20 років: молодий ювілей Художнього музею

Починався музей… зі шкарпеток і панчіх. А колекції зникали ще за Австрії та Румунії, бо часто змінювалась влада. 

Піднімаюся мармуровими сходинками обласного Художнього музею – і мене, як завжди, мовчазно вітають урочисто-привітні погруддя богинь Весни й Молодості. Це яскраві представниці віденського модерну, своєрідні європейські сфінкси, що всім своїм життєрадісним єством контрастують із потайними єгипетськими тезками. Милуюся живим розмаїттям кольорових вітражів…

Про те, яке життя наповнює сьогодні вишукану будівлю колишньої Буковинської ощадниці, розповідає Валентина ЛЮБКІВСЬКА, заступник директора Художнього музею з наукової роботи:

– Наш музей виріс з художнього відділу при обласному Краєзнавчому музеї. Тоді, у 80-х він розташовувався у перебудованому всередині приміщенні Кафедрального собору. На першому поверсі була постійна обласна виставка товарів народного споживання, що їх виробляли підприємства Чернівецької області.

– Шкарпетки, панчохи, рукавички… Яке відношення мали вони до Художнього музею?

– Жодного. Такі були «вимоги часу». А на 2-ому поверсі ми проводили змінні художні виставки. Навіть демонстрували гравюри з Ермітажу. Тоді держава більше опікувалася культурою. Звичайно, культура була підлегла ідеології. Але, разом з тим, планово виділялися кошти на закупівлю експонатів. Ми об’їздили всю область у пошуках витворів ужиткового мистецтва, кераміки, вишивки, ікон. Раз на квартал музей отримував солідну суму, за яку купувалися дійсно цінні речі, у тому числі й роботи місцевих художників.

Крім того, у фонд музею передавалися роботи з всесоюзних виставок. Так поступово накопичувалась колекція музею. Власне, у дорадянський період на Буковині були меценати, колекціонери, які дарували місту мистецькі твори. Так було прийнято у багатьох країнах Європи, до якої належали Чернівці, де працювало багато художників, проводилися виставки, так звані Осінні салони.

Але часті зміни влади призвели до зникнення значної частини тодішньої колекції: роботи просто вивозилися за межі Буковини. Залишки, які збереглися у Краєзнавчому музеї, і стали базою, на якій було створено Художній музей.

– Ви працювали у радянський період, працюєте і тепер… Чого побажали б музею? Чого йому вкрай не вистачає?

– Звичайно, підтримки держави. У 90-ті роки музей пережив дуже складний період. Порівняно з ним, зараз, безумовно, відбуваються позитивні зрушення. Ми робимо обмінні виставки між музеями, наші працівники їздять на фахові конференції.

– А державне фінансування?

– Радіємо вже з того, що минули часи, коли місяцями працювали без зарплати. Адже малі зарплати провокують плинність кадрів. На жаль, відсутнє фінансування на поновлення музейного фонду.

– Але ж поповнення фондів – один з основних напрямків роботи музею. Як ви його здійснюєте, не маючи коштів?

– Просимо – і художники дарують нам свої роботи. Але, звичайно, найкращих творів таким чином не придбаєш.

– В Україні відсутній Закон про культуру: є структури, які представляють культуру, а самого Закону немає. Може, це є причиною негараздів, розбалансованості музейної справи?

– Звичайно. Існує, наприклад, Закон про музеї, але його положення настільки застаріли, що давно вже не відповідають реаліям життя. Неможливо організувати в невеликому обласному центрі, як наш, таку кількість відвідувачів, як вимагають його нормативи.

– А сучасні меценати? Є такі у Чернівцях?

– Щоби бути меценатом, крім заможності, треба бути ще й людиною високої свідомості й високої освіченості. Таких в Україні – одиниці. Адміністрація Машзаводу, кілька банків, Калинівський ринок у минулі роки допомагали нам коштами. Але їх недостатньо для вирішення основних завдань музею.

– Крім українських колег, з ким ще співпрацюєте?

– Це й Сучава (Румунія), і федеральна земля Карінтія (Австрія). 2006 року австрійці профінансували альбом, присвячений нашому музею. Найближчим часом у них відбудеться виставка робіт буковинських художників. Наші стосунки з Карінтією пов’язані з іменем письменника Георга Дроздовського, буковинця за походженням.

– У кожної картини своя історія. Мені запам’ятався портрет красеня-імператора Франца-Йозефа. Чим цікава саме його історія?

– Це копія парадного портрету 18-тирічного Франца-Йозефа при вступі його на Австро-Угорський престол, зроблена художником Лемермайєром з оригіналу художника Айнсля. Оригінал – у Відні, його варіантів існує кілька: їх замовляли для державних установ. Потрапив він до нас з фонду Краєзнавчого музею у жахливому стані. Наші реставратори, можна сказати, відродили його, як Фенікса з попелу…

Довідка «Версій»:

У Чернівецькому художньому музеї працюють відділи: народно-ужиткового мистецтва, орнаментального мистецтва Буковини, образотворчого мистецтва, відділ науково-просвітньої роботи, відділ фондів (облік і реставрація).

Олена КАЛМИКОВА, спеціально для «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *