Тут немає кінотеатрів і літературних кав’ярень, до краєзнавчого музею краще не входити без протигазу, а на масивних радянських монументах не вистачає літер… І хоча в Хотині є неймовірної краси фортеця, туризм тут розвивається не надто бурхливо. Про життя маленького фортифікаційного містечка «Версіям» на нараді із депутатами міської ради розповідав його мер Микола Паламар.

З історії міста:

Хотин в різні часи перебував під владою Молдови, Генуї, Туреччини та Польщі.
У травні 1600-го після того, як війська правителя Валахії і Трансільванії Міхая Хороброго захопили Сучаву, господар Молдови Ієремія Мовіла з сім’єю знайшов притулок у Хотинській фортеці, яка тоді перебувала під владою Польщі. А 1621-го під Хотином відбулася славнозвісна Хотинська битва під орудою гетьмана Сагайдачного.

1918-го року місто приєднали до Румунії разом з усією колишньої Бесарабською губернією. 28 червня 1940 року містечко стало районним центром Української РСР.

Досьє «Версій»:

Міський голова: Микола Паламар. Народився 28 травня 1942 року в Хотині, в сім’ї робітників. На посаді мера – 12 років.

Особливі прикмети: Консервативний, в міру провінційний – доволі фамільярний.

Знайомство

На жаль, Микола Дмитрович з тих людей, які не «церемоняться» та не переймаються звертаннями. Тож, журналісток називав «дєвочками» і на «ти». Та дивуватися нічому, адже основи ділового стилю спілкування «опанували» ще далеко не всі українські чиновники…

Вода-дороги-благоустрій…

Серед здобутків хотинської мерії – автономне опалення усіх багатоповерхівок. А це справді здорово! Та з водою хотинчанам пощастило менше: незважаючи на те, що місто розташоване на березі Дністра, вода тут подається не цілодобово, а за графіком. «Споживача немає», – пояснює мер міста.

Минулоріч у місті «постелили» 6 км асфальту. Не звичайного, а виготовленого за особливою європейською технологією, аналогів якій на Буковині нема. Та до кінця проблеми з путівцями не вирішені: стихія розмила багато з них, тож найближчим часом доведеться дороги латати.

А впоратися з усім не надто й легко: мер скаржиться, що штат працівників міської ради – лише 10 чоловік. Окремої посади юриста чи землевпорядника просто нема – одному депутату доводиться працювати за 3-ох.

У пошуках культури…

– Як у вас із мистецьким життям? Який музей порадите? – наївно цікавлюся я у Миколи Паламара.

– Обов’язково запиши собі, що треба сходити до музею! Раджу взяти із собою протигаз, бо за приміщенням ніхто не доглядає. А музей – не моя компетенція, – випереджає моє запитання господар міста.

– Може, хоч кінотеатр є у місті? – продовжую я.

– А хто нині ходить до кінотеатрів?, – справедливо зауважує пан Паламар. Згодна, в Хотині – ніхто, бо нема куди. Запитую далі:

– Як же люди дозвілля проводять?

– Вдома перед «ящиком», – каже один з депутатів…

– Дякувати Богу, хоч фестиваль «Битва Націй» у вас пройшов. Таке масштабне дійство – великий плюс для міста!

– Жодних плюсів від проведення фестивалю місто не мало! Міська рада нічого від «Битви Націй» не отримала! – Певне, я знову промахнулася в питаннях компетенції міського голови… Допитуюсь далі:

– А з естетичної точки зору вам фестиваль сподобався?

– Жорстко дуже. Швидка не встигала лицарів вивозити…

– А історичні реконструкції середньовічних боїв, автентична зброя, театралізація? – шукаю плюси заходу, який до речі, щодня відвідували близько 20 тисяч людей.

– Внуку моєму сподобалося, а я займався організаційними питаннями…

…І хороша новина!

Під час наради Микола Паламар відповідав на дзвінки виключно у режимі голосного зв’язку. Так ми стали свідками «змістовної» бесіди мера міста і директора донецького цирку. Тож Хотин невдовзі радітиме веселій імпрезі з ведмедями. Але без слонів, яких так хотів бачити мер.

І нехай ми ще далекі від Європи в питаннях етики та естетики, але після поїздки до Хотина я зрозуміла, що з цирком у нас все в порядку…

Емма АНТОНЮК, «Версії»