я плачу, лише коли втрачаю близьких людей, і дуже рідко – він образливих зауважень. Буває, що на душі важко, а заплакати все одно не можу, навіть наодинці.

Артем: Себе оцінювати важко, але кажуть, що я добрий і людяний. Те, що я людина настрою, – правда, це дуже помітно: колеги по роботі завжди знають, добре мені чи погано. Іноді я дратуюся через дрібниці. Давайте краще про маму. Найперше, вона велика оптимістка і до неї тягнуться люди, вона неймовірно мила і лагідна.

Іноді в нас бувають суперечки, але ненадовго. У мене навіть жарт є: «Мамо, щось ми давно не сварилися». Вона дуже сильна жінка. Їй пощастило не розгубити доброту, як би важко не було! У цьому її сила. Буває, приходжу додому, щось мене гризе, бачу маму – і всі мої проблеми забуваються…

Який подарунок найкращий?

– У кожної людини має бути доля. Часто її можна змінити, але є моменти, яких не можна уникнути, що б ти не робив. Бувають у житті і збіги, яких не пояснити: 17 листопада ми з Григором познайомилися, через рік 17 листопада одружилися, ще рівно через 5 років народився Артем. Хочеться гарної долі для сина – це було б мені найкращим подарунком.

Про що мріє кожна мати? Про щастя для своєї дитини: щоб у Артема була гарна сім’я і робота. А ще – щоби життя не минало так «по-чорному» швидко.

Артем: Мрія моєї мами – щоби я одружився і вдома з’явилися онуки. Вона про це говорить, як про щасливу долю. Оскільки я не фаталіст і думаю, що ми самі будуємо власне життя, то двох онуків я їй обіцяю. Хочу хлопчика і дівчинку, але тут як Бог дасть.

Як вітатиму маму? Взагалі-то я намагаюся робити їй приємне частіше, ніж раз на рік. Жінці найбільше потрібна увага. Квітами звичайно, а подарунок я ще не придумав. Хочеться вийти за рамки цукерок-парфумів… Ну й звичайно, ще раз їй скажу, що дуже її люблю!

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *