Чи потрібна Україна Європі

Майже половина Українців за вступ до Європейського Союзу, але, як свідчить опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова, за останні кілька місяців прихильників ЄС стає менше. 

Згідно із опитуванням, за останні шість років простежуються досить проєвропейські тенденції: найменше прихильників Євросоюзу було у вересні 2007 року – трохи більше 40%, найбільше – у листопаді 2002 року – понад 65%, на сьогоднішіній день – 47,2%, категорично проти ЄС висловилися у жовтні – 30,2%, а досі не визначилися із своїм вибором – 22,7%. Порівняно із груднем 2007 року у жовтні кількісь прихильників ЄС знизилася на сім відсотків.

А кадрів нема

Зважаючи на досить слабку державну програму пропагування європейських цінностей, фактично цілковиту відсутність кваліфікованих кадрів із євроінтеграції та масову інформаційну антипропаганду ЄС з боку Росії, результатам опитування можна лише порадіти.

Адже виходить, якби, приміром, через місяць призначили референдум, на якому б громадяни України мали б визначитися чи вступати їм до ЄС, то результат, найімовірніше, був би позитивним. Сегмент тих, хто наразі не визначився із своїм вибором, тобто на сьогоднішній день це приблизно 22,7%, став би ласим шматком для пропаганди як з боку прихильників, так і з боку противників європейської спільноти.

Утім, хотіти і могти – як завжди, не збігаються. Якщо майже половина пересічних громадян не проти приєднатися до євроспільноти, то на практиці в Україні фактично немає чиновників, котрі б могли працювати в нових умовах. Державна програма з вивчення загальних питань щодо ЄС та НАТО виявилася неефективною, тому так і не була реалізована.

Нещодавно Кабмін ухвалив іншу програму з підготовки, перепідготовки та перекваліфікації кадрів у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, розраховану на 2008-2011 роки. Адже щоби вступити до Євросоюзу самого бажання президента чи прем’єр-міністра не досить. Українські чиновники – від сільського голови до працівника Кабміну – загалом не готові до нових європейських умов і стандартів.

До НАТО зась

Іншим каменем спотикання на шляху до Європи є вступ України до НАТО. Нині як для ЄС, так і для Росії більш зручно, аби Україна залишалася буферною зоною. Останні події засвідчують, що на грудневому саміті у Нью-Йорку ми не отримаємо ПДЧ у НАТО, а будь-які питання щодо Північноатлантично Альянсу відкладаються щонайменше до червня 2009 року.

Не зможе Україна розраховувати й на підтримку США: найочевидніше, новообраний президент Сполучених Штатів Барак Обама не продовжуватиме політику Джоржа Буша щодо зіштовхування Євросоюзу та Росії, вважають іноземні експерти. Залежність Європи від російських енергоресурсів та політична й економічна нестабільність України не на користь європейським амбіціям держави.

Росія й досі розглядає проєвропейські орієнтири як ворожі щодо власних державницьких інтересів, розгортаючи дедалі більше інформаційну війну проти Києва. Нарощування північними сусідами військового потенціалу ніяк не узгоджується із виведенням з Криму російського Чорноморського флоту, що є обов’язковою умовою під час вступу до НАТО для України. Відтак в інформаційній війні розігрується територіальна карта – питання відокремлення Криму, проведення місцевого референдуму.

Чи може Україна зберігати свій позаблоковий статус? Нині це запитання швидше з розряду риточних. Надання Україні ПДЧ у НАТО стало б першим кроком на шляху до Європи (якщо не зважати на вступ до СОТ). Тривала політична нестабільність, різновекторність орієнтирів сходу та заходу країни, уразливість економіки – залишають мало шансів на зміну орієнтирів у Європі.

Оксана ДУДАР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *