Співорганізатор фестивалю «Файне місто» Максим Черкашин: «Культура повинна жити і  мотивувати людей до боротьби. Нам є що захищати»

Чотири дні у передмісті Тернополя вирував один з найбільших українських фестивалів «Файне місто». У цьому понад 15-тисячному людському мурашнику було все: найрізноманітніша музика і література; розваги для душі і тіла; екстрім і адреналін, дельтаплани, тролей і навіть повітряна куля; атракціони для дітей і дорослих; жвава торгівля сувенірами, торбинками, футболками, біжутерією, декоративними кроликами  і всім, чим завгодно; зачіски і бороди усіх кольорів веселки і  чудернацьких укладок – від «вибуху на макаронній фабриці» до дред, які стелилися по порошній землі; кава і бограч; наметові містечка  і байкерський закуточок – і навіть весілля!

Фото зі сторінки Максима Черкашина в fb

І все це співало, танцювало, їло, пило, розважалося, обсипалося кольоровими порошками холі, милося, ділилося фотками в неті – словом, жило. Фестиваль цілком відповідав своєму слогану – «Територія вільних людей». Скільки часу і як твориться таке «місто в місті», як змінився фест від першого до ювілейного п’ятого року проведення, чим він є для гостей, окрім як розвага, і яке його місце в українському фестивальному русі – говоримо з одним із чотирьох співорганізаторів фесту Максимом Черкашиним.

Фото зі сторінки Максима Черкашина в fb

  • Насамперед вітання тобі з одруженням – тут же сьогодні відбулося твоє весілля?
  • Та нє, тут сьогодні фестиваль «Файне місто». А в рамках того ми собі просто одружилися (сміється – авт.) Весілля – то швидше, може, як учасник фесту.
  • П’ять років тому «Файне місто» починалося з 800 людей, сьогодні тут є близько 15-ти тисяч. Розкажи, як ви зростали.
  • Якщо порівняти з українськими фестами, то в нас найдинамічніший фестиваль – ми дуже сильно виросли за ці 5 років. Починали з однієї сцени і 800 людей, а на сьогодні в нас 6 сцен, сто виконавців і гуртів і близько 13-15 тисяч відвідувачів, тобто за динамікою це дуже потужно. Нічого не видумую, самі все бачите.
  • Хто підтримує, спонсорує фест?
  • Ми аполітичні, нас фактично ніхто не підтримує – хіба трохи місцева влада, але тільки певними ресурсами – тобто нам можуть надати два туалети чи паркан, якийсь дозвіл… Ми їм дуже вдячні, вони багато що вирішують, але якщо оцінити, скільки вартує цей фестиваль, то від влади це не є якісь дуже великі кошти.

Одне з двох наметових містечок на “Файному”

  • Як реагуєте на думку про те, що недоречно проводити фестиваль, коли триває війна.
  • Це питання поставало ще і два, і три роки тому, коли ще Скрябін був живий, це було дуже дискусійне питання – коли ми проводили фестиваль в аеропорті (цього року він розташувався на іподромі – авт.), а через день гинули хлопці на Сході. І тоді кожен виконавець, який виходив на сцену, казав: культура повинна жити, вона повинна мотивувати людей до боротьби, ми не можемо опускати руки і не проводити подій у культурному напрямку, ми повинні спонукати людей до боротьби не лише у військовому плані, а демонструвати, що нам є що захищати. Ми не можемо жити в постійному траурі. І наводили приклади різних країн – того самого Ізраїлю, який перебуває фактично у постійному стані війни, інші країни, і ми говорили, що тільки культура може вплинути на цей весь процес, мотивувати людей до боротьби, і до бажання жити краще.

  • Вас четверо співзасновників – це все люди твого віку чи ти молодий, а решта – якісь старші бізнесмени?
  • Навпаки – я і ще один – одного віку, а решта двоє набагато молодші, абсолютно різних світоглядів і роду занять. Я був державним службовцем і трошки в тому «шарю» (Максим був помічником міського голови, начальником патронатного відділу міськради – авт.) інший мій колега – громадський активіст, і ще двоє – це ті люди, які організовують концерти. Кожен вклав свій досвід і знання, кожен щось доклав, і ми маємо отакий фестиваль. Я, наприклад, не дуже розуміюся в музиці, а хлопці не дуже уявляють, як співпрацювати з органами влади чи якимись дозвільними структурами, з якими ми співпрацюємо, але поєднавши цей досвід, ми склали ці пазли в картинку.
  • Здавалося б, що фест організатори роблять на свій смак. Ти кажеш, що не дуже розбираєшся в музиці – тобто підбір виконавців не є відображенням смаків Максима Черкашина?
  • Це дискусія. Ті, хто в цьому розуміються, знають європейські, американські тренди, знають, що цікавого в Україні – і можуть запропонувати як нашій аудиторії, так і тій, яка навколо нас. Білорусь, Молдова, Росія, Польща… У нас є партнер в Києві, який займається запрошенням виконавців, але ми вже починаємо робити це напряму. Та це робиться фактично за рік наперед: у кожного виконавця розписаний графік, і ми спілкуємося і пропонуємо певні дати, аби вони приїхали саме до нас.
  • Тобто після останнього недільного дня фестивалю з понеділка ви ще тиждень відпочиваєте, підбиваєте підсумки – і починаєте готуватися до наступного фесту?

  • Трошки не так: до середи ми ще будемо закривати цей захід, а тижні за два вже почнемо працювати над фестивалем 2018-го року. Починаємо шукати нових партнерів, виконавців, думати над локаціями, що зробити нового – тому що люди також не хочуть отримувати те саме, що вони мали минулого року. Цього року, наприклад, ми зробили дитячу зону – атракціони, додали більше європейських виконавців, збільшили територію, додали трохи цільових зон. Конкуренція у нас дуже велика, адже останнім часом в Україні з’явилося дуже багато фестивалів.

Поетеса Віка Дикобраз на AMPHITHEATRE

  • Але ж усе одно нові не завадять?
  • Якщо брати європейський досвід, то там дуже багато фестивалів. Фестивалі спонукають по-перше до конкуренції, а по-друге – до розвитку фестивальної культури. У нас в Україні фестивалів не є багато, тому дуже важливо показувати, що це дуже круто. Добре, коли люди зможуть вибирати – це і нас буде мотивувати.
  • Цей фестиваль – це фактично «місто в місті», і ти справляєшся з його керуванням. Міг би бути мером справжнього міста?
  • Справді, це як окреме місто – з інфраструктурою, усім необхідним, медициною, силовими структурами, ЖКГ, управлінням транспорту, електрикою, культурою, освітою… Але керувати містом – ні, це різні речі. Розумієте, тут електорат обирає вас грошима, купуючи квиток – а не ви «купуєте» електорат гречкою.
  • На території фестивалю доволі чисто. Це так виховувалось роками?
  • Це насправді дуже круто, що з’явилася тенденція: люди не смітять. Люди стають культурнішими, не викидають сміття будь-де, а тільки у призначені місця. Але, звісно, ми прибираємо – щоранку о 5-6 годині це роблять волонтери. Але якщо порівняти з попередніми роками – люди справді стають культурнішими.

  • А як щодо «мовного сміття»? Дуже багато нецензурної лексики…
  • Якщо чесно, то в нас тут «територія вільних людей» – чи ти сидиш в офісі, чи ти державний службовець, чи водій, чи прибиральник – будь-хто, ти маєш свою певну аудиторію, атмосферу і певні правила. Тут цих правил немає. Хочеш матюкатися – матюкайся, хочеш випити пива – випий пива. Тут говорять російською, англійською, німецькою – проблем немає. Головне, що всі позитивно налаштовані і неагресивні. От, приміром, наметове містечко – там живе, скажімо, 4-5 тисяч людей, з різних міст: Схід, Захід, Крим, Росія, Молдова… Вони собі спілкуються, вони не говорять про політику, вони пізнають культуру одне одного, і це така профілактика майбутніх можливих конфліктів. Вони вже знають одне одного, налагоджують контакти – у нас були такі випадки, що одного року на «Файному» люди познайомилися, а наступного року вже одружилися. Це єднає.

  • Можеш порівняти «Файне» з іншими фестивалями і сказати, що ви найкращі?
  • Ні, це буде некоректно. Направду! Кожен фестиваль унікальний по-своєму. «Захід-фест» по-своєму, «Республіка» – по-своєму. Тут не варто порівнювати і казати, хто кращий, а хто гірший – варто шукати свою аудиторію, і покращувати все щороку. Це буде дуже круто, якщо буде таких «файних міст» 10, 15, 20 і це буде для української аудиторії. Умовно, беремо поляків. Вони дивляться і кажуть: ваші ціни – на проживання, на проїзд, пиво дуже дешеве – тобто відпочивати тут їм дуже добре. То ми намагаємося затягнути чимось їх до нас. Якщо у нас немає підприємств, промисловості – то намагаємося їх затягнути туризмом.
  • Як знаходите партнерів у Тернополі?
  • Важко з партнерами. Тут мислять категоріями «5-7 тисяч на підтримку проекту». А у нас «підтримати проект» означає 100-200-300 тисяч. Тому ми виходимо на партнерів на національному рівні. Але це для нас також досвід – ми цього не мали раніше, а тепер домагаємось цього і маємо. З іншого боку, тернопільські партнери теж долучаються: хтось вивозить сміття, хтось організовує доїзд. Інфраструктура, яка працює на фестиваль, розвивається. Навіть якщо брати туристичну галузь, тих самих готельєрів – на сьогодні в готелях Тернополя все зайнято, неможливо номер замовити! Кілометри паркану змонтовані – на жаль, не місцевою фірмою, Тернопіль не має такої можливості. Звук також місцеві не витягують – хоча раніше витягували. Це так само, як працюєш з виконавцями: ти йдеш перший, і ті, що навколо тебе, ростуть, а якщо не ростуть, то тобі сьогодні цей виконавець цікавий, а завтра в тебе вже інший рівень, і компанія, з якою ти працював раніше, вже не може забезпечити цей рівень…
  • Важко навіть уявити, як ви готуєтеся до фесту, як розписуєте і враховуєте усе, що треба зробити, кожну дрібницю…
  • Ми справді це розписуємо, що треба зробити основне, а скільки ще є неосновного… Але це круто, це насправді проектний менеджмент на практиці. Бо те, що розповідаєш людям в теорії – це одне, а на практиці зовсім інше.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *