Чи потрібна пішим дорога або Кому співчуває сільська влада

Обгризена гребля

Минулорічна повінь, мабуть, ще довго відгукуватиметься буковинцям. Жителі вулиці Ставкової добре пам’ятають, як вода піднялася, як ревла вона й проривалася крізь дамбу. Діра у греблі утворилася метрів шість завширшки. Риба, як кажуть, «пішла за водою». І дорога теж.

У двох місцях дорога звужується майже до колеї. З двох боків насипано рихлого грунту, «обшитого» дощечками – бо дошками назвати їх язик не повертається. Грунт – глина. Як сказано в поета, «зо дві краплі дощу – і зав’яжеться притьмом болото». Там, де накатано, дорога стає ковзкою: хибний рух кермом – і злетиш з тієї греблі, у який бік – уже неважливо буде. Пішки переходити – теж проблема. Так і живуть жителі Ставкової, до яких влада в особі сільського голови не доходить.

Історія сільської географії

Ставковою вулицею цей кут села називається не одвіку, а лише відтоді, як на землях під горбом облаштували стави. Було це ще за радянської пори. А на самому горбі колись мешкало багато сімей, в основному німці, поляки та словаки. Як усі довкола, робили в полі та коло хати, заробляючи на хліб. І дехто з них славився гончарством. З місцевої глини робили глеки, миски й кухлики, які ще й досі зберігаються де в кого в селі.

Коли прийшли «совєти», сім’ї ці одна за одною позникали: кого вислали, хто сам утік, не чекаючи… Тих, що залишилися, переселили униз, до села, аби під контролем були. Тепер на Ставковій мешкають майже самі пенсіонери. Коли можуть, доходять до магазинів, церкви чи пошти. Як мають дітей чи інших родичів, то й до лікарів дістаються. Бо на Ставкову ніхто не їде – ні швидка, ні пожежники.

Гребля на замку

Років п’ять-шість тому стави пішли на приватизацію. Тему передачі їх через аукціон – не чіпляємо. Власником став Геннадій Мазур, особа у Сторожинецькому районі – і не лише там – досить відома. Оскільки на ту пору сам він ще обіймав посаду голови Сторожинецької РДА, новопридбане майно оформив на дружину. А що займався ставами сам – то хто ж заборонить чоловікові допомагати власній жінці?

Про гідротехнічні умови утримання ставів навіть не йшлося, наявні скиди не витримували жодної критики – і, як виявилося, повені також не витримали. Зате новий власник ревно узявся до тієї самої дороги, що йшла через греблю. На в’їзді до греблі поставив дерев’яний шлагбаум із замком, ключ від якого зберігався у сторожа. Позаяк останній мешкає аж у сусідніх Комарівцях, дістатися на Ставкову на колесах стало неможливо, пішки ж обходити – небезпечно.

Власниця ж нова, як розповідають свідки, усіх, хто обурювався, «посилала» за відомою адресою. Мабуть, вона відчувала себе чимось на зразок англійської королеви у місцевих масштабах, бо погрожувала брати за проїзд 15 гривень з кожної машини. Їхав якось увечері з роботи працівник лісгоспу Кость Беньовський, сторожа у черговий раз не знайти. Чоловік зняв з фіри бензопилу і розпиляв того шлагбаума! Пан Мазур натиснув на свої «важелі» – і батько трьох дітей рік крутився без роботи!

Жителі подали в суд – і навіть несподівано виграли: шлях на Ставкову визнали дорогою загального користування. Але все це було до повені.

Не труба до дороги, а дорога до труби

Після повені пан Мазур, не обмежений уже посадовою етикою, але зберігши чималі зв’язки, став зовсім недоступний з точки зору здорового глузду чи совісті. Аби убезпечити надалі своє майно, він перерив греблю в двох місцях и проклав бетонні труби для скидання води. Щоправда, на трубах заощадив, скільки міг, того й вийшла гребля в цих місцях завуженою.

У тих, хто живе на горбах за ставами, є ще проблема: земельні паї, що вони отримали, саме ставами від них і відокремлені. Земля ніби й є, можна сказати, непогана, а скористатися нею – зась. Не будеш сіно чи картоплю в рюкзаку носити, а транспорт греблями не йде: ніхто не хоче ризикувати. Ледь не плачучи, пайовики розповідають, що суху траву доводиться спалювати. Тож як жити селянинові без землі? А без дороги? Ви пробували носити на собі дрова чи газовий балон?

Власникові ставів ця дорога абсолютно не потрібна. Але він вважає, шо не потрібна вона й мешканцям Ставкової: «Навіщо їм дорога, в них машин немає!». Тим, хто пробує з ним якось порозумітися, пан Мазур зверхньо кидає: «Ви нам створюєте проблеми!».

Та й районне начальство соромливо опускає перед скаржниками очі долу: «Ой, Мазур! А ви знаєте яка в нього біда, в нього ж риба пішла!».

Сюди не їде телебачення…

Греблі – не єдина біда, що наробила в Панці повінь. Невеличка й сумирна зазвичай, річечка Сірет минулого літа набралася води та «з’їла» метрів десять берега. За півметра від урвища стоїть дерев’яна споруда. Двоє місцевих мешканців до повені узяли її на свій пай із наміром налагодити там кустарне виробництво тротуарної плитки. Технологія, мовляв нехитра, а роботи іншої все одно не знайти. Та тепер у той сарай просто заходити лячно: один рух землі – і все піде під укіс.

Не надто переймається Ставковою сільський голова Сергій Казюк. Це ж не дитячий садочок після ремонту відкривати. Слави не додасться, а клопоту неміряно: треба вирішувати, що ж робити з тими урвищами, чи укріплювати їх, чи нехай так стоять… Тож розповісти людям, що робить влада після повені, кому призначена компенсація, кому доведеться почекати, просто ніколи. А невизначеність, як відомо, породжує чутки.

А на Ставковій живуть прості люди, пенсіонери, старі бабці, дехто, як от Параска Олар, без милиць з хати не виходить. Кому вони цікаві?

Люди різного сорту

«Версії» зв’язалися з паном Казюком з приводу скарги мешканців Ставкової, а він обурився: «Ці люди самі не знають, що хочуть! Тільки й скаржаться! Скільки я для них зробив, їм усе мало!». На нагадування, що це ж його виборці, а в них проблеми, які не можуть вирішити самотужки, пан Казюк висловився дуже просто: «До чого тут вибори? Коли вони були, а ви все про вибори!».

Бідкається, що все доводиться робити самому: от, мовляв, мешканці Ставкової мають власну депутатку Беньовську (дружину згаданого Костя), то чого ж вона жодного разу не виступила із депутатським запитом?

І ще одну показову фразу «видав» сільській голова: «Пан Мазур не може чинити непорядно! Він же ж був головою РДА! Він так постраждав – і жодної компенсації не отримав!». «Версії» нагадують, що прем’єрка після торішньої повені заборонила компенсувати збитки власникам ставів, бо жоден не утримувався правильно, з гідротехнічної точки зору!

Хвилин через двадцять по цій розмові зателефонував нам і сам пан Мазур, порахував із посиланнями на експертів власні збитки (250 тис.грн і 5 т риби) і запросив у гості, аби ми на власні очі побачили, як він відновлює греблю. Дякуємо, бачили, навіть сфотографували. У пана Мазура власні претензії до «цих людей»: набридають.

А ще через два дні зателефонувала Ніна Молдован (це вона, мов камінець у черевику, муляє своїми скаргами сільській владі та власнику ставів) і розповіла новини: до греблі подекуди підсипали шутра, а депутатка Беньовська прибігала до Ніни та її мами Фрозини зі слізьми: ти, мовляв, не маєш що робити, скаржишся всюди, а мого Костя через тебе пообіцяли знову звільнити з роботи!.. І що б там не вирішив суд стосовно дороги, варто було Ніні Молдован завезти машину шутру для потреб власного господарства, як орендатор ставів почав вимагати з неї, аби брала лопату та рівняла дорогу!

Пан Казюк як колишній викладач мав би знати, що дискримінація – це не лише про негрів. Це обмеження чи позбавлення прав групи людей за будь-якою ознакою. І жодні здобутки демократії не перекривають дискримінації. Великий Авраам Лінкольн зовсім не обов’язково аж дуже любив негрів. Але він життям заплатив за те, щоби американці були рівними у правах. І спробуйте тепер хоча б висловитися зневажливо про афроамериканців!

Я навіть припускаю, що панківському сільському голові чисто по-людськи пан Мазур може бути симпатичнішим і цікавішим, ніж бідні й роздратовані постійними незручностями мешканці Ставкової з їхньою безліччю проблем.

Та коли політик будь-якого рівня йде на вибори, він теж робить вибір (а, може, вже давно зробив): кому служити?

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії», Чернівці-Панка-Чернівці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *