Криза дихає буковинцям у потилицю

Серед галузей, які найбільше потерпають від економічної кризи, оглядачі називають будівництво. Спеціалісти, в свою чергу, кажуть, що один будівельник забезпечує роботою ще 9 людей. Чи відчули буковинські будівельники фінансові негаразди і як це впливатиме на добробут буковинців, з’ясовувала кореспондент «Версій».

Керівники будівельних підприємств відповіли на запитання:

1. Чи скоротилися обсяги будівництва? З чим це пов’язано?
2. Чи планується скорочення персоналу на будівельних підприємствах?
3. Як зміняться ціни на продаж і оренду нерухомості?
4. Наскільки правдиве твердження про те, що будівельники потрапили в халепу через надприбутки в будівництві?
5. Що потрібно робити уряду, аби не допустити розвалу будівельної галузі?

Марія ГУЛЕЙ, директор ВАТ «Чернівціоблагробуд»: «Ситуація для декого дуже вигідна»

1. Оскільки наша фірма виконує державні замовлення, то кризу ми відчули, перш за все, у невизначеності з фінансуванням. Зараз ми відбудовуємо об’єкти, які постраждали від повені. Крім того, маємо недобудовані споруди, які держава замовляла раніше. Коли бюджетного фінансування не буде, доведеться згадати, що таке «заморожені» довгобуди – стіни без даху та вікон.

2. Звичайно, скорочення в галузі будуть. Коли підприємства не матимуть роботи, людей доведеться звільняти.

3. Ціни на продаж і оренду нерухомості поки що не падають. Причина – вартість будівництва не зменшується: 50-55% його вартості становлять будматеріали, які не дешевшають. Коли визначають орендну плату, треба врахувати земельний податок, вартість освітлення, опалення, а тарифи постійно зростають. Ми здавали в оренду приміщення, і нещодавно орендарі почали з них виїжджати. Маленьким фірмам стає не по кишені утримувати великий офіс. Думаю, такі фірми під час кризи взагалі припинять існування. Але зменшувати орендну плату нам невигідно.

4. Шалені прибутки були в тих фірм, які будували житло. Вони встановлювали ціну, як їм заманеться. У нас такого не було, бо працюємо на державні кошти.

Чи стимулювала кризу велика рентабельність? Не без того, але не це головна причина. Ще один момент: як не дивно, у Чернівцях майже на всіх будмайданчиках житло будують київські та львівські фірми, а не чернівецькі. Розподілом будмайданчиків відає мерія. Кажуть, у неї допроситися місця вкрай важко.

5. Наша держава має погану особливість – у ній все робиться вкрай повільно. Тому криза затягнеться надовго. Що потрібно робити державі? Треба, щоби уряд, Президент і Нацбанк не нагадували Лебедя, Щуку й Рака і не перекладали відповідальність одне на одного. Інакше держава не поверне довіру людей. Поки не буде впевненості у завтрашньому дні, люди боятимуться починати щось нове.

Треба зупинити коливання долара і стабілізувати гривню. Хоча це вкрай невигідно тим, хто наживається на валютних спекуляціях. Згадайте, минулого року долар різко впав, тепер – різко стрибнув угору. Комусь же це вигідно! Без стабільності у банках неможливо буде відновити фінансування будівництва через кредити. Крім того, треба переглянути ціни на продукти. Доки харчі залишатимуться дорогими, людина не зможе заощаджувати на одяг, меблі, не кажучи вже про авта та нові квартири.

Василь КАГЛЯНЧУК, директор ВАТ ПМК-76: «Криза нас не з’їсть, але понадкушує»

1. Поки що криза не позначилася на обсягах нашого будівництва. Ми добудовуємо ті квартири, за які люди вже заплатили. Нещодавно здали в експлуатацію 62-квартирний будинок на Червоноармійській. Будуємо 48-квартирний будинок на Проспекті Незалежності, 92, 122-квартирні будинки на Червоноармійській, 160 та Проспекті Незалежності, 116. Відбудовуємо й так звані «бюджетні» об’єкти – дороги, мости. Ведемо берегоукріплювальні роботи.

Разом з тим, донині ми постійно потрохи нарощували обсяги будівництва, наймали нових працівників. Тепер же ми не розширюємося, а намагаємося зберегти те, що маємо.

2. Поки що у нас скорочень немає і сподіваємося, не буде. Зарплату поки що не урізаємо. Щодо інших підприємств, прогнозів не робитиму.

3. Питання цін та попиту для нас – найболючіше, бо понад 50% наших будов – житло. Зараз ніхто не ризикує: коли раніше купували квартири в будинках, де був лише фундамент, то зараз нечисленні покупці платять лише за майже готові помешкання. На жаль, ми не можемо зменшити собівартість, вона і так чи не найменша в державі – 4895 грн за кв. м, тоді як у середньому по Україні – не менше 5000.

Будматеріали не дешевшають, а донедавна ще й металурги на нас наживалися: ціни на арматуру різко підскочили від 4,5 до 8 тис. грн. Лише коли до них підібралася криза, ціни стали такими, як були раніше. Крім того, досі ми передавали у власність міста 10% квартир, за які отримували гроші, а згідно з новим розпорядженням мерії, надалі передаватимемо лише 2%.

Ще одна проблема – наша ПМК будує на місці старих одноповерхівок, які підлягають знесенню. Зносити старі будинки доводиться власними силами, та ще й забезпечувати відселені родини новим житлом. Наприклад, коли житлова площа маленького знесеного будинку – 35 кв. м, а там живе сім’я з двома дітьми, то їм потрібно виділити 2-кімнатну квартиру. Сучасна 2-кімнатна квартира «тягне» приблизно на 85 кв. м. Держава може нам відшкодувати лише тих 35 метрів та ще 17 (з розрахунку 35х1,5). Разом це – півквартири. Решта – за рахунок наших прибутків. А ще спробуйте вмовити кожного виселитися. Це ж хата, в якій людина звикла жити…(закінчення на стор.7)

4. Надприбутки отримували хіба столичні фірми, там зовсім інші розцінки, бо попит більший і зарплати у будівельників набагато вищі. Ми ж продаємо квадратний метр по 5-6 тис. грн., собівартість ви вже знаєте. Отже, наша максимальна рентабельність – 10-20%.

5. Треба, щоб запрацювала іпотека. Коли уряд і Верховна Рада приймуть проект рішення про надання іпотечних кредитів через державні банки – «Ощадбанк» та «Укрексімбанк», причому не під 20% річних, думаю, будівництво пожвавиться. На жаль, наші люди не можуть дозволити собі купити житло за власні кошти, тому без підтримки банків і держави галузь може занепасти.

Коли пожвавлення на ринку житлового будівництва не станеться, будемо братися за дрібні комерційні об’єкти. Зараз збудували торговий ряд у Парковому проїзді, другу чергу меблевого супермаркету «Пан Диван». Головне – хотіти працювати за будь-яких обставин, тоді криза нас не з’їсть.

Володимир КАРВАЦЬКИЙ, директор ВАТ «ПМК-311»: «Коли держава не будує – вона вмирає»

1. Кризу поки що не відчули, бо працюємо на будівництві соціальних об’єктів, на які вже виділено кошти. Ремонтуємо дах в госпіталі інвалідів ВВВ та обласній лікарні, дитячий тубдиспансер в Садгорі. Зробили капремонт у приймальному відділенні лікарні на Фастівській, а також у палатах дитячої лікарні на Руській. Тепер у кожній дитячій палаті є туалет і умивальник.

Доробляємо те, що «дісталося» від «Київенергобуду». Після повені вони «налетіли» на область, бажаючи підзаробити. Але не врахували, що у нас за квадратний метр платять 3800 грн, а не 6000, як у них! Вони все кинули і подалися назад, а ми мусимо доробляти. А найбільша наша гордість нині – добудова школи в Лужанах. Усе життя люблю дивитися, як першачки з портфелями йдуть до нової школи!

2. Нинішня ситуація нагадує кризу 1998 року. Тоді ми втримали фірму, хоча й доводилося відправляти людей на біржу праці. Нинішню кризу сподіваємося пережити легше, будемо намагатися уникнути скорочень. Урізання зарплати теж будуть: нема роботи – нема грошей.

3. Тим, хто має нерухомість, я рекомендував би зараз її продати. А через рік за ті ж самі гроші купити більшу. Думаю, поступово ціни на житло, особливо вторинне, все ж таки впадуть і почнуть підніматися лише після виходу з кризи. Тому на перепродажі можна буде заробити трохи грошей, а потім здавати в оренду вже більші площі.

4. Для мене будівельники – це не ті, хто наставив котеджиків на рівному місці і «скосив бабло». У таких фірмочок дійсно були надприбутки, але це – бізнес на мильній бульбашці. Тепер такі «будівельники» щезають з ринку. Справжні майстри – ті, хто починає з прокладання мереж, копання котлованів, ті, хто будують соціальні об’єкти.

Політика урядів призвела до того, що майже не залишилося державних будівельних організацій, які не можуть отримувати надприбутки, бо працюють за бюджетні кошти. А регулюванням діяльності приватних фірм ніхто не займався. Тому ті робили, що хотіли: причому абияк і ціни встановлювали як хотіли.

Наша ПМК з житлом не працює, збудували лише 2 будинки для потерпілих від повені в Драниці. Одна з родин, якій ми будували, – гарні газди, а в іншій – полюбляють випити. Пропили навіть 5 тис. грн допомоги. Нам стало шкода 5-річного хлопчика, який має таких горе-батьків, тож за свої гроші придбали ще й меблі для дитячої кімнати, ліжечко, постіль і телевізор малому. Купили телевізор в подарунок ще й іншій родині. Майже нічого не заробили, але не шкодуємо. Тому про надприбутки соціальним будівельникам говорити не доводиться.

5. Державі треба було перейматися проблемами галузі раніше. Зараз вона нічого не може зробити, нехай краще не заважає і не робить різких рухів. Будь-які кардинальні заходи нічого доброго не принесуть. Як на мене, нинішня криза в Україні – радше переділ грошей у «верхівці», ніж наслідок світових потрясінь. На мою думку, людям треба просто перечекати і не сподіватися лише на державу. Коли нам буде зовсім скрутно, фірма братиме дрібні замовлення від «Обленерго», «Телекому», підприємців, можливо навіть в інших містах. Бо держава живе, поки будується.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *