Григір Мацерук: 30 років потому…

Минуло вже 30 років, відколи серцева недуга обірвала молоде життя талановитого журналіста та письменника Григорія Мацерука. Григір (а саме так називали його рідні й друзі) мчав по життю  із космічною швидкістю, тримаючи в собі циганчине пророцтво із фатальною цифрою 27, знаючи, що долею йому відміряно надто мало. Тому треба поспішати, встигнути зробити все, що задумав …

«Спадає на думку, що не випадково людина прийшла на світ, щоби, кажучи грубо-образно, рівно 27 років топтати ряст. – каже письменник Мирослав Лазарук. – Але ряст Григір не топтав – Григір топтав папір. Так немилосердно, наснажливо своїми прекрасними думками, образами…»Не встиг. Адже друзі, побратими по перу постійно згадують, скільки нереалізованих планів залишилося в цієї талановитої людини…

– Бог наділив Григора талантом величезним і нереалізованим, на жаль… – згадує письменника головний редактор газети «Молодий Буковинець» Богдан ЗАГАЙСЬКИЙ. – Хоч його проза залишиться в історії, її пам’ятатимуть і читатимуть, але, думаю, найкращі речі він не встиг написати… У нього був задум написати трилогію про історію Буковини, якої, до речі, і досі немає, повної епопеї про цей унікальний край, не подібний ні на ніякі інші…

Ми були більше друзі, аніж колеги. Якийсь час Григір був моїм керівником, дуже вплинув на мене як журналіст, проте таки нас поєднували більше дружні стосунки… Можу напевне сказати, що мене привів у «Молодий Буковинець» і на Буковину загалом саме Гриць. Тому що в мене як випускника факультету журналістики львівського університету було два направлення – сюди і в Миколаїв, в „Южную Правду”. Але я обрав «Молодий Буковинець» саме через те, що там працював Гриць. І зрозуміло чому – адже в такий вік і такий час ми були романтичними, і дружбу цінували більше, аніж якісь кар’єрні розрахунки.  А „Южная Правда” тоді була партійною газетою, і працювати в ній вважалося престижніше, ніж в молодіжці.

Я часто замислююсь, як від однієї людини може залежати доля багатьох, тому що через цю притягальну силу, яка була в Гриця, дуже багато людей приїхали на Буковину. Із різних країв – з Галичини, з Волині. Це справжній феномен, і ми вдячні за це Григору…

– У Львові ми вчилися на одному курсі, лише в різних групах… – згадує головний редактор газети «Версії» Людмила ЧЕРЕДАРИК. – У Гриця було багато друзів, навколо нього крутилося завжди багато людей, проте, як на мене, в нього завжди був свій закритий потужний внутрішній світ, в який він допускав дуже обмежене коло людей. Не знаю як, але в ті часи йому вдавалося говорити те, що він думає, робити те, що він хоче, тож можна було лише йому позаздрити і подивуватись. Ми жили поруч (в сусідніх будинках), і іноді мені доводилося чути від нього: «Я ще не додому, йду розмовляти з деревами». І він ішов. І це не було якоюсь позою чи малюванням, він дійсно так відчував світ, він так жив, так спілкувався…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії».

2 responses on Григір Мацерук: 30 років потому…

  1. – Ти тільки послухай. Такої музики більше ніде не почуєш. Ми вже звикли до неї, перетворивши на буденну річ. А спробуй нас позбавити її. Одразу збідніємо.Людина одразу відчує, що її щось бракує. Великого і значимого, без чого життя враз стає збідненим. Втрачені свята завжди мають смак полину… Слухай!
    У піднебессі ніби грала невидима скрипка. Мелодія її була легкою і звичною…

    – Хліб не буває холодним. Ти не знаєш цього, Луко. Не знаєш! Хліб теплий навіть тоді, коли руки, що його тримають, холонуть навіки. У хліба теж є своя доля.

    По кому росте трава

  2. Гарний був журналіст і письменник.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *