Проект Ігоря БУРКУТА “Про українців і Україну”: як захищалися бездержавні українці (частина 8)

Після Люблінської унії 1569 року переважна більшість українських земель опинилася у складі Речі Посполитої, де православні не мали тих прав, які забезпечувалися римо-католикам. Українське селянство перебувало у залежності від землевласників. Становище його було дуже тяжким. А населяли українці здебільшого прикордонні території й дуже потерпали від набігів татарських орд. Нападники грабували села, захоплювали людей у рабство й продавали їх на невільничих ринках Криму. Захистити селян від людоловів польська держава не могла. Наймана армія вимагала на своє утримання великих грошей, а Варшава не виділяла їх у достатній кількості. Українцям залишалося захищатися самим. І вони навчилися це робити.

 

Зародження українського козацтва

У степах, що тягнулися аж до Чорного моря, через набіги ногайських татар постійне населення не укорінювалося, хоча ці землі й відзначалися великими природними багатствами. Тут було дуже багато дичини, у річках–риби. Вже у XV ст. за цими дарами природи вирушали ватаги сміливців, які зі значною здобиччю невдовзі поверталися додому. Втім, дехто спокусився родючістю неораних чорноземів і зайнявся там землеробством, а на безкраїх пасовищах–скотарством. Для захисту від ординців відчайдухи добре озброювалися і вчилися досконально володіти холодною та вогнепальною зброєю.

Щорічні набіги татари здійснювали також на землі Галицького й Подільського воєводств, доходили людолови й до південних частин Київщини та Брацлавщини. Пани захищалися від набігів тим, що будували міцні фортеці й замки, за стінами яких відсиджувалися під час татарських нападів. Легка татарська кіннота не мала засобів для штурму кам’яних укріплень і зазвичай обходила їх, грабуючи навколишні села та містечка.

Наші сучасники дивуються, чому найбільша кількість замків в Україні сконцентрована на Тернопіллі. А саме тут найчастіше проходили татарські орди, що вирушали за ясиром в українські землі. Пани мали змогу сховатися за товстелезними мурами своїх замків, а що залишалося селянам і міщанам прикордонних населених пунктів? Лише вдаватися до самооборони:озброюватися й тренуватися у веденні бойових дій. Звісно, далеко не всі були здатні опанувати таке мистецтво, тож найбільш підготовлені об’єднувалися в загони, які могли протистояти нападникам. Більше того, вони й самі почали наносити удари по татарських ордах. А коли здобували необхідний досвід, відправлялися до Криму, Молдови та Валахії, де турки купували в ординців православних бранців, заганяючи їх в османське рабство. Звільнені поверталися на батьківщину, частина з них долучалася до загонів своїх визволителів.

З колишніх селян та міщан створювалися загони професійних військовиків, яких стали звати тюркським словом «козак». Існують різні версії його походження: одні дослідники вважають, що воно означало просто вільну людину, інші – що його слід перекладати з тюркської як «воїн-грабіжник». Уперше козаками почали називати кримських татар, які наймалися на службу в Московщині та Литві й відзначалися непоганими бойовими якостями. Згодом назву козаків перебрали озброєні мешканці прикордонних українських земель, які протистояли татарським навалам.
Саморганізація козацького війська 

Козацькі загони вибирали собі отаманів, запроваджуючи певну дисципліну і перетворюючись на професійних військовиків. Формувалася козацька старшина, участь у цьомупроцесі взяла та частина української знаті, яка не загубила тісних зв’язків із власним народом. Перша згадка про українських козаківу документах Кримського ханства належить до 1492-го.Наступного року вже турецький султан скаржився польському королю, що українські козаки розгромили турецьку фортецю Очаків. А вів їх у бій князь Богдан Глинський, староста черкаський. Як козацький ватажок,прославився також староста канівський і черкаський Остап Дашкович.

Але найбільш відомим українським аристократом, який доклав значних зусиль до створення козачого війська, був князь Дмитро Вишневецький. Приблизно 1550 року він прибув до козаків, які стояли кошем на Дніпрі. Його обрали першим кошовим отаманом, і він заклав початки Запорізької Січі. Дмитра Вишневецького знають іще під іменем Байди. Він успішно протистояв татарським ордам, а в 1564 р. відправився у похід на Молдову. Це князівство за півстоліття до того підкорила Османська імперія, і козаки йшли визволяти православний люд від турецького ярма. Проте сили виявилися нерівними. Байда-Вишневецький потрапив у полон і був засуджений султаном Селімом ІІ до лютої смерті. Народ присвятив йому прекрасну пісню, яка живее й досі.

 

Козацтво набирає силу

Українське козацтво підтвердило свою здатність успішно протистояти ординцям та їхнім османським покровителям. По допомогу до них зверталися не лише польські урядники прикордонних територій, але й польські королі. Коли козаків наймали для оборони міст на прикордонні, їх називали«городовими козаками». З цієї частини козацтва відбирали тих, кого вважали гідними нести королівську службу. Польський король Стефан Баторій1581 року повелів записувати таких козаків до спеціального реєстру, й вони отримали назву«реєстрових». Їм наддали чималі привілеї, що відразу наблизило «реєстровців» до елітних соціальних груп.

Реєстрові козаки отримали право володіти землею й передавати її у спадок. Їх звільнили від сплати податків і з-під влади місцевих польських урядовців, натомість визнали право козаків на самоврядування. Правда, обирати собі старшого вони не могли: такого призначав їм уряд з числа самих козаків. Отримали реєстровці й право пропінації, тобто гнати самогонку, якщо перекласти сучасною мовою. Раніше його мали пани, які продавали це право шинкарям. Тепер у старих шинкарів з’явилися легальні конкуренти, що згодом наклало й свій відбиток на жорстокість міжетнічного конфлікту часів Хмельниччини.

Кількість реєстрових козаків змінювалася у відповідності до стану самої Речі Посполитої. Король платив козакам за службу, а засобів не завжди вистачало. Та й у мирний час військо скорочувалося. До нашого часу дійшли документи, які дозволяють із певною достовірністю визначити етнічний склад реєстровців. Переважають серед них, звичайно, українці. Але можна знайти білорусів, вихідців з Московщини, молдаван і валахів, турків, татар, євреїв тощо. Скажімо, предки Пилипа Орлика були чехами, чимало козаків мали й польську кров. Тоді визначальне значення надавалося не етнічному походженню, а конфесійній належності та особистим якостям козака.

Крім реєстрових та городових козаків,були ще й нереєстрові. Вони селилися у пониззі Дніпра, куди влада панів не доходила. Їх називали ще запорожцями, бо жили вони нижче дніпровських порогів. Час від часу їх вербували польські королі, коли державі не вистачало війська, бо запорожці були вправними бійцями.

 

Козак-запорожець – синонім загартованого воїна-українця

Важкі умови життя і боротьби сформували особливий тип воїна, загартованого, сміливого та ініціативного. Запорожців вважали найкращою піхотою в тогочасній Європі, здатною до перемог у найскладніших обставинах. Їхнє уміння миттєво побудувати табір з возів у голому степу не дозволяло татарській кінноті наносити несподівані удари по війську на марші. Особливу увагу козаки приділяли вмінню влучно стріляли з «самопалів»–ручної вогнепальної зброї. Мали вони й чудову артилерію, що могла й фортеці штурмувати, й у полі вести нищівний вогонь. А запорізькі човни– чайки дозволяли їм здійснювати успішні морські походи, несподівано нападаючи на турецькі порти, в тому числі й на Стамбульський.

Слава про таке військо швидко розходилася Європою. Але про це поговоримо наступного разу. Тепер же зробимо важливий висновок.

Втративши власну державу й опинившись під ударами людоловів, наші предки не сподівалися на допомогу«доброго» короля чи царя. Самозахисту вони навчилися швидко, опанували навички самоорганізації й створили потужне військо, яке чинило опір досвідченому противнику. Уміння миттєвої самоорганізації та самозахисту відтоді увійшло у плоть і кров українців. Не вистачало лише послідовності й передбачливості, вміння знаходити могутніх союзників. Тому не вдалося зберегти відроджену державу сто років тому. Відтак не змогли й перемогти у 40-50-х рр., коли в умовах«холодної війни» існував, хоча і дуже примарний, але все-таки шанс протистояти сталінському тоталітарному режиму. На щастя, 2014-гоукраїнський народ дозрів до створення массового добровольчого руху, який,за значного ослаблення Збройних сил України зусиллями московської агентури,зупинив-таки агресора. А київські політики отримали чималу зовнішню підтримку, що змусило Путіна відчути реальну небезпеку від Заходу. Найкращі традиції минулого ми спромоглися зберегти і нині захищаємо себе, здобуваючи повагу інших народів.

ІгорБУРКУТ, кандидат історичних наук

Слова пошуку:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *