Країна Афродіти й Котячого Миколая

Закінчення. Поч. в ч 35

Св. Миколай… Котячий

Гуляти на Кіпрі найкраще пізно ввечері – не так жарко. Архітектура Лімасола, так само як інших міст острова, поєднує непоєднуване. Так зване Старе місто на околиці – найпрестижніша частина Лемесоса – ніщо інше як кілька кварталів розвалюх. Старенькі будинки охайні, але штукатурка сиплеться майже всюди. Вночі квартали нагадують фільм про мертве місто – жодної людини.

Новий Лімасол поділений на 2 частини: набережну (власне те, що розуміємо під центром ми) і житлові квартали. В останніх однотипні 3-5-поверхові будинки, які почали з’являтися від початку 90-х і спочатку не користувалися попитом.

– Справжні кіпріоти звикли жити у будинках, а не в «клітці», – розповідає Емма. – Коли ми з чоловіком придбали квартиру, мій батько довго сердився на нас, бо ми порушили звичаї. Але з часом люди зрозуміли, що земля дорога, її мало і почали ставитися до цього спокійно. Житло купують у кредит на 20-30 років під 5% річних. Раніше банки брали 2-3%, але через кризу змушені були підняти ставку. Але, порівняно з Росією (читай: і з Україною теж!), це дуже дешево.

Квартира кіпріота – 3-4 кімнати, обов’язковий великий балкон (саме тут люди проводять більшу частину часу) і великі баки на даху для збирання дощової води.

Подекуди серед житлових будинків можна побачити будівлі класичного стилю кінця ХІХ – початку ХХ століття. У таких розташовані переважно муніципальні заклади: мерія, суд, університет, публічна бібліотека. Через відсутність води великих фонтанів немає, лише маленькі фігурки, з яких дзюрчать 3-4 струмочки.

Ближче до набережної – пішохідна вулиця, побудована у стилі «модерн». Це низка сувенірних магазинів, великих супермаркетів одягу та взуття і маленьких крамничок із кіпрськими національними солодощами – горіхами у цукрі та у меді, рахат-лукумом, цукатами, лікерами, нугою, пастилою в кокосовій стружці. «Оживляють» картину приватні галереї сучасного мистецтва. Порівняно з українськими містами, їх тут доволі багато. Те, що в них виставлене, іноді важко назвати мистецтвом, швидше, претензія на постмодернізм.

Саме у стилі постмодернізму оформлена набережна Лімасола. «На кожному метрі по витвору» – девіз архітекторів, які її оздоблювали. Суть деяких скульптур залишилася для нас незбагненною: галявина з великими яйцями, безголові люди, химерні камені, якесь залізяччя, незрозуміла штукенція, зроблена з болтів і гайок. Побачили і відголосок рідного міста: «Конструктор людини» (так ми його охрестили) дуже нагадує Федьковича-трансформера біля «Сорбонни».

На іншому боці набережної багато церков. Переважно православні (це офіційна релігія Кіпру) у візантійському стилі, але є й православний собор і католицький костел у традиційному для нас вигляді. Мечеті побудовані переважно у Старому місті, бо саме там живе більшість турків-мусульман.

Не дивуйтеся, коли побачите у ресторані безліч котів, які вільно розгулюють приміщенням. Коти на Кіпрі – як корови в Індії – священні тварини. Легенди кажуть, що саме коти врятували Кіпр від нашестя змій. Тому котів не тримають вдома у звичному для нас розумінні. Тварини гуляють містом, заходять у готелі, ресторани, магазини, будинки, там їх годують і не виганяють. Навіть Миколай Чудотворець у них називається Миколай Котячий.

Доглянута історія

Для тих, хто знається на історії та міфології, Кіпр – місце народження Афродіти та острів вічних розкопок. Знайти щось у землі тут можна буквально на кожному кроці. Викопують арки, колони, мозаїки, цілі будинки та церкви, посуд, зброю, скелети. Так звані «місцеві» розкопки навіть не огороджені парканом, просто встановлена пам’ятка, що туди ходити не можна.

Поки ми були на острові, за 300 м від нашого готелю розкопали кілька колон та частину фундаменту невідомої фортеці. Великі розкопки світового значення стали місцем масового паломництва туристів. В одне з таких міст – Пафос, неподалік якого саме й «народилася» Афродіта, поїхали й ми.

Подорожуємо повз оливкові, цитрусові та виноградні рощі. Емма роз’яснює «темним», що маслини – це ті ж оливки, тільки більш зрілі. Що стиглі апельсини та грейпфрути у серпні ніхто не зриває і не їсть, бо вони вважаються переспілими й надто солодкими, а сезон збору врожаю – листопад – квітень.

Перша зупинка – музей історії Кіпру на околиці Старого міста в Лімасолі. Музей облаштовано в замку, де король Ричард Лев’яче серце вінчався зі своєю коханою. Сам замок, як і решта замків та фортець, побачених нами, нічим особливо не вразив. Порівняно з Хотинською чи Кам’янець-Подільською фортецею – просто бліді копії. Але заморські замки настільки «вилизані», що нам і не снилося. До того ж, у кожному зо 2-3 сучасні вбиральні, умивальники та вказівники чи не біля кожного камінчика. «Нутрощі» замків одноманітні – черепки, ікони, картини, глечики…

Наступна зупинка – давнє місто Куріон із наскельними могилами, давніми мозаїками та амфітеатром. Останній вразив найбільше: панорама з видом на море і неперевершена акустика! Усе, що пошепки скажеш внизу, добре чути нагорі. Кажуть, древні якось це вираховували і обирали найпридатніші місця для будівництва. Нині тут відбуваються вистави і навіть рок-концерти, але єдине, що про це свідчить, – великі софіти нагорі. Ані папірчика, ані пошкрябаного каміння з написами типу «Тут був Вася», ані гримерок для акторів і куліс…

Далі на шляху – гірські серпантини та британські військові бази. Віражі місцями крутіші за кримські, пейзаж – напівпустеля, що змінюється лісочками, подекуди – церкви. Усе це за колючим дротом. Фотографувати не можна, коли хочеш залишитися неушкодженим. На найменші спалахи фотоапаратів реагують радари, автоматично починають літати кулі. Ця територія нібито «орендована» британськими військовими, однак міжнародних угод вони не дотримуються і оренду не сплачують. «Виселити» їх Кіпр не може – не той міжнародний статус.

Нарешті під’їжджаємо до трьох каменів, що височіють просто в морі. Це і є те місце, де Афродіта вийшла з піни морської. Здогадуємося, що це ніщо інше, як розкручена рекламою «фішка».

…Останнього вечора кидаємо у воду копійки, дякуємо морю і загадуємо зустрітися на узбережжі ще раз, бо воно того варте.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії», Чернівці-Київ-Лімасол-Чернівці

1 response on Країна Афродіти й Котячого Миколая

  1. Цікаво. Шкода, що нема фото. Коли і куди наступна подорож?))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *