Країна для багатих

погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК

У центрі Чернівців здається в оренду особняк, 100 кв. м. Вартість одного метра – 30 доларів на місяць. Виконаємо нескладні математичні дії й дізнаємося: за 10 років його власник стане гривневим мільйонером. А коли в нього не одна така «хатка»? Та ще й контейнер на Калинці? Саме так найчастіше і буває…
Тепер спробуймо знайти країну, де такий карколомний заробіток на нерухомості був би можливим. Не вдається? Воно ж бо й є. Це тільки в Україні люди, яким байдужі інтереси народу та держави, є керманичами нації, а ті, що вміють добре красти з держбюджету, стають Героями України.
Наші реалії – не що інше, як криве дзеркало. Отримує держава, приміром, від МВФ перший транш на кілька мільярдів, щоби врятуватися від кризи, і тільки потім починає думати, куди спрямувати кошти. У той час будь-яка громадська організація, наперед розписує, куди витратить грант навіть на 1 чи 2 тис. грн. Одне слово, нашим кризовим менеджерам до бачення проблем і шляхів їх подолання, як до Києва рачки. Втім, ймовірно, в них кут бачення дещо інший. Бо чим іще пояснити спрямування державних коштів на підтримку великого бізнесу? Адже розорення кількох приватних банків – це ще не крах фінансової системи. Тільки треба їх змусити повернути кошти людям.
Або ж власники металургійних гігантів, які десятиліттями отримували надприбутки і клали до кишені, замість того, щоби модернізувати виробництво?! Нехай нині самі й рятуються – продають певну частину акцій і вкладають кошти у підтримку та розвиток. Не збідніють. Галузь треба рятувати за їхній рахунок.
Та справедливості у цьому світі не дочекатися. Тим паче, в Україні, яка стала рідною ненькою багатим і мачухою бідним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *